Ольга Айвазовська: Тих, хто продаватиме свій голос, на осінніх виборах вперше можуть посадити на 2 роки

В жовтні в Україні пройдуть місцеві вибори, проте закон, за яким вони відбуватимуться, був остаточно узгоджений і підписаний Президентом лише нещодавно. Часу, щоб розібратись, яку саме систему запропонували суспільству парламентарі, лишається обмаль – те, що автори закону називають обіцяними в коаліційній угоді «відкритими» списками, експертне середовище вважає профанацією і дискредитацією самої ідеї.

Один з провідних експертів в виборчих питаннях, координатор громадської мережі «Опора» Ольга Айвазовська пояснює всі ризики, до яких може призвести голосування за новим законом, і сподівається, що довго він не пропрацює.

-- «Результати виборів за цією системою не будуть сприйняті суспільством з високою довірою»

Прийнятий закон про місцеві вибори критикують всі. Більше того, останні правки в нього вносились навіть перед підписом Президента. Чому цей закон приймався в таких муках?

З одного боку, була проблема політичних зобов’язань, які взяла на себе парламентська більшість на етапі підписання коаліційної угоди. З іншого – бажання політичних партій все ж таки зберегти повний контроль за виборчою кампанією і результатом. Коли політики ще на етапі парламентської кампанії говорили про те, що треба запроваджувати відкриті списки, на жаль, більшість з них, не розуміла, про що йде мова. І до сих пір не розуміє.

Парламентарям треба було спробувати зберегти обличчя, але при цьому зробити все, щоб результати виборів були для партій прогнозовані. Запропонована пропорційна система не є відкритими списками, а є системою з преференціями, яка дозволяє зберегти цей контроль. Між першим і другим читанням, коли вже стало зрозуміло, що закон в новій редакції буде прийнятий, основні політичні гравці в кожній фракції намагалися додати або відняти в законопроекті те, що буде сприяти цим силам в електоральних базових регіонах або заважати кампаніям їхніх конкурентів.

Ряд популістичних гасел були апробовані на цьому законотворчому процесі – відкриті списки, питання політичної реклами і агітації, відмова від виборчих блоків і ряд інших новацій. Серед них – скорочення кількості депутатів місцевих рад. В першому читанні по цьому була одна позиція, під час публічних дискусій всі заявляли, що необхідніо їх скорочувати, але при мінімальній кількості депутатів місцевих рад є проблема конкуренції, бо одне місце стає набагато дорожчим.

Взагалі нинішня парламентська практика законотворчої роботи свідчить про те, що масштабні об’ємні законопроекти якісно не опрацьовуються всередині фракцій до голосування. Відповідно між першим і другим читанням і навіть після другого продовжувалась робота. Причому законотворчий процес проходить поза регламентом – більше в кулуарний спосіб і на рівні політичних домовленостей між лідерами.

Маніпуляції з цим законопроектом були умисними? Бо законопроект, який готувала група Гройсмана, називали більш виваженим.

Я була серед одинадцяти членів цієї робочої групи, і нашою метою було дійсно розробити таку модель відкритих списків, коли б у виборця була альтернатива, за кого з кандидатів партії голосувати. Роль Гройсмана в створенні групи була дуже формальна, я б навіть сказала – ритуальна. І, чесно кажучи, в мене особисто було очікування, що нічого напрацьовано не буде.

Закон про місцеві вибори – дуже складний документ біля 200 сторінок, він потребує залучення експертів з різних сфер. Якщо ми говоримо про агітацію – це люди, що працюють з медіа, якщо про організацію виборчих комісій – це практики, що працювали в комісіях, якщо про фінансування – це люди, які розуміють, яким чином забезпечити підзвітність і відкритість процесу. В деяких країнах виборчі закони дуже лаконічні і скоріше декларативні. А в нашій країні, яка переживала велику хвилю різних кампаній, в результаті яких проводились масштабні фальсифікації, потрібно все розтлумачувати до кожної коми. Впевнена, що в прийнятий закон ще в вересні будуть вноситись зміни. Як представника організації, яка буде проводити спостереження за виборами, мене особисто непокоїть такий пункт, який дозволяє право видалити спостерігача з приміщення під час голосування. Обґрунтування дуже цікаве – «якщо він заважає виборчій комісії». Умовно кажучи, якщо спостерігач голосно дихає або розмовляє по телефону – це вже підстава його видалити.

Експерти кажуть, що в розділ про агітацію також треба вносити зміни.

Готується окремий закон, який буде регламентувати політичну рекламу і агітацію, і зараз вже зареєстрований один проект.

Але, швидше за все, він без шансів бути прийнятим.

Просто у нас політики, як і в будь-яких інших країнах, орієнтуються на суспільні емоції. Всі розуміють, що кампанія мала б бути дешевшою і через це можна було б забезпечити більшу рівність для кандидатів. При підготовці законопроекту, над яким ми працювали, ми також хотіли обмежити політичну рекламу і зобов’язати всіх брати участь у дебатах. Та на момент його презентації та ж фракція «Самопоміч», два депутати якої підписали законопроект про заборону політичної реклами, заявляла, що відмова від біг-бордів знищить соціальні ліфти. Зауважу, що на парламентських виборах «Самопоміч» якраз завдяки зовнішній рекламі мала хороший старт на національному рівні.

Тож мені важко сказати, чому все так довго тягнулось з цим законом. Коли наша робоча група була утворена і 19 лютого відбулося перше засідання, наступного разу Гройсман зібрав її лише через два місяці, щоб створити ще одну групу.

Тобто на Банковій з самого початку не збирались всерйоз розглядати ваш проект, бо в них вже був свій?

Не знаю, який тут відсоток ролі Банкової, але зрозуміло, що вплив був колосальний. Вже у січні розроблялись і моделювались різні виборчі системи на місцеві вибори саме на базі Банкової. Робоча група, яка діяла в публічній площині, все робила самостійно – ніхто не впливав на нашу роботу і ніхто не визначав виборчу систему, яку треба опрацьовувати і трансформувати в процедури. Зрозуміло, що система, запропонована нами, не влаштовувала всіх, тому що при відкритих списках партії втрачають контроль. А сьогодні ми маємо повний контроль за тим, хто буде висунутий, маємо «залізне» перше місце списку і неконкурентну систему між кандидатами від однієї партії. Партії настільки не довіряють своїм людям і потенційним кандидатам на місцях, що фактично запроваджують імперативний мандат.

Але перший рік імперативний мандат діяти не буде, а наступні місцеві вибори нібито пройдуть вже в 2017-му. Хіба це не мертва норма?

Не можу сказати, що це настільки мертва норма, тому що насправді ще не вирішене питання щодо виборів в 2017-му році. Мені здається, що якраз року зазору достатньо, щоб вичистити кадровий потенціал з місцевих рад і переформатувати їх як плацдарм для наступної виборчої кампанії. Тобто прибрати повноцінну конкуренцію з лав своїх партій на низовому рівні перед кампанією, яка відбудеться після повноцінної децентралізації. Також це може бути проба пера щодо введення імперативного мандату на парламентських виборах.

Є така думка, що цей закон прийнятий буквально на одні-єдині вибори.

Імовірність цього понад 90%. Бо результати виборів по цій системі не будуть сприйняті суспільством з високим рівнем довіри. Коли виборець побачить, що в його окрузі кандидат переміг, але не отримав мандат, а кандидат, який став третім, отримав, він просто не буде довіряти цій системі. Взагалі прогнозувати, що виборче законодавство надалі буде змінюватись, дуже просто, бо в нас нема стабільності в виборчій системі.

Чи не буде цей закон про місцеві вибори, який не сприйме суспільство, своєрідним щепленням перед прийняттям нового закону про парламентські вибори? Тобто всі гулі ми наб’ємо зараз.

Цілком імовірно. Я вважаю, що експерти, неурядові організації і медіа не мають право називати це відкритими списками, бо виборець не розбереться, яка конфігурація, який принцип обрахунку виборчої квоти, яка вага мандату – це буде в полі зору лише організаторів виборів і тих, хто за ними спостерігає або аналізує їхні результати. А у виборця залишиться в підсвідомості, що відкриті списки – це щось недобре. І будь-які дискусії щодо запровадження системи відкритих списків на парламентському рівні зазнають серйозного ризику - або неприйняття нічого нового або знову якоїсь імітації.

-- «Близько 70% громадян України виборчого віку готові продати свій голос»

Тобто практична реалізація закону про місцеві вибори може лише завадити прийняттю прогресивного закону про парламентські вибори?

Я – категоричний противник одномандатної мажоритарки, тому будь-що, що її виключить, буде кращим. Але при цьому я дуже добре пам’ятаю, як діяла пропорційна система з закритими списками.

Всі принади мажоритарки ми бачили на 205-му окрузі.

І те, що не бачили на 205-му окрузі, тому що багато процесів відбувалось не публічно і є набагато важчими для оцінки, ніж черги за продуктовими наборами, – той же мережевий маркетинг. Ми не можемо порахувати, скільки людей було залучено до цієї схеми.

Але мешканці в цьому окрузі не дуже пручались – і гроші брали, і гречки не цурались.

На виборах відповідальними є обидві сторони. Ще в 2010-му році ми замовляли соціологічне дослідження щодо мотивації продажу голосу, і первинною мотивацією виявилась не бідність, а помста політикам. Коли в суспільстві така недовіра до політичних сил, люди беруть 400 гривень чи пакет з продуктами не тому, бо без них не виживуть, а тому що вважають, що мають на це право, а кандидат ще й збідніє.

Ну, в 2010-му році і ситуація була більш благополучна.

Зараз я з деяких джерел чула інформацію, що близько 70% громадян України виборчого віку готові продати свій голос за суму, що відповідає місячній платні за комунальні послуги і домогосподарство.

Новий закон ніяк не присікає такий підкуп?

Закон не присікає, бо в нас є Кримінальний кодекс, який поки ніхто не змінював. Після виборів в 205-му окрузі відбулася зустріч неурядових організацій з Президентом, де пролунала пропозиція підготувати зміни до кодексу і закону про вибори, які б підвищили відповідальність за підкуп. Але тут є дві сторони медалі. Якщо ми вводимо відповідальність для кандидата у вигляді зняття з реєстрації - це фактично означає декриміналізацію підкупу, бо не можна бути двічі покараним за одне й те саме порушення. В цій ситуації декриміналізація є фактично випуском пару, а Президент вважав за необхідне повернутися саме до норми щодо зняття з реєстрації. Наша з колегами позиція полягає в тому, щоб до цієї норми не повертатись, тому що ми можемо повторити історію 2010-го року, коли при наявності адмінресурсу зняття кандидатів використовувалось з метою усунення конкурентів.

Система місцевих виборів, яка сьогодні в нас є, фактично калькована з петербурзької моделі (в інших округах РФ застосовується трошки інша її конфігурація). І в Росії вже доведені наслідки її застосування – влада, яка не йде шляхом відкритої конкуренції, також перестає і фальшувати вибори. Її завданням стає просто не допустити до виборів конкурентів.

Те, що там зараз відбувається з нереєстрацією «Парнасу».

Так, це відбувається в Росії повсюдно. І щоб не йти цим шляхом, ми повинні лібералізувати позиції щодо участі партії в виборах і не повертатись до норми зняття з реєстрації.

-- «Місцеві вибори не будуть чистими»

І президентські, і парламентські вибори після Майдану проходили у нас без особливих пригод. Президент називав їх ледь не взірцевими. Ваш прогноз – місцеві вибори погіршать цю ідилічну картину?

Я б не назвала ті вибори взірцевими, але фальсифікацій, які б вплинули на результат, дійсно не було. Були окремі округи, де застосовувався підкуп, і досі ніхто не покараний - але це зовсім інша історія. Ми досліджували всі судові рішення і кримінальні провадження, які відкриті за фактами парламентської кампанії-2014 – їх 291. З них 222 провадження закрито, 55 в процесі і по 13 є рішення суду, з яких лише два по підкупу. І по обидвох – дуже м’яка норма щодо штрафу понад 5 тисяч гривень. Звісно, після 2010-го і 2012-го років 2014-й здавався в умовах війни і зовнішньої агресії досить непоганою практикою. Але місцеві вибори не будуть чистими.

Суспільству пропонують систему, яка нормотворчо не прописана якісно в частині процедур, і засвідчила на виборах в Росії, що сприяє підкупу і адмінресурсу. Кожна місцева адміністрація бажатиме отримати більшу кількість мандатів, в першу чергу, для партії влади. До речі, на місцях такими «партіями влади» можуть бути різні політичні сили, в тому числі, представники «Опозиційного блоку» на сході і півдні. Тобто території будуть боротися між собою. І якщо підкуп не карати, він буде працювати – бо на рівні територіального округу кандидат буде змагатись не тільки зі своїми конкурентами з інших партій, а й з кандидатами, які представляють партію на інших територіях. Якщо ви раніше заходили на округ, заміряли рейтинг, розуміли, скільки можна набрати чесно, а скільки треба докупити…

То тепер все залежить від результатів «інших матчів».

До того ж і матчі ці різні – баскетбольні, футбольні і волейбольні, які після дня голосування треба між собою порівняти. І вам ще потрібно грати всліпу, тому що ви не можете в межах міста Києва, в якому буде розігруватись 120 мандатів, зробити заміри в кожному окрузі і зрозуміти, які у вас перспективи щодо партійних конкурентів із вашого списку.

Тобто задача проста – набрати якомога більшу кількість голосів, що знову ж таки не нівелює проблему підкупу.

Так, просто гребти все, що можна. Зараз ми готуємо пропозицію для Президента щодо змін до Кримінального кодексу, де буде удосконалена частина ідентифікації. Сьогодні треба довести зв'язок між фактом підкупу і результатами, але сам факт підкупу є достатнім, щоб за це карати. І потрібно виписати норми в статті 160 КК таким чином, щоб тільки факту підкупу або обіцянки підкупу після дня голосування було достатньо, щоб розпочинати кримінальне провадження.

Але таким чином кандидатів можуть підставляти конкуренти.

Так, тому ми категорично проти того, щоб це відбувалось в рамках виборчого процесу, а не кримінального. Розслідування може вестися досить довго, але потрібно мати достатній фактаж, щоб звинуватити людину в тому, за що її посадити на сім років. Або на два роки посадити виборця, який взяв цей підкуп за обіцянку голосувати. За Кримінальним кодексом виборець, який бере матеріальне благо, відповідає або двома роками ув’язнення, або штрафом понад п’ять тисяч гривень. Ці зміни в кодекс вступили в дію якраз перед голосуванням на останніх парламентських виборах, але через те, що закон зворотної дії не має, практикою застосування цих змін вперше будуть саме ці місцеві вибори.

Скільки міжнародних спостерігачів очікується, чи місцеві вибори їх не дуже цікавлять?

Думаю, буде достатньо, але проблема місцевих виборів – в диверсифікації уваги. Одна справа мати один округ, або одну національну кампанію, де зрозумілі гравці, а інша – мати 25 тисяч паралельних реальностей. Особисто ми плануємо залучити три тисячі спостерігачів і провести паралельний підрахунок голосів в трьох містах – Одесі, Дніпропетровську і Харкові. Це попередньо, але якщо побачимо, що вибори там неконкурентні, будемо організовувати подібні кампанії в інших регіонах.

На 205-му окрузі ми побачили дискредитацію такого механізму як екзіт-пол. Кандидати просто наймають якісь контори, які після закриття дільниць озвучують потрібні їм цифри. Чи можливо з цим боротися?

Екзит-пол – це і простіше, і складніше, ніж паралельний підрахунок голосів, який робимо ми. Простіше, тому що менше покриття, складніше, тому що можлива більша кількість маніпуляцій і неправди або відмов з боку респондентів. Уявіть собі екзит-пол в Біларусі – 150% за Лукашенка – навіть не обговорюється, тому що люди не говорять правди. В окремих наших регіонах може бути схожа ситуація – особливо на сході. У нас є прекрасні компанії, які займаються екзит-полами, і я їх дуже поважаю, але в екзит-полах завжди досить висока похибка. Якщо вам не дали інформацію про явку, відсоток відмов, похибку по кожному суб’єкту, то потрібно мати сумніви щодо результату цього екзит-полу. В Україні було декілька кампаній, де екзит-поли не спрацьовували взагалі. Для мене показовим був 2013-й рік, коли проходили вибори у п’яти проблемних округах – по 223-му округу в Києві різниця між результатами екзит-полу і фінальними була 17%.

Під час останніх парламентських виборів також були «проколи», коли у «Свободи» фіксували взяття прохідного бар’єру, а «Народному фронту» не давали перше місце.

«Свобода» дійсно була дуже близька до 5% і лише ми дали їхній реальний результат. У нас похибка була 0,2 %, ми дали їм 4,6 %, і реальний результат був в межах цієї похибки. Також лише ми показали перше місце «Народного фронту». Я добре те пам’ятаю, бо ми дали результат, який зовсім відрізнявся від шести інших екзит-полів.

Результати тих екзть-полів не були сфальшовані, просто були дуже високі похибки. А ось в Чернігові дійсно відбулась фальсифікація – один екзит-пол проводився непрофесійно, другий і третій були на замовлення різних штабів. І я боялася, що в цей момент буде загострення, бо якщо вам дають два протилежні результати, ви не знаєте, на що орієнтуватися, і це означає, що штаби готові іти до кінця, в тому числі, на силові варіанти. Але вони домовились між собою.

-- «Опозиційний блок» в Харківській області, скоріш за все, зареєструють»

Чому ви збираєтесь проводити паралельний підрахунок голосів саме в Дніпропетровську, Одесі і Харкові? В Харкові, принаймні, на мерських виборах, інтриги не очікується. Чому не в Києві?

Це наш попередній план. В Києві ми проводили підрахунок 25 травня і це було дуже не цікаво, тому що результат був прогнозований. Якщо цього року тут будуть дійсно конкурентні вибори, нам треба буде розглянути проведення паралельного підрахунку і в Києві. Але наше завдання – підрахунок не тільки на мерських виборах, а й в кожному територіальному виборчому окрузі. Ми хочемо оцінити реальні наслідки запровадження цієї системи, хоча це дійсно дуже складно.

Чим, на ваш погляд, завершиться історія з відмовою в реєстрації «Опозиційного блоку» в Харківській області?

Якщо йти за буквою закону, то дійсно їм можна відмовляти. Але наскільки я знаю, скоріш за все, партію зареєструють, тому що центральній владі не потрібен прецедент, який репутаційно відкинув би нас у 2010-й рік, коли трапилась така ж історія з «Батьківщиною». Тоді якраз через адмінресурс і махінації з керівними органами «Батьківщина» не взяла участь в місцевих виборах в кілька рад. Харків для нас цікавий не стільки з точки зору виборів міського голови, тому що там буде майже неконкурентна боротьба, скільки виборів місцевої ради. Там все набагато цікавіше.

Одеса – особливий регіон. Там найнижча явка в Україні, дуже цікаві кампанії, електорат, який відрізняється від іншого півдня, в тому числі, Одеської області. В Дніпропетровську буде дуже цікаво, бо на національному рівні Дніпропетровська область виглядає як монополія певної бізнес-групи, але насправді це не так. Тому конкуренція там буде запекла і, можливо, не дуже моральна.

Напередодні місцевих виборів з’являються соціологічні опитування, щоправда, без розбивки по регіонах. Наскільки можна брати їх до уваги?

На місцевих виборах національна соціологія – це середня температура по палаті, яка не репрезентує нічого. Заміри треба проводити по кожній громаді. Не всі кандидати спроможні це робити фінансово, а дехто проводить для внутрішніх організаційних потреб, а не для зовнішнього користувача.

Але навіть у загальноукраїнських опитуваннях видно, що у «Опозиційного блоку» справи йдуть не так здорово, як багато хто боїться. Фактично в нього лишається той рейтинг, який він зафіксував на парламентських виборах.

«Опозиційний блок» зараз – це боротьба за регіональну складову, тому що на сході і півдні вони можуть взяти реально багато. І це не тільки їхня заслуга чи неправильна політика центральної влади щодо регіонів, а в тому числі і відсутність конкуренції на місцях. Блок Порошенка, «Батьківщина», «Самопоміч», «Народний фронт» не проводять активної роботи в регіонах, які не є їхньою електоральною базою. Рейтингу просто ніде взятись.

Але, здавалося б, губернатори повинні «забезпечити відсоток» принаймні президентській силі?

Як на мене, адмніністративний ресурс у вигляді губернатора, який забезпечує певний відсоток для партії, давно вже не працює. Він і раніше не працював настільки якісно, як здавалось. До 2002-го це ще було актуальним, а потім цей вплив істотно зменшився. Навпаки він часто працював проти і влада «вигрібала» за рахунок мажоритарки, тому що там був адмінресурс, помножений на гроші, харизму кандидата, медіакомпонент та інші важливі аспекти. В чистому вигляді адмінресурс вже не працює. І якщо якісь завдання губернаторам даються, то вони стосуються не відсотків, які має набрати партія, а умов, за яких відсотки інших можуть бути меншими. Але цим займаються не обов’язково адміністрації і губернатори, а в тому числі чинне місцеве самоврядування.

Яку явку слід очікувати на цих виборах?

Скоріш за все, менше 60 %.

Повернемось до соцопитувань. Чому іноді результати навіть поважних організацій кардинально відрізняються? Ще не так давно на другому місці з дуже невеликим відривом від лідера йшла «Батьківщина», але за останнім опитуванням «Демініціатив» та Центру Разумкова (з 22 по 27 липня) «Батьківщина» пропускає вперед і «Оппоблок», і «Самопоміч», і партію Ляшка. Це така специфіка місцевих виборів чи як пояснити такі відмінності в рейтингах?

Можливо, відповідаючи на питання, респондент вже асоціює бренд партії з якимись місцевими політиками. І необов’язково всеукраїнський рейтинг «Батьківщини» чи Тимошенко буде пропорційно відображатись на рейтингу місцевого осередку та місцевого лідера, з яким виборець асоціює партію.

До того ж, це опитування проводилось в фазу «літнього сонцестояння», коли виборці доволі аполітичні, а в травні-червні було певне загострення щодо ЖКГ, комунальних тарифів, де «Батьківщина» була одним з основних спікерів і її популістичні позиції подобались громадянам. Тому і рейтинги нестабільні – вони формуються за рахунок медіа, ситуативних сплесків активності, якихось скандалів.

-- «Результати місцевих виборів можуть поглибити конфронтацію в суспільстві»

Ми зараз розмірковуємо про тонкі політичні маніпуляції. Чи можна говорити, що закінчилась епоха тупих вкидань бюлетенів, викрадання членів комісій, фальшивих печаток?

Давайте зрозуміємо логіку штабу кандидата. Гратися з такими речами як переписування протоколів зараз дуже небезпечно, тому що ми живемо в суспільстві, яке дуже «інтернетизоване» - інформація за секунди розноситься по всій країні і факти вкидання чи переписування протоколів можна зафіксувати просто і якісно. Набагато безпечніше займатися протягом кампанії більш тонкими речами, а день виборів – це вже етап контролю за тим, як вплинули ці технології, в том числі підкупу, адмінресурсу чи якоїсь незаконної мобілізації виборців. До речі, я була шокована, коли випадково взяла участь у форумі політтехнологів – прямо при мені представники штабу одного з кандидатів на парламентських виборах у 2013-му році на проблемних округах розповідали, як вони контролювали голосування в день виборів після підкупу. Це все розповідалось з презентаціями, інфографікою, тому що люди відчувають безкарність і розуміють, що це сприймається зараз як норма. А от якби розповідали, як переписати протокол чи виготовити фальшиву печатку або втрутитись в інформаційну систему «Вибори», думаю, це було б не так сміливо.

На які больові точки виборців будуть тиснути кандидати та партії? Чи в різних округах ці больові точки будуть різними?

Думаю, це будуть більш соціально зорієнтовані вибори, тому що це все ж таки місцева кампанія. Вона буде звертатися до базових потреб виборців щодо щоденного їхнього життя, які на цих виборах більш близькі громадянам. Окремі партії будуть говорити про геополітику, війну, патріотизм, але це не буде першочерговим.

А який фактор буде сильніший при виборах в міські ради – особистий чи партійний, враховуючи специфіку нової системи?

Думаю, буде мікс. Але оскільки за цієї системи партія взагалі може нікого не висувати в територіальному окрузі, а виборець все одно може за неї проголосувати, це перетворюється в пряме голосування за партію. Через те, що назва партії, прізвище першого номера в списку, і кандидата в окрузі від неї будуть написані в бюлетені в одному рядку, виборцю важко зрозуміти, за що саме він ставить галочку.

Але потрібно усвідомлювати, що партія нарощує рейтинг, в тому числі, за рахунок облич – якщо будуть слабкі кандидати в округах, рейтинг партії може навіть падати. Хоча, думаю, на національному рівні партії будуть максимально забезпечувати кампанію, якщо не буде якихось змін до закону про агітацію. Взагалі боюся, що в межах невеликих міст територіальні округи взагалі не матимуть ніякої ролі – просто від округу до округу буде роз’їжджати основна п’ятірка партії, зустрічатись з виборцями, а кандидати в округах будуть формальним баластом.

Чи можуть результати цих виборів наблизити дострокові парламентські? Бо раптом виявиться, що нинішній склад коаліції не відповідає сьогоднішнім настроям населення.

Результати місцевих виборів можуть поглибити конфронтацію в суспільстві. Водорозділ країни був зглажений останніми президентськими і парламентськими виборами, а місцеві вибори будуть його поглиблювати. Тому що «Опозиційному блоку» сьогодні, щоб отримати вагу голосу в переговорах з центральною владою, потрібно максимально отримати місць в органах місцевого самоврядування. Бо на парламентському рівні вони зараз не гравці і чекають свого часу на місцевих виборах. Технологія сидіння на березі і чекання, поки труп ворога пропливе повз, зараз працює на цю партію.

Якщо цей розкол буде доволі серйозний і основні сили не порозуміються на рівні, прийнятному для своїх електоральних груп, це може наближати і парламентські позачергові партії.

Критики влади закидають їй можливе непроведення виборів в підконтрольних Україні регіонах Донбасу якраз небажанням розширювати електоральну базу для проектів на кшталт «Оппоблока».

Сьогодні є дві крайнощі – або взагалі не проводити там вибори, або навпаки проводити по всій території Донецької і Луганської областей. Думаю, колишніх «регіоналів», які представлені в виконавчій владі, в тому числі, там, де органів місцевого самоврядування по факту немає, все влаштовує – вони займають достатньо посад, щоб нести певні управлінські функції. Хоча зрозуміло, що «Опозиційний блок» багато там візьме.

В «окремих районах Луганської та Донецької областей» виборів вже точно не буде?

Думаю, не буде, але частина дуже впливових дипломатів ще не полишила ідеї переговорів до проведення на всій території цих областей. Інша крайність - коли голови військово-державних адміністрацій заявляють, що треба перенести там вибори на 2017-й рік, а їм західні посли кажуть, що це неможливо. У вас є певні зобов’язання за Мінськими угодами і, відмовляючись від виборів скрізь, ви їх не тільки порушуєте, а доводите ситуацію до абсурду. Думаю, вибори на підконтрольній Україні територіях повинні бути. На окупованих в ніякому разі, тому що вибори – це не голосування, а набір певних процесів, які неможливо робити в умовах окупації.

Але ж ми повинні провести їх там за Мінськом-2, причому чітко прописано, що тільки після цього буде відновлено контроль за кордоном.

Це питання не до мене, а до Президента України, який підписав ці угоди. Значить, якась логіка в цьому закладалася. Але це виглядає абсурдом.