Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Ліберальний тоталітаризм

    • Розсилка
    Через 200 років після народження Карла Маркса ми вирішимо, що для порятунку лібералізму, треба повернутися до ідеї, що свобода вимагає припинення надмірної комерціалізації? - Ліберальний тоталітаризм
    Через 200 років після народження Карла Маркса ми вирішимо, що для порятунку лібералізму, треба повернутися до ідеї, що свобода вимагає припинення надмірної комерціалізації?

    Іронія полягає в тому, що ліберальний індивідуалізм, схоже, був переможений тоталітаризмом

    Колись це було аксіомою лібералізму: свобода означає невід'ємну самоналежність. Але ліберальний індивідуалізм, схоже, був переможений тоталітаризмом, який виріс зі свого власного успіху в леґітимізації вторгнення в наш особистий простір брендінґу та комодифікації.

    Це було аксіомою лібералізму: свобода означає невід'ємну самоналежність. Ви були своєю власністю. Ви могли здати себе в оренду роботодавцю на обмежений термін і за взаємно узгодженою ціною, але ваші права власності на себе не могли бути куплені чи продані. Протягом останніх двох століть ця ліберальна індивідуалістична перспектива узаконила капіталізм як «природну» систему, населену вільними агентами.

    Здатність відгороджуватися від частини свого життя і залишатися суверенним і самоврядним в цих межах має першорядне значення для ліберальної концепції вільного агента і його відносин з суспільною сферою. Щоб користуватися свободою, індивідуумам потрібен був притулок, в межах якого вони могли розвиватися як автентичні особистості, перш ніж вступати у відносини – і трансакції – з іншими. Тільки після свого уконституювання наша особистість могла розширятися завдяки комерції і промисловості – мережами співпраці між такими особистими притулками, будованими та перекроюваними, щоб задовольнити наші матеріальні і духовні потреби.

    Але грань між особистістю а зовнішнім світом, на якій ліберальний індивідуалізм засновував свої концепції автономії, самоналежності і, зрештою, свободи, зберегти було неможливо. Перший пролом з'явився, коли промислова продукція виявилась застарілою і була замінена брендами, які захопили увагу, почуття і бажання суспільства. Невдовзі брендування прийняло радикально новий поворот, надаючи об'єктам «особистість».

    Як тільки бренди набули особистість (підвищуючи лояльність споживачів і, відповідно, прибуток), люди відчули необхідність переосмислити себе брендами. І сьогодні, з колегами, роботодавцями, клієнтами, критиками і «френдами», які постійно відстежують наше онлайн-життя, ми перебуваємо під безперервним тиском, щоб перетворити себе в набір активностей, картинок і диспозицій, які складаються в привабливий, ліквідний бренд. Особистий простір, необхідний для автономного розвитку автентичного я – умова, що уможливлює невід'ємну самоналежність – тепер майже зникли. Середовище існування лібералізму зникає.

    Чітке розмежування між приватною і суспільною сферами також відокремлює дозвілля від роботи. Не треба бути радикальним критиком капіталізму, щоб побачити, що право на час, коли особа не продається, теж зникло.

    Розглянемо молодих людей, що крутяться нині у світі. Більша частина тих, у кого немає трастового фонду чи щедрих незароблених надходжень, потрапляють в кінцевому підсумку до однієї з двох категорій. Більшість приречена працювати за нульовими контрактами [zero-hour contracts – трудовий договір, за яким роботодавець не гарантує працівникові щоденну зайнятість і оплачує лише фактично відпрацьований час] з настільки низькою заробітною платою, що вони змушені працювати всі відведені години, щоб звести кінці з кінцями, що будь-які розмови про особистий час, простір чи свободу їх просто ображають.

    Іншим кажуть: щоби не потрапити в цей несамовитий «прекаріат», вони мусять інвестувати у свій власний бренд кожну безсонну годину кожного дня. Вони не можуть – ніби як у Паноптикумі – сховатися від уваги тих, хто може (або знають тих інших, хто можк) дати їм перепочинок. Перед публікацією кожного твіту, переглядом будь-якого фільму, поширенням будь-якої фотографії або меседжом в чаті, вони мусять пам'ятати про мережі тих, які їх або захочуть, або відкинуть.

    Коли пощастить потрапити на співбесіду і отримати роботу, то інтерв'юер відразу натякає на їх вичерпуваність. «Ми хочемо, щоб ви були вірні собі, йшли за своїми пристрастям, навіть якщо це означає, що нам доведеться вас відпустити!» – кажуть їм. Таким чином, вони подвоюють свої зусилля, щоб проявити «пристрасті», які майбутні роботодавці зможуть оцінити, і знайти це міфічне «правдиве» я, яке, як кажуть їм маючі владу люди, є десь у них всередині.

    Їх пошуки не знають кордонів і не шанують меж. Джон Мейнард Кейнс колись вдало використав приклад конкурсу краси, щоб пояснити неможливість знати коли-небудь «істинну» вартість акцій. Учасники фондового ринку не зацікавлені з'ясовувати, хто найгарніший. Натомість, їх вибір базується на прогнозах, кого вважатиме найгарнішим усереднена опінія і що усереднена опінія вважатиме усередненою опінією, – в кінцевому підсумку, таким чином, вони як ті кішки, що полюють за своїми власними хвостами.

    Кейнсовий конкурс краси проливає світло на нинішню трагедію багатьох молодих людей. Вони намагаються з'ясувати, яке з їхніх потенційних «справжніх» я пересічною опінією серед опінієтворчих людей буде вважатися найбільш привабливим, і одночасно вони намагаються сфабрикувати це «справжнє» я онлайн і оффлайн, на роботі і вдома – загалом скрізь і завжди. Виникла індустрія консультантів і коучів, ціла екосистема субстанцій і самодопомоги, щоб проводити їх через цей квест.

    Іронія полягає в тому, що ліберальний індивідуалізм, схоже, був переможений тоталітаризмом, який не є ні фашистським, ні комуністичним, але який виріс зі свого власного успіху в легітимізації вторгнення в наш особистий простір брендингу та комодифікації. Щоб перемогти його і тим самим врятувати ліберальну ідею свободи як самоналежності, може знадобитися всеосяжний перегляд прав власності на все більш диґіталізовані засоби виробництва, дистрибуції, співпраці та комунікації.

    Чи не буде парадоксом, коли через 200 років після народження Карла Маркса ми вирішимо, що для порятунку лібералізму, треба повернутися до ідеї, що свобода вимагає припинення надмірної комерціалізації і соціалізації прав власності на засоби виробництва?


    Яніс Варуфакіс, колишній міністр фінансів Греції, професором економіки в Афінському університеті.

    Yanis Varoufakis
    Liberal Totalitarianism
    Global Geopolitics, 30.05.2018
    Зреферував О.Д.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ