Ігор Тенюх: Після моєї відставки люди Лєбєдєва повернулися в Збройні сили

Майже місяць на Сході України триває антитерористична операція із залученням міліції і армії. Керівництво держави намагається загасити пожежу сепаратизму і тероризму, яка спалахнула спочатку в Криму, а згодом перекинулася на Південь та на Схід. Тоді російські спецслужби, так звані «зелені чоловічки» розкрутити на території України маховик, який дотепер надзвичайно важко зупинити. Першою жертвою став Крим, який анексувала Росія фактично без опору. Переконливих відповідей, чому Україна подарувала півострів сусіду донині немає. Одні кажуть, що відторгнення Криму сталося через зрадників на вищих керівних посадах, в тому числі в Міноборони України: вони роками працювали на послаблення армії. Інші обвинувачують нинішніх керівників держави і уряд в нерішучості: наприклад, в.о. президента Турчинов несе відповідальність за те, що не став гарантом територіальної цілісності України, а міністерство оборони винне в тому, що не організувало збройний опір окупанту.

В.о. міністра оборони після втечі з України колишнього глави відомства Павла Лебедєва було призначено Ігоря Тенюха, який з 2006 до 2010 роки обіймав посаду командувача ВМС України, тобто як ніхто інший знав ситуацію у Криму. Як виявилося згодом, це не врятувало Україну від втрати контролю над півостровом. Менш ніж через місяць після призначення Тенюха відсторонили від займаної посади. Тепер образ колишнього міністра у багатьох асоціюється з нерішучим військовим, який під час напруження не давав наказів, а лише обвинувачував військових, заблокованих у Криму, у нерішучості і непрофесіоналізмі.

В інтерв’ю «Главкому» Тенюх розповів про те, чому військові не виконували наказів, чому Росія вирішила повернути Україні усі кораблі, та чим може загрожувати «мляве» проведення АТО на Сході країни.

Чи були в України шанси не допустити вторгнення Росії до Криму, що б ви особисто змінили у своїх рішеннях, якби мали можливість?

Ще до 20 лютого я доповідав лідерам країни про те, що в районі Новоросійська, в районі Анапи Російська Федерація здійснює передислокацію військово-десантних сил, іде завантаження військової техніки на кораблі Чорноморського Флоту, які з бази в Новоросійську передислоковуються до Криму. Я вже тоді говорив про те, що Путін, можливо, готується до захоплення Криму.

Ви знаєте, що, наприклад, президент має свою сферу обов’язків, за яку відповідає, – це збереження територіальної цілісності України, є прем’єр-міністр, є міністр внутрішніх справ, голова прикордонної служби, міністр оборони і начальник Генерального штабу. За безпосереднє керівництво Збройними силами відповідає начальник Генерального штабу як головнокомандувач. І над ним стоїть президент як Верховний головнокомандувач. Міністр оборони відповідає за забезпечення збройних сил усім необхідним для того, щоб вони були у змозі виконувати свої завдання. 27-го лютого, коли мене було призначено в.о. міністра оборони, Крим уже був блокований. Ще до свого призначення я наголошував, що Верховна Рада повинна була створити урядову комісію, представники якої вилетіли б до Криму і звідти керували тими процесами, які відбувалися на півострові. На жаль, цього всього не сталося.

Українські військові в Криму не чинили збройного опору. Хто давав наказ ось так оборонятися: Турчинов, начальник генштабу чи ви?

Що стосується наказів на відкриття вогню, то все чітко прописано в статутах Збройних сил. В разі, якщо по стороння особа здійснює або має намір здійснити захоплення військової частини, вона негайно нейтралізується. Спочатку робиться постріл в повітря, потім застосовується зброя на знищення і недопущення осіб до військового майна військової частини чи корабля. І начальником Генштабу, який безпосередньо за це відповідає, і мною в перший же день були надані накази, що зброю використовувати відповідно до статутів. І командири військових частин, і командири кораблів мали на це всі повноваження навіть і без наказів. Коли був вбитий прапорщик в сімферопольській частині, повторно був даний наказ на застосування зброї. Ситуація із самого початку була непростою тому, що ми знали, які угрупування перебувають на східних кордонах країни, ми знали, у якому стані перебувають Збройні сили, усі вони не були розгорнутими, а перебували у пунктах базування, тобто не були приведені до бойового стану. Тож спочатку необхідно було підняти ці Збройні сили, чим я почав займатися в перший же день своєї роботи на посаді в.о. міністра.

Приведення збройних сил до бойового стану завершилося наприкінці третього тижня. От ви запитуєте, чому не відкривали вогонь? Так от, як мені про це заяляли військові. Іде штурм «Славутича». Я виходжу на зв'язок з командиром корабля. Кажу йому, мовляв, у вас же є артилерійська гармата, стрілецька зброя, чому ви не відкриваєте вогонь? Відповідь командира корабля: «Я ж не могу, я же в центре города» (мова іде про Севастополь – «Главком»). До речі, ВМС України комплектувалися виключно з представників Криму. Та й взагалі, де були прикордонники, які допустили перетин кордону збройним силам Російської Федерації? Чомусь всі звертають увагу, говорять тільки про Збройні сили? Всі у світі бачили, як «зелені чоловічки» заходять спокійно до Верховної Ради Криму. Я розумію, що місцева СБУ тоді перейшла на протилежний бік, але ж у нас є і інші силовики. До мого призначення в.о. міністра генерал-полковник Замана літав у Крим. Цікаво, що він там робив, коли Крим був ще наш?

Можливо, те, що ВМС комплектувалися з місцевих і стало причиною того, що військові без бою здали позиції і кораблі окупантам?

Насправді причин дуже багато. Тиждень тому я був в Одесі, зустрічався з офіцерами, з адміралами. Їх з Криму вийшло, на жаль, не так багато як планувалося. З 13 тисяч, які були на півострові, виїхали біля 2 тисяч офіцерів. Решта прийняли присягу Російській Федерації, але довго так вони служити не будуть. Командування Чорноморського Флоту уже заявило, що наприкінці осені буде переатестація, під час якого всі ті, хто раніше служив у Збройних силах України будуть або розпорошені по великих просторах Росії, або просто звільнені. В армії ніколи не будуть тримати тих, які зрадили присязі і перейшли на бік іншої держави, незалежно від обставин.

Аналіз подій, які відбуваються в Україні з кінця лютого, говорять про те, що Путін розв’язав проти України гібридну війну. Ми, очевидно, не були готові?

Військово-морські сили не були готові до так званої гібридної війни. Гібридна війна – це коли немає прямого вторгнення Збройних сил іншої держави, коли ті, хто вторгнувся замасковані під різних «зелених чоловічків», нібито це самооборона, коли попереду виставляють жінок і дітей, коли за жінками і дітьми ідуть завербовані диверсанти, а за ними ідуть спецвійська, за якими на кордоном стоять танки, авіація і інші.

Один високопоставлений політик на умовах анонімності розповідав «Главкому», що українська влада діяли в Криму в розпал окупації чітко за рекомендаціями США. В підсумку, на думку цього політика, ці рекомендації виявились шкідливими оскільки ми втратили вплив на півострові. Чи дійсно іноземні політики і експерти консультували керівництво держави, зокрема в питання чи застосовувати зброю, чи ні?

Я можу говорити тільки про міністерство оборони. Звичайно, під час цих подій у мене були консультації. У перший же день всіх подій я подзвонив міністру оборони Сергію Шойгу, якого попередив, що в разі, якщо ваші військові будуть мати намір захопити військові частини, ми відкриватимемо вогонь на знищення. Це я сказав йому 28-го числа о 9:30 ранку. Перемовини і зустрічі у мене були з багатьма. І з послами, і з міністрами оборони США, Польщі, Словаччини, Литви і Латвії, але це були просто консультативні розмови. Звичайно, з військовими експертами також спілкувався. Наприклад, зустрічалися з делегацією посла Німеччини, в складі якої був військовий аташе, так само і з делегацією посла США, де також була військова людина. З ними у нас була домовленість про обмін інформацією. Щодо питання застосування зброї – це питання України, і свою незалежність Україна повинна відстоювати сама, тому ніхто не може нам вказати, як діяти.

Ви змінили на посаді міністра Павла Лєбєдєва. Його вважали агентом впливу РФ і його дії це тільки підтверджували. Що ви застали в міністерстві після нього?

За Саламатіна і Лєбєдєва відбулося дві хвилі кадрових зачисток. Всі проукраїнські офіцери були переміщені на різні посади. Директори департаментів, які працювали за Лебедєва, займалися тільки одним – забезпеченням фінансами, але не збройних сил, а себе. Ці всі питання є внутрішніми, я б не хотів би їх виносити на широкий загал. Скажу лише, що я чистку розпочав, було багато звільнень, особливо в Генеральному штабі. Ця чистка багатьом не сподобалося. Але якщо ми її не зробимо, не очистимо Збройні сили від усього негативу, нічого в нас не вийде. Нам не реформувати Збройні сили потрібно, бо реформувати вже нічого, нам потрібно створювати Збройні сили у відповідності до законів, які були б українськими. Я звільнив трьох заступників міністра оборони. Директора Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України Максима Гольдарба, генерал-лейтенанта Хижого та інших. Після того, як я подав у відставку, вони усі повернулися. Я чітко розумів, в якому стані перебувають збройні сили зараз. Тому що з 2010-го року йшло радикальне, необдумане, сплановане їх знищення. І що особливо неприємно: ті люди, які були основними «реформаторами», такі як генерал-полковник Володимир Замана, як адмірал Ігор Кабаненко, знову призначені на керівні посади. Кабаненко, наприклад, нещодавно став заступником міністра оборони. З перших днів я віддав наказ про проведення розслідування щодо зниження боєздатності збройних сил. Це розслідування головної інспекції міністерства оборони було проведене, матеріали були передані до генеральної прокуратури. Я не можу розкривати змісту цих розслідувань, але там чітко були розставлені точки по так званій реформі збройних сил. Рішення про відміну строкової служби і запровадження контрактної було бездумним.

Своє рішення піти у відставку ви ухвалили через тиск?

Ні, питання полягає в іншому. Окрім того, що ішла підготовка по приведенню Збройних сил до повної бойової готовності, я з перших дні розпочав повне очищення Збройних сил, Міноборони, Генштабу від проросійських генералів, адміралів.

У вас був конфлікт з начальником Генштабу Михайлом Куциним?

Думаю, це питання вже недоречне, тому що я вам чітко відповів, чому не виконувалися накази. Не хотів би говорити про те, чи були конфлікти, чи ні. Я кажу вам про те, що я зробив. Мені відомо, чому вони не виконувалися накази командирами. Військові просто не були готовими до застосування зброї, оскільки попереду йшли жінки і діти. Всі ж кримські: і ті, і інші. Я одразу запропонував введення воєнного стану в Україні, проведення повної загальної мобілізації, і, звичайно, приведення Збройних сил у повну бойову готовність.

Контакти з генштабом зараз підтримуєте, поради даєте?

Звичайно, зв’язки підтримую, спілкуємося. Ніхто не питає, я і не хочу радити. У нас надто багато радників було у цей місяць. Я не хочу називати прізвищ, але коли відбувалася анексія Криму, кожен день по телебаченню виступав адмірал Кабаненко, який розказував, які заходи потрібно вживати. Виступав також Смєшко, як колишній голова Служби безпеки України, Кузьмук і багато інших. От мене і запитання, чому вони зараз не вживають рішучих дій на Сході, де фактично іде війна.

Чому Росія погодилася повернути Україні її кораблі, адже раніше керівництво Криму стверджувало, що вони стануть частиною Флоту Республіки Крим?

Дійсно, до 15 травня вони мають повернути кораблі. Частину з них вони уже повернули. Частину, яка залишилася в Севастополі, в Донузлаві, а це великий транспортний корабель «Костянтин Ольшанський», корвет «Тернопіль», корвет «Луцьк», морський тральщик «Черкаси», і підводний човен «Запоріжжя», ще ні. У тому, що росіяни повернуть усе, мене запевнили високі чини у Генштабі.

Чому ворог на це погодився?

Те, що кораблі ВМС України не є сучасними і не є кораблями останнього покоління, – усім відомо. Росіяни також знають, в якому вони стані. У нас більше допоміжних кораблів, ніж бойових на флоті. Нічого дивного в тому немає, що Росія до них немає жодного інтересу.

Ви говорите про кадрове очищення, яке затіяли, коли прийшли на посаду. Але саме ви призначили командуючим ВМС України Дениса Березовського, який відразу ж ганебно зрадив присязі. Чим тоді керувалися?

Тимчасово виконуючий обов’язки начальника Генштабу (Геннадій Воробйов, який з 16 лютого став перший заступником начальника генерального штабу ЗС України – «Главком») повідомив мені про те, що командуючий ВМС України Сергій Єлісєєв написав рапорт на військово-лікарську комісію, з подальшим звільненням із лав ВМС, а потім такий самий рапорт написав начальник штабу ВМС. Коли я викликав Єлисєєва на зв'язок і він мені особисто доповів, то з’ясувалося, що він ще за три дні до того написав рапорт. Тобто керівництво ВМС було, фактично, усунуто. Контрадмірал Березовський, яки на той час був заступником командувача ВМС з бойової підготовки, перебував у шпиталі з гайморитом. По всіх правилах, які існують у військових частинах, є певний перелік резервістів, які можуть заповнити необхідні посади. Так от, Березовський, згідно з резервом командувача ВМС, був першою кандидатурою на призначення командуючим. Він пройшов шлях від командира групи на фрегаті «Гетьман Сагайдачний», обіймав усі корабельні посади в плаваючих з’єднаннях. Знаючи його як моряка, знаючи, що у нього був великий авторитет на флоті, він не викликав у мене ніяких сумнівів. Я зв’язався з ним і спитав, чи згоден він у такий складний час взяти керівництво ВМС. Він відповів, що згідний, тому я і призначив його. До речі, Березовський у перший день, коли штурмували штаб, атаку відбив. Як тільки він прибув зі шпиталю, дуже активно провів відбиття цього штурму. Але те, що почало відбуватися на другий день, і особливо на третій – це уже, звичайно, не підлягає розумінню.

Чи зв’язувалися ви з ним після усіх скандальних подій, чи розпитували про причини зради?

Зв'язок із ним у мене перервався тоді, коли я його на третій день відсторонив від виконання обов’язків командуючого ВМС України за ті дії і розпорядження, які він надав військовим частинам. Було таке. Я їду в машині на нараду до президента, зі мною на зв'язок по «відкритому телефону» виходить командир 36-ї бригади і запитує: мовляв, що нам робити, оскільки в отриманій від Березовського шифр-телеграмі є наказ про те, щоб закрити зброю в кімнатах для зберігання зброї, а також відвести техніку у пункти базування. Розумієте, я ж не міг по «відкритому телефону» довго говорити. Сказав лише, що відміняю цей наказ, щоб вживали всі заходи, які повинні вживатися, були в повній боєготовності. За півгодини на зв'язок зі мною вийшов інший військовий, командир батальйону морської піхоти і поставив таке саме запитання, оскільки так само отримав наказ від Березовського. Близько 13:00 – 14:00 я викликав Березовського на зв'язок і відсторонив його від виконання обов’язків. А о 16:00-17:00 він уже зачитував так звану присягу, яку дав так званому народу Криму.

Антитерористична операція (АТО) на Сході України триває майже місяць. Правоохоронці і армія діють обережно, намагаючись уникнути жертв серед мирного населення. З іншого боку все затягується на тривалий час. Чи відповідають можливості армії рівню складності задач, які перед нею стоять зараз на Сході, враховуючи відкритість кордонів з Росією?

Звичайно, операція проводиться дуже мляво. На початку того, що сталося на Сході була одна чисельність захоплених об’єктів і бойовиків, а в ході проведення АТО ситуація тільки погіршилася. Висновок такий, що АТО свого завдання не виконала. Причин цього є багато. Є не відпрацьованість взаємодій між силовими блоками, які в ній беруть участь. Коли перші 150 людей зайшли на вихідних і захопили Донецьку обласну державну адміністрацію, в понеділок вони повинні були бути знищені. Цього не сталося, але це питання до СБУ. Що стосується Збройних сил, то є питання, в тому числі щодо блокпостів. Якщо Слов’янськ оточений, то, значить, ніхто не може ні вийти, ні зайти з міста, а не так, як є. Я стежу за ЗМІ, які пишуть про те, що між містами Донецької області на 7-8 блокпостів тільки один з них є блокпостом ЗСУ. Знову відбувається проникнення з-за кордону.

Хто винен?

Це питання до Державної прикордонної служби. В Луганській області є село Мілове, на кордоні із Росією. Туди і назад ходять хто хоче, і скільки хоче. Це називається закритий кордон? Ситуація зараз дуже складна, нерішучість призведе до ще більшого погіршення.

Розкажу вам, як потрібно проводити АТО навіть в тому обсязі, в якому вона була оголошена. Населений пункт береться в щільне кільце, протягом двох днів населенню оголошується про те, щоб люди залишили місто і вийшли із зони бойових дій. Для цього створюється декілька точок для виходу.

Але ж і терористи можуть скористатися цим проходом, хіба ні?

Для того і існують спецслужби і розвідка, які мають цьому завадити. Так от, коли люди вийдуть, має розпочатися зачистка від диверсантів, від сепаратистів, від спецслужб Російської Федерації. А так виходить, що ми знову будемо очікувати, будемо враховувати різні ситуації. В той же час сепаратизм в Луганській і Донецькій областях лише поширюється. Зараз потрібно у цих двох областях ввести військовий стан. В цьому разі у військових з’явиться дуже багато різних механізмів і можливостей, яким чином діяти, куди стріляти тощо.

Але це не дозволить провести президентські вибори в цих областях, або дасть підстави Росії заявити про їх невизнання, хіба не так?

Дуже важко чекати, що в такій ситуації у Донецькій і Луганській областях відбудуться вибори. Інше питання – незалежність і територіальна цілісність держави. Тому в цих областях потрібно вводити військовий стан. Юлія Тимошенко створила народний рух опору, сьогодні вже створили народний фронт. Створюється багато фронтів. Але хто ж їм усім видаватиме зброю, управляти ними хто буде, яка буде взаємодія, невідомо. Щоб не створювати фронти, потрібно оголошувати військовий стан у цих областях, і під час часткової мобілізації запросити усіх бажаючих до лав армії, нехай вони офіційно приходять і служать.