Володимир Кузнецов: Мені пропонували намалювати наших політиків у пекельному котлі

Незважаючи на вибачення генерального директора Мистецького арсеналу Наталі Заболотної, скандал навколо знищення картини українського художника Володимира Кузнецова не вщухає.

Як повідомляв «Главком», 26 липня в головному музейному комплексі країни відкрилася виставка, присвячена 1025-річчю Хрещення Русі. Проте роботи «Коліївщина: Страшний суд» там вже ніхто не побачив. Полотно замалювали чорною фарбою напередодні помпезного відкриття виставки президентом Януковичем.

Одразу після такого «перфоменсу» головний куратор виставки Олександр Соловйов написав заяву про звільнення. Зробив він це зі словами «Цензура – це погано». Також повідомлення про те, що залишає посаду, зробила шеф-редактор журналу ArtUkraine (засновником та видавцем якого теж є Заболотна) Катерина Стукалова.

Зараз в соцмережах та в митецькому середовищі ведуться дискусії про те, чи постраждав український художник внаслідок прояву цензури чи просто забажав прославитися і спровокував скандал. А сам автор «Коліївщини» розмірковує над тим, із чим іти до суду. Про свої наступні плани, стосунки із Заболотною, а також про дивну пропозицію, що прозвучала одразу після скандалу, співзасновник групи Р.Е.П. (Революційний Експериментальній Простір) розповів в інтерв’ю «Главкому».

Володимире, розкажіть, як, від кого і коли ви дізналися, що ваш розпис не буде експонуватися на виставці «Велике і Величне» в Мистецькому арсеналі?

В останній день перед відкриттям виставки я приїхав завершувати роботу. За день до того я про це домовився, сказав, що буду працювати допізна. Але мене не пустили в «Арсенал». Я покликав Наталю Заболотну. Вона вийшла до мене і каже: давайте поговоримо. Ми зайшли в офісне приміщення, і там вона повідомила, що забороняє мені виконувати роботу. Все помінялося за один день.

Які причини вона вам озвучила?

Вона сказала: ви зробили не те, що обіцяли, і не вклалися у відведений час. Сказала, що я не допускаюсь до роботи, і що всі речі прибрані.

Ваші особисті речі?

Так. Я кажу: як вони прибрані, це ж мої речі, я з ними працював? Вона пообіцяла, що мені їх віддадуть. Віддали. Принесли замотані в поліетилен ескізи, книги і все, що там просто лежало поряд з моєю роботою.

Але я ще не знав, що вона картину замалювала.

Хто і як вам про це повідомив?

Після всього мені працівники офісу сказали, що розпис замальований чорним кольором.

Як вам пояснили, чому вас тепер не пускають на територію Мистецького арсеналу?

Недопуск в Арсенал – це трошки інша історія. Вона також пов’язана з моїм велосипедом. Справа в тому, що ні поблизу, ні на території Арсеналу неможливо припаркувати велосипед, заборонено, хоча там можна залишити автомобіль. Тобто довга історія з проблемою парковок велосипедів. Плюс, там була державна служба охорони – напередодні візиту президента, і в арсенал можна було зайти через це тільки за певними документами. Телефоную, аби в котрий раз вирішити питання парковки, аби приступити до роботи - мені кажуть почекати в офісі.

Хто обговорював з вами деталі вашого розпису? Ескізи ви не надали. Але ж і Наталя Заболотна і Олександр Соловйов запросили вас, саме побачивши ваш перший варіант «Коліївщини» на виставці «Українські новини» в варшавському центрі сучасного мистецтва. А після того, як робота була замальована, Заболотна заявила, що ви змінили концепцію. Вона не бачила протягом того часу, як ви працювали, що саме ви малювали?

Я не змінював концепцію. Концепція може базуватися на різних домовленостях з куратором. Це може бути дуже чіткий ескіз, на чому наполягає, наприклад, художник Олександр Ройтбурд. Але дуже чіткий ескіз роботи не завжди можна зробити. Я попередив завчасно, що працюю без ескізу, що мій розпис матиме певний імпровізаційний характер, бо я виконую роботу тут і зараз. Я малюю, клею на стіну тексти, я змішую різні медіа. Це не класичний живопис, це інсталяція – жива робота. Світових практик дуже багато, коли інсталяція створюється вживу, складається з неочікуваних речей, знайдених на вулиці. Моя інсталяція створювалась таким чином, що там було багато моментів, які не можливо було намалювати одразу. Наприклад, коли я завершую роботу, я роблю розбризкування фарби, яке неможливо повторити.

Заболотній я сказав, що ця інсталяція базуватиметься на попередніх моїх роботах. По суті, на основі цього ж я і був запрошений, бо «Коліївщина», яку я зробив в Замку Уяздовському в Польщі сподобалась і їй, і Соловйову. І тому вони запросили мене на виставку і попросили зробити щось на тему Коліївщини. Я і зробив. А щоб робота була в контексті виставки, я вирішив назвати її «Коліївщина: Страшний суд». Вона поєднала в собі національно-історичні сюжети, класичний іконопис, українські реалії. Це все я текстово наголосив.

Тобто ви на словах докладно розповіли, що буде зображено на розпису?

Можна подавати ескіз як малюнок, а можна все пояснити текстово – так, щоб можна було все уявити. Я все це розповідав Соловйову, який був посередником у нас із Заболотною. Бачили очі, що купують.

Серед факторів впливу на концепцію картини Наталя Заболотна назвала акцію протесту проти клерикалізації суспільства, проведення якої тоді готувалося під Мистецьким арсеналом. Яке відношення ви мали до цієї акції?

Не розумію, при чому тут акція. Роботу ми обговорювали за місяць до відкриття, а акція готувалася напередодні.

Цікаво, що Міністерство культури тепер цитує слова Заболотної, що її вчинок – це не цензура, що конфлікт у арсеналі має суто творчий характер, що інформація щодо впливу влади на формування експозиції є неправдивою.

А ви вважаєте, що влада дійсно впливала на формування цієї експозиції?

Ну, Арсенал – це державна інституція. Все від великого до маленького іде. В офісі арсеналу теж велика ієрархія, всі слухаються головного начальника – Наталю Пилипівну.

Чи не вмовляли вас часом – після того вже, як ви дізнались, що розпис замальований – не робити публічних заяв?

Ні, ніхто мене ні про що не просив.

В соціальних мережах зараз багато обговорень присвячено скандалу в Мистецькому арсеналі. Є думка, що ви, розуміючи, що виставка присвячена 1025-річчю Хрещення Русі, своєю роботою свідомо підставили Заболотну. Простіше кажучи, не треба було «кидати» в котел священників і чиновників, враховуючи, що на відкриття виставки були запрошені президент, політики, церковні ієрархи. Є припущення, що ви просто вирішили за рахунок скандалу прославитися.

Це мова про страх перед тими, хто стоїть вище. Зрозуміло, хто спонсорував цю виставку – держава. Щодо роботи «Страшний суд»: там варяться грішники – чиновники, судді, міліція, депутати і так далі. Але ж це символічно, це канонічні сюжети страшного суду, де священик в казані має бути – це канон.

Дійсно, що по закінченню проекту ваш розпис все одно б був замальований і перетворений на стіну для нової експозиції?

На основі тих розписів, що я вже робив, тих проектів, де я брав участь: робота малюється, а після того, як її побачить аудиторія, замальовується.

Тобто зберегти розпис було неможливо?

Чому неможливо? Можливо. Якщо хтось забажає його купити. А купити цю роботу можна було в різних варіантах. Можна було купити, наприклад, у векторному зображенні. Тобто можна було дуже чітко зняти зображення готової роботи і переносити на будь-який простір. Це старі ортодокси від культури можуть говорити про те, що робота на стіні нікому не потрібна. Це нісенітниця. Є багато варіантів її збереження і перенесення. У нас з РЕПу купували такі роботи.

Наталя Заболотна, незважаючи на те, що ваш розпис до виставки не був допущений, все ж пообіцяла виплатити вам гонорар. В якій формі ви від нього відмовилися?

Гонорар – це була символічна умова. Взагалі, практика арсеналу не пропонувати гонорари художникам. Але той, хто десь чув, що така практика у світі існує, він про це питається, і йому можуть дати. Яку суму – тут залежить все від того, скільки попросить художник. Певної чіткої суми вони не пропонують. Я просив гонорар не за зроблену роботу, а саме за участь у виставці.

Скільки ви попросили?

Тисячу гривень. Це було прохання як експеримент: чи погодяться вони чи ні. Погодились.

Олександр Соловйов в одному із своїх інтерв’ю розповів, що він пропонував більш м’які варіанти виходу з тієї ситуації. Ви чули щось про них?

Ні. Але можна було дати мені завершити роботу і просто завісити її.

Я робив роботу для глядачів арсеналу. Я працював над нею п’ять днів, а перед цим протягом місяця розробляв її. В мене не було ніяких сумніві щодо того, що я роблю. А про те, як її зберегти, я не думав навіть.

Як до цього скандалу поставилися ваші колеги – художники, які теж робили роботи в рамках виставки? От згаданий вами Олександр Ройтбурд у Фейсбуці написав: «И что в итоге? Арсенал – без куратора, Заболотная – без команды, Соловьев – без работы, журнал – без редактора, Киев – без биеннале, Володя Кузнецов – весь в белом, РЭП – герои и борцы. Если так и случится, не могу понять, чему радоваться?».

Колеги, які розуміють політику арсеналу і Наталі Заболотної, та і, взагалі, систему функціонування музейного комплексу, звичайно, готові висловити свою позицію найближчим часом.

В який спосіб?

Це може бути публічна заява.

Ніхто з митців не зняв на вашу підтримку свої роботи з виставки?

Жоден з художників, що беруть участь у виставці, не виявив акції солідарності.

А як ви оціните «акт солідарності» Олександра Соловйова – його звільнення?

Це не перший конфлікт. Десь двадцять днів тому ще була ситуація, не пов’язана з моєю роботою. Я не буду говорити те, що я чув – бо він поки що не хоче про це розповідати. Він мовчить, можливо, також через проблеми цензури. Скажу тільки, що, можливо, це також пов’язано з іншими художниками.

Якими будуть ваші подальші дії? Будете звертатися в суд? Чи це марна справа?

В суд звертатися не марно. Залежить все від того, чого вимагати і які робити заяви. Поки що я тільки отримую безкоштовні консультації від юристів, бажаючих запропонувати допомогу.

Але ви думаєте над тим, щоб звернутися до суду?

Я не виключаю такої ідеї.

А чи не збираєтеся ви спробувати поновити цей розпис і, наприклад, виставити його на аукціоні? Певно, після скандалу, він би не дешево коштував.

Робота виконувалася для певного місця і для певної аудиторії. Тобто якщо я буду щось повторювати в цьому контексті, то та ж «Коліївщина: Страшний суд» буде зовсім по-іншому виглядати. Це не буде вже та робота: та робота знищена. Ідея знищена.

Та у мене на має самоцілі створювати роботи і виставляти їх на аукціон. Основним бажанням було показати роботу публіці на виставці. Робота тому і існує лише в час тривання виставки, що вся цінність сконцентрована в кількох днях або тижнях.

Може, після скандалу ви отримували якісь комерційні пропозиції?

Комерційні пропозиції завжди можуть з’являтися після скандалу. Поки що якихось конкретних не було. Але їх запросто можна очікувати. Але вестися на це я не збираюся. У мене є свої плани.

Тобто якщо вам запропонують намалювати в тому котлі конкретних людей, ви відмовитеся?

От така пропозиція, до речі, була. Мені запропонували намалювати таку саму роботу на полотні 1 на 2 метри з обличчями українських політиків. Я відмовився. Бо персоналії я не використовую.

Коли і хто озвучив цю пропозицію?

Це було одразу після того, як роботу замалювали. Пропонував якийсь чоловік. Я не знаю, хто він такий.

Ви зазначили, що у вас вже на найближче майбутнє є плани. Які саме?

Я їду на бієнналє графіки у Словенії на початку вересня. Готую роботу, яку я теж вже робив раніше, - VIP-car. Там вже все домовлено, але ескізу також немає, і його і не вимагають. Там звертають увагу на те, що я робив раніше. Там все просто і чисто, як я сподівався, буде в арсеналі. Просто я обговорив, що буде розстріляна машину у формі вишивки або у формі певного орнаменту. Я ще не вирішив.

Де зараз можна побачити ваші роботи, окрім сайту?

Нещодавно була в тому ж арсеналі виставка «Ми - Чорнобиль». Там теж були мої роботи.

Чи купували ваші роботи відомі люди? В чиїх колекціях можна побачити картини?

Є кілька колекцій в Україні, Польщі, Німеччині, Америці, де є мої роботи, та я не впевнений, що ці люди хочуть себе називати. Але я так це собі не фіксував. Я не такий аж надто комерційний художник, я не займаюся сконцентровано продажами робіт, а, скоріше, роблю роботи для мистецьких проектів і інституцій. Але спосіб моєї праці – це вже інша історія.

А про спосіб заробляння грошей? Навряд чи ви живите на тисячу гривень за одну виставку?

Час від часу я продаю роботи. Я також роблю вишивки на великому форматі, є в мене роботи, зроблені кольоровим скотчем, є графіка: час від часу з’являються покупці. Але не зосереджуюсь на створенні живопису. Як кажуть, в Україні можуть купити лише живопис чи графіті. Ні. Можна купити і зображення у векторі, чи навіть ідею, чого у нас не дуже розуміють. Мене запрошують за кордон – робити якусь інституцію, виставку, наприклад. Там є стабільна система виплати гонорарів за участь.

Истчоник фото: Volodymyr Kuznetsov, Facebook