Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Після зустрічі «Нормандської четвірки» – паперова «дорожня карта»

    • Розсилка
    Після зустрічі «нормандської четвірки» - паперова «дорожня карта» - Після зустрічі «Нормандської четвірки» – паперова «дорожня карта»
    Після зустрічі «нормандської четвірки» - паперова «дорожня карта»

    Президент Росії Володимир Путін після саміту в «нормандському форматі» щодо України навряд чи зацікавлений у тому, щоб за словами були реальні дії

    Рідко який саміт був настільки перевантажений, а очікування – настільки стриманими. Ніхто з чотирьох не мав надії на прорив – ні Меркель і Олланд, ні Путін та Порошенко. Ідеться не більше, ніж про «реалістичну оцінку ситуації», заявили в Берліні. Саміт слугував винятково «звірянню годинників» чотирьох лідерів, повідомив речник Кремля.

    Ідеться справді про питання часу, які розділяють Київ та Москву, питання часової послідовності, питання підхожого моменту. В Мінських домовленостях у лютому 2015 року за німецького та французького посередництва було окреслено рамки для врегулювання конфлікту на Донбасі. Політичні, правові та військові декларації про наміри, поділені на 13 пунктів. Не треба бути забобонним, щоб знайти в цій угоді дещо дивне. Адже «Мінськ» не містить жодного графіку, не каже, що має статися в першу чергу, а що в другу.

    Власні пріоритети кожного

    Отож Київ та Москва окопалися кожне за власними пріоритетами. Українці хочуть спершу вирішити питання безпеки, а після того взятися за політику. Росіяни бачать це цілковито навпаки: спершу Київ має виконати свої політичні зобов'язання, а після того можна обговорювати військові питання. У Києві будь-яка політична поступка вважається «зрадою» та «капітуляцією». Російське керівництво, у свою чергу, власною різкою риторикою настільки позиціонувало себе на боці сепаратистів, що його теж звинуватили б у зраді, якщо воно допустить військове падіння бойовиків. Ситуація навряд чи могла б бути ще більш безнадійною.

    Зусилля Німеччини

    Аби хоч щось зрушити, німецька дипломатія останніми тижнями просто-таки до знемоги працювала над донбаським питанням. Вона пішла на весь ризик, випробовувала межі – як партнерів із переговорів, так і власні, – ризикуючи при цьому зазнати болісних падінь. Приміром, у середині вересня німецький міністр закордонних справ побував у Києві. Штайнмаєр публічно заявив, що російський колега Лавров пообіцяв йому, що Кремль скористається своїм впливом на сепаратистів у Східній Україні для запровадження режиму припинення вогню.

    Російська мантра завжди звучала як «не маємо нічого спільного з конфліктом на Донбасі». Уряду в Києві, мовляв, значно більше треба домовлятися з сепаратистами, щоб припинити «громадянську війну». Спростування з Москви пролунало наступного дня: Лавров ніколи не казав нічого подібного, адже він зовсім не міг чогось такого обіцяти. І все-таки нова спроба встановлення режиму припинення вогню, хоч і цього разу крихка, відкрила можливість домовитися про розведення військ.



    Просунулися на крок уперед?

    Над цим вони нині продовжили працювати і просунулися вперед у роботі над розведенням військ, конкретною «дорожньою картою» та графіком втілення «Мінська» – німецька канцлерка та французький президент у ролі посередників; український президент, у чиїй країні лютує війна; російський президент, котрий якось та використає свій вплив на сепаратистів у Східній Україні.

    Путіну довелося дещо вислухати в Берліні – щодо його ролі на Донбасі та російської воєнної операції в Сирії. На боці диктатора Башара Асада російська авіація бомбить цивільне населення Алеппо. Французький президент називає це воєнним злочином, німецька канцлерка у зв'язку з цим заговорила про нові санкції проти Москви.

    Попри це Путін приїхав до Берліна. Тому що він був готовий до поступок? Тому що помічає, що зарвався на сході України та на Близькому Сході? Чи тому, що намагається розіграти одна проти одної обидві свої війни, інтервенцію в Сирії та боротьбу за тривалий вплив в Україні? Цілком певно, що Путін не відмовиться від цієї боротьби, навіть якщо берлінський саміт щодо Донбасу був більше, ніж простою оцінкою ситуації. На папері все ж таки зафіксовано кілька результатів.

    Джерело: Deutsche Welle

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ