Вадим Скуратівський: В Україні вибудовується гібридна диктатура Сталіна, Фірташів з Ахметовими

2012 рік пройшов під знаком постійних скандалів в гуманітарній сфері. Крім вже звичного для президентства Віктора Януковича протистояння інтелігенції з відверто проросійським міністром освіти та науки Дмитром Табачником, влада пограла і з мовним питанням. Перші півроку йшли суперечки з приводу ухвалення мовного закону, а після його скандального прийняття пішла хвиля мовної регіоналізації.

На цьому фоні фактично непомітними були спроби «Ініціативної групи 1 грудня» - групи українських інтелектуалів та моральних авторитетів, задавати порядок денний гуманітарного розвитку країни. Проект, що ще на початку року вважався досить перспективним, на думку багатьох не виправдав сподівань й не вийшов за межі своєрідного українського культурного гетто.

Вадим Скуратівський – відомий український історик, мистецтвознавець та філолог. Входить до ініціативної групи «Першого грудня», що була створена відомими громадськими діячами до 20 річниці референдуму щодо незалежності України.

-- «В 2012 році завершилося створення авторитарної України»

Вадиме Леонтійовичу, які події з життя країни ви б назвали найважливішими для України в 2012 році?

Найголовніше, що в 2012 році завершилося створення правлячою елітою авторитарної й навіть напівтоталітарної України. Всі українські політичні й суспільні сюжети розгортаються саме навколо цього. Якщо не трапиться політичного чуда, це квазібудівництво буде продовжуватися.

Чому у вас такий песимістичний погляд, адже вибори пройшли, є трохи вільної преси й багато інших ознак демократичного режиму?

Так, є вибори, преса, нібито демократичні інституції, але в кожному українському феномені, який дотичний до демократії, відбуваються антидемократичні процеси. Йдеться не лише про політику, а й про економіку та культуру. Перепрошую, досить підійти до вікна і глянути, що відбувається.

Які суспільні зміни для вас стали найголовнішими?

В суспільній сфері головним було нескінченне українофобство української влади. Від найвищих поверхів, до місцевих органів. Можна навіть не говорити про мовні закони й тому подібне. Нібито дрібниця – в Одесі зникає вулиця відомих українців батька і сина Лип, а вслід за цим вулицю називають іменем буржуа, який обдурював українських селян в 19 столітті, приймаючи їх хліб на своїх млинах. Але за цією дрібницею стоїть відверте українофобство місцевої влади, бажання знищити будь-який прояв чогось українського. Або десь у Запоріжжі ставлять пам’ятник Сталіну, який знищив українців не менше, ніж його колега по пакту 1939 року Адольф Гітлер. В Криму, де від сталінських репресій ледь не загинув цілий народ кримських татар, облаштовують ювілейну виставку для диктатора Сталіна.

Радикальна зміна змісту підручників з історії, цькування істориків, які намагаються говорити правду про минуле, драма інституту національної пам’яті – дрібниці, але складаються в одну мозаїку.

Такий «відкат» вже був в історії незалежної України?

В 2011 році відбулася репетиція, а в 2012 на повну пішла антиукраїнська політика влади. За останні 20 років я не пам’ятаю таких процесів. Навіть за доби Кучми відбувалася акумуляція історичного самоосмислення українства. При Кучмі була більш проукраїнська політика, ніж при Януковичу. З’являлися якісь українські видання, зрештою зовсім інша стилістика була в українських вишах. Тоді не було Табачника в ролі міністра – тоді він заробляв на прожиття тим, що писав статті про знищення Сталіним української інтелігенції. Такі були настрої.

-- Успіх «Свободи» - це електоральний відчай українства

Ви згадали про кримських татар. В 2012 році представники влади як могли грали на цьому полі: Петро Симоненко з трибуни парламенту заявив, що татари мають дякувати Сталіну за депортацію, прем’єр Криму Могильов відмовлявся визнавати їх депортованими і так далі. Це було схоже на сплановану кампанію?

Цього мерзотника Симоненка, який так по-хамськи говорив про кримських татар, занурити б в ту страшну стихію 1944-46 років, коли це народ гинув. Коли його депортували й «облаштовували» в Середній Азії. За цим стоїть хамство українофобів. Вони настільки ненавидять Україну, що будь прагнути реабілітувати Сталіна.

Ми мало звертаємо на це увагу, але в останні роки іде гоніння на кримськотатарський народ. Поки все ніби йде на рівні ідеології, але в слід за цим можуть початися страшні речі, щось подібне на нову версію того, що проти них робив Сталін. Якщо нинішній кримський прем’єр ляпнув, що татар правильно депортували, то це ж діагноз. Ці процеси пов’язані з упослідженням і самої України. Україна опинилася під владою окупаційної адміністрації, на це дуже схоже.

Успіх «Свободи» на виборах став відповіддю на українофобську політику влади?

Успіх «Свободи» - це електоральний відчай українства. Крім того, давайте не перебільшувати цей успіх. Так, я вражений, що на півдні країни, в тому ж Криму, Севастополі чи Одесі «Свобода» раптом отримує кілька відсотків голосів. Раніше я такого не уявляв і такого бути не могло. Але на тлі інших негативних процесів - це лише частковий успіх. Я дуже задоволений, що Андрій Іллєнко є в парламенті, але це не змінює ситуацію в парламенті, адже опозиція так і не змогла зупинити появу Табачника в міністерському кріслі. Навіть цього не вдалося зробити, а ви кажете про успіх.

Прогнозуєте посилення позицій націоналістів, якщо нинішні тенденції у владі збережуться?

Знаєте, авторитаризм в сучасних суспільствах нерентабельний. Але і революція до добра не приводить. Ми це бачимо на прикладі «арабської весни». Там деспотизм дійшов до краю, і до краю доведені всі місцеві етноси. Тому я боюся, що те саме може бути в Україні, якщо нинішні тенденції збережуться. Не думаю, що нова українська революція продублює 2004 рік, коли не було пролито жодної краплі крові.

На жаль, з кожним днем 2013 року антиукраїнська спрямованість влади посилюватиметься. Керівництво країни нічого іншого робити не вміє.

Що ви маєте на увазі? Є думка, що той же Янукович несвідомо проводить антиукраїнську політику, так просто виходить…

Вважаю, що це у них виходить інстинктивно. Якщо на території України панує не демократія, то вона на рівні інстинкту зміщується у бік сталінізму. Але в оригінальному поєднанні сталінізму з капіталістичною й олігархічною структурою. В Україні вибудовується гібридна диктатура Сталіна, Фірташів з Ахметовими. Щось схоже колись було в Південній Кореї й Тайвані. Це називається капіталістичним фашизмом.

Відверто кажучи, за часів Кучми такого не було. Леонід Кучма розумів небезпеку ресталінізації України. Але зараз до влади прийшло покоління невігласів, які цієї небезпеки не відчувають. Тому ми бачимо ці процеси.

-- Щоб позитивні зрушення сталися в Україні, має щось змінитися в Росії

На 2012 рік ви покладали надії у зв’язку з діяльністю «Ініціативи групи 1 грудня». Інтелігенція й моральні авторитети хотіли підняти дискусію щодо цінностей українського суспільства, проте це саме суспільство вас просто не помітило і проігнорувало. Розчаровані з цього приводу?

Коли в суспільстві розпочинається криза, то кожен відгороджується від іншого. Коли побутово припече, то тоді починають об’єднуватися в якісь колективи. Поки що всі цураються одне одного. Але зачепить усіх. Коли посадили колишнього прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ, чекайте, що кожної хвилини постукають і у ваші двері.

Ви погоджуєтесь, що між українською інтелігенцією і суспільством прірва й вони розмовляють різними мовами?

Що поробиш, така вже українська інтелігенція й наше суспільство. Це саме українське суспільство в 1991 році 90% проголосувала за незалежність. Тоді незалежність була головним атрибутом української інтелігенції. Але маса від цієї незалежності мало що отримала, за винятком того, що може поїхати працювати в економічно упосліджену Португалію чи Грецію, або плавати на суднах біля берегів Нігерії. Це всі наші свободи, тому суспільство відсторонилося від українсько орієнтованої інтелігенції. А проросійські інтелектуали тільки й говорять про російську мову і інтеграцію з Кремлем. З одного боку, це серйозно, а з іншого – не серйозно. Маси це не цікавить. Але оскільки вона зросійщена, то місцями дослухаються до проросійської інтелігенції. Де місце української інтелігенції - я й сам не знаю. У неї немає інституційних та ефективних ідеологічних засобів для самозахисту української ідеї.

Сьогодні на Першому національному каналі показують радянські фільми, насичені сталінщиною. Безперестанку на телевізійних каналах ми бачимо інших Табачників, які постійно несуть українофобську ахінею. Наша інтелігенція не може це зупинити. Це може скінчитися катастрофою повного розриву між інтелектуальною елітою та масою. Рух 1 грудня хоча б на рівні риторики намагається зупинити ці пристрасті. Це перша українська національно-демократична інституція, яка не ставить на криваву революцію й намагається інші засоби для українського самоздійснення.

При цьому більшість населення може називати те, що говорять представники руху 1 грудня, ледь не «маргінальним маразмом»…

І таке є. багато вже наслухався про це. Але я вірю людям з цього руху, а не їх інтерпретаторам.

Бачите якісь своєрідні «точки росту», з яких би в 2013 році нам варто було чекати позитивних зрушень?

Скажу відверто, тільки не вважайте мене русофобом, адже в мене сотні робіт з російської історії та російської літературної класики. Якщо в Росії не трапиться якогось чуда, яке припинить скочування Росії в новий фашизм, я нічого доброго не чекаю. Щоб позитивні зрушення сталися в Україні, має щось змінитися в Росії, де на повну силу набирає «звитягу» тоталітарний монстр.

Тобто, чуда і порятунку ви чекаєте ззовні, а не в Україні?

Так, на жаль. Без цього нас і надалі на всіх рівнях будуть обсідати Табачники.

Фото: «Радио Свобода»