Святослав Піскун: Пінчук заманив мене до себе додому з допомогою Тігіпка…

Як з гуся вода. Ця приказка, як ніяка інша, підходить для Святослава Піскуна. Тричі генпрокурор славиться тим, що за будь-яких обставин може виплисти на поверхню. Він вдало пережив Помаранчеву революцію, уміло лавірував в часи Ющенко між таборами «любих друзів», а коли в 2010 році до влади прийшов Янукович, Піскун вже займав зручне місце у Партії регіонів. Та така запопадливість не гарантувала спокійного життя Святославу Михайловичу. Більше року йому довелось переховуватись від… соратників по Партії регіонів.

«Потерпав» Піскун через свої минулі вчинки. Ще після Помаранчевої революції він «нагрішив», припинивши кримінальне переслідування Юлії Тимошенко, яка згодом посіла місце головного ворога Януковича. Генпрокуратура на чолі із Віктором Пшонкою на догоду тодішньому президенту розкручувала старі-нові справи проти ЮВТ. І, як сьогодні розповідає Святослав Михайлович, його викликали «на проникливі бесіди» і вимагали засвідчити, що тоді він вчинив з Тимошенко не по закону.

Але непотопаючому генпрокурору на виручку знову прийшли обставини. Грянув Євромайдан, Янукович з поплічниками втік за кордон, а Піскун повернувся з амбіційними планами політичної і прокурорської реінкарнації. Поки що ці надії не реалізовані, та Піскун, як той Мюнхаузен, ніколи не втрачає надії. Хоча над ним знову збираються хмари.

Тепер колишньому генпрокурору «згадали» інші гучні справи, які траплялись у його кар’єрі. За часи перебування Піскуна на посаді керівника Генпрокуратури був заарештований організатор та учасник вбивства Ґонґадзе Олексій Пукач, а також відкрита справа проти олігарха і колишнього губернатора Дніпропетровщини Ігоря Коломойського. Цю справу, як стверджують деякі джерела, Піскун закрив за 50 мільйонів доларів. Таке звинувачення начебто висуває мільярдер Віктор Пінчук, у якого зараз запекла війна з Коломойським. І у розбірках олігархів в Лондонському суді Піскуну, певно, призначена не остання роль.

-- «Три моїх заступники стали Генеральними прокурорами - Шокін, Пшонка і Медведько! Значить, я якось виховав їх»

Святославе Михайловичу, зараз набирають нових обертів гучні справи, які розслідувалися ще за часів вашого керівництва Генпрокуратурою. Одна з них – карна справа проти Ігоря Коломойського у зв’язку із замахом на юриста, представника компаній Віктора Пінчука та Костянтина Григоришина - Сергія Карпенка. Розкажіть, чому вона була закрита? Сьогодні цей факт викликає запитання, а Печерський суд зобов’язав ГПУ розслідувати обставини цього закриття.

Взагалі я багато про цю справу вам розповісти не можу, тому що сам нічого не знаю. Розслідувалася справа про заподіяння важких тілесних ушкоджень адвокату Карпенку. Вона була розслідувана і направлена до суду. Коли все це відбувалося в 2003 році, до мене, як до Генерального прокурора, на прийом прийшов тоді народний депутат Пінчук. Він приніс мені заяву від Карпенка в двох екземплярах - одну голові СБУ, другу мені – про те, що в цій справі задіяний пан Коломойський як організатор і замовник вбивства Карпенка. При цьому, Пінчук наголосив, що Карпенко передав цю заяву через Пінчука, бо Пінчук народний депутат, зможе до мене зайти. Я ж до того навіть і не чув прізвища Коломойський.

Невже?

Серйозно. В Київській обласній прокуратурі, де я до того пропрацював 15 років, немає Коломойського. А потім я став начальником Головного слідчого управління Податкової міліції України. Там теж Коломойського не було.

Я навіть з Ринатом Ахметовим познайомився лише в 2003 році, ще й так, що переплутав Ахметова с Борисом Колесніковим.

Як цей конфуз трапився?

До мене зайшли два чоловіки. Я подав руку Колеснікову і сказав: дуже приємно познайомитися, Ринате Леонідовичу. А Ахметов: ні-ні, Ринат Леонідович то я, а це Борис Вікторович. Це я вже був Генеральним прокурором півтора роки! Я не знав до того жодного олігарха. Це було правильне рішення Леоніда Кучми і парламенту в 2002 році поставити Генпрокурором людину, яка зовсім не мала ніяких зв’язків з олігархами.

І я дійсно тоді не знав, хто такий Коломойський. Вперше я «побачив» Коломойського, коли він в газеті «Дзеркало тижня» дав інтерв’ю проти Кучми (2005 рік, - «Главком»). Я подумав тоді: нічого собі, дає таке інтерв’ю. Не боїться.

Повернімося до справи проти Коломойського і візиту Пінчука.

Він прийшов і каже, що це Коломойський замовив. Я кажу: може бути, якщо він винний, ми його посадимо, можете не хвилюватися, сто відсотків. Я розписав цю справу Віктору Шокіну (нині Генпрокурор, - «Главком»), який у мене був заступником, Шокін – своїм підлеглим. І вони почали працювати. Все. Більше я цієї справи не торкався. І, взагалі, нею не цікавився.

І от проходить великий проміжок часу, і раптом – це було літо 2005 року - до мене приходить народний депутат Михайло Бродський і каже: «Святославе Михайловичу, я прийшов до вас як народний депутат з проханням. Хочете – можу письмово навіть звернутися. Є ситуація: погані люди замовили одного бізнесмена. Вони хочуть забрати в нього майно і розділити. І вас використовують як інструмент для його переслідування». Я питаю: що це за бізнесмен? Він відповідає, що це Ігор Коломойський. Я питаю: де він? Бродський: в Ізраїлі сидить, не може в’їхати, щоб захистити своє майно і честь, а починається розділ його майна, і вони використовують справу проти нього, яку ви дали вказівку порушити, тобто вашими руками грабують людину. Я кажу: не може такого бути. Він: а ви запитайте у своїх підлеглих?

Я викликаю, здається, але точно не пам’ятаю, чи Шокіна, чи когось з керівників слідчого управління. І питаю: а що це за справа? Кажуть: так, є в нас така справа. Кажу: давайте зберемося і приймемо рішення. Зібралися в мене в кабінеті керівники слідчих управлінь, навіть не пам’ятаю, чи були там слідчі. І я кажу: у мене є до вас прохання вивчити цю справу, не закрити, не прикрити, не направити до суду, а вивчити і доповісти .

А до цього, пробачте, вони що робили?

Ну, розслідується 7 тисяч справ в Україні. 7 тисяч! Генеральний прокурор не займається розслідуванням справ! Я сказав: вивчити и доповісти мені результати розслідування.

Вони витягнули справу, вивчили. Зайшли потім до мене керівники слідчого управління, декілька чоловік і сказали: знаєте, ми вивчили справу, там недостатньо доказів для того, щоб направляти її до суду. Дійсно, там недостатньо доказів. Я кажу: добре, розслідуйте. Це був десь червень-місяць 2005 року. Все. На тому моя обізнаність про справу Коломойського закінчується. 14 жовтня того ж року Віктор Ющенко незаконно, без згоди Верховної Ради, звільнив мене з посади. І мені було чим займатися, крім справи Коломойського.

Більше я про цю справу нічого не знаю.

Не вважаєте дивним збігом обставин той факт, що слідчий Ігор Шолодько, який відкривав та закривав провадження в 2005 році, і є фактично одним з головних свідків у цій справі, загинув в зоні АТО? При чому, на війну цей чоловік (він сам з Житомирщини) був призваний одним з дніпропетровських військкоматів.

Так, він - мій земляк, Шолодько з Житомирщини. Мені дуже шкода, що він загинув. Бо якби він був живий, він би сказав, що Піскун ніколи не давав йому ніяких вказівок закривати будь-яку справу. Та, взагалі, я зі слідчими не працював. У генпрокурора є заступники, начальники головних управлінь, начальники управлінь, начальники відділів. Для чого йому кликати слідчого і щось йому казати? Що таке генеральний прокурор в 2003-05 роках? Що таке Піскун – генеральний прокурор? Ті, хто сьогодні Генеральні прокурори, працювали зі мною багато років. Вони вам можуть розказати, яка дисципліна при Піскуні була. Три моїх заступники стали Генеральними прокурорами України, значить, я якось виховав їх, - Шокін, Пшонка і Медведько!

Отже, спроби тиснути на вас у цій справі і з того, і з іншого боку були?

Були. Один раз Пінчук знову мене просив подивитися на цю справу. Ми з ним десь зустрілися на якійсь вечірці, він підійшов і питає: як там моє прохання з приводу Коломойського? Це ще до візиту Бродського. Я йому кажу: ну, звісно, ми розслідуємо. Думаю: ну що це таке, питати в Генерального прокурора про якусь справу, ще й на людях? Кажу йому: да-да, розслідуємо-розслідуємо. І пішов.

-- «Пінчук ультимативно вимагав зустрічі зі мною»

Пінчук стверджує, що восени 2014 року він зустрічався з вами у себе на дачі і ви начебто зізналися, що дали команду закрити справу проти Коломойського за 50 мільйонів доларів?

Щодо того, що там зараз розповідає про мене Пінчук – у нас є 21-а психіатрична клінічна лікарня імені академіка Павлова, хай іде туди і прийме відповідне лікування.

Але ж Пінчук сам це не каже, в тому то й справа. Він хитрий: знає, що я подам зразу до суду. Всі про це отримали інформацію від Лещенка (народний депутат від БПП, екс-журналіст, - «Главком»). А хто такий Лещенко всім відомо…

То, може, ви б запитали у самого Пінчука, чи говорив він таке?

Мої знайомі від нього не отримали відповіді.

«Диму без вогню не буває». Так коментують ці звинувачення деякі політики…

Слухайте, давайте звертати увагу тільки на факти. До речі, за моїх часів генпрокурорства, також були закриті справи відносно Ющенка, Тимошенко, Турчинова і багатьох інших політиків, які перебували у опозиції до Кучми, і ніхто з них не стверджує, що платили за це хабарі. Тому, звинувачення на мою адресу безпідставні і безглузді.

Отже, за вашою порадою будемо говорити лише про факти. Ваша розмова з Пінчуком у нього на дачі – це якраз факт. Розкажіть свою версію подій.

Пінчук ультимативно вимагав зустрічі зі мною через Сергія Тігіпко. Пінчук сказав Тігіпку, що хоче зустрітися з Піскуном, тому що Піскун в одному з інтерв’ю висловився дуже погано про президента Кучму. Я сказав, що Кучма мене звільнив з роботи, тому що ми заарештували Пукача, а Кучма задіяний в справі Ґонґадзе. Я Тігіпку сказав, що не збираюся зустрічатися з Пінчуком, тому що щось останнім часом він якийсь неадекватний. Тігіпко каже: ну, треба зустрітися. Тому що Пінчук йому сказав, що якщо протягом доби Тігіпко не організує зустріч з Піскуном, він відмовиться давати партії «Сильна Україна» (за списком цієї партії Піскун в 2014 році йшов на дострокові парламентські вибори, - «Главком») (доступ на) телеканали ICTV та Новий – під рекламу, і відмовляється допомагати партії Тігіпка пройти в парламент. Мовляв, для нього конче необхідна зустріч з Піскуном. В будь-якому місці, де я побажаю. Я сказав: добре, я завтра з ним зустрінусь. Раз він так ставить під удар всю партію і шантажує Тігіпка тим, що я повинен піти на цю зустріч, без проблем, я зустрінусь.

Я зателефонував Пінчуку зранку, кажу: я готовий зустрітися, а яке питання? Відповідь: ми хочемо з Оленою (дружина Пінчука, донька Кучми, - «Главком») поговорити з приводу батька, ну, тобто Кучми. Питає: хочете, ми до вас приїдемо? А я якраз був застуджений, сидів дома в спортивному костюмі. Кажу: ну, я якби не готовий вас зустріти. Ну, все-таки поважні люди. Пропоную: давайте я до вас приїду, з Конча-Заспи, мені недалеко до вас. Домовились. Я взяв дві пляшки доброго французького вина, подарункові такі. Ви ж знаєте, що православні люди з пустими руками в гості не ходять. Вони прислали за мною машину. Я вперше був у нього дома.

Приїхав до них, тут він, Олена, син їхній підійшов привітався. Сіли в залі. І він каже мені: от така-то стаття, як ви могли! Я кажу: слухай, я знаю, що він мене звільнив незаконно саме за це (справа Ґонґадзе, - «Главком»). Він: а може не за це? Я: може, і не за це, але я вважаю так: я арештував Пукача, а наступного дня мене звільнили з посади.

Вам робили на цій зустрічі якусь пропозицію?

Ну, почалася розмова про Кучму. Олена каже: ви маєте написати статтю чи дати інтерв’ю, де ви б засумнівалися в тому, що вас звільнили саме через це. Я кажу: добре, якщо ви просите, я, можливо, зазначу, що мене звільнили не тому, що я арештував організатора вбивць Ґонґадзе, який міг розповісти про замовників, а тому, що Янукович хотів поставити свого Генерального прокурора. Кажуть: ну, головне, написати, що от не через це і все.

Сам Кучма мені нічого не говорив. Думаю, він добре знає, чому він мене звільнив. У нас перед цим була розмова у нього вдома.

Про що ви з Кучмою говорили?

Це вже наша справа.

І от раптом у Пінчука абсолютно змінюється тема. І він питає: нащо ви сказали неправду англійським адвокатам стосовно мене, що я до вас приходив на роботу і приносив вам заяву на Коломойського? Я кажу: ви що, Вікторе Михайловичу, смієтеся? Звісно, ви приходили, ви приносили мені заяву, ми говорили у мене в кабінеті. Він: я не приходив. Я: ну як, а де ж я ту заяву взяв? Кажу: ви ж мені ще говорили, що копію віднесли до Служби безпеки для контролю. І тут у нього просто почалася істерика. «Як ви могли?! Ви дали неправдиві покази?! Я вас викрию у хабарництві! Ви – хабарник, корупціонер! У мене на вас матеріали зібрані! Я за вами стежу! Я знаю, чим ви дихаєте, куди ви ходите! Я стежу за вашою родиною! Я зібрав в прокуратурі проти вас компромат!». Я сиджу, дивлюсь на нього і розумію, що я розмовляю з неосудною людиною. Він не зупиняється. «Ви будете відповідати! Ви ворог моєї родини! Ви мені ворог до кінця життя!». Я кажу: і що, ви мені голову відріжете, як Ґонґадзе? Відповідь: ми знаємо, що зробити.

Чим закінчилась ця суперечка?

Нічим. Ми посварились. Я поїхав.

Але після того написав заяву в міліцію, що він мені погрожував. Я, до речі, згадав, чим закінчили життя Кірпа, Кравченко, Семенюк, Ґонґадзе, колишній голова «Оборонпрому» (генеральний директор «Укрспецекспорту» Валерій Малєв загинув в 2002 році в автокатастрофі, - «Главком»), Чорновіл та інші. Є карна справа про погрозу Піскуну вбивством. Він же (Пінчук, - «Главком») мене заманив до себе додому оманою через Тігіпка. Я що, збирався до нього їхати? Нащо він мені потрібен? А я лише підтвердив ті самі покази, які давав лондонським адвокатам 4 роки тому, коли Коломойський судився з Григоришиним. Я вже говорив про це: що так, прийшов Пінчук, приніс мені заяву. Ну що тут такого? До мене 50 депутатів щоденно приходили із заявами? Сьогодні до Шокіна ходять по 100 разів на день! Це їхня робота, депутатів. А робота генпрокурора працювати з депутатським корпусом. Ну що тут такого? В чому проблема? А от в чому. Тому що він (Пінчук, - «Главком») саме Коломойського хотів посадити, прив’язати до справи. У нього це «боліло». Чому – не знаю.

-- «Коломойський, виявляється, теж ходить тістечка їсти»

Отже, коли ви вперше з Коломойським познайомилися особисто?

Потім, коли мене вже усунули з посади, я прийшов в одне кафе з сім’єю. Це було наприкінці 2006 року. Там до мене підійшов бородатий чоловік, в светрі, із сумкою, в окулярах і каже: здрастуйте. Я кажу: здрастуйте. Він: ну, вже можна до вас підійти, ви ж вже не Генеральний прокурор. Я думаю: хто ж це такий, на лева Боніфація схожий з мультфільму? Він каже: я - Коломойський Ігор Валерійович, візьміть мою візитку, якщо вам потрібна буде порада або допомога, подзвоніть мені.

І що за кафе, куди ходять такі люди? Він знав, що ви там будете?

Та звідки він знав? Ви що, знаєте в якому ресторані я сьогодні був?

Може, наприклад, в Antwerpen, там нерідко тусуються «прокурорські».

Ні, я тоді сидів в кафе «Калина» (кондитерська, власником якої є Михайло Бродський, - «Главком»), там добрі тістечка, а моя донька любить тістечка.

Тобто ви хочете сказати, що зустріч в закладі, який належить Бродському, була зовсім випадкова?

Належить Бродському. Коломойський, виявляється, туди теж ходить тістечка їсти. От і вся музика. А кафе таке одне в місті – тоді іншого не було.

І що, ви скористалися пропозицією Коломойського?

Так, я після того десь через рік йому зателефонував. Ми з ним зустрілися, поговорили, все нормально. У нас стали налагоджуватися стосунки. Я, буває, телефоную.

У вас дружні стосунки?

Сваримося, миримося – нормальні стосунки. Але в нас немає фінансових стосунків. І не можу сказати, що він мій друг. У мене декілька друзів, але вони не олігархи, і не «коломойські». В мене є божевільний друг Мельник (екс-ректор Податкової Академії, - «Главком»), кум мій. Я його знаю 30 років.

Коломойському ви вперше з якої причини зателефонували?

Я йому перший раз подзвонив – це був, певно, 2007 рік, бо моїй дочці потрібен був лікар. У неї була дуже тяжка хребетна грижа. Я попросив його порадити доброго лікаря. І він мені порадив одного спеціаліста в Цюріху. Цей доктор вилікував Григоришина (Костянтин Григоришин – російський олігарх, який володіє активами в Україні, - «Главком»), робив йому операцію. А у мене і в дружини, і в дочки така сама серйозна грижа, як у Тимошенко. І ми поїхали до цього лікаря, і він нам дуже-дуже допоміг. Він дав ліки, зробив уколи, і ми обійшлися без операцій. Я йому дуже вдячній за те, що він допоміг моїй родині.

Справа проти Коломойського реанімується в контексті «битви» олігархів в Лондонському суді. Ви і самі зазначили, що у Пінчука було бажання «посадити» Коломойського. Але так само сьогодні знову актуалізувалась справа Ґонґадзе. Дехто вважає, що таким чином, «б’ючи» по Кучмі, йде тиск на його зятя – Пінчука з метою примусити його відкликати свій позов. Вам особисто не здається дивним, що питання про розслідуванням справи Ґонґадзе чомусь почали опікуватись депутати, наближені до Коломойського?

В українській псевдополітиці мене вже нічого не дивує.

За час свого перебування на посаді Генпрокурора велось багато гучних справ. Одна з них - про отруєння Ющенка…

І що тут говорити? Він отруєний був, хто в цьому сумнівається? Я не є адвокатом Ющенко або прихильником його талантів, але я точно знаю, що він був отруєний. Все. Хто його отруїв? Думаю, його могли отруїти ті, хто хотів так зробити, щоб Ющенко ходив як овоч, а вони за його спиною керували державою. От і все. Від цієї отрути ніхто не вмирає, жодна людина ще не вмерла. Вона просто хворіє. Стає недієздатна. І його отруїли так, щоб він не вмер, а щоб його саме спотворити, і коли він буде лікуватися – в цей час керувати державою. Ті, хто його отруїв, за нього керували державою. Він більше переймався ліричними моментами в керівництві держави, більш представницькими функціями, а все, що треба було – робилося за його спиною.

Хто ж керував?

Нехай слідство встановлює.

-- «При новій владі буду знову Генеральним прокурором»

В першій частині розмови ви висловили кілька ініціатив стосовно повернення смертної кари, введення військових судів. Ви звертались з такими пропозиціями до когось з влади?

А хто мене слухає? Там свої мухи в голові, там ніхто нікого не чує.

А з пропозицією очолити Національне бюро розслідувань, бажання до чого ви висловлювали нам в минулому інтерв’ю?

Вже не бажаю. Я не хочу при цій владі нічого очолювати. Я знав, що Порошенко мене не призначить. Я знав, що Порошенко призначить обов’язково людей, які дуже близькі з ним. Я не близький до Порошенка, не маю ніяких відносин із ним. Тому я не можу бути при владі.

Але все те, що ви говорите, свідчить про наявність у вас політичних амбіцій. Яким ви бачите своє майбутнє?

Амбіції в мене є, звичайно. При новій владі буду знову Генеральним прокурором.

Ви вже знаєте якою буде нова влада?

Звісно, знаю. Але це секрет, а то вб’ють ще.

-- «Якби Шокін був поганий, я би його три рази не брав до себе заступником. Я ж ідіота не покличу»

А чому не висували свою кандидатуру на посаду голови Антикорупційного бюро?

Це зволікання. У нас сьогодні катастрофічна ситуація склалася в правоохоронній системі. У нас немає голови - Національного бюро розслідувань. А щодо Антикорупційного бюро: зробили гібрид – суміш бульдога з носорогом. Хочуть, щоб це було і слідство, і оперативна робота. Це такий «монстр», який просто не зможе працювати, такий «гібрид» не виживає. Не можна змішувати. Це повинна бути тільки оперативна робота, тільки викриття, тільки встановлення. Розслідування треба передавати в Національне бюро розслідувань, в спеціальне управління, де працюють тільки слідчі.

Як можете оцінити суперфіналістів конкурсу на посаду голови Антикорупційного комітету: народного депутата від БПП Віктора Чумака, колишнього старшого слідчого прокуратури Єнакієва Якова Варича, колишнього прокурора Ленінського району Кіровограда Артема Ситніка та екс-голову Держкомітету України з питань розвитку підприємництва Миколу Сірого?

Мені абсолютно все одно, хто його буде очолювати. Головне, щоб воно запрацювало, і щоб один хоча б крок зробили в цій країні за півтора року до тих обіцянок, за які поклали 130 життів на Майдані, я маю на увазі і тих, кого вбили, і тих, що зникли без вісти. Люди простояли чотири місяці, їх били, катували, тепер ще 5 тисяч життів ми положили.

Призначення Шокіна на посаду Генпрокурора як оцінюєте?

Це нормальний крок. Він хороший прокурор, зі мною працював. Якби Шокін був поганий, я би його три рази не брав до себе заступником. Я ж ідіота не покличу.

На Шокіна, як на Генпрокурора, лягла досить велика відповідальність. Ваша думка: він впорається?

Він здатний. Все залежить від того, наскільки в нього буде професійна команда і наскільки він буде не заангажований.

Як можете оцінити його роботу вже зараз?

Видно, що він – реформатор, почав реформувати прокуратуру, зараз звільнить кожного третього.

Ви з ним спілкуєтесь?

Ні. Та й навіщо? Я раз думав зайти, але бачу, що він зайнятий. В нас трапляється так, що як тільки людина призначається генеральним прокурором, до нього всі одразу біжать засвідчити свою люб’язність і повагу. Я не спілкувався з Шокіним, коли він не був Генеральним прокурором, то чого я зараз маю спілкуватись? Він зі мною також не спілкувався. Так життя склалося, не було інтересу. Він уже літня людина, в нього уже сформувався свій світогляд, в нього своє життя, своя компанія, я знаю багато людей, які з ним товаришують, з ними спілкуюсь. Знаю, які думки в нього. Мені цього достатньо, я бачу, що він працює над реформуванням прокуратури. Я думаю, що в нього це вийде.

До речі, в певних колах поговорювали, що він є кумом президента. Це правда?

Я це теж чув. Раніше, до його призначення. Але я не можу зрозуміти, як він міг стати кумом, де він з ним зустрівся. При тому я ж то чув багато років тому.

Де чули, від кого?

У нас казали, на роботі. Мовляв, ви обережно з Віктором Миколайовичем, він секретаря РНБО (Порошенко в 2005 році зайняв посаду Секретаря РНБО, - «Главком») кум. Він нам нічого про це не казав. Можливо, це не правда.

-- «Якщо президент настільки сумнівається в здібностях українського народу, то перспективи у нас не веселі»

Чого чекаєте від команди грузинських спеціалістів на керівних посадах в Україні? Одним із заступників Генпрокурора став Давид Сакварелідзе.

От Давид мені сподобався. Я з ним зустрівся на «Шустер live». Розумна людина, і я відчуваю, що в нього є бажання щось змінити і зробити. Але треба всім нам розуміти, що Грузія та Україна – це дві різні держави. І не треба казати, що грузинський народ більш кримінальний, ніж український. Український народ відрізняється від грузинського хоча б тим, що в нас історичні звичаєві правила українського народу більш толерантні. В нас немає принципу кривавої помсти, немає організованих злочинних угрупувань, які були в Грузії. Але в нас інша специфіка. Якщо в Грузії корупція була пов’язана з кримінальними угрупуваннями, які «кришували» бізнес і міністрів, і займались цими корупційними схемами, то в нас більш корупція так би мовити, державно-бюджетна. У нас корупціонери, в основному, крутяться біля державного бюджету. Якщо бюджет держави захистити, то корупції буде менше.

Я, наприклад, грузина призначив би міністром культури. Оскільки вони часто співають. Грузини – дуже співоча нація, дуже культурна, вони дуже розуміються на музиці, талановитий народ. В МВС я би призначив німця, на митницю – француза. Тому, що в тих країнах це гарно працює.

А українця куди б призначили?

А українця я би призначив скрізь, де ще не буде зайнято грузинами, німцями, французами і американцями (сміється).

А якщо без жартів?

Я, звичайно, вважаю, що український народ і сам може розібратись зі своїми проблемами. Але якщо президент настільки сумнівається в здібностях українського народу, то перспективи у нас не веселі.

Напередодні останніх парламентських виборів ви приєднались до партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка…

Більше ніяка інша команда не підходила мені.

А Опозиційний блок, де сьогодні зібрались ваші колишні соратники по Партії регіонів?

Ні, я не можу бути в Опозиційному блоці, тому, що мене команда Януковича переслідувала два роки. Я переховувався, в мене були неприємності. Мені не давали життя, мене лякали.

Розкажіть, від кого саме ви потерпали з команди Януковича.

Для чого? Мене пресували доволі розумно.

Ну от ви говорите про погрози. Значить, їх хтось озвучував.

В особистих зустрічах мене запрошували на «проникливі бесіди» для того, щоб я написав заяву, про те, що я незаконно закрив справу проти Тимошенко.

Хто запрошував?

Не скажу. Прийде час. Вони в Росії.

І я знаю, що цих покидьків не зупинило б нічого: ні моя смерть, ні підкинуті наркотики, нічого. Якби я написав цю заяву, я би підставив незаконно Верховний суд України, і вони через мою заяву одразу почали б розправлятися з Верховним судом України, який підтвердив законність мого рішення. Це була спланована акція, від мене дуже багато залежало. Моє життя вже не варте було тут нічого. Я вимушений був тікати.

-- «Тільки я починаю говорити про «ДНР». В Рината Леонідовича одні матюки»

А як ви в Партії регіонів опинились?

Віктор Ющенко мене звільнив в 2005 році (в жовтні 2005 року Ющенко, незадоволений роботою Піскуна президент ініціював його відставку, «Главком»), а в січні 2006 року були вже вибори. Просто я вже нікуди не встигав. До Тимошенко я йти не хотів. З Тимошенко у мене, взагалі, ніяких відносин немає. Я вважаю, що вона хороша жінка, але як політик слабенька: більше не емоціях, а не на здоровому глузді. Я не люблю політиків, які працюють на емоціях. Тому до Тимошенко я не збирався. Якби попросився, то вона мене взяла би, звичайно. До Ющенка я не міг піти, тому, що він мене звільнив, я сильно посварився з ним. До комуністів, ясно, що теж не міг піти. Тому я зателефонував своєму приятелю, який знав «донецьких» добре, зокрема, Рината Ахметова.

Кому ви зателефонували?

Яка різниця? Це була одна жіночка, вродлива дуже. Вона знала Рената Леонідовича. Попросив її поговорити з ним про те, щоб мене записали в Партію регіонів. Вона ж мені передзвонила через день і сказала, що я записаний в Партію регіонів під номером 96. Все, я пройшов. До речі, будучи в Партії регіонів, хто б там що не розповідав, але я єдиний з цієї партії, хто в 2010 році не проголосував за відставку Юлії Тимошенко. Один я. Звідки ж любов до мене там візьметься в Партії регіонів…

Скільки в Партії регіонів коштувало прохідне місце?

Я не знаю, на збори я не ходив. Я був білим вороном в цій зграї. Якщо спілкувався – то з Ахметовим, іноді з Колесніковим. В мене було 2-3 людини, з якими я розмовляв. Ринату Леонідовичу дякую за те, що мене записав туди. З Борисом Колесніковим ми завжди з’ясовували стосунки з приводу його арешту (в квітні 2005 року Колесніков був заарештований за звинуваченням у вимаганні акцій донецького торгівельного центру «Белый лебедь» і кілька місяців провів в слідчому ізоляторі, - «Главком»). Ще були заарештовані Тихонов, Кушнарьов та інші.

Як складались стосунки з Колесніковим?

Які б у вас були відносини з людиною, якщо він при вас, коли ви були генпрокурором, він просидів 3,5 місяці в тюрмі? Такі у нас були відносини: ні туди і ні сюди. На високих тонах часто спілкувались.

А з Ахметовим?

Ми в парламенті часто сиділи разом. Нормальні в нас відносини, він мені не ворог. Рівні відносини, немає з ним проблем та особливої дружби. Я його поважаю, він мене поважає.

Зараз з Ахметовим спілкуєтесь?

Вітаємо один одного з Днем народження. Розмовляємо на тему Донбасу дуже коротко. Не буду робити хвалебних од, але як тільки я починаю говорити про «ДНР», то чомусь в Рината Леонідовича одні матюки. Він дуже стурбований війною та розрухою. Переживає. Навіть не за бізнес, він переживає, що така ситуація в Україні трапилась.

Сьогодні звучать меседжі, нібито «олігарх Ахметов здав регіон» і саме його бізнес фінансує бойовиків.

Не думаю, що він щось комусь здавав. Мені Ринат Леонідович розповідав, як ходив на переговори, коли захопили Донецьку державну адміністрацію. Він взяв своїх людей, пішов туди, пропонував «ДНР» вийти, звільнити адміністрацію. Уявляєте? Він мені сказав, що після години переговорів, коли всі стояли з зведеними автоматами, зрозумів, що якщо звідти вийде живим, то йому в житті пощастило. Вийшов живий. Пощастило.

А щодо вашого походу на вибори 2014 року в складі «Сильної України». Хто вас туди прилаштовував?

Все було дуже просто. У мене там є знайомий, банкір, молодий хлопець, він вчився разом з сестрою мого зятя в одній групі. Я попросив зятя з ним поговорити, зять поговорив, той сказав: немає питань, я поговорю з Сергієм Леонідовичем. Мене записали.

Ви цікавитесь, чим зараз «Сильна Україна» живе?

Не знаю, з ними не спілкуюсь. Все. Я навіть не знав, хто і що там буде, мені переказали, що була розмова, Сергій Леонідович дав добро на мою кандидатуру, що мене записують в список в прохідну частину – все. Я подякував.

В який список запишетеся наступного разу вже знаєте?

Наступного разу мабуть до Ляшка піду. Подобається він мені (сміється).

Ляшко «колишніх» не бере…

Я просто думаю, Ляшко також буде за введення смертної кари. Я піду в ту партію, яка буде за введення смертної кари для тих, хто вбиває наших хлопців в АТО, в будь-яку партію, яка собі в програму це запише.

-- «Сумніваюсь, що Семенюк, Чечетов, Пеклушенко зі своєї волі пішли з життя»

Що думаєте з приводу останніх самогубств регіоналів?

Я вам скажу чесно, я дуже сумніваюсь, що Валентина Семенюк, Михайло Чечетов, Олександр Пеклушенко зі своєї волі пішли з життя. Дуже в цьому сумніваюсь. Я знав цих людей, вони не схожі були на тих, хто збирається покінчити з життям. Мене хвилює, що двоє з цих людей працювали в Фонді держмайна і могли дуже багато розповісти про приватизацію в ті часи.

Щодо Чечетова – в часи вашого головування в Генпрокуратурі розслідувалася справа про його діяльність в Фонді держмайна.

Він написав явку з повинною, Юрію Луценку (тоді голові МВС, - «Главком») та мені. В мене копія є. Явка з повинною про те, як він незаконно приватизував на користь деяких олігархів об’єкти державної власності. Він написав: не боявся, не збирався викидатися з вікна.

І в тому, що Семенюк собі вистрелила в лоб з мисливської рушниці, я теж дуже сумніваюсь. Жінки так не роблять, щоб не потворити себе перед смертю. Я розслідував сотні справ, де жінки кінчали життя самогубством, я знаю їх психологію: жінки або вішаються, або ріжуть собі вени. Тому це все безглуздя. І ніхто не хоче розслідувати цю справу, та знаходити вбивць. Мені цікаво, чому? І хто покриває тих, хто повбивав людей, які могли дати дуже серйозні свідчення про приватизацію майна в Україні?

Можете зараз вже розказати, де ви переховувались, коли вас переслідував минулий режим?

В Україні.

Але раніше була інформація, що у Франції, у США, у Німеччині.

В різні часи бував.

І все-таки. Півтора року вас не було. Де конкретно ви перебували у цей період?

Я знаходився в Україні. Але ховався і робив вигляд, що знаходжусь закордоном.

Це треба вміти. Та на то ж «ми і Піскун». Коли мені одна журналістка сказала, що її подруга бачила мене у Франції, я відповів: дайте мені ту подругу. Не брешіть! Мене у Франції бачити ніхто не міг! Я всім казав, що я в Німеччині, у Франції, в Італії. Я так зробив, що мене немає. Але я був, був в Україні.

То де саме переховувались?

Я був в Криму та в Карпатах. Я зрозумів, що можна переховуватись від слідства та суду і від влади без проблем, маючи 2-3 вірних водія та дві домогосподарки, які тебе годують. Якщо це мати і ходити гуляти вночі, можна переховуватись десятки років. І я тепер розумію, як Пукач 7 років жив в Житомирській області. Під носом, під Києвом! Його 7 років шукали! А він просто жив, як і я. Тільки гуляти я виходив вночі.

У вас є зараз охорона?

В мене дві охоронниці, дві жінки.

Жартуєте знову.

Чого це? В мене є дві жінки, які мене охороняють. Амазонки. Серйозно, я уклав договір з жіночим охоронним агентством і мені дали дві жінки в охорону. Дружина цих жінок знає, довіряє їм. Вони ж не вночі мене охороняють. Вони міняються через день. Під ручку з ними не ходжу. В них є зброя. Я ходжу без зброї.

А, взагалі, зброю маєте?

Дома в мене є цілий арсенал мисливських рушниць. Але я стрілятись не збираюсь.

Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»