Життя після Меркель

«Вітаю, воїни!» – гукнула завчену раніше фразу бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель, звертаючись у Києві до вояків почесної варти українського Президента. «Героям слава!» – не зовсім до ладу відповіли воїни. А може, вони мали на увазі, що героєм, себто героїнею, є сама німецька гостя? Чому б і ні?

В Україні Анґелу Меркель приймали (й сприймали) як успішну політикиню, ефективну керівницю уряду, яку ми б і собі бажали, вже навіть більше за Вашінґтона. Зрештою, для нас вона – майже безконкурентний лідер Європи. Ще б пак, 18 років очолювати Християнсько-демократичний союз – одну з найвпливовіших партій континенту, 13 років очолювати кабінет міністрів найпотужнішої господарки Європи. За цей час Німеччина зуміла подолати всі свої соціально-економічні проблеми, вийти з кризового стану, повернути собі стабільне зростання ВВП, домогтися бюджетного профіциту вже кілька років поспіль, знизити безробіття до рекордно низького рівня тощо, тощо, тощо…

Однак на батьківщині Анґели Меркель ставлення до неї геть інше. Чимраз більше німців, як свідчить демоскопія, вже не бажають її бачити на чолі уряду, прагнуть її негайної демісії. Як свідчать результати свіжих опитувань громадської думки, проведених інститутом Insa, за відставку бундесканцлерки висловилося 56 відсотків громадян Німеччини. При цьому менше чверті німців (24 відсотки) хотіли б переобрання Меркель на посаді голови уряду. Водночас 47 відсотків німців висловилися за проведення дострокових виборів. Проти розпуску чинного Бундестаґу й, відповідно, проведення позачергових виборів виступили лише 29 відсотків.

Стрімко падають і рейтинги очолюваної Меркель партії. Це засвідчує і соціологія, і результати виборів до земельних парламентів – ляндтаґів. Найсвіжіший приклад – вибори в землі Гессен. Підтримка ХДС скоротилася на 11 відсотків.  Це стало серйозним ударом для партії, яка керує реґіоном упродовж останніх 19 років.

І хоча християнські демократи залишилися найвпливовішою політичною силою і в Гессені, і на загальнонімецькому рівні, бундесканцлерка вирішила вдатися до радикального кроку. 29 жовтня (на наступний день після гессенських виборів) Анґела Меркель оголосила про своє рішення зрезиґнувати з посади голови Християнсько-демократичного союзу. Ось дослівно її заява:

«Прийшов час відкрити нову главу. Адже всі ми залежимо від часу, і для мене нині настав час повідомити вас про таке рішення. По-перше, на наступному з’їзді ХДС у грудні в Гамбурзі я не кандидуватиму на посаду голови партії. По-друге, ця четверта каденція буде для мене останньою як бундесканцлерки Німеччини. На виборах до Бундестаґу 2021 року я не виступатиму як кандидатка в канцлери від ХДС/ХСС і не балотуватимуся в Бундестаґ взагалі. Для протоколу додам, що не претендуватиму в подальшому на жодні посади в політиці».

Що ж, мужній крок, який свідчить про відповідальність політика й готовність пожертвувати своєю кар’єрою заради суспільного блага. Хоча чи можна однозначно стверджувати, що Анґела Меркель вже й негайно відходить з великої політики? Більшість німецьких (та й не тільки) медій саме так потрактували її останні заяви. Може, втомилася сама, може, відчула, що виборці втомилися від неї. Але чи уявляють навіть найзапекліші її критики, що втрачає Німеччина з відходом доброї «мутті»? Їм би подивитися на ситуацію збоку, наприклад, українськими очима…

Фактично за всю свою 13-літню кар’єру на посаді бундесканцлерки Меркель допустилася лише однієї суттєвої помилки, зрештою, вона саме це визнала. Мова йде про міґраційну кризу в Європі, коли німецька лідерка запросила до Європи біженців, котрі втікали з місць бойових дій в Центральній Азії та Північній Африці. Вона ще не підозрювала, що потік біженців можна спровокувати штучно, посилювати його чи послаблювати, виходячи з потреби. Вже згодом західні спецслужби з’ясували й підтвердили, що тим зловмисником, котрий використовував міґраційний важіль, був Кремль.

Але було вже пізно, позиції Меркель похитнулися. Тим часом у Європі почали набирати на силі ті партії, котрі свої кампанії будували на антиімміґрантських гаслах. У ФРН такою була «Альтернатива для Німеччини», останнім часом ця ксенофобська й водночас близька до Кремля партія здобуває перемогу за перемогою і на національному, й на земельному рівнях. Навіть попри те, що Німеччині вдалося ефективно подолати міґраційну кризу. Але ж ми живемо в епоху постправди, де істина стає доволі відносною. Політичні тези сприймаються не розумом, а серцем.

Хистка позиція партії спричинила чвари всередині неї. З критикою проти голови виступило консервативне крило партії, котре передовсім закидає Меркель занадто ліберальну політику, зокрема у царині міґрації. За словами критиків, через надмірний крен партії ліворуч вона почала втрачати популярність, віддаючи свої голоси тій же «Альтернативі» і «Спілці-90/Зелені», котра зсувається з лівого флангу поближче до центру. Внутрішньопартійна фронда  зайшла так далеко, що депутати від ХДС у Бундестазі «прокатали» кандидатуру Меркелевого протеже Фолькера Каудера (Volker Kauder) на посаді голови фракції.

Словом, ситуація обернулася таким чином, що нині Анґела Меркель змушена поступитися місцем лідера партії, намагаючись залишитися на канцлерській посаді. Хоча це суперечить її власним словам, сказаним ще 14 років тому. Нагадаємо, що 2004 року, коли ХДС ще була в опозиції, Меркель дорікала своєму попереднику на посаді бундесканцлера Ґергардові Шрьодеру (Gerhard Schröder), що той віддав головування в Соціал-демократичній партії Німеччини Францові Мюнтеферінґу (Franz Müntefering). «Як можна керувати країною, коли не можеш керувати навіть членами власної партії?» – риторично й саркастично запитувала вона. Тепер же цей сарказм рикошетом б’є по самій бундесканцлерці.

Жодні законодавчі норми не вимагають, щоб канцлер Німеччини був водночас головою урядової партії. Неодноразово відбувалося розділення посад, особливо це стосується СДПН (один з прикладів наведено вище). Утім за традицією канцлер з лав Християнської демократичної партії завжди був і головою партії. Бо так йому (їй) зручніше, ефективніше працювати. Це значно спрощує управління.

Нагадаємо, знову повертаючись до прецеденту з  Мюнтеферінґом і Шрьодером, що останній мусив подати до демісії з канцлерської посади вже наступного року. Чи зможе Меркель залишатися на чолі уряду, принаймні до закінчення каденції в 2021 році? Тут все залежить від того, хто стане її наступником на посаді голови однієї з найпливовіших і найбагатших партій Європи – ХДС.

Свого нового лідера християнським демократам доведеться вибрати на з'їзді в Гамбурзі на початку грудня. Вже зголосилися шестеро кандидатів. Утім, як зазначають експерти, до уваги варто брати лише трьох: генеральну секретарку партії Аннеґрет Крамп-Карренбауер (Annegret Kramp-Karrenauer), міністра охорони здоров'я Єнса Шпана (Jens Spahn) і колишнього голову фракції ХДС в Бундестазі, а нині успішного бізнесмена Фрідріха Мерца (Friedrich Merz).

Для Меркель найкращим варіантом була б перемога на партійному з’їзді 56-річної Аннеґрет Крамп-Карренбауер. Вона є висуванкою й соратницею бундесканцлерки, прихильницею таких же ліберально-консервативних поглядів.

Раніше пані Крамп-Карренбауер була прем'єр-міністеркою  невеличкої федеральної землі Саар. На цій посаді вона продемонструвала себе ефективним управлінцем, прагматичним політиком, який знає, коли варто бути стриманим, а коли впертим. Якщо Аннеґрет Крамп-Карренбауер (або, як її зазвичай спрощено називають, АКК) очолить партію, то майже напевно Меркель протримається на посаді бундесканцлерки ще три роки.

Менш приємним для Меркель був би варіант перемоги 38-річного Єнса Шпана. Ще зовсім недавно він був одним з найактивніших критиків політики бундесканцлерки щодо біженців.  Він також критикував пані Меркель через закони, які дозволяють мати подвійне громадянство. Цим він заслужив популярність у правому крилі партії.

Водночас критика Шпана не завадила Меркель ввести його у свій уряд. А той, своєю чергою, ставши міністром охорони здоров’я, зосередив свою увагу на серйозніших питаннях, пов’язаних з німецькою медициною та турботою про людей з особливими потребами.

Тим не менше, молодий кандидат все ще зберігає популярність у партії. Його часто порівнюють з 32-річним австрійським канцлером Себастьяном Курцом (Sebastian Kurz). Багато хто покладає надії на те, що Єнс зможе вдихнути нове життя в зашкарублий ХДС.

І, нарешті, 62-річний Фрідріх Мерц. Його перемога була б найменш бажаною для Меркель. Тут треба нагадати історію їхнього конфлікту. 2000 року Мерц був обраний на посаду голови фракції ХДС в Бундестазі. Він був доволі амбітним політиком, тож вже придивлявся собі до посади голови партії, а там і до бундесканцлерського крісла.

Утім Анґела Меркель, котра очолила партію 2000-го року, заступивши на цій посаді легендарного Гельмута Коля, звела всі плани Мерца нанівець. Зразу ж після невдалих для християнських демократів виборів до Бундестаґу 2002 року вона звинуватила Мерца у сумнівному фінансуванні виборчої кампанії, посунула його з крісла голови фракції, яке зайняла сама.

Ображений Мерц вирішив згодом відійти від великої політики й податися в бізнес. І в цій царині справи в нього пішли цілком непогано. Мерц очолив німецьку компанію BlackRock, яку вважають найбільшим приватним інвестиційним фондом, а також став старшим радником розташованої в Дюссельдорфі філії міжнародної юридичної фірми Mayer Brown .

2014 року Мерц за сприяння представників консервативного крила ХДС повернувся у велику політику і знову став впливовим функціонером партії. Тепер він прагне реваншу від Анґели Меркель. І для реалізації планів помсти в нього є досить непогані стартові можливості, тобто партійна підтримка.

Таким чином, як ми вже казали, головування АКК забезпечить Меркель майже гарантовану можливість добути до кінця канцлерської каденції. Зі Шпаном ситуація непевна. Скоріш за все, й він не поспішатиме діяти проти Меркель. Адже нині партія не перебуває на піку своєї популярності, а відставка бундесканцлерки, найімовірніше, потягне за собою позачергові вибори. А от Фрідріх Мерц може не побоятися ризику, що християнські демократи зазнають критичних втрат на виборах до Бундестаґу, тож може зважитися на різкий крок.  Дочекаємося грудня, там побачимо.