Валерій Сушкевич: Поїздка паралімпійської команди в Лондон була на межі зриву

Досягнення українських паралімпійців в Лондоні вразили – вони посіли 4 командне місце й завоювали 84 медалі: 32 золоті, 24 срібні й 28 бронзових. Це був найкращий виступ команди за всі роки незалежності. Не дивно, що функціонери наперебій вітали паралімпійську команду й розповідати про покращення в ставленні держави до спорту для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Хоча, ситуація не настільки безхмарна, як можуть розповісти чиновники. Показовою була історія з прильотом нашої команди в аеропорт «Бориспіль» - самі спортсмени скаржаться, що їх зустрічали більш ніж прохолодно, особливо на фоні того, на якому рівні вітали російську збірну, яка випередила нас всього на кілька золотих медалей.

Проте це тільки вершина айсбергу. Насправді, підготовка параолімпійської збірної йшла досить важко, держава до останнього не виділяла коштів на технічне оснащення, їжу й ліки. Фактично, поїздка частини команди до Лондона до останнього була під питанням. Про подробиці перипетій навколо паралімпійської збірної України й політичну складову питання в інтерв’ю «Главкому» розповів глава Національного паралімпійського комітету, народний депутат України Валерій Сушкевич.

Валерій Сушкевич – керівник Національної асамблеї інвалідів, сидить в парламенті протягом останніх чотирьох скликань, очолює профільний комітет у справах ветеранів, пенсіонерів та інвалідів. Вперше потрапив до Верховної ради за списками Лазаренківської «Громади», зараз представляє в Раді БЮТ. На цих виборах отримав прохідне 35 місце в списку «Батьківщини».

-- Просив Януковича зупинити шквал перевірок Національного центру параолімпійської підготовки

Валерію Михайловичу, ви - опозиційний депутат, отримали 35 місце в списку «Батьківщини». Водночас, все ж таки залишилися на посаді голови Національного паралімпійського комітету України. Всіх інших опозиційних чиновників давно звільнили, як вдалося втриматися?

Національний паралімпійський комітет України – це не державний орган, а громадська організація, хоч і ексклюзивна; а я - не чиновник в ній. Наша організація аналогічна Національному олімпійському комітету України. Керівництво як Національного олімпійського комітету, так і Національного паралімпійського комітету ніколи не залежало від змін влади.

Хоча, знаєте, моменти політичного проблемного протекціонізму в нашій державі існують, й інколи бувають дуже суттєві. Як мені при цьому вдається працювати? Просто чесно і професійно виконую свої обов’язки. І я думаю, що це видно за результатами діяльності Національного паралімпійського комітету України.

Якщо вже казати про ставлення державних інституцій до нашої організації, то при нинішній владі є люди, які політично орієнтовані, але є й ті, хто при всіх каденціях влади однаково професійно працював на українську державу. Саме з такими державними управлінцями мені вдається нормально працювати. Більше того, в деяких політичних силах, які є опонентами моєї політичної сили, я знаходжу людей, які в загальнолюдському плані розуміють важливість і необхідність того, що ми робимо для людей і для держави.

Все ж таки дивно, що цю посаду у вас не забрали…

Цікавий у вас стереотип по відношенню до нинішньої влади… Ви вважаєте, що обов’язково повинні щось забрати…. Я вже відповів на це питання. Але звичайно, все не так просто, на нас все-таки тиснуть. За останні два роки було чимало перевірок як в Українському центрі «Інваспорт», так і в його регіональних підрозділах, Національному паралімпійському комітеті, але особливою «увагою» перевіряючих інституцій користувались Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, що у Євпаторії та Західний реабілітаційно-спортивний центр, що на Львівщині.

Хто перевіряє?

Та всі можливі контрольно-перевіряючі інституції. Я звертався до Президента України Віктора Януковича з проханням звернути увагу на шквал перевірок Національного центру параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, а потім і Західного реабілітаційно-спортивного центру. Перевірки йшли потоком. Конкретний народний депутат писав скарги в прокуратуру й інші інстанції, і перевірки щоразу поновлювались.

Тобто, вас «замовляли», щоб скинути з посади?

Я не можу і не хочу говорити про мету і «замовність» цих перевірок. Але перевірки були жорсткими й дуже важкими. І головне – не на користь функціонування всієї системи фізичної культури і спорту інвалідів. В результаті цих перевірок зривались плани, заходи, звільнялись професіонали адміністрування нашої системи, фахівці. Один тільки приклад: головний бухгалтер Національного центру параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів пішов з посади. Людина дуже професійна й ефективна в роботі. В результаті нервового напруження і тривалих стресових ситуацій під час перевірок вона серйозно захворіла - не витримала і звільнилась. До речі, зарплати в нашій системі - одні з найнижчих в галузі фізичної культури і спорту України.

Який депутат писав ці заяви, ваш суперник по комітету пан Журавко?

Я не буду називати нічиї прізвища. На жаль, використання окремими колегами депутатських повноважень не за призначенням може серйозно зашкодити державній справі. Я жодного листа по жодній з проблем діяльності інших народних депутатів ніколи не писав. Я пишу тільки листи, які стосуються конкретного соціально незахищеного громадянина України та дотримання його прав. Взагалі повинен сказати, що політична домінанта в моїй діяльності відсутня.

Але ж ваша партійність може шкодити паралімпійцям. Те ж саме фінансування може зменшуватися чи щось подібне…

Політична орієнтація народного депутата є реаліями діючої парламентської системи, і певні чинники, пов’язані з проблемністю будь-якого депутата-опозиціонера, в роботі є.

Які саме?

Я не хотів би говорити про ці проблеми, тому що вже сказав, що моя діяльність в парламенті не політична, а орієнтована на вирішення соціальних проблем і реалізацію прав пенсіонерів, ветеранів, інвалідів. Але я вас здивую і скажу про таку загальнолюдську категорію, яка не звична в середовищі політиків - совість. Дехто взагалі не вірить, що вона у поликів є. Я вже 55 років - людина з інвалідністю; не можу самостійно пересуватись - уражені ноги, рука й спина. Коли зі мною працює навіть людина від влади: міністр, керівник якогось підрозділу, народний депутат, то мені здається, що, бачачи мої зусилля у зазначеному напрямку, у цих людей прокидається совість. Мабуть, залишаючись ідеалістом - з певними ідеалами і цінностями, мені все-таки здається, що вони працюють разом зі мною задля вирішення питань громадян України з інвалідністю безвідносно до партійності.

-- Зараз соціальне забезпечення інвалідів суттєво гірше, ніж при уряді Тимошенко

Простіше було б перейти в коаліцію, це б вирішило безліч проблем. Вам пропонували стати тушкою?

Знову ж не буду торкатися цієї політичної теми. Не хочу говорити про пропозиції мого переходу в цю більшість. Ця тема мені неприємна.

Чому не перейшли?

Мій вибір політичної сили, в якій я знаходжусь, дуже простий. Не говорячи нічого поганого про будь-яку іншу політичну силу, скажу тільки - я знаходжусь в БЮТ, бо саме ця політична сила більше всіх відчула проблемність прав інвалідів в Україні і забезпечила найбільший рівень фінансування вирішення соціальних проблем громадян з інвалідністю. Саме з БЮТ я зробив дуже багато для соціального захисту людей з інвалідністю і підтримки національного паралімпійського руху в Україні. З урядом Юлії Тимошенко нам вдалося підписати та ратифікувати унікальний міжнародно-правовий документ Організації Об’єднаних Націй - Конвенцію про права інвалідів. До речі, Україна стала першою з пострадянських країн, хто її підписав та ратифікував. Я можу назвати багато показників щодо вищого рівня забезпечення візками, протезами, лікуванням й іншими варіантами соціальної підтримки інвалідів в урядовій каденції, коли моя політична сила була при владі.

Зараз соціальне забезпечення інвалідів гірше?

Не просто гірше, суттєво гірше. Коли наша політична сила пішла з влади, підтримка інвалідів впала по багатьом параметрам соціальної політики. Про це свідчать як самі інваліди, так і конкретні показники.

Проте ж Равіль Сафіуллін звітував про покращення й збільшення фінансування паралімпійців до 293 мільйонів гривень в 2012 році з 127 мільйонів в 2011-му й 144 мільйонів в 2008 році…

Справа в тому, що дійсно було збільшено фінансування по бюджетних показниках паралімпійського спорту. Але тут є власне бюджетні нюанси. За ці роки у нас продовжувались наші спортивні досягнення і, відповідно, з’являлись чемпіони світу, чемпіони Європи, призери. Ці спортсмени, згідно законодавства, повинні отримати відповідні грошові винагороди й стипендії у зв’язку зі здобутими спортивними результатами на міжнародних змаганнях. Країна отримувала все більше паралімпійських та дефлімпійських чемпіонів та призерів з відповідними зобов’язаннями держави, хіба може уряд взяти і не заплатити їм їхні зароблені кошти?

Тобто, збільшення витрат в 2012 році – це результат вдалого виступу на Паралімпіаді і не більше?

Так, дійсно, головна питома вага цих бюджетних збільшень - саме через успіх на міжнародних змаганнях. Хоча деякі бюджетні збільшення нам таки вдалося вирішити.

Додамо до цього елементарне зростання цін за ці роки на все, що пов’язано зі спортом. Що також є відповідним чинником зростання бюджетних призначень. Але винагороди спортсменам становлять левову частку фінансування, а реальне збільшення коштів власне на тренувально-спортивну підготовку паралімпійців з бюджету менш суттєві. В цій ситуації, вибачте, іноді з відчаю дехто з нашої команди думає, що краще б не було призових за чемпіонати світу, Європи й Паралімпійські ігри. Але це недопустимо. Паралімпійці заслужили таке ж відношення до них з боку держави, як і олімпійці, і ці кошти їм особисто вкрай необхідні сьогодені.

Ми маємо багато чемпіонів і призерів, показуємо хороші результати, і коли дехто узагальнює суму витрат на навчально-тренувальні збори та винагороди, то акцентує увагу та великій загальній цифрі. Але ж треба розділити «мухи й котлети», давайте подивимось на цифри фінансування навчально-тренувальної роботи та поточної діяльності системи фізичної культури і спорту інвалідів, у тому числі – у регіонах України... Там все не так оптимістично.

-- Призові переможцям Паралімпіади в 2008 році були вищими, ніж зараз

Уряд відрапортував про збільшення суми виплат за медалі на Паралімпіаді з 700 тисяч гривень за золото, як було в 2008 році, до 800 тисяч за медаль 2012 року. Відповідне збільшення пройшло й по срібним і бронзовим. Проте 700 тисяч гривень в 2008 році – це 140 тисяч доларів, а 800 тисяч зараз – це навіть не 100 тисяч. Фактично, преміальні зменшились, хіба не так?

Я за фахом математик, тому абсолютно з вами погоджуюсь. По суті, призові переможцям Паралімпіади в 2008 році були вищими, ніж зараз. Так трапилось чомусь, що призові паралімпійцям рахують в гривнях, а олімпійцям – в доларах. Але питання тут не в призових. Вони в будь-якому випадку досить суттєві.

Як керівник Національного паралімпійського комітету України я завжди кажу своїм спортсменам, тренерам, фахівцям: «Шановні друзі, ми маємо думати, що та частина бюджету, яка йде на паралімпійців, повинна бути використана максимально ефективно». У нас спортсмен, 35-тий у світовому, європейському рейтингу, ніколи не поїде на чемпіонат світу або Європи. Ми цього не допускаємо. На Паралімпійські ігри їдуть тільки ті, хто займає перші місця в десятці найкращих спортсменів світу (по виду спорту). Інших не беремо – це принципово з точки зору відношення до коштів державного бюджету, які йдуть на забезпечення участі України в Паралімпійських іграх.

У нас були ситуації, коли у наших спортсменів була ліцензія на участь у Паралімпійських іграх, і на засіданні Ради Національного паралімпійського комітету стояло питання, чи варто посилати спортсмена, який апріорі займе 9-те місце на Паралімпійських іграх.

Обговорювалось питання, чи це буде нормально по відношенню до інвалідів України, які сьогодні не забезпечені візками, санаторно-курортним лікуванням та іншими невирішеними соціальними проблемами? У нас абсолютно зрозуміла позиція, що використовуючи кошти на участь України в міжнародних змаганнях, ми повинні пам’ятати про людей з інвалідністю в нашій державі, які не мають свого реалізованого права на повноцінне життя, в тому числі - права на фізичну культуру і спорт.

Хочу звернути увагу, що досягненням діяльності системи фізичної культури і спорту інвалідів України є те, що в Національному центрі параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, що в м. Євпаторії, за рік проходить реабілітацію близько 7 тисяч інвалідів. Дуже важливо, що тільки 20% з них – це спортсмени з інвалідністю, які користуються центром як спортивною паралімпійською базою, інші 80 % - це пересічні інваліди з різних куточків України, в тому числі з глухої провінції, які щодня долають українське бар’єрне суспільство з бордюрами, сходами, піднімаються на п’ятий поверх без ліфта та мають інші обмеження і недоступність в українському соціумі. І тому ці люди звертаються до нас з проханням пройти в нашій системі реабілітацію засобами фізичної культури й спорту.

Соціальний ефект від цього - величезний. Людина із соціальної ізоляції українського суспільства, яка приходить в паралімпійський центр вперше, бачить, що у басейні стартує абсолютно самодостатній хлопець з інвалідністю, який приїхав туди на власному автомобілі, на нормальному візку, він добре одягнутий, одружений, має діток, і сьогодні він - провідний спортсмен-паралімпієць. А поряд - людина з інвалідністю, яка приїхала з будь-якого регіону України, у тому числі з глухої провінції, яку привчили до соціальної ізольованості, дистанціювання від світу здорових людей, яка знаходиться постійно в стані психологічної пригніченості. І саме ця людина у нашому середовищі забезпечується мотиваційними чинниками для того, щоб фізична культура та спорт допомогла їй в просуванні в житті до суспільства здорових людей.

Є думка, що в Україні спорт – це єдиний шанс для інваліда вирватись з жебрацтва, адже соціальне становище їх жахливе. Тому ці люди так відчайдушно й намагаються досягнути якихось результатів, щоб отримувати призові і стипендії…

Я з цим не зовсім погоджуюсь. Як я вже казав, система фізкультурно-спортивної реабілітації людей з інвалідністю вже діє. Багато звичайних інвалідів, які зовсім не чемпіони, але які пішли шляхом фізкультурно-спортивної реабілітації, можуть долати бордюрний камінь на тротуарі, дістатись в метро, користуватись громадським транспортом, отримати освіту і реалізувати своє право на роботу. Саме ці люди пройшли через нашу систему, не виборюючи високих спортивних результатів, і досягли незалежного й успішного життя у суспільстві не ставши чемпіонами у спорті, але ставши переможцями у житті.

Знаю багатьох незрячих або людей на візку, які, пройшовши нашу школу незалежного життя, відбулися в житті – в мистецтві, професії або в іншому виді суспільної діяльності. Послухайте, я знаю тотально глухого інваліда, який керує проектним відділом в київському метробуді. Або тотально незрячого юриста.

Це одиниці…

Їх стає все більше. Вже далеко не одиниці. Ми створюємо для цих людей нові можливості на законодавчому рівні.

-- Українська паралімпійських збірна – це не «показуха»

В цьому році майже 300 мільйонів гривень піде на паралімпійський рух. Дехто може сказати, що ці кошти принесли б більше користі, аби їх використали для допомоги всім інвалідам країни. А ми створюємо «показушну» збірну, яка на весь світ заявляє, мовляв, як гарно в Україні інвалідам, що вони скільки медалей виграють. В цьому твердженні є раціональне зерно?

Це не «показушна» збірна! Це збірна героїв українського спорту, людей, які показали можливості громадянина України з інвалідністю в світі,Європі, а головне – в Україні. Українське суспільство це побачило, побачила це й українська влада. Категорично не можна назвати те, що відбувається на Паралімпійських іграх, показухою. Це говорю не я, це визначило людство. Саме в світі паралімпійський рух і самі Паралімпійські ігри визначаються як досягнення людської цивілізації. За такою логікою, давайте візьмемо і знищимо також олімпійський рух, взагалі приберемо спорт як явище, а всі кошти віддамо на потреби. Давайте за одно приберемо й культуру, й освіту... Тоді все - лише на потреби …

Про олімпійців також говорять, що краще розвивати масовий спорт, а не працювати тільки на Олімпіади…

Знаєте, це питання гармонізації пріоритетів у спортивній галузі. Я під час нашої розмови весь час звертаю увагу на те, що сьогодні у нашому напрямку ми формуємо таку політику в сфері фізичної культури і спорту, яка орієнтована на масову реабілітацію людей з інвалідністю через фізичну культуру та спорт. Ми у нашій системі робимо все, щоб досягти рівних прав і можливостей на фізичну культуру і спорт для всіх людей з інвалідністю, а найбільш здібні громадяни з інвалідністю отримують у нас можливості спеціальної підготовки, щоб показати високі спортивні результати. Такий стандарт цивілізованих країн до якого ми прагнемо, але поки ще не досягли. І якщо ми цивілізована держава, то маємо підтримувати тих унікально здібних спортсменів-інвалідів, які досягають вершин людських можливостей у спортивних результатах.

Забрати кошти від спорту інвалідів і віддати на загальні потреби?.. Знаєте, можна було б… Але чи змогли б ми вже сьогодні в нашій пострадянській країні зорієнтувати державну політику щодо рівних прав і можливостей для громадян з інвалідністю. Я бачу все це із середини, і можу сказати, що прогресивні зміни в державній політиці у ставленні до інвалідів сталися після того, як влада і суспільство усвідомили досягнення наших паралімпійців. Моє переконання: є абсолютна кореляція між певним прогресом в усвідомленні владою і суспільством необхідності сучасних стандартів соціальної підтримки і забезпечення прав інвалідів в Україні, з однієї сторони, та перемогами паралімпійців з іншої сторони. Візьміть Закони України, Укази Президента й постанови наших урядів щодо вирішення соціальних проблем інвалідів і забезпечення їх прав та зіставте їх у часі з досягненнями наших спортсменів-інвалідів на Паралімпійських іграх. І ви зрозумієте, що цей вплив був вирішальним! Я впевнено хочу заявити, що ніхто не зробив більше для формування нових позитивів державної політики у відношенні до інвалідів, ніж паралімпійці!

Тільки два невеличких приклади: сьогодні в кожній області України є дитячо-юнацькі спортивні школи для діток з інвалідністю. Скажете – це марне витрачання коштів для наших неповносправних діток? А тепер другий, вже паралімпійський приклад: виступ Віки Савцової –14 річної дівчинки з важким ураженням в наслідок дитячого церебрального паралічу. Вона завоювала золоту медаль у свої дитячі роки на цій Паралімпіаді. Ця чудова дитина стояла на найвищому п’єдесталі світового спорту, але, водночас, не могла встояти на ньому. У неї від хвилювання почалась спастика м’язів. І безумовно, ця дівчинка дала усвідомлення своїх можливостей для десятків тисяч дітей з цієї хворобою в Україні. Після церемонії її нагородження Равіль Сафіуллін повідомив мені, що він отримав безліч дзвінків від людей в Україні, і що важливо – від державних чиновників.

-- В бюджеті на 2012 рік не було передбачено коштів на обладнання та інвентар паралімпійської команди

Не буде проблем з виплатою преміальних призерам, адже там солідна сума, понад 43 мільйони гривень?

Сьогодні влада запевняє, що все буде виплачено. Соціальним наслідком цих виплат, якщо вони відбудуться, для героїв Паралімпіади будуть дві речі. Перше: виконання по відношенню до них законів України, які влада не фінансує з Державного бюджету, починаючи від засобів реабілітації й закінчуючи санаторно-курортним лікуванням, житлом, автомобілем з ручним керуванням тощо. Друге: це можливість додатково до того, що є від нашої системи, також самим собі фінансувати заняття спортом, в тому числі хоча б нормально харчуватися.

До речі, ситуація із забезпеченням українських спортсменів не дуже райдужна. З 2008 року практично не переглядались норми харчування для усіх українських спортсменів від держави. При цьому подивіться на ціни на продукти харчування в 2008 році та сьогодні!..

Намагалися добитися для спортсменів перерахунку премій у відношенні до валюти, адже на міжнародних змаганнях всі розрахунки відбуваються у валюті?

Не так просто мені сьогодні донести це до високих рівнів влади. На засіданнях Оргкомітету з підготовки до Олімпійських та Паралімпійських ігор я намагався акцентувати увагу на цих проблемах…

Що там говорити про валютний еквівалент грошових винагород, якщо елементарні речі не вирішувались! Вперше за 20 років української незалежності в Державному бюджеті на 2012 рік не було передбачено коштів на обладнання та інвентар національної паралімпійської команди України. Це дійсно сталося вперше за 20 років існування національного паралімпійського руху. Пам’ятаю, що навіть, коли відправляли першу національну паралімпійську команду в Атланту в 1996 році на перші для незалежної України Паралімпійські ігри, тодішній Уряд забезпечив національну команду всім необхідним.

Де ж ви взяли кошти на обладнання?

Тільки в березні 2012 року я зміг переконати високих керівників, щоб все-таки були внесені зміни до Державного бюджету, й ці кошти з’явились.

Для цього треба була особиста зустріч з прем’єром?

Ні, до Прем’єра не зміг дійти, але дійшов до високопосадовців, яких мені вдалось переконати, що не можна кинути напризволяще українських паралімпійців у рік ХІV літньої Паралімпіади. Під час моїх намагань в процесі вирішення цієї бюджетної проблеми мені постійно дзвонив генеральний секретар нашого Національного паралімпійського комітету і нагадував мені: «Валерію Михайловичу, ви обіцяли, що будуть кошти для закупівлі човнів для академічного веслування, що буде спортивний велосипед для нашого чемпіона світу Єгора Дементьєва. Адже дай йому велосипед, і він завоює два паралімпійських золота!». Так воно і трапилось, наш велосипедист здивував велосипедний спортивний світ званням дворазового чемпіона Паралімпійських ігор. Але мені треба було урядовцям доказати це. Між іншим, у нас в збірній понад 40 спортсменів- візочників, яким також потрібно було закупити візки, а грошей не було. І саме в останній тиждень мені вдалось «пробити» ці гроші.

Ситуація виглядала так. Наші менеджери кажуть мені – якщо через тиждень не буде фінансування, то ми не проведемо тендерів по закупівлі обладнання та інвентарю і національна команда, навіть якщо гроші з’являться в травні, залишиться без спорядження. Поїздка деяких видів спорту національної паралімпійської команди була на межі зриву, саме в тих, де обладнання та інвентар були вирішальними. А це велосипед, академічне веслування, всі візочники та інші. Вони були без обладнання.

Щодо човнів, а вони особливо вартісні, ми просто «впали на коліна» перед однією людиною, гарантували, що ми заплатимо за човни з проханням розрахуватись за них, інакше відповідна фірма не встигне їх виготовити до Паралімпіади. Вдалося домовитись з бізнес-структурами, щоб почалося виготовлення човнів без грошей.

-- Паралімпійській команді не вистачало 80 тисяч гривень на медикаменти

Українські бізнесмени допомогли?

Ні, це був не український бізнес, а іноземці. Було багато інших ситуацій. Так, наприклад, на фармакологічні засоби й медикаменти для команди не вистачало 80 тисяч гривен. Адже норми на фармакологію для спортсменів в Україні також не змінювалися з 2008 року. На ці нормативи по медикаментах можна купити аспірин і таблетки від кашлю, але якісних спортивних та відновлюючих препаратів – ні. Я звернувся до однієї із фармкомпаній і попросив допомоги. Вони частину дали препаратами, а тих, що в них не було – грошима.

З чим було пов’язане те, що не заклали грошей в бюджет? Ви не пішли в коаліцію…

Мені складно про це казати. Не хотів би корелювати чинник моєї опозиційності з проблемністю у фінансуванні. Звичайно, що в державі дуже важка економічна ситуація, але…

Знаєте, сьогодні мені трохи сумно, що хвиля уваги до наших паралімпійців, до фізичної культури і спорту інвалідів скоро відійде. А вже на наступному тижні у парламент надійде Проект Державного бюджету на 2013 рік. Там передбачені кошти на паралімпійський рух, але не в тому обсязі, який ми просили, враховуючи те, що в наступному році відбудуться чергові літні Дефлімпійські ігри, в яких Україна буде брати участь. Мені дуже хочеться сподіватись, що позитивна увага влади до результатів паралімпійців буде реалізована відповідним чином в бюджетних показниках. Дуже переживаю з цього приводу, бо потім все забувається і починається рутина нерозуміння. Один із інвалідів в аеропорту Бориспіль сумно мені сказав, що поки-що влада звертає на нас увагу у День інвалідів і після Паралімпіади.

Цей же колега привернув мою увагу на зустріч наших спортсменів в аеропорту,

піддаючись так званому «синдрому молодшого брата» - порадив поглянути, як зустрічали в Росії національну паралімпійську команду, хто зустрічав та на якому рівні… У нас також було радісно, чудово, хвилююче, але…

На фоні фінансових скандалів в олімпійському русі, коли лунають заяви про масштабні розкрадання, злі язики подейкують, що у паралімпійців ви будете вимагати віддати 50% премій керівництву…

Ніхто ніколи у паралімпійців не відбирав і не буде відбирати ніякі кошти. Не знаю і не хочу знати, як це робиться десь інде, але у нас такого немає і не буде. В спорті здорових, в пострадянські роки, коли я прийшов в паралімпійський рух, то дізнався про дуже негарні традиції по відбиранню коштів: починаючи від добових, і закінчуючи грошима на від’їзд за кордон. Громадськість паралімпійського руху і я особисто тоді не були допущені до адміністрування. Приходив дядько з держкомспорту й керував коштами.

Я тоді був тільки президентом Української федерації спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату. Мені вже тоді вдалося добитись, щоб коштів у спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату не забирали. Федерація незрячих тоді ще була під впливом державного чиновника, але згодом, коли я став першим віце-президентом Паралімпійського комітету, мені і по цьому напрямку вдалось це зупинити.

-- В паралімпійську збірну попадають за спортивним принципом, а не по дзвінку чиновників

Дехто стверджує, що ви не берете на Паралімпіаду людей, які не зобов’язалися віддати половину…

Такого ще я не чув про себе. Ніколи такого не було і не може бути. В нашій команді не буває ситуації, коли в збірну попадають не за спортивним принципом, у тому числі по дзвінку чиновників, а таких, на жаль, було багато і на цей раз. Тому я розумію, звідки ці плями. У нас все прозоро – є результат на чемпіонаті світу, Європи або кваліфікаційному змаганні або місце у світовому рейтингу, то спортсмен по факту отриманого результату – і тільки по факту - потрапляє у збірну. Ви мені не покажете жодного спортсмена, який був в світовому рейтингу, але залишився поза національною командою. За єдиним виключенням – якщо спортсмен попався на допінгу. Такі, на жаль, є. Це знову ж «інфекції», які переходять до нас зі спорту здорових.

-- Під час Паралімпіади про ув’язнену Тимошенко зі мною говорили практично всі офіційні представники

Ви казали, що на Паралімпіаді було дуже упереджене ставлення до українських спортсменів в плані суддівства. Микола Азаров якось натякнув, що це ледь не опозиція винна, бо псувала наш імідж, розкручуючи справу Тимошенко. Політична складова судових процесів в Україні якось впливала на суддівство на Паралімпіаді?

Я переконаний, що так. На жаль, дискусія з приводу прав людини в Україні була і на Паралімпіаді. Я її чув від різних представників міжнародних спортивних інституцій, національних делегацій інших країн; до мене з цього приводу підходили представники державних інституцій різних країн – заступники міністрів, міністри. Під час Паралімпіади про ув’язнену Юлію Тимошенко зі мною говорили практично всі офіційні представники державних і недержавних інституцій, з якими я зустрічався. У всіх була однозначна реакція на цю ситуацію...

Задоволені 35 місцем в списку «Батьківщини»? З ким вели перемовини з цього приводу?

Перед формуванням виборчого списку я висловлював сподівання, що моє місце буде не нижче, ніж в попередній каденції виборів до Верховної Ради України. Вважаю, що я зробив реальні речі, щоб наша політична сила разом з парламентом допомогла вирішувати проблеми людей з інвалідністю в Україні, а також пенсіонерів та ветеранів. Можу назвати конкретні законопроекти, нормативно-правові акти, конкретні позитивні зрушення у вирішенні соціальних проблем людей в Україні. Навіть, коли приймалась жахлива пенсійна реформа, можу назвати конкретні параграфи цього закону, які мені вдалося змінити на користь українських громадян, у тому числі інвалідів, афганців, жінок з дітьми та незрячих.

Безпосередньо з приводу списку розмовляв з одним із керівників нашої політичної сили – Олександром Турчиновим.

У вашій декларації сказано, що у дружини на рахунках 3,5 мільйони гривень та 4,5 мільйони в уставному капіталі підприємств. Де взяті кошти й яким бізнесом займається дружина?

Бізнес цей давній, стосується інвестицій в сфері виробництва продуктів харчування і надання послуг. І бізнес цей не мій, а моєї дружини, яка мала його ще до одруження зі мною. 99% інвестицій в статутний капітал підприємства і більша частина зосереджених на рахунках коштів були в неї ще до шлюбу зі мною. Інша частина коштів – це банківські відсотки та дивіденди за останні роки.

Можете назвати назву компанії та посаду?

Я вже сказав, засновник компанії – моя дружина. У назві фірми немає необхідності. Я отримую пенсію та зарплату керівника Комітету Верховної Ради України. У повсякденному житті живу скромно, без лексусів, маєтків, особняків і дач. Більша частина мого заробітку є на рахунках в банку і витрачається на повсякденні життєві потреби, в тому числі, на поновлення мого здоров’я, з яким у мене з кожним роком все складніше. Тому і заощаджую… У тому числі й на маленького синочка, якому 5 років. Свою пенсію повністю заощаджую на майбутні можливі життєві витрати.

Але рахунок оформлений на дружину?

Так, рахунок належав ще до нашого шлюбу дружині. Власне більшість сімейних коштів зосереджуються на ньому. Я знаю, як у нас важко спадщина оформляється. Якщо зі мною щось трапиться, то я хочу, щоб формальних додаткових процедур не потрібно було робити і з цим у сім’ї не виникало проблем.