Олексій Баганець: Янукович дав команду прибрати мене з прокуратури

Про скандал із службовим «Лексусом», причини звільнення з посади прокурора Львівської області, розслідування підробки зняття судимостей з Віктора Януковича і його наслідки, а також про справу Гонгадзе – у другій частині інтерв’ю із Олексієм Баганцем - колишнім прокурором і нинішнім захисником екс-міністра МВС Юрія Луценка.

Першу частину інтерв’ю – читайте тут.

-- «Мені просто не забули роботи на посаді прокурора Донецької області»

Зараз ви шукаєте докази невинуватості, а до того 32 роки шукали докази вини. Проте ваша відставка з посади прокурора Львівської області неочікуваною не була. Дехто пов’язував це із виявленням журналістами газети «Експрес» того факту, що ви використовуєте в особистих цілях дорогий «Лексус» із синім міліцейським номером та витрачаєте щомісячно суму, що надто перевищує ваш офіційний дохід…

Єдиний правдивий факт із того, що ви назвали, це дійсно, на тій автомашині, яку сфотографували і за якою стежили, супроводжуючи зі Львова до Києва, мене в аеропорту зустрічав мій водій і підвозив додому. Більше там правди немає. Машина мені не належала, власник цього авто заявив про те, що він Баганця взагалі не знає. За оприлюднененими в газеті «Експрес» фотографіям видно, що начебто в машину серед білого дня в центрі Львова завантажувались якісь ящики. Ображений власник названої газети спочатку придумав, що в тих ящиках можуть бути долари чи євро, аби мені дошкулити чи дістати, але водій дав пояснення, що то була місцева мінеральна вода, яку він брав зі Львова, коли їхав на Київ. В наступній публікації фантазії бурхливо розвинулися, зацікавлені особи навіть дописались до того, що в тих ящиках ймовірно могли перевозитись наркотики, що я займався наркотрафіком і т.д. Все без доказів, без ґрунтувань. Реалізовувалась банальна задача: із помсти полити брудом, добитися мого звільнення з посади як неугодного, щоб потім добитися закриття кримінальних справ, в яких був прямо зацікавлений названий мною майстер «пера».

Цікаво, що вже зараз, після мого виступу в дебатах по справі Луценка, в газеті «Сегодня», в «Обозревателе» (ми знаємо, чий це сайт) знову по зрозумілій причині повторились ті ж інсинуації, що і два з половиною роки назад. Але нічого дивного не має в цьому, бо сьогодні заангажованість преси поширилась і на Сергія Власенка, захисника Юлії Тимошенко.

Ви подавали заяву Генпрокурору з проханням провести перевірку оприлюдненої журналістами інформації, а потім відкликали її. Чим закінчилась історія?

Я звернувся до Генерального прокурора, щоб він порушив кримінальну справу за цим фактом, бо фактично було вчинено злочин (незаконне стеження, незаконне втручання в приватне життя). Генеральна прокуратура місяць тоді думала, а потім Генеральний прокурор порадив мені відкликати цю заяву про злочин, мотивуючи тим, що такі дії можуть викликати критику з боку ЗМІ в тому, що ми переслідуємо журналістів. Саме в зв’язку з цим, я заяву відкликав і написав позов до суду. Один позов у цієї газети я вже виграв. Другий - знаходиться на розгляді. Справа ще не закінчилась. І невідомо, коли закінчиться. Мабуть лише після зміни влади. Я розумію чому. Незалежного правосуддя немає.

Та говорити про те, що за подібні публікації звільняють прокурорів – якось несерйозно. За що вас звільнили, насправді? За «незручність»? Ви не вписувалися в концепцію?

Всі ті публікації в газеті «Експрес» ніякого відношення в дійсності до мого звільнення не мали. Публікації відносно мене почалися буквально після виборів, коли виграв Віктор Янукович. Про ці факти знало керівництво Генеральної прокуратури Україні, ні для кого це не було таємницею. І лише в липні місяці мене викликав до себе Генеральний прокурор Олександр Медведько і сказав, що Янукович у травні був у Львові і дав команду перевести мене в одну з областей, щоб прибрати зі Львова.

Чому?

Не буду говорити про причини, як це пояснювалось, тому що вони можуть бути використані як політичні.

Олександр Іванович назвав мені одну з областей і я погодився туди переїхати, тим паче, що вона була ближче до Києва.

А вже через два тижні Медведько знов викликав мене у вихідний день і сказав: Президент дав команду вас взагалі з прокуратури прибрати, тому пишіть рапорт. І я написав рапорт. В середині липня 2010 року був виданий наказ про моє звільнення за власним бажанням. Якщо говорити про причини… Мені просто не забули періоду роботи на посаді прокурора Донецької області.

В один і той самий момент збіглися інтереси кількох впливових людей. В тому числі і у Львові. Той же власник названої газети у Львові помстився тому, що я не пішов йому на зустріч: не відкликав кримінальну справу із суду, по якій притягувався до кримінальної відповідальності голова однієї із сільських рад Львівщини, яка приймала рішення про виділення йому земельної ділянки. Це була вся моя, так би мовите, вина. При тому, що ця справа була порушена ще до мого приходу у Львівську область і спрямована до суду теж без моєї участі. Після того і почалася вся та «писанина».

Якщо повертатися до вашої роботи на посаді прокурора Донецької області. У свій час ви сказали декілька красномовних фраз, на кшталт: «В Донецьку існує не державна законність, а донецька» та «Я в Донбасі – чужий, я не вписуюся в регіональну політику». Вас почули?

Я своїх поглядів ніколи не приховував. Я в кожній газеті, навіть, знаючи, що в Донецьку немає жодної незалежної газети, побував на прямій лінії з читачами. Та я опинився «незручним» у Донецькому регіоні. Чому? Думаю, що мені не змогли простити тієї моєї діяльності надто впливові люди. Де в кого за моїми позовами забрали і повернули у власність держави майно або акції на це майно. Де в кого була розкрита злочинна діяльність так званих вільних економічних зон, які були створені на території Донецька і області, коли на територію України без сплати будь-яких податків і митних платежів ввозилася маса м’ясної сировини і т.д. Тому, були непоодинокі впливові особи, зацікавлені в моєму звільненні.

Прізвища назвете? Чиї конкретно інтереси ви зачепили?

Не хочу. Не тому що, я боюся. Просто це буде виглядати як якесь зведення особистих рахунків. Можу сказати тільки, що я ні про що, чим займався по роботі в Донецькій області, не жалкую.

Налаштували проти мене і діючого Президента. Як? Думаю, тільки за допомогою кримінальної справи, яка була порушена за фактом підробки судових рішень про його реабілітацію.

Справу по факту службової підробки, що стосувалася зняття судимостей Віктора Януковича, яку ви порушили в червні 2005 року, називають одним з неоднозначних епізодів вашої діяльності. Напередодні виборів 2006 року це був ефективний козир для помаранчевої влади. Але чому вона «розвалилися»?

Не можна сказати, що вона розвалилася. Підстави для порушення тієї кримінальної справи були. Просто я ж не чинив так, як чинять зараз. Ми – і слідчий з особливо важливих справ прокуратури області, і начальник слідчого відділу, і начальник слідчого управління, і мій заступник, який курував слідство – виходили з того, чи є достатньо даних про наявність ознак злочину чи немає. Для порушення кримінальної справи підстав було достатньо. Зокрема, колишній суддя обласного суду, який, начебто, підписав постанову Президії обласного суду про реабілітацію Януковича, заявив, що на документі стоїть не його підпис. Було проведене почеркознавче дослідження і воно показало, що то, дійсно, не його підпис. Це була беззаперечна підстава для порушення справи.

Але після того, як слідчий дослідив всі обставини, які можливо було встановити, щодо винесення цих двох постанов президії Донецького обласного суду, з’ясувалося, що більшої частини людей, які брали в ньому участь, вже немає в живих, бо це ж 70-ті роки. З тих, що залишились, один заявив, що такого не було, а інший, що він точно не пам’ятає, але, скоріше всього, все-таки реабілітація Януковича була. При наявності таких даних стовідсотково говорити про те, що ці постанови були сфальсифіковані, було неможливо.

Там ще була якась історія із зниклою у ході розслідування помічницею судді, яку начебто підозрювали в підробці документів.

Оперативною роботою тоді займалися працівники міліції, вихідці з Донецької області. Хтось із них нас просто зрадив. Дали можливість зникнути з регіону помічниці тодішнього голови Апеляційного суду, чий почерк був на полях оцих постанов, які, як видно було, перешивалися, тобто спочатку витягувалися, передруковувалися і потім зшивалися – замінювалися. Але допитати нам її не вдалося. Тому що за одну добу вона звільнилися з роботи, звільнився її чоловік, вони виписали дитину з дитячого садка, здали свою квартиру під сигналізацію, і всі разом зникли.

І досі їх не знайшли?

Не знаю. Я вже цим не цікавився, бо в мене таких повноважень вже немає. Але тоді, що ми не робили, місце їхнього знаходження встановити не могли.

Ну і, крім того, Генеральна прокуратура не підтримала мою пропозицію, щоб мені видали санкцію на проведення обшуку в кабінеті голови Апеляційного суду Кондратьєва. Дали санкцію тільки на проведення обшуку у приміщенні Апеляційного суду – в архівах, на складі. А в кабінеті ні – там, де за даними оперативних працівників міліції і знаходились дві справи відносно Януковича, дійсні справи, тому що по документах вони ж були начебто знищені.

І за ці спроби підняти «існуючі-неіснуючі» справи Віктор Янукович вам помстився, прибравши вас з прокуратури?

Це як одна із версій. Якщо посилалися на вказівку Президента, значить, це було тільки через цю справу. Те, що йому там на вуха «нависала» про мене ціла низка людей, - то одне. Та основне, що, дійсно, могло послужити причиною – це порушення цієї кримінальної справи про підробку зняття судимостей з Януковича.

-- «Коли представляли нового прокурора, про мене не згадали жодного слова»

Ми говоримо про образ «незручного» прокурора. Деякі працівники прокуратури, хто читав вашу книгу «Незручний прокурор», говорили, що себе ви в ній надто ідеалізували і розпіарили.

Ті люди або не читали книги, або читали тільки окремі фрагменти.

Це не було намагання створити з себе якийсь ідеал або полити когось брудом. Просто, уявіть, я її сів писати буквально через кілька днів після того, як отримав наказ про своє звільнення з роботи.

Тобто писали на емоціях?

Справа в тому, що коли представляли на моє місце нового прокурора, про мене не згадали жодного слова. Складалося враження, що я взагалі там два з половиною роки не працював. Ні добрим, ні злим словом мене навіть не згадали. Ну сказали б вже хоч щось погане, що я там, наприклад, роботу завалив чи скомпрометував себе. Мені мої підлеглі телефонували і говорили, це просто жах, про вас ніхто жодного слова не згадав. Просто викреслили мої два з половиною роки життя. Отаке ставлення мене збентежило. Я ж 32 роки відпрацював, я маю всі нагороди Генеральної прокуратури, я - ветеран і почесний працівник органів прокуратури, я маю кілька іменних годинників за добросовісну роботу, це при тому, що я ніколи не був підкаблучником.

Це не була образа. Я просто змушений був написати, що я ці 32 роки не байдикував, я щось робив. Я написав це як свій звіт перед людьми, які мене знали. Кожному дано можливість написати про себе. Нехай розкаже, які справи розслідував, де про себе слід залишив, як працював без вихідних, навіть ночами, коли друкувались обвинувальні висновки та їх вичитували в актовій залі Прокуратури УРСР, не рахуючись із особистим часом, притискаючи інтереси своїх сімей. Тим більше, я писав не тільки про себе, а і про більшість своїх колег, які дійсно віддавалися роботі і залишили про себе хорошу пам'ять.

Не плануєте продовжувати літературну діяльність? Написати, наприклад, про процес Луценка?

Планую. Не буду приховувати. Я ще нікому про це не говорив, тільки своїм близьким. Весь процес Луценка опишу. Сказати, що писати я вже почав, не можу. Немає часу. Але напишу – книга у мене уся в голові. 32 роки своєї служби в органах прокуратури я ж відновив за три місяці рукописно. Думаю, на опис півторарічного процесу часу піде не більше.

Багато хто говорив про те, що після виходу книги, вам відкрився шлях в політику. Ви так не думаєте? Хотіли б займатися політичною діяльністю?

Ні, це спеціально запускали таку інформацію, що я тридцятий в списках опозиції (на сайті «Обозреватель»). То все були провокації. Я не політик. І тим більше мене не візьмуть в ніяку політичну силу.

Чому ж це?

З тієї ж причини – я «незручний». Я звик робити так, я вважаю за потрібне. А там я повинен голосувати картками за п’ятьох-чотирьох. Тому, я не бачу себе у списках жодної партії.

Я не створюю з себе ідеалу. Я звичайна людина, яка допускала помилки в житті і в роботі, я помилявся в людях неодноразово… Але за 32 роки в прокуратурі робота для мене була основним заняттям. Це сьогодні модно мати роботу за хоббі. Наприклад, є в когось основна діяльність – бізнес, здобування грошей, і хоббі – робота на державній службі, куди просто подобається приїхати на машині, написати резолюцію, провести нараду і знову поїхати по своїх справах. Я тримав все на контролі, вникав в кримінальні справи, в зміни законодавства, мені доповідали про цивільні, господарські справи. Я був жорстким керівником, жорстким прокурором, не йшов на поводу ні в кого. До речі, якщо адвокат був правий, я його підтримував, якщо ні – на біле чорне не говорив. При мені справи ніколи не закривалися – всі практично йшли до суду, але лише тоді, коли вина обвинувачених була доведена в установленому законом порядку.

Та працювати в прокуратурі і бути ідеальним – це неможливо. Це можливо лише тоді, коли нічого в прокуратурі не робити, щоб ніхто тебе не згадував ні добрим, ні поганим словом. Мені така тактика деяких прокурорів відома, вони й до сих пір працюють. Якщо ж прокурор займає якусь принципову позицію, звичайно, що для всіх добрим він не буде.

Колись, діючи по закону, я не пред’явив на вимогу «вулиці» обвинувачення Кучмі, а тепер одна журналістка пише, що це було моя «темна пляма» по справі Гонгадзе…

-- «Якби працювали оперативні служби, справу Гонгадзе можна було б розкрити»

А ви це за «пляму» не вважаєте?

Та чому це була пляма? Я що комусь незаконно пред’явив обвинувачення? Когось незаконно затримав за вбивство Гонгадзе? Друге, Ви мені покажіть конкретні докази вини Кучми! Я ж не журналіст. Я маю право підозрювати. Але так, як сьогодні дехто виходить до засобів масової інформації і розповідає про свої підозри, як про доведений факт, я діяти не можу.

Це ви про звинувачення Тимошенко у вбивстві Щербаня?

Так. Юрист цього не може говорити! До речі, я ніколи не брав участі у фальсифікації доказів, припустимо, завідомо невинної особи у вчиненні злочину для того, щоб, наприклад, «потушити» громадський резонанс від вчиненого нерозкритого вбивства.

Чому та журналістка, яка написала про таку мою «темну пляму», не написала про те, як тодішній міністр внутрішніх справ вийшов на трибуну Верховної Ради і заявив: справу Гонгадзе розкрито, вбивство вчинили два злочинних авторитети на прізвиська Циклоп і Матрос? Після того журналісти побігли до виконуючого обов’язки прокурора Миколи Гарника і питалися, чи підтверджує він цей факт. А він відповів: ви чекайте, поки Баганець повернеться з відпустки (я на десять днів брав тоді відпустку) і все пояснить. І я потім змушений був говорити, що все це неправда, що злочин не розкрито, що ми цю версію про Циклопа і Матроса перевіряли, але вона не підтвердилася, і ми її повністю спростували. І що ви думаєте, після цього я не заробив собі негативного ставлення від декого із влади? Та дехто потім мене взагалі вважав ворогом, що я не пішов назустріч по цій версії і не допоміг втихомирити суспільство, яке тоді бурлило. Але як я міг на це піти?

Для того, щоб пред’явити обвинувачення Леоніду Кучмі потрібні вагомі докази, яких у слідчого на той момент не було.

Плівки Мельниченка?

Я ще тоді говорив, що вони здобуті завідомо незаконним шляхом. В Конституції та КПК говориться про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані незаконним шляхом. Може, ці підозри і мають право на життя. Але це не є допустимий доказ. Я можу про це говорити десь на кухні, але підтвердити свої слова мені немає чим.

На той час у слідства і у Генпрокурора Потебенька на руках був висновок експертизи: ідентифікувати голоси в цих розмовах неможливо. Основна причина: це є копії записів. А по копіях записів жоден експерт не дасть категоричного висновку. Це можна зробити, коли оригінальний запис проводився на аудіокасету. Ця касета – це оригінал. Якщо ти з касети вже переписав – це вже копія. Мельниченко заявив, що ті записи проводилися на цифровий диктофон. Навіть називалась марка, відповідно, всі зроблені на диски записи були копіями. З технічної точки зору, на мою думку, підтвердити тут нічого не можна. Тому Вищий спеціалізований суд справедливо визначився з тим, що постанова про порушення кримінальної справи відносно Кучми на таких підставах була винесена незаконно. І я з цим погоджуюся.

Але на початку серпня заступник Генпрокурора Кузьмін зробив заяву, що якщо слідство збере необхідний матеріал проти екс-президента, можна буде відкривати нову справу. Як вважаєте, Кузьмін доведе справу Кучми до стану справ Тимошенко та Луценка?

Можна говорити, що хочеш, але журналісту, політику, але не Першому заступнику Генерального прокурора України. Ми повинні говорити про те, чи є законні підстави для цього. Основний доказ, який би дав можливість викрити замовників цього злочину (якщо вони були, бо я в цьому не переконаний) в цій ситуації може бути тільки аудіозапис таких розмов. Аудіозапис отриманий з порушенням вимог закону, це підтвердив Конституційний суд. Він, взагалі-то, рідко виносить законні рішення, але тут я з ним погоджуюся. Якщо в ході досудового слідства чи дослідчої перевірки дійсно будуть здобуті нові дані, яким суд не давав оцінки, я погоджуся з тим, що підстави для порушення кримінальної справи будуть.

Та з того, що я знаю зі ЗМІ зараз, можна зробити висновок, що достатніх даних для порушення нової справи відносно Леоніда Кучми немає. Якби мова йшла про доведений факт дачі ним такої вказівки, - це одне. А як можна звинувачувати особу у перевищенні своїх повноважень, які спровокували вбивство Гонгадзе? Це щось дуже туманне, не виразне. Якщо є докази, що Кучма підбурював до вчинення злочину, то його дії підлягають під статтю Кримінального Кодексу, яка передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання до вчинення умисного вбивства, а не перевищення своїх службових повноважень. Та і взагалі мені незрозуміло як можна виходити до представників ЗМІ і стверджувати як про доведений факт причетності до злочину, не маючи обвинувального вироку суду з цього приводу?! Конституцією і Кримінальним Кодексом України це заборонено робити, передбачена за такі дії навіть кримінальна відповідальність.

Ви першим взялися за розслідування справи Гонгадзе, і ще в 2001 році заявляли про те, що її буде розкрито. Все пішло не так, як хотілося? Є думка, що за вас справу свідомо затягували. Мовляв, якщо б вона об’єктивно розслідувалася, то і Пукача б швидше знайшли, і справа б Кучми раніше виникла.

Ну, чиїсь думки це теж не завжди об’єктивні судження. Та і не тільки від Баганця то все залежало. Я ж звільнився з посади і від кураторства цієї справи не за власною ініціативою – мене звільнили з посади заступника Генерального прокурора, в липні 2002 року призначивши прокурором Волинської області. Не сам я від цієї справи втікав. І на той час, якби працювали належним чином оперативні служби – та ж міліція, та ж СБУ – думаю, справу Гонгадзе можна було б розкрити. А вони розкрили лише тоді, коли змінилась влада в державі.

Будь-яких доказів того, що досудове слідство гальмувалось в той час, коли я здійснював нагляд за розслідуванням даної кримінальної справи немає і не може бути на даний час. Складалися плани розслідування, висувалися всі можливі на той час слідчі версії. Вже в той час слідчі викликали тих міліцейських розвідників, допитували. Бо тоді, коли ще я був на посаді, вже була журналістом Олегом Єльцовим опублікована версія, де було написано, що вбивство Гонгадзе вчинили розвідники МВС. Слідчий з цього приводу давав доручення в СБУ перевірити оперативно-розшуковим шляхом причетність цих названих працівників МВС. Але відповідь була негативна. До речі, керівник слідчої групи по даній справі залишився і до того часу, як була доведена вина засуджених працівників міліцейської розвідки.

Але для розкриття цього злочину потрібна була політична воля. Чисто слідчим шляхом розкрити таке вбивство неможливо. Для розкриття такого злочину треба проводити цілий комплекс оперативно-розшукових справ: і агентів використовувати, і довірених осіб вводити в те чи інше коло, де ми шукаємо підозрюваних, і знімати інформацію з каналів зв’язку, і контролювати пошту, і проводити спостереження. Це робить не слідчий і не прокурор, це роблять оперативні служби і лише від їх зусиль можна отримати позитивні результати..

Що, до речі, очікує на Мельниченка у разі повернення в Україну?

Моя думка: Мельниченко вчинив злочин і по закону має бути притягнутий до кримінальної відповідальності. При всій повазі до Миколи Мельниченка, факт є факт. Тому, звичайно, якщо він з’явиться на території України, його притягнуть до кримінальної відповідальності, якщо буде дотриманий закон, звісно. Та я йому цього особисто не бажаю.

Чи не може Мельниченко володіти деякими записами про обставини вбивства Євгена Щербаня – бо є думка, що він надсилає генпрокуратурі меседжі, що може бути корисний в справі проти Тимошенко в обмін на гарантії безпеки?

Я думаю, що таких доказів в нього бути не може. Та знову ж таки, все, що у нього може бути, здобуте з порушенням вимог Конституції України.

Інша справа, що по справі Тимошенко можуть просто не звернути увагу на те, як здобуті ті чи інші докази. Виходячи з того, яке у нас сьогодні слідство і суд, і таке може бути. Теоретично. Практично я не знаю, як вони це можуть реалізувати.

Відмова Італії екстрадувати колишнього майора Мельниченка і звільнення його з-під варти, на вашу думку, не носить демонстративного характеру по відношенню до України?

Звичайно, це показово. В європейських державах склався вже стереотип, що все, що робиться в Україні, є результатом порушення верховенства права, порушенням демократичних підвалин руху держави. Все, що у нас робиться, є свідченням того, що суд є залежним, не є об’єктивним.

І ніякої надії, що якщо громадянина України передадуть Україні, в тому, що він буде забезпечений справедливим судом, немає. Чим більше буде рішень Європейського суду, тим більше буде формуватися така думка і позиція в Європі і світі. На превеликий жаль, скільки разів би ми не повторяли слово «халва», від цього в роті солодше не буде.

Першу частину інтерв’ю з Олексієм Баганцем читайте тут.