Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Андрій Іллєнко: Партія регіонів зараз нагадує «Нашу Україну» часів Ющенка

    • Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
    • Розсилка
    Андрій Іллєнко: Партія регіонів зараз нагадує «Нашу Україну» часів Ющенка

    «Свободівець» про те, як більшість перевела роботу бюджетного комітету в підпілля

    Наймолодший депутат Верховної Ради, представник партії «Свобода» Андрій Іллєнко, як не дивно, сьогодні має цілком непогані шанси спробувати себе в якості єдиного кандидата від опозиції на посаду мера столиці. В політику нинішній голова київського осередку потрапив ще в школі, коли батько, відомий український кінорежисер, познайомив його з Олегом Тягнибоком. В парламент прорвався після непростої боротьби із адмінресурсом та могутньою Галиною Герегою в одному з київських округів.

    Після виборів депутат не склав руки. Він продовжує активно зустрічатись з людьми, та обіцяє контролювати розподіл коштів в парламентському бюджетному комітеті, куди його делегувала партія. Та поки що недосвідченим «свободівцям» це не вдається. Винахідлива» більшість вправно вигадує все нові способи, як приховати бюджетні оборудки від опозиції.

    «Це великий міф, що Партія регіонів – моноліт»

    Андрію, на відкритті нової сесії в Верховній Раді президент закликав присутніх забути «політичні кольори» та працювати разом. Ви згодні з такою пропозицією? На вашу думку, ця сесія буде ефективніша в плані законотворчості за попередню?

    Питання в площині виключно політичної пропаганди. Це позиція Партії регіонів постійно говорити про якесь там порозуміння, партнерство, пошук компромісів. Але ж ми всі прекрасно розуміємо, що це Партія регіонів говорить виключно лицемірно. Їх же не цікавить, насправді, ефективно працюючий парламент. Він їм не потрібен. Вони будують країну, в якій роль парламенту буде такою ж, як в Росії чи Білорусі. От що там вирішує парламент? Нічого. Вони нівелюють роль парламенту. Всі заклики – це політична риторика, не більше.

    Якщо говорити про реалії. Політичний сезон, що розпочався, в кращому разі реально завершиться десь після президентських виборів. Це довгий забіг з мінімальними перервами. Найголовніше питання – це президентська виборча кампанія. Питання на найближчі місяці – підписання Угоди про асоціацію. Це основні теми на найближчий час. Зрозуміло, що сьогодні навколо цього і буде крутитися вся політика.

    Дійти до порозуміння, здається, тепер не виходить навіть в середині Партії регіонів. Не просто так Віктор Янукович майже три години «євроінтегрував» в «Зоряному» регіоналів. «Інтегрувалися» врешті не всі. Не все так гладко в «регіональному» королівстві?

    Це великий міф про те, що Партія регіонів – це якийсь моноліт, єдина структура з сильною дисципліною. Дисципліна там є, але вона не така, як вони це декларують. Така дисципліна, як у нас, в «Свободі», їм навіть не снилася. Але наша дисципліна будується не на тому, що хтось когось пресує, а на тому, що у нас ідеологічна партія.

    В Партії регіонів є різні клани, угрупування. Чим далі – тим більше воно буде розвалюватися. Ніякої ідеології, ніякої мети. Єдина мета – ближче до влади. Там є різні економічні інтереси, і вони входять у конфлікт. Ближче до президентських виборів це ставатиме видніше. Той факт, що деякі депутати Партії регіонів дозволили собі вже публічні демарші, нагадує ситуацію в «Нашій Україні» часів президента Ющенка. Коли в нього теж була фракція в парламенті, яка починала розвалюватися. Спочатку частина депутатів була «проти», частина «за», потім проти нього були майже всі.

    Але ж ви не сподіваєтеся, що до 2015 року Партія регіонів зникне сама по собі?

    Звичайно, не треба тішити себе ілюзіями, що можна просто сидіти, нічого не робити, а воно само розвалиться. Але там є великі суперечності. І вони будуть поглиблюватися. Янукович не може бути довго гарантом хоча б видимого нейтралітету між цими різними групами.

    Давайте повернемося до пакету єврозаконів. «Свобода», на відміну від «Батьківщини», ніколи не ставила євроінтеграцію в числі пріоритетів. Дивлячись на останні голосування, можна сказати, що євроінтеграція для вас – тепер одна з основних засад?

    Це маніпуляція. Наша партія завжди була зорієнтована на європейський україноцентризм. «Свобода» на сьогоднішній день має величезну кількість партнерських структур в Європі. Ці партії представлені в Європарламенті, в національних парламентах. Це аж ніяк не якісь маргінали, це люди, які займають вагоме місце в своїх суспільствах. Тягнибок та інші члени нашої партії вільно зустрічаються з послами європейських країн.

    Так Олега Тягнибока, наприклад, не запросили на засідання комітету з закордонних справ в Брюсселі.

    Це чергові піар-акції наших опонентів. Тягнибок нещодавно був в Брюсселі на зустрічі з Штефаном Фюле. Вони публічно разом виходили до преси. І Штефан Фюле не демонстрував небажання спілкуватися з Олегом Тягнибоком. Нас не можуть не сприймати – за нами стоять мільйони українських виборців. І хоче хтось чи не хоче, ми є парламентською партією, яка впливає на ситуацію в країні.

    Ми завжди казали, що Україна – це частина Європи і європейської цивілізації. Ніколи ми не виступали проти Європи. Ми – проєвропейська партія. Перш за все, ми проукраїнська партія. Але ключова наша теза в зовнішній політиці: європейський україноцентризм. Ми належимо до європейської цивілізації, маємо бути в колі європейських націй, але ми не повинні втратити свою ідентичність, а, навпаки, повинні сприяти тому, щоби Європа була місцем, де кожна нація мала свою унікальну культуру, і разом вони створювали оцю унікальну європейську цивілізацію.

    Але не можна не визнавати того, що в Європі деякі політики ставляться до вашої партії, якщо і не з острахом, то, принаймні, з обережністю.

    Щодо того, що в Європі не всі готові нас сприймати. Вибачте, але в Європарламенті представлені комуністи, партії, які представляють інтереси сексуальних меншин, радикальні ліві. Чому ми дивуємося, що їм не подобається «Свобода»? Хіба це дивно, що комуністи, які теж є в Європарламенті проти «Свободи»? «Свобода» - це антикомуністична партія. Або проти нас в Європарламенті виступають депутати, які напряму пов’язані з Партією регіонів, або з Кремлем.

    З усіма іншими партіями у нас абсолютно нормальні стосунки. В Європі зараз величезна кількість партій в парламентах, а деякі – і в парламентських коаліціях, наприклад, в деяких країнах Східної Європи, які мають погляди дуже схожі, а в дечому навіть радикальніші за «Свободу». Європейські партії набагато більше акцентують увагу на питанні нелегальної міграції. Якщо говорити про питання традиційних цінностей і неприйняття нав’язування оцих всіх речей, пов’язаних з антитрадиційними цінностями, то в Європі проти цього виступають не тільки націоналісти. Проти цього виступають християнські церкви, правоцентристські, консервативні, християнсько-демократичні партії. Антитрадиціоналізм підтримують ліві, комуністи, соціал-демократи. Праві - проти цього. Але всі беруть позицію європейських комуністів, і кажуть: оце позиція Європи. Це не позиція Європи. Європа має широкий спектр політичних поглядів. І там є люди, які мають дуже близьку думку до думки «Свободи».

    «Комуністична партія має бути заборонена в Україні»

    Якщо говорити про «традиційні цінності». Законопроект, який має захищати права сексуальних меншин, поки відкладений. Але в Євросоюзі чекають на його прийняття. Як будете вирішуватися це питання?

    Є чіткий перелік того, що вимагає Європа від України в контексті підписання Угоди про асоціацію – це так званий «список Фюле». Там немає навіть натяку про цей законопроект. Офіційна Європа цього не вимагає. Але це під шумок, під загальний європейський ентузіазм намагаються протягнути певні лобістські середовища і Європи, і України. Всі розповіді про те, що нібито це вимагає Європа – це просто маніпуляції. Ми не будемо голосувати за цей закон. Він абсолютно не впливає на нашу європерспективу.

    Сьогодні нам говорять про те, що це такий собі критерій європейськості: мовляв, хто за нього не готовий голосувати, того в Європі не чекають. Стоп. Але є Литва. Там нещодавно був прийнятий закон про заборону пропаганди гомосексуалізму. Литву після цього ніхто не викинув з Євросоюзу, ніхто не ввів проти неї санкції, ніхто не лишив її якихось преференцій. В Угорщині кілька років тому була прийнята нова Конституція, де було чітко записано, що шлюб – це союз чоловіка і жінки. Багато кому в Європі серед лівих партій це не сподобалося. І що? Коли вступали до Євросоюзу усі країни, починаючи від Польщі, Литви, Естонії і закінчуючи Румунію і Болгарією, ніхто не ставив перед ними умовою прийняття таких законів. Це спекуляції.

    Чекайте, але антидискримінаційний закон – це не закон про дозвіл на одностатевий шлюб. Він лише гарантує рівні права для громадян, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації. Що в цьому поганого?

    В українське законодавство, якщо цей закон, не дай Боже, буде проголосований в парламенті, буде вводитися поняття «сексуальна орієнтація». Це означатиме, що в законодавстві з’явиться перша крапка, від якої потім можна буде розгорнути подальший процес. В Західній Європі все теж так починалося: спочатку вводили поняття «сексуальної орієнтації», потім - поняття «одностатевий шлюб», всиновлення дітей гомосексуалістами, уроки толерантності в школах, де розповідають, як це класно і чудово, а потім - кримінальну відповідальність за так звану гомофобію. Цей законопроект – лише перший крок.

    До того ж, якщо людині відмовили у робочому місці, вона може сказати, що її не взяли на роботу тільки через сексуальну орієнтацію, її права порушені, і отримає якісь преференції від держави. Я розумію, коли преференції отримує жінка з дітьми, ветеран війни, інвалід. Але чому преференції має отримувати людина-гомосексуаліст? Це абсурд. У нас в Конституції записано, що заборонена дискримінація за будь-якою ознакою. Цього достатньо. Ніхто нікого в Україні не переслідує, ніхто ні до кого не лізе в ліжко – це не цікаво. Але це приватні справи, і не варто переводити це на публіку, робити з цього піар, йти з цим в школи та на телебачення.

    Як можете оцінити той факт, що комуністи, з одного боку, без нарікань голосують за єврозакони, а, з іншого, намагаються організувати референдум щодо вступу України в Митний Союз? Адже ці напрямки взаємовиключні.

    Комуністи завжди були антиукраїнською та антидержавною силою. Комуністи в українському парламенті – просто відверта п’ята колона, яка нищить країну. Тому вони і піднімають питання про проведення референдуму, ведуть оцю медіа активність щодо пропаганди вступу України до Митного Союзу. Комуністична партія має бути просто заборонена в Україні. Це та політична сила, яка не має бути представлена в парламенті.

    А щодо того, як вони голосують в Раді. Комуністична партія завжди дуже «творчо» підходила до всіх голосувань, дуже непередбачувано. Зазвичай вони виходять з тих преференцій, які можуть отримати за оці голосування.

    Вирішення справи Юлії Тимошенко, за вашими відчуттями, дійсно матиме значну вагу в контексті можливого підписання Угоди про асоціацію? Заклики в цьому напрямку європейські політики досі закидають українській владі, але ці вимоги значно пом’якшилися, чи не так?

    Сьогодні багато точиться розмов про те, що «Свобода» - ледь не основне гальмо євроінтеграції. Для чого це робиться? В тому числі для того, щоби прикрити, відвести увагу від того, що робить нинішня влада. Вона є основним гальмом євроінтеграції. Вона продовжує чинити політичні репресії, знущатися над Конституцією і не проводити вибори – наприклад, в Києві, практикувати вибіркове правосуддя і так далі. Але до тих вимог, які ставить Євросоюз, треба ставитися з розумінням того, що там не люблять грати в такі політичні ігри, в які любить грати Партія регіонів. Європа дійсно ставить питання по Тимошенко. Якщо до листопада воно не буде вирішено, можуть бути проблеми. Якщо Янукович через свої особисті причини не захоче його вирішувати, тоді під загрозою дійсно може опинитися наша європейська перспектива. І тоді в разі такого недоброго для нас розвитку подій Янукович і його партія будуть намагатися перекинути увагу, на кого завгодно, тільки не на себе.

    Чи не є, на вашу думку, заява Віктора Януковича про те, що український народ на референдумі сам вирішить, куди рухатися країні: в Євросоюз чи в Митний Союз, –заграванням із Путіним на фоні торгівельної війни?

    Я не вірю в те, що Янукович є тим політиком, який може відстоювати українські національні інтереси. Він захищає свої кланові інтереси, інтереси «Сім’ї», інтереси олігархів, які його фінансують. І, мабуть, вже навіть не їх, а особисто свої інтереси. Не треба тішити себе ілюзіями. Коли почалася оця атака Росії, від України ніякої адекватної реакції досі не було. Абсолютна відсутність будь-якої твердої позиції, поваги до себе.

    Так, вони заявили, що готові до підписання цієї Угоди, все до того йде. Але є певні сумніви. Ми вже бачили, як Янукович здавав українські інтереси. Це найбільш проросійській президент. Людина, яка мислить державними категоріями, не могла би підписати «харківські угоди» за жодних обставин. Такі угоди підписують після програної війни. По суті – це капітуляція.

    «Мовний закон» - це теж серйозний удар, в першу чергу, по перспективах створення єдиної України, це продовження розколу України на ворогуючі частини…

    До речі, російські експерти, які роблять аналітику в тому числі і для Володимира Путіна, визначили, що Росії та російськомовним українцям від цього закону ніякої користі…

    Для нинішньої, «путінської» Росії, Росії з імперськими амбіціями, сам факт існування України навіть в такому доволі, будемо говорити відверто, неповноцінному вигляді, як зараз, - вже нонсенс. Путін чітко заявив, що найбільша політична катастрофа двадцятого століття – це розвал Радянського Союзу. Українська держава – проблема для Росії. Тому, коли там говорять, що це не такий хороший закон для Росії, як їм би того хотілося, це пов’язано виключно з тим, що Росія би хотіла, що все було так, як, наприклад в часи Валуєвського циркуляру. Щоб взагалі заборонили українську мову. Оце був би хороший «мовний» закон з точки розуміння Росії.

    Для нас цей «мовний» закон жахливий з багатьох причин. Він консервує або принаймні суттєво сприяє консервації, особливо в південно-східних регіонах, тої русифікаційної політики, яка велася в часи Російської імперії і Радянського Союзу. Ті регіони, які були найбільше деукраінізовані в етнічному і мовному відношенні, тепер мають консервацію стану агресивної русифікації. Якщо буде одна частина України говорити українською, а інша частина – російською, для української держави від цього нічого хорошого не буде.

    «Коли ми чесно перемагаємо, ми премо як танк»

    Оцініть організацію першого на цій сесії засідання бюджетного комітету. Його спочатку скасували, потім перенесли, врешті провели в приміщенні, куди обмежили доступ журналістів. Тактика несподіваного скасування та перенесення часу та місця засідань – це вже фірмовий стиль комітету? Таке вже траплялось, коли відбувався розподіл коштів на мажоритарні округи, наприклад.

    Бюджетний комітет – це той комітет, в якому спеціально була створена ситуація, щоби представники провладних партій мали переконливу більшість. Ми розуміємо, чому це відбувається. Проблема - це ще і так звані листи-погодження…

    Розкажіть про ці листи і про ініціативу проведення засідань заочно. Влітку певна частина рішень навіть була завдяки таким листам ухвалена. Які саме рішення? І чи надходили листи вам?

    Через листи було прийнято кілька рішень, які стосувалися зокрема і розподілу фінансів. Рішення Кабінету міністрів можна погоджувати тільки рішенням бюджетного комітету. І для цього не потрібно рішення Верховної Ради. Бюджетний комітет може погодити Кабміну перерозподіл коштів, наприклад, між міністерствами, якісь дотації по регіонах. Коли це ще й робиться через лист погодження, то виходить так, що рішення є, але ми його не бачимо.

    Мені листи не надходили. Але надходила пропозиція взяти участь в підписанні листа-погодження. Я, як і всі опозиційні депутати, відмовився брати в цьому участь. Тому що це суперечить регламенту.

    Що вам відомо про законопроект Мінфіну про секвестр бюджету? Депутат Олег Канівець вже сказав, що бюджетна та казначейська інформація, що була надана в комітет, була невиправдано оптимістичною. По кому вдарить скорочення бюджету?

    Це реалії нашого сьогоднішнього уряду, який діє в інтересах великого капіталу, а не в інтересах простих людей. Секвестр бюджету в будь-якому випадку не буде стосуватися якогось олігархічного прошарку. Він буде стосуватися виключно людей, які є залежними від бюджету і бюджетних ресурсів, тобто найбільш незахищених верств населення.

    Призначена парламентом дата виборів в проблемних округах – 15 грудня – стала компромісом між владою та опозицією?

    Влада хотіла робити вибори в останні вихідні року – під ялинку. Ми б то потягнули ці вибори – у нас партія дисциплінована. Але було багато аргументів проти.

    Західні країни підуть на канікули, і їм буде не до наших виборів?

    Це перше - європейські спостерігачі на канікулах. Люди хочуть відпочити. Журналісти хочуть відпочити на Новий рік. А якщо не буде журналістів, хто ж розповість про фальсифікації. Ми вимагали, щоб такого не було, і в принципі цього добились. Все-таки 15 грудня – ще нормальний час. Бо десь з 25 грудня починається фінал року, і всі займаються своїми справами. Це по даті.

    Якщо говорити по самих виборах, то, звісно, будуть йти ті самі кандидати від опозиції, які перемогли. Чотири округи – це «Батьківщина», один округ – «Свобода». «Удар» вже заявив, що не буде виставляти своїх кандидатів, а буде підтримувати тих, що перемогли.

    Як ви збираєтеся знову захищати результат по 223-му округу в столиці, де минулого разу «Свободі» це не вдалось?

    Фальсифікації, звісно, можуть бути. Але ми до виборів готуємося. Ми створюємо в Києві виборчий штаб, який буде займатися виборами в 223 окрузі. Готуємося на максимумі наших можливостей, будемо робити все для того, щоби перемога була переконливою. Ми вже терті калачі: в Києві така була війна. І по моєму окрузі, і по 223-му. Я не хочу хизуватися, але коли ми – «Свобода» – чесно перемагаємо, ми премо як танк. Зупинити нас? Ну хай спробують нас зупинити. До того ж у нас тепер ще й досвід є, є народні депутати, а тоді ж не було, є більш досвідчені активісти, спостерігачі, члени дільничних комісій. Плюс, вся увага тепер сконцентрується на одному окрузі. Я знаю, що будуть технічні кандидати, які будуть розповідати, що Левченко – несправжній опозиціонер. Але людям, які дорожать своїм іменем та своєї репутацією, я би не радив цим займатися.

    Що зараз з справою про фальсифікації, в яких був звинувачений опонент Левченка Віктор Пилипишин? Що кажуть в прокуратурі?

    Ця кримінальна справа футболиться десь між міліцією та прокуратурою. Тягнеться це вже десять місяців. Очевидна фальсифікація. Але прокуратура киває на міліцію, міліція – на прокуратуру. Пилипишин домовляється, петляє. В нього ж це не єдина кримінальна справа. В нього є ще кримінальна справа по замаху на вбивство Віталія Сальникова. Виконавцям там вже можливо світить пожиттєве, і, може, вони розкриють ім’я замовника.

    Кажуть, в Адміністрації Януковича вирішили, виборам місцевої влади Києві бути. І не виключено, що до кінця цього року. Можете підтвердити?

    На рівні чуток щодня я чую і те, що ви говорите, і протилежну думку.

    Якщо говорити прагматично. Нинішня влада пішла на колосальні рейтингові, іміджеві – в очах і західних партнерів, і українських громадян – втрати в контексті не призначення виборів в столиці. Жодного вагомого аргументу вони не мають. Їхній аргумент: опозиція не називає єдиного кандидата на міську голову, тому вони не голосують за вибори. Ну це смішно. Це теж саме, якби Обома сказав: от знаєте, поки Республіканська партія не проведе праймеріз, і не скаже, хто буде єдиним кандидатом, президентську виборчу кампанію оголошувати не будемо. Це абсурд. Партія регіонів це робить, бо боїться програти вибори. Знає ж, що їх програє. Але вони вже пішли на це все. І я дуже сумніваюся, що вони бац – і раптом скажуть: ну а тепер вибори. Навіщо тоді все було? Всі ці нелегітимні сесії Київради, неголосування в парламенті…

    Реально єдине, що може змусити їх піти на такий крок, - це масова протестна активність киян. Певно ж, буде ще наступна акція під тією ж Київрадою, яка в черговий раз буде нелегітимно сесію проводити – в жовтні, наприклад. От прийдуть хоча би тисяч десять – тоді питання буде стояти і може бути цілком вирішено. А зараз – я не бачу причин, чому влада має піти на поступки.

    Від «Свободи» на виборах стличного мера пророчать вашу кандидатуру. Який у вас рейтинг, які останні дані?

    Різні показують рейтинги. Дуже велика різниця. Але всі ці рейтинги – це умовність. Під час виборчої кампанії, коли я йшов по мажоритарному округу, мені стільки разів підсовували якісь рейтинги. Зазвичай вони разів в п’ять були менші, ніж я набрав в результаті.

    Що стосується позиції «Свободи», то вона дуже проста. «Свобода» в Києві має велику підтримку, ця підтримка зростає. Ми маємо потужну київську міську організацію. Очевидно, що ми не можемо не заявляти, що у нас є достойні кандидати на будь-які посади, в тому числі на посаду київського міського голови. А далі – це предмет політичних домовленостей. Коли буде стояти питання про визначення єдиного опозиційного кандидата, а воно постане тоді, коли буде розуміння, чи будуть вибори, лідери опозиційних політичних партій домовляться. «Свобода» заявить про те, що у нас є свої кандидати, але це не значить, що при певних обставинах ми не можемо домовлятися. Спільний результат є важливішим. Але коли нас гіпотетично питають, чи є в нас кандидати, то – так, є.

    Ви говорите про велику підтримку «Свободи» в Києві. Рахували, скільки можете взяти місць в Київраді?

    Ми можемо претендувати на дуже великі показники, бо наш рейтинг зростає. Сьогодні навіть доходить до того, що коли люди борються з якимись рейдерами чи забудовниками, вони їм погрожують не викликами міліції чи чимось таким. Вони кажуть: ми на вас «Свободу» натравимо. Діє. «Свобода» може претендувати на дуже великий відсоток підтримки на виборах в Київраду, на створення однієї з найбільших фракції в міській раді.

    «В Києві «Свободу» пресують дуже сильно»

    Незалежний журналіст В’ячеслав Піховшек запевняє, що «Свобода» приховує побиття своїх активістів на вулицях. Чи дійсно ваших б’ють? І чому ви це приховуєте?

    Була серія нападів на «свободівців». Це був травень – початок червня. За місяць було здійснено близька тридцяти нападів на людей. Переважно це були «свободівці». Але не тільки. Ми потім аналізували, чому саме на цих людей були напади, і зрозуміли, що мова йде про якусь базу людей, які затримувались міліцією в певний час на націоналістично-політичних акціях. По цій базі людей знаходили. Била професійна група. Била кастетами, реально калічила людей. Деякі люди перенесли дорогі операції. Були тріщини в черепах, людям ламали щелепи. Це серйозні речі. Людей робили інвалідами.

    Ми кричали про це тоді. І по телебаченню, і в Раді, фото показували. Просто є правила роботи медіапростору. Напали на депутата – це була би тема. Напали на звичайного активіста – ну, напишуть про це. Але ток-шоу про це робити не будуть, кричати не будуть. От інша справа, коли в депутата кинули сніжкою. Людей судять за замах на життя на державного діяча. Був зроблений скандал на всю Україну. А тут людей калічили – і нічого.

    Ви сказали, що калічила професійна група? Звідки такі відомості? Що саме за група?

    Ми цих людей знайшли. Наша людина бачить, що за ним слідкують. Один раз вже ледь не напали – їх злякали в останній момент. Так ми що зробили? Він іде один. А в машині, поруч, наші хлопці. Коли до нього стали підходити ці люди, наші хлопці просто їх зупинили. У нападників спецобладнання, відеофіксатори. Це не просто хулігани, це професійно озброєна група. Я говорив про це з міністром внутрішніх справ, з Генеральним прокурором. Але якщо оці люди нападають на людей по міліцейських базах, ми ж розуміємо, звідки ноги ростуть. Тим паче, спочатку була оця серія нападів, а зараз почалися кримінальні справи. Зараз будь-яка акція – кримінальна справа проти «свободівця». У нас десь десятеро людей активу під кримінальними справами, при чому дуже серйозними, по яких вони реально можуть піти в тюрму. В Києві «Свободу» пресують дуже сильно.

    Так чому ви не підтвердили одразу побиття Володимира Назаренка, про цю історію саме й згадував Піховшек?

    На Володимира Назаренка напали першим – до того ще нічого не було. Треба було розібратися, чи це не «битовуха», чи це не випадковість – перед тим, як давати це в пресу. Так, я вважаю, що не завжди, коли щось відбувається, треба одразу про це говорити. Ми не та партія, яка буде роздувати з мухи слона. Коли повторний напад через два дні був здійснений вже на іншу людину, стало зрозуміло, що це тенденція, б’ють реально по політичній ознаці.

    А далі був побитий брат нашого активіста Жені Карася. Брат ніякого відношення до політики немає, на акції не ходить, ніде не світиться. Його побили так, що він майже інвалідом залишився. Йому розбили череп, його били кастетом по голові.

    Розкажіть, як зараз працюєте в вашому окрузі?

    За дев’ять місяців, від того часу, коли я отримав депутатські повноваження, ми провели колосальну роботу в плані налагодження зв’язків з виборцями. Обробили вже сотні звернень, я регулярно проводжу зустрічі. Робиться багато роботи проти незаконних забудов по Троєщині, по Лісовому масиву, по Кіото, разом з мешканцями знищили незаконну скандальну забудівлю по Маяковського 4. Боремося з «розливайками», які незаконно торгують алкоголем, продають його дітям, проти знищення зелених зон, вирубки дерев. Там дійсно багато проблем – житлово-комунальних, транспортних...

    Галину Герегу на окрузі зараз бачите?

    Так багато роботи, що я не фіксую для себе це.

    Старт роботи компанії Shell з видобутку сланцевого газу в Україні фактично даний. Ваша соратниця Ірина Сех звернулась з вимогою перевірити законність підписання угоди до прокуратури. Є якийсь результат? Ви не погоджуєтесь з думкою міністра енергетики, що сланцевий газ звільнить Україну від необхідності в російському газі?

    Одразу скажу, що ми ніколи не виступали проти видобутку сланцевого газу в Україні. Ми, навпаки, за те, щоби зміцнювати енергетичну незалежність України для того, щоби збільшувати видобуток своїх енергоресурсів і так далі.

    Але. Угода повинна бути без корупції, щоб там не було ніяких компаній, які отримують від цього чорні відкати. Мають запитати місцеву громаду на території, де буде видобуток. Її не можна ставити просто перед фактом. Громада має дати згоду і розуміти, що вона від цього отримує. Люди мають отримати робочі місця, соціальні гарантії, школи, дороги, дитячі садочки. Інакше, вибачте, навіщо їм це? Я розумію, що це загальноукраїнський інтерес. Але хто буде опікуватися тим селом чи містечком, де через це будуть екологічні проблеми. Вони мають якусь компенсацію за це отримати. Має бути також серйозна екологічна експертиза.

    І ще момент. Має бути вигода держави Україна. Коли ми отримаємо газ, але цей газ ми будемо купляти в компанії Shell за ту ціну, яку вона нам назве, то, вибачте, але в чому тут вигода України? Ми не проти сланцевого газу. Ми - за. Але ми хочемо, щоб були виконані ці умови.

    «Прикро, що в Україні на високих державних посадах невігласи»

    Як можете прокоментувати запис голови Харківської обласної державної адміністрації Михайла Добкіна в своєму Твітері по відношенню до мовознавця Юрія Шевельова: «предатель, дезертир, пособник фашистов»?

    Прикро, що в Україні на таких високих державних посадах знаходяться такі невігласи, люди просто з відверто антиукраїнським мисленням і маразмом. Це якась хвороба – українофобія, ненависть до всього українського. Це просто малоосвічена людина.

    Вважаєте, солістка Національної опери Катерина Абдуллінова теж ненавидить все українське? Вона, до речі, добре говорить українською мовою і зараз запевняє, що скрін з її Фейсбуку про «бидлячі українські школи» - «доповнений»?

    Це просто смішні відмовки. Людина ненавидить україномовні школи, ображає дітей, що навчаються в україномовних школах, але при цьому сама пише російською мовою в жахливому стилі, з жахливими граматичними помилками. І що з того, що вона там гарно спілкується українською? Табачник теж вміє говорити українською мовою. Це нічого не відміняє. Вона просто звичайна малоосвічена баришня з дуже поганими манерами, явно не дуже розумна. Вона представляє певний прошарок людей, дуже малий, дуже мало впливовий, але дуже нахабний. Ці люди вважають, що якщо вони отак будуть розв’язно себе поводити, відверто допускати отакий-от брутал, їм за це нічого не буде. Дуже показово, що людей це обурило, що люди на це відреагували дуже жорстко, в тому числі жорстко відреагувало і її начальство. Це урок багатьом, хто вважає, що живучи в Україні, можна отак просто взяти і написати чорну блювотину про українців в публічний простір.

    Але чи треба було Абдулліну майонезом поливати?

    Ми не використовуємо такі методи. Але це людей обурило, і я розумію, що дійсно могла мати місце така реакція. Я не кажу, що це кращий варіант відповіді, але це одна з форм реакції людей, яких образили. Немає чому дивуватися. В неї ж ніхто не кидав би майонезом просто так. Кинули майонезом після того, як вона вилила бруд на всіх українців.

    Оцініть нове українське віяння – так званий «леніноповал». Кому «завдячувати»? «Свободі» в тому числі? Бо ж навіть Кличко колись звертався до партії із проханням не ламати пам’ятники радянському вождю.

    Погода погана, глобальне потепління, вітер віє, здуває…

    В інтерв’ю «Главкому» колишній міністр культури Михайло Кулиняк висловив таку думку, що, може, потрібно пам’ятники Леніну звозити, наприклад, в один сквер, а не ламати, щоб потім всі, хто мають бажання могли приходити і дивитись. Не згодні?

    Абсолютно нормальне рішення цієї проблеми було в Прибалтиці. Там зробили музей радянської окупації. Виділили землю, до речі, далеко не в центрі міста. Звезли туди якусь частину тих радянських пам’ятників. Вона там собі стоять, можна прийти подивитись на них як на таку дивину, як на певний треш. Квіти їм туди ніхто не носить. Просто музей ганебних історичних подій, музей злочинів.

    В Україні цілком можливо так і треба зробити. Тільки ж у нас тут цих пам’ятників Леніну понаставляли тисячами. І більшість з них навіть в такому трухлявому стані знаходяться, що нікуди перевозити їх не можна. Вони ніякої історичної цінності не мають. Оцей пам’ятник, який стоїть в Києві, його можна було б спокійно кудись поставити – в новостворений музей. Виділити землю десь на двадцятому кілометрі від міста, поставити туди цього Леніна, Ленінів з інших міст. І туристи навіть їздили б туди, платили би за квиток, аби подивитись на певну екзотику. Але на вулицях міст цього не повинно бути.

    А от в Парижі є вулиця Леніна. І там не переймаються цією проблемою.

    В українських містах сотні вулиць названі іменами людей, які були окупантами і нищили Україну, робили геноцид проти українців. У нас цілі міста названі іменами кривавих катів. У нас є місто Дніпродзержинськ. У нас є місто Кіровоград, назване на честь Кірова, який не те, що в тому місті, а й в Україні жодного разу не був. Це абсурд. Це треба перейменовувати. Інакше ми себе не поважаємо. Всі країни Східної Європи через це пройшли. А Україна, яка чи не найбільше постраждала від цієї мерзоти, досі все це ще має.

    Приїжджають іноземні туристи в Україну. Спочатку проїжджають пам’ятник жертвам Голодомору. Їм пояснюють: оце Голодомор, це робили комуністи, Радянська влада, знищили вісім мільйонів українців, заморили голодом, штучний геноцид. Проїжджають два квартали, питають: а це хто? А це Володимир Ленін, засновник держави, яка вчинила тут геноцид. Як нормальна людина на це реагуватиме?

    До площі Леніна в Донецьку «вітер», про який ви говорите, теж дійде? Як скоро?

    Вітер дійде до всіх без винятку Ленінів і інших пам’ятників окупантам в Україні. Рано чи пізно. Думаєте, в Донецьку всім подобається Ленін?

    Але там занадто мало бажаючих демонтувати пам’ятник.

    Всі прекрасно розуміють, що це ганебне колоніальне минуле. Треба раз і назавжди з чим попрощатися.

    Розкажіть, де депутати від «Свободи» відпочивали цього літа?

    Я не знаю по кожному депутату такої інформації. Багато хто не відпочивав. Більшість відпочивала в Україні. Хтось їздив за кордон.

    А ви де були?

    Я не відпочивав. Роботи було багато. Я їздив на вихідні з Києва на дачу – в Прохорівку, Канівський район Черкаської області. Її будував ще мій батько покійний. Я там прекрасно себе відчуваю, на Дніпрі. І там у мене робоча атмосфера. Приїжджаю туди з документами, ноутбуком. Рано чи пізно я, звісно, поїду кудись відпочити – думаю, взимку. Бо наступного літа знов не вийде, бо вже буде виборча кампанія.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ