Остап Семерак: «Навального ніхто не закрикував, Ксенії Собчак свистіли всі, Нємцову – націоналісти, Кудріну теж свистіли»

Давно вже в зимовій Москві не було так спекотно. Після мітингу опозиції на Болотній площі, що сам по собі став неабиякою подією для нинішньої Росії, сталася ще потужніша акція протесту на проспекті Сахарова. Поки що в російської опозиції, що активізувалась після нещодавніх скандальних парламентських виборів, не простежується чіткого плану дій, але атмосфера на вулицях вже змінилась.

Принаймні так вважає Остап Семерак, нардеп від БЮТу, котрий щойно повернувся з Москви. Сам він стверджує, що їздив туди підтримати демократичну Росію, а також свого давнього друга Бориса Нємцова. Той зовсім нещодавно потрапив в скандал з оприлюднення в Інтернеті записів його скандальних телефонних розмов, в одній з яких, до речі, чутно голос Семерака. Тож першим питанням було, чи вщух телефонний скандал?

- (сміється) З телефонами знову була ціла пригода. Моя поїздка в Москву почалася з цікавої телефонної розмови по мобільному телефону, - розповідає Остап Семерак.- В п’ятницю я приїхав, поселився і вирішив подзвонити своєму давньому другу Борису Нємцову, щоб домовитися про подальші плани. І почув на тому кінці проводу якийсь оксамитовий чоловічій голос. Я привітався і попросив покликати до телефону Нємцова. Голос каже: «Це майор Калугін, а Нємцова покликати не можемо, бо ми його заарештували, і він сидить в підвалі. Щось йому передати?». Що тут переказати? Я поклав трубку. Потім ввечері, коли він вийшов на зв'язок і ми зустрілись, Нємцов розказав мені реальну історію. Каже, півдня телефон – дзвонив аж червонів, а потім раптом всі дзвінки припинилися. Нємцов попросив свого колегу по ПАРНАСу Яшина, який сидів на нараді з Нємцовим поряд, подзвонити на той телефон. І яким же було здивування Нємцова, коли його телефон мовчав, а Яшин натомість почав спілкуватися з кимось, хто відповів по телефону Нємцова. Так з’ясувалося, що півдня телефон Бориса був переведений на когось, хто представлявся тим майором. Борис звичайно був обурений – особливо після опублікування всіх його телефонних розмов – поскаржився на «Білайн», і через деякий час йому все перекомутували назад. От такого рівня операції проводяться спецслужбами по дискредитації і дезорганізації опозиції.

{1-}

А є записи цих розмов з майором Калугіним?

Нема, звичайно. Хто ж до такого готувався? Я подумав спочатку, що це – такий жарт.

Отже, ви поїхали на мітинг на проспекті Сахарова, що відбувся минулої суботи. Які враження?

Яскраві. По-перше, організація. Людей на мітинг запрошували через соціальні мережі та було оголошення на «Ехо Москви». Ніяких листівок в метро не розклеювали, інших інформаційних повідомлень не було, але людей прийшло дуже багато. Якщо оцінювати по київській архітектурі, то проспект Сахарова по ширині приблизно як Хрещатик, і це не є кругла площа. Влада дозволила провести мітинг в такий собі «сосисці». Якщо уявити Хрещатик зі сценою на перехресті з вулицею Богдана Хмельницького, то хвіст цього мітингу був би десь орієнтовно біля готелю «Хрещатик». Думаю, що людей у такому довгому проспекті стояло стільки ж, скільки на Майдані Незалежності під час подій Помаранчевої революції в середній по масовості день. Ці люди були тільки з Москви та Московської області, ніхто нікого не привозив, не оплачував дорогу чи харчування.

Більш того, люди через Інтернет самі зібрали кошти для оплати сцени, звуку, рекламної продукції. Такий збір коштів був оголошений за тиждень до мітингу на сайті «Яндекс. Деньги», і за цей час було зібрано трошки більше 100 тисяч євро. Географія перерахунку цих коштів – не тільки Москва, а вся Росія. В Україні такого, напевно, ще не було.

Звичайно, вразила і безпека на заході. Вхід на площу був через рамки металошукачів. Я собі не уявляю, як в Україні на мітінзі міліція ставила б рамки. Але потім зрозумів, що Росія живе в форматі постійного очікування терактів, і люди, що приходили на мітинг, нормально сприймали цей контроль. Цікаво, що поліції допомагала велика кількість людей, які мали червоні пов’язки «дружинників», – про такий анахронізм радянських часів ми в Україні давно вже забули.

Але настрій поліції був неагресивний?

Вона була в позитивному дружелюбному настрої – ніякої агресії до учасників не було. Це теж підштовхує до думки, що «поліція – з народом». Два дні я переміщався по Москві та спілкувався з лідерами опозиції – куди б ми не заходили – чи йшли підземним переходом, чи обідали, всюди люди говорили, що або були на мітингу, або планують туди піти…

А чи таку поведінку поліції не можна пояснити тим, що це все – «контрольований випуск пару». Чи не виникають сумніви в природності процесу?

Процес природний, нема відчуття, що це технологія. Звичайно, не було таких відчуттів, як на Майдані, коли був дух єднання, коли ми всі один до одного дружньо ставились, по-християнськи любили один одного, ділилися всім. В Москві такого нема – вони все ж таки розрізнені, стоять націоналісти, комуністи, демократи, ліберали, і просто пересічні москвичі, які не підтримують ніякої конкретної політичної сили, але прийшли, бо влада їх образила. Вони вважали, що прихід на мітинг є ляпасом владі, який вони з задоволенням заліпили. Причому було дуже холодно – сім чи вісім градусів морозу, сніг, але люди відстояли три години. У такий спосіб вони дійсно хотіли показати владі, яка їх принизила, свою гордість.

А які власне завдання ставить перед собою опозиція? Бо з України виглядає, що конкретного плану немає.

Нереалістичні завдання. Опозиція вимагала невизнання виборів в Держдуму, але та вже прийняла присягу і почала працювати. Зараз опозиція говорить про те, що треба відмінити вибори Президента, провести політичну реформу та зареєструвати всі політичні сили, а вже після цього проводити чесні відкриті вибори. Очевидно, влада на сьогодні виглядає не готовою на це йти, бо це треба сідати з опозицією за круглий стіл і домовлятися. Таких посилів нема, але й опозиція до кінця чітко не бачить, як досягнути бажаного. Припустимо, що 4 березня відбудуться вибори з фальсифікаціями, опозиція погодиться з цим чи ні? Чи вийдуть вони на вулиці, чи що будуть робити?

А цей натовп прогресивний? Хто ці люди – «хом’ячки» та інші?

Люди різні. Було біля сцени дві сотні людей з імперськими чорно-жовто-білими прапорами, які були достатньо агресивними та засвистували переважну більшість виступаючих, були ліберально настроєні люди, що засвистували лідерів націоналістів… Пересічні ж москвичі поводили себе без агресії і слухали всіх. Я так розумію, що там іде певний кастинг на лідера опозиції.

І хто головна зірка зараз?

В мене склалося враження, що найбільш перспективним є молодий політик Олексій Навальний, якого слухали всі, і ніхто не закрикував. Якщо, скажімо, Ксенії Собчак свистіли всі, Нємцову – націоналісти, Касьянова індиферентно сприймали абсолютно всі, Кудріну теж свистіли…

До речі, про Кудріна. Саме його участь в опозиційному русі є натяком на те, що Кремль має свого агента всередині опозиції.

Участь Кудріна – взагалі цікавий феномен. Це, нагадаю, колишній міністр фінансів, який до сих пір вважається особистим товаришем Путіна і його відставка вважалася компромісом між Путіним і Медведєвим. І от Кудрін зі сцени сказав, що вибори фальсифіковані, і Чурова треба відправляти у відставку. Мені не здалося, що він нещирий.

З наших політиків-опозиціонерів більше нікого не було?

Не бачив. Це була моя громадянська позиція, бо підтримати демократичну Росію з України принципово важливо, адже лише демократична Росія може будувати з Україною партнерські стосунки. А всілякі недемократичні режими сприймають Україну не як суб’єкт міжнародних відносин, а й як об’єкт.

Як, до речі, зараз ставляться до України?

На проспекті Сахарова – інакше, ніж у Кремлі. Я мав на грудях жовто-синій значок, і тому всі чітко ідентифікували, що я з України. Перше питання, що всі задавали, як на сцені, так і в натовпі на площі, – як почуває себе Юлія Тимошенко? І всі висловлювали співчуття і стурбованість станом Юлії, і взагалі станом всього, що відбувається в Україні.

Яка позиція Нємцова по Юлі, бо в них були неоднозначні стосунки?

Нємцов просив передати Тимошенко, що всі їхні «разногласия» в минулому, і сьогодні він готовий робити все, щоб вона якомога швидше вийшла з тюрми. Думаю, що це дуже правильна людська позиція, яку мені висловили всі – і Касьянов, і Навальний, і Каспаров, і прості люди.

А яке сприйняття Нємцова колегами по опозиції після оприлюднення його прослуханих розмов?

Як виявилось, все, що робила влада, а особливо Путін, після першого мітингу на Болотній площі, призводило до того, що на наступні мітинги приходило ще більше людей. І їхня спроба дискредитувати та розколоти опозицію тільки здружила її. Бо люди, що є фігурантами опублікованих телефонних розмов виявились мудрішими, ніж про них думали ФСБ і Путін. І на наступний день після опублікування цих розмов в ефірі телеканалу «Дождь» Нємцов був на ефірі разом з Чіріковою, яка була фігуранткою цих телефонних обговорень, і вони обійнялись, сказали, що в них є спільна справа, а це опублікування тільки їх зміцнило. Я бачив, як Нємцов спілкувався на мітингу із Явлінським, Бюженою Ринською. Зрештою, і Ксенія Собчак, що є хресницею Путіна, теж підтримала Нємцова. Люди поставились до цього таким чином, що хоч людина і говорила в розмові щось ненормативною лексикою, але сьогодні опублікували його розмови, а завтра можуть опублікувати будь-кого іншого. Більш того, в день, коли Нємцов звернувся до суду з заявою з приводу цього, цей сайт оприлюднив чергову іншу порцію його розмов.

В Україні така технологія теж може спрацювати? Бо ми ж здогадуємось, як опозиціонери називають один одного в приватних розмовах.

Я більш ніж переконаний, що українських опозиціонерів слухають, записують. Напевно, таке можливе, але хай влада зробить висновки – в Росії думали таким чином розділити опозицію, а насправді її об’єднала.

{-3}

Наскільки вистачить цих протестів?

Народу більшає, але якщо ми згадаємо події в Україні, то Помаранчева революція теж не сталася відразу. Була акція «Україна без Кучми»…

Тобто зараз події в Росії більше нагадують «Україну без Кучми», ніж Майдан?

Так, тому що там не має одного лідера. Якби російська опозиція мала сьогодні кандидата в Президенти, все б виглядало по-іншому. Але в них такого немає, бо побудова політичної системи унеможливлює реєстрацію опозиційних кандидатів. І той же Прохоров прийшов, але так і не виступив, побоявся. До речі, цікава технологія, за якою формувався список виступаючих на мітингу. Є два оргкомітети цих мітингів, що з одного боку, ознака того, що опозиція певним чином розрізнена, але вони об’єдналися і працюють сьогодні разом. Список виступаючих формували громадяни голосуванням в соціальних мережах – із 300 чоловік були обрані 30, які виступали в порядку рейтингу.

І хто перший за рейтингом опозиційний політик?

Першим виступив Акунін, що дістав найвищий рейтинг, потім Ахєджакова, Биков, і взагалі політики почались лише з шостого місця – Нємцов, Навальний.