рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Технологія.ру для влади Зе

    • Розсилка
    Технологія.ру для влади Зе

    Підписання домовленості про створення Контактної групи з ОРДЛО, яке було заплановане на 25 березня, може стати Рубіконом для чинної владної верхівки, якщо вона його перейде

    Але, на відміну від Юлія Цезаря, для Володимира Зеленського це не шлях до перемоги та тріумфу, а для України — до справжнього миру. Мінський протокол 11 березня позначив шлях до ганебного «миру« на умовах капітуляції. Цей шлях своєю технологією ведення війни гібридного типу наполегливо торувала Росія, створивши тунельний ефект впливу на політичне керівництво України. «Формула Штайнмаєра» стала дороговказом для нової влади України, хоча її критикували навіть представники України у Мінському процесі. Варто згадати оцінку Леоніда Кучми: «Так звана формула Штайнмаєра до миру на Донбасі не приведе, оскільки вона не є формулою миру».

    Не варто нагадувати, що ця формула — калька з «Меморандуму Козака» для Придністровського врегулювання за російським алгоритмом. І ось Козак знову в дії, тепер на українському напрямку. Його візаві — глава президентського офісу, донедавна радник президента Андрій Єрмак. І ось результат — протокол Козака-Єрмака від 11 березня (далі — протокол КозЄрмака) — наступний крок на шляху «примусу України до миру». І хоча зустріч 25 березня не відбудеться через пандемію коронавірусу, ситуація потребує особливої уваги. Та ще й міністр закордонних справ України 21 березня вдався до деяких хитрувань, намагаючись виставити ідею «консультативної ради« як аналог такої собі громадської ради суто дискусійного характеру.

    Шлях хитрощів та обману

    Процеси, що ми спостерігаємо зараз в Україні — наслідок дотримання вищим державним керівництвом російського алгоритму вирішення проблеми «війни на Донбасі«. Прямі контакти президента та його найближчого оточення з російським керівництвом під час грудневої 2019 року Паризької зустрічі в рамках «нормандської четвірки» (Н4) та непублічні січневі 2020 року контакти в Омані уможливили перепрограмування росіянами «керівного модуля» України на потрібний їм алгоритм «мирного« вирішення в Донбасі.

    Основні деструктивні для України процеси спричинені активуванням Росією старих та створенням нових контурів зовнішнього управління (КЗУ) країною, діяльність яких призводить до наростання хаосу, невизначеності та напруженості у суспільстві, а також дисфункції влади в Україні. Систему влади можна розглядати як систему контурів управління. Вона складається з керівного контуру, який охоплює вище державне керівництво, та секторальних контурів управління — економічного, інформаційного, безпекового, оборонного й інших. Проникнення у ключові контури держуправління зовнішніх акторів через агентів впливу з одночасним витісненням звідти професійних та патріотичних фахівців (транс)формує його в контур зовнішнього управління. При цьому використовуються методи спецслужб — вербовка через шантаж, компромат, підкуп, корупцію. Перебудова контуру державного управління здійснюється шляхом звільнення одних людей і протекцією з боку агентури впливу при призначенні інших. З часом, при переході до нижчих ланок управління, цей процес наростає і прискорюється.

    Cутність та призначення секторальних контурів зовнішнього управління, що були інстальовані російськими спецслужбами, — створення механізмів прихованого впливу та маніпулювання вищим державним керівництвом, перш за все, верховним головнокомандуванням. За наявності ефективно діючої системи КЗУ, противнику нав'язується поведінка, яка призведе до здачі ним власних позицій без ведення бойових дій. За трактатом Сунь Цзи, війна — шлях хитрощів та обману. Варто пригадати вже хрестоматійну доповідь начальника Генерального штабу ЗС РФ генерала В.Герасимова в Академії воєнних наук 2013 року, де з-поміж іншого він акцентував увагу на методах невоєнних дій, що передбачають: «…пошук способів врегулювання конфлікту, зміну політичного керівництва країни, проведення комплексу заходів із зниження напруженості у відносинах після зміни політичного керівництва».

    У випадку України часів до Революції Гідности такі контури зовнішнього управління були сформовані по адміністративній, енергетичній та спецслужбістській лініях. Вони виявилися доволі ефективними в рамках довготривалого етапу прихованої війни Росії проти України зсередини нашої держави. Це мало завершитися аншлюсом у формі нової Переяславської ради авторства Путіна—Медведчука—Януковича. Євромайдан та Революція Гідності зламали цей план.

    Практично, низка секторальних КЗУ була створена ще за часів другого терміну президентства Л.Кучми, надалі, на різних етапах зміни влади в Україні, вони кадрово й організаційно доповнювалися кремлівськими протеже. КЗУ уособлювалися низкою персоналій, з поміж яких вирізнялися В.Медведчук (політичний контур), Д.Фірташ (енергетичний контур), Д.Табачник (гуманітарний контур). На сьогодні функціональним лишається лише КЗУ, уособлюваний В.Медведчуком.

    Однак після успіху В.Зеленського на виборах президента України і «Слуги народу« — на парламентських, російська сторона побачила в цьому вікно можливостей і використала відпрацьовані шаблони для формування нових КЗУ, активізувавши ті, що збереглися. Суть замислу — створити конкуренцію за «мир та дружбу з Росією» між старою агентурою впливу та неофітами з органів влади, яких Кремль вписує до нового КЗУ.

    Те, що зараз відбувається, відповідає базовому 4-тактному алгоритму нелінійних процесів, які використовуються для гібридних технологій ведення війни, описаному в роботі «Війни-ХХІ: полігібресія Росії «Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» у 2017 році. Алгоритм ефективно відпрацьований в ході Кримської спецоперації РФ протягом 20 лютого — 28 березня 2014 року.

    (Не)видима тактика війни

    Зараз шаблон 4-тактного алгоритму знову використовується, тільки в застосунку вже не до окремого регіону, а до країни в цілому, з відповідно більшим часовим проміжком.

    1 такт: Хибно-цільове програмування противника через «коопераційну модель«, під прикриттям якої реалізується програма його прихованої руйнації. Політтехнологічно Зеленському в якості виборчої платформи були нав'язані вірусні формули — «не ми починали цю війну, але нам її закінчувати», «потрібно просто припинити стріляти«, «зустрінемося посередині«, «прибрати людей війни з влади«, що сформували його позицію і після виборів та продиктували його кадрову політику.

    Наведені формули виграшні з точки зору цільового програмування у боротьбі за голоси виборців, тому що немає в Україні людей, які б не хотіли миру. Але не так багато людей, які б погодилися на мир на умовах капітуляції перед агресором і готові прийняти мир в обмін на втрату Україною державності. Саме тут полягає хибність цільового програмування. Взявши в якості цілі досягнення миру (чого бажає все суспільство), обирається абсолютно ніби простий і очевидний, але хибний шлях досягнення мети. Мету досягнення миру непомітно підмінено метою припинити стріляти в односторонньому порядку. Ця технологія хибно-цільового програмування була закладена політтехнологами агресора через агентуру впливу.

    В кінцевому підсумку це призвело до сумнівних кадрових призначень, внаслідок яких на відповідальних державних посадах опинились або некомпетентні люди повністю віддані президенту й готові виконувати всі його вказівки, або схильні до відновлення «братерських« стосунків з РФ. І те, й інше використовує Росія для просування агентури впливу, поступово трансформуючи українську владу у владу Країни.зе, яка згодом має народити УРСР 2.0.

    Усе це призводить до дезорієнтації суспільства та зарубіжних партнерів щодо подальшої політики України в протидії російській агресії. Зараз ми є свідками того, як Росія перевела спецоперацію проти України на 2-й такт алгоритму. Це відбулося після все ще оповитого туманом брехні Банкової таємного січневого візиту Зеленського до Оману і його зустрічей там із невідомими кремлівськими посланцями.

    2 такт: Трансформація визначеності та статусів у сукупність невизначеностей, деструкція, хаотизація

    Розмивання визначеності державної політики, її невизначеність формується відразу по кількох напрямках — внутрішньополітичному, економічному, зовнішньополітичному.

    1. Необхідно звернути увагу на різке зростання динаміки дій російської сторони після Мюнхенської безпекової конференції 15 лютого. В Мюнхені були оприлюднені «12 кроків для миру в Україні« з констатацією, що «новий, всеосяжний національний діалог по всій Україні є бажаним і міг би бути розпочатий якомога швидше». Показові чотири з цих 12 кроків, що видають російське авторство плану, приховане за міжнародним колом підписантів, де, з поміж іншого, йдеться про зону вільної торгівлі між Україною та Росією; можливість поступового зняття санкцій з РФ та запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включно з Росію.

    Головна мета цього документу — перевести міжнародні зусилля з врегулювання російсько-українського конфлікту у формат вирішення «внутрішнього громадянського конфлікту в Україні«. Логічно, що після цього вже в Україні актуалізується ідея так званої Національної платформи примирення та єдності («Сивохо-платформа»). Варто пригадати, що вона мала бути презентована відразу після Мюнхена — 19 лютого, але її перенесли.

    2. Новопризначений глава уряду Д.Шмигаль зробив 6 березня суперечливі заяви щодо відновлення постачання води з Дніпра до окупованого Криму (практично повторюючи тези керівника парламентської фракції СН Д.Арахамії від 11 лютого), чим розмиває чітку державну позицію України про неможливість водопостачання до повної деокупації півострова. Можна констатувати, що ці тези резонують з висловленою ще наприкінці 2018 року тезою одного з ліберальних рупорів Кремля — радіо «Ехо Москви«: «... мало забрати Крим, просто Крим і  збудувати Кримський міст. Постачання води. Для цього треба забрати Прикрим'я... Воду відкласти неможна«. А щоб українська влада не сумнівалась у правильності такого рішення, рупор Кремля В.Жириновський під час мітингу 15 березня в Криму заявив, що російські війська повинні дійти до Львова, щоб «з'явилася можливість спокійно їхати зі Львова до Сімферополя«.

    3. 10 березня група депутатів ВР України на чолі з кумом Путіна В.Медведчуком, в умовах відсутності реакції керівництва держави, здійснює візит до Москви для формування «парламентського виміру «нормандського формату«, щоб посприяти главам держав у питаннях «мирного врегулювання конфлікту в Україні«. У такий спосіб через парламентський формат здійснюється розмивання статусу Росії як країни-агресора з наданням їй статусу посередника-миротворця.

    4. 11 березня одночасно відбувається ціла низка подій. Рада Федерації РФ схвалила закон про визнання громадян Білорусі та України носіями російської мови. Такий статус дає їм можливість отримувати російське громадянство в спрощеному порядку. Тобто, це означає додаткове розмивання української ідентичності з нав'язуванням дуальної — російсько-української, що витікає з путінського бачення «один народ«.

    Також у цей же день у Мінську на зустрічі ТКГ було підписано протокол Козака —Єрмака (що створює передумови для визнання суб'єктності «ДНР/ЛНР«), яким розмивається попередня п'ятирічна позиція держави з невизнання російських проксіз. На думку директорки Центру «Нова Європа« Альони Гетьманчук, мінські домовленості 11 березня дуже подібні на те, що Козак тестував 2003 року у Молдові з придністровського врегулювання. Колишній представник України в політичній підгрупі Роман Безсмертний вказує на те, що у правовому відношенні це є визнання виключними сторонами конфлікту — ОРДЛО з одного боку та України з іншого, з автоматичним виведенням Росії за рамки конфлікту. Тому у випадку схвалення такого рішення, це остаточно розмиє статус РФ як країни-агресора з отриманням нею статусу посередника і поставить її в один ряд з Францією та Німеччиною. Отже, те, що відбулося в Мінську, — це запуск своєрідної співтворчості Козака та Єрмака, де Козак грає провідну роль, а Єрмак — «на підтанцівці». Застосування «формули КозЄрмака« з консультативною радою, до якої входять російські проксіз, є просто апгрейдом молдовського досвіду Козака. Мета очевидна — «придністровізація України« з подальшою «боснієзацію«, якщо Зеленським буде перейдено Рубікон (не 25 березня, так пізніше).

    Так само 11 березня новопризначений міністр оборони Андрій Таран назвав адаптацію до стандартів НАТО недосяжною метою, чим додатково ставить під сумнів і розмиває зафіксовану в Конституції України визначеність щодо курсу на членство країни в альянсі. З Міністерства оборони нещодавно звільнили помічника міністра з питань морської безпеки, який відповідав за співпрацю зі США та НАТО у військово-морській сфері.

    5. Якщо Мюнхенський документ спрямований переважно на міжнародну аудиторію, то «Сивохо-платформа«, презентована 12 березня, насправді, організаційно націлена передусім на внутрішню українську аудиторію. І мета її створення — не тільки сприяння російській пропагандистській, політичній та дипломатичній трансформації факту агресії РФ проти України у «громадянську війну в Україні« з метою утвердження в суспільній свідомості українців російської версії подій 2014 року. Кремлівська легенда подій в Україні добре відома: «заколот-майдан у Києві — державний переворот із зміщенням законної влади — незгода «народа Донбасу« із заколотниками — проголошення народних республік — військова операція київської влади проти регіону — затяжний громадянський конфлікт». Мета створення та функціонування «Сивохо-платформи» полягає у впливі на прийняття відповідних рішень держави Україна за алгоритмом та в інтересах країни-агресора. Водночас, вона покликана маскувати діяльність новосформованого в коридорах влади на Банковій КЗУ.

    6. 14 березня у Москві відбувся екстрений з'їзд Союзу добровольців Донбасу, де в публічному просторі з'явився звільнений В.Путіним з посади В.Сурков. Мета цього заходу не до кінця зрозуміла, але вписується в логіку перегрупування сил для нової спецоперації на українському напрямі — підготовки до 3-го такту алгоритму. Однак не виключено, що на цьому етапі Сурков формує свою частину «представників ОРДЛО« для делегування до складу 10 учасників «консультативної ради« під тим чи іншим прикриттям. Тоді у «формули КозЄрмака» з'явиться ще один співавтор.

    7. У березні керівника Генеральної прокуратури замінено на фігуру, яка не уособлює її незалежність. Це означає, що КЗУ продовжить фабрикацію політично мотивованих справ, але головним його завданням стане реанімація розслідування «справи Байдена«, чого хоче не тільки Трамп, а й Кремль. Кремлю важливо остаточно підірвати україно-американські відносини, які нині істотно деактивувалися, переважно через розпал президентської передвиборної кампанії у США (де головним конкурентом Трампа може стати Байден) та відчутні кроки Києва у бік Москви.

    8. Паралельно у США спостерігається активізація низки осіб, яких ЗМІ давно пов'язують із агентурою впливу Росії. Листопадова 2019 року медіа-активність Андрія Деркача щодо «Бурісми« зараз доповнюється медіа-діяльністю у США втікачів — колишнього нардепа Андрія Артеменка та колишнього дипломата Андрія Теліженка — у «справі Байдена».

    Після викидання з близького кола Трампа колишніх одеситів Парнаса і Фрумана з'явилися нові авантюристи. У взаємодії з відповідальним посадовцем із ОПУ пропонується стара афера — постачання через польський СПГ-термінал в Україну небачених обсягів американського газу, його закачування в підземні сховища задля подальшого прибуткового перепродажу як в Україні, так і в ЄС, з використанням кон'юнктури ринку. Ідеться про шахрайську бізнес-оборудку, яка скидається на хабар політичному керівництву України за форсування розслідування «справи Байдена«. Для того, щоб ця оборудка увінчалась успіхом, потрібно змінити щойно затверджений на новий термін менеджмент «Нафтогазу», який опирається економічно сумнівним (тим більше в період турбулентності енергетичних ринків), непрозорим і брудним схемам, — на лояльний Банковій, що покірно виконуватиме її забаганки. Такий підхід теж вписується у стиль Кремля з дестабілізації та дискредитації стратегічних держкомпаній. Тим більше що у двох із трьох ключових компаній енергетичного сектора професійні, патріотично і проєвропейськи налаштовані менеджери вже звільнені зі їх посад.

    Крім того, за шаблоном російської пропаганди розкручується істерія навколо Сороса і «соросят», зажерливого МВФ, який хоче української землі. Мета цих кампаній — підірвати відносини США — Україна та Україна — МВФ, щоб зробити безальтернативним відновлення відносин із Росією на умовах фактичної капітуляції під прикриттям риторики встановлення «миру на Донбасі« та де-факто згоди з незаконною анексією Криму.

    3 такт: Управління хаосом через швидкі рішення, ініціативні дії та превентивні заходи щодо інших áкторів

    Показова оцінка одного з апологетів путінського режиму Сергія Маркова: «Я вважаю, що Союз добровольців Донбасу до іншого готується — до походу на Україну. Я думаю, що ситуація з коронавірусом може призвести до краху політичного режиму в Україні, оскільки він, абсолютно очевидно, привів країну до катастрофи… Нам потрібно готуватися до того, що в певний момент режим взагалі завалиться, і тоді почнеться швидкоплинна, протягом декількох днів, сутичка за владу в Україні. Ось потрібно бути до цього готовим…», — вважає Марков.

    Окремі російські ЗМІ вказують на можливу місію Суркова та нової політичної сили на базі СДД: «Об'єднати Луганськ і Донецьк під єдиним прапором, у спільній боротьбі за незалежність і світове визнання самостійності регіону». Тут варто пригадати, що в листопаді 2019-го, за вказівкою з Москви (тоді ще Суркова), маріонеткові утворення «ЛНР» і «ДНР» прийняли «закони« про державний кордон, який відповідає адміністративним межам Луганщини та Донеччини.

    Якщо очікуваної Росією катастрофи влади в Україні не трапиться, то створена на базі СДД політична партія братиме участь у «виборах« в ОРДЛО, яких так прагне правляче угруповання Зеленського, розраховуючи взяти владу в Донбасі і диктувати Києву свій формат та характер відносин. Яким чином це може бути зроблено, свідчить висловлювання того ж Суркова 26 лютого: «Примус силою до братерських відносин — єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямі. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший«.

    4 такт: Впорядкування хаосу, реінжиніринг простору, отримання нової реальності — Україна в статусі УРСР 2.0

    Успіх, якого на сьогодні досягла Росія у здійсненні спецоперації з підриву української влади, полягає в тому, що створено конкуренцію між двома контурами зовнішнього управління, які керуються з Кремля, — старим КЗУ Медведчука — Бойка і новоутвореним Козака — Єрмака, форсована робота якого проявляється в турборежимі органів влади. Стратегічна лінія впливу, на яку робить ставку Кремль, така: Козак — Єрмак — Зеленський, а потім, після краху влади.Зе, — проштовхування на Печерські пагорби старих кадрів з ОПЗЖ. Останні і будуть покликані забезпечити створення нової реальності — УРСР 2.0.

    Шляхом (не)керованого хаосу

    Зараз іде насичення переформатованих органів державної влади агентурою впливу. Новація полягає в тому, що частина новопризначених посадовців має непоганий західний бекграунд — не тільки навчання, а й робота в американських і європейських компаніях, організаціях. Та або через їхню подальшу співпрацю з «російськими партнерами«, або через нездатність працювати на відповідальних державних посадах вони можуть вписуватися в алгоритми, запущені спецслужбами РФ.

    Стратегічний обман українського керманича вдався Кремлю шляхом нехитрої комбінації: злий Сурков — «добрий» Козак, що дало свої плоди в рамках «Мінська»: тут і фіксація «формули Штайнмаєра», і протокол 11 березня. Прихильність Зеленського до «консультативної ради» з російськими проксіз з ОРДЛО підтверджується фактом звільнення з посади позаштатного радника президента Гео Лероса, одного з нардепів СН, який виступив проти «ініціативи КозЄрмака».

    Загальна методика руйнівних дій сьогодні така: з центру, з національного рівня генерується хаос управлінських рішень. Призначені президентом Зеленським голови обласних адміністрацій, переважно випадкові люди, неспроможні реагувати на хаос адекватним чином. Крім того, президент досі не призначив близько 200 голів районних державних адміністрацій по всій Україні. Бездіяльна некомпетентність кадрів перетворюється на параліч виконавчої влади і практичну некерованість країни, що було яскраво продемонстровано під час повернення громадян України з Китаю і розміщення їх у санаторії в Нових Санжарах на Полтавщині. Безлад тоді чинився в багатьох регіонах України. Ці процеси повторюються й під час запровадження загальнодержавного карантину з метою обмеження поширення коронавірусу COVID-19. Люди просто не реагують належним чином на розпорядження центральної влади.

    А на периферії місцева влада змушена з цим хаосом боротися, впорядковуючи суспільний простір по-новому. Саме мери великих міст та обласні ради деяких західних областей першими почали закуповувати системи тестування на новий коронавірус із власних бюджетів, не чекаючи дій паралізованого кадровою політикою президента Міністерства охорони здоров'я.

    У цей момент проявляють себе російські провокатори — інформаційними вкидами з метою спрямувати стихійний процес упорядкування хаосу в такий спосіб, який був би потрібен Кремлю. Вже 18 березня 2020 року Служба безпеки України повідомила про припинення діяльності інтернет-агітатора з Одеси, що поширював фейки про COVID-19 і пропагував сепаратизм в інтересах країни-агресора. Також у взаємодії з Національною поліцією до адміністративної відповідальності було притягнуто п'ять осіб у Чернівецькій і Луганській областях. Оперативники спецслужби встановили, що громадянин України не лише отримав завдання поширювати неправдиву інформацію про коронавірус, але й публікував матеріали із закликами до зміни територіальних меж і державного кордону України.

    Одночасно Росія почала надсилати меседжі Заходу про доцільність зняття санкцій, мотивуючи це пандемією коронавірусу, хоча причина криється зовсім в іншому — у входженні Росії у важку економічну кризу, пов'язану з різким падінням цін на нафту, обвалом російського рубля і тим же коронавірусом, ситуацію з яким у РФ ретельно приховують. Натомість Кремль робить ставку на відволікання уваги міжнародної спільноти на пандемію та демонстрацію схильності українського керівництва домовлятися на російських умовах не тільки з Москвою, але й з її маріонетками в Донецьку і Луганську. Росія бачить паузу в українсько-американських контактах, адже Білий дім дедалі більше грузне як у подоланні пандемії коронавірусу, так і у внутрішніх проблемах у контексті цьогорічних президентських виборів. За розрахунком росіян, США цілком можуть задовольнитися результатами прямих перемовин у дусі протоколу КозЄрмака.

    Як українцям, так і нашим зарубіжним партнерам кидається у вічі той факт, що вище державне керівництво не реагує на інтенсифікацію росіянами обстрілів українських позицій і загибель з початку року 36 українських воїнів. Також Зеленський уникає постановки питання про деокупацію Кримського півострова, чим підігрує російській дипломатії в її закулісному, неофіційному інформуванні західних колег щодо готовності українського президента визнати де-факто російський статус Криму. Підтвердженням такої готовності має стати відновлення водопостачання дніпровської води на півострів. Також Зеленський не реагує на подальші репресії проти кримських татар в окупованому Криму. У разі, якщо Київ погодиться на російські вимоги по ОРДЛО і Криму як передумову проведення чергового обміну заручників для підвищення стрімко падаючого особистого рейтингу Зеленського, офіс президента потрапить у чергову пастку Кремля. Акцептувавши капітуляцію Києва, Москва утримається від обміну через ситуацію з пандемією коронавірусу.

    Вершина мистецтва агресії гібридного типу полягає в тому, щоб активізувати патологію в державному організмі противника, діючи зсередини через КЗУ та у відповідний момент змушуючи його діяти за 4-тактним алгоритмом агресора. Рішення, які готуються центральною владою, — на кшталт передачі Верховною Радою України частини своїх повноважень президенту України чи законопроєкту про надання можливості передавати повноваження державного управління від одного органу влади до іншого, означають невідворотність колапсу влади, якщо подібні «новації» буде ухвалено.

    По суті, недосвідчена і слабка до впливу агентури ворога влада в Україні відіграє роль генераторів хаосу, тоді як його автори й режисери перебувають у кремлівських кабінетах і завершують, як і 2014 року, підготовку до нового етапу агресії проти України. Раптом влада в Україні стала замовчувати загальновідомі факти, що два армійські корпуси в ОРДЛО перебувають під командуванням російських офіцерів і генералів. Самі корпуси входять до складу 8-ї армії Південного військового округу РФ. На окупованій території Донбасу немає органу управління, якому вони підпорядковуються. І саме російське командування зі штабу округу в Ростові дає розпорядження на обстріли позицій підрозділів Збройних Сил України.

    За обставин, що склалися, — пандемії коронавірусу та нафтового й фінансового обвалу Росії, навряд чи є доцільним форсувати будь-які переговори з агресором за його алгоритмом. Навпаки, мають бути поставлені додаткові жорсткі вимоги, зокрема по внесенню у порядок денний «нормандського формату« питання повернення Криму. Незважаючи на несприятливі обставини — пандемію коронавірусу, тим не менш, час зараз грає на користь Україні, й держава повинна цим скористатися для зміцнення своїх позицій, а не втрачати їх.

    Як видно з наведеного, війна РФ проти України просувається загалом відповідно до того, як її було сформовано російськими теоретиками ще до її початку. Отримавши відсіч у 2014–2015 роках на Сході, агресор трансформує українську владу зсередини, щоб вона припинила вважати Росію ворогом. Чи часто ви чуєте, щоб хтось із вищого керівництва офісу президента називав Росію агресором? Мета РФ на нинішньому етапі — закріпити досягнуті проміжні результати цієї війни, схиливши владу до капітуляції під виглядом «миру за будь-яку ціну».

    Після зміни керівництва прокуратури на черзі зачистка МВС, а також чистка партійних рядів «слуг народу«, частина яких заявила про негативну оцінку протоколу КозЄрмака. Під прикриттям необхідності захисту населення від пандемії готуються силові сценарії узурпації влади під фіговим листком «дистанційного парламентаризму» з непередбачуваним фіналом — некерованим хаосом. Ще є шанс зупинитися…

    Згаданий на початку статті Леонід Кучма як представник України в ТКГ має відкликати свій підпис під «мінським протоколом«, оскільки, сподіваємося, що він як людина, котра два терміни обіймала президентську посаду, усвідомлює прірву, до якої веде домовленість 11 березня. Зараз час боротьби з пандемією. Решту має бути відкладено для переосмислення після її подолання. Сподіваємося, що заклик глави УГКЦ оголосити політичний карантин не стане голосом волаючого в пустелі. Але чи у змозі зрозуміти вище державне керівництво, що «Технологія.ру», яку зараз реалізовує Росія, спрямована на знищення України руками нинішніх можновладців, що діють в алгоритмі генерації хаосу?

    Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
    Володимир Горбач, Інститут Євроатлантичного співробітництва
    Віталій Мартинюк, Керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
    Сергій Савченко, Незалежний експерт, генерал-майор

    Джерело: Дзеркало тижня


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies