Олег Тягнибок: В березні 2014-го потрібно було арештовувати всіх
Рішення про арешт Добкіна і Кернеса заблокувала СБУ. Сказали: 30 тисяч бойовиків з Росії вже йде в Харківську область
В першій частині інтерв’ю «Главкому» лідер «Свободи» Олег Тягнибок виклав свою версію сумно відомих подій під парламентом 31 серпня. В другій частині політик розповідає про причини невдалого минулорічного походу «Свободи» у владу, причини розставання з колишнім Генпрокурором Махніцьким, «спецоперацію» з Ківаловим, невдалий арешт Добкіна та об’єднання з «Правим сектором».
-- «Наші міністри й голови ОДА вдарили по іміджу «Свободи»
«Свобода» одна з партій, які запустили процес розпуску минулої Ради. Коли ви виходили з коаліції і відважувались на це рішення, Порошенко як головний зацікавлений в дострокових виборах гравець давав вам якісь гарантії?
Ні, не давав. Не мало значення, чи вийдемо ми з коаліції, бо вони вже мали критичну масу людей для її розвалу. Ми на наших внутрішніх нарадах про це заявляли і про це знав і Турчинов, що ми перші ніколи виходити не будемо, але якщо хтось вийде – то і ми вчинимо так само. Другий момент – ми в будь-якому випадку розуміли, що мають відбутися дострокові парламентські і місцеві вибори, бо вимогою Революції гідності було повне перезавантаження влади. Не було такого, що я кричав на Майдані про перезавантаження влади, а потім, коли мені це типу стало не вигідно, перестав це робити. Після того як «Удар» заявив, що вони виходять із коаліції, ми так само зробили цю заяву, хоча нам дійсно це було на той час невигідно. Просто ми ніколи не рахувались із нашим рейтингом. Ми – світоглядна партія і для нас важливо, щоб були реалізовані наші цінності.
Зараз ваша «світоглядна» партія не пройшла до парламенту, що вам аж ніяк не допомагає реалізовувати ваші цінності.
До Ради ми не потрапили через комплекс причин. Хоча насправді пройшли – всі екзит-поли, в тому числі, ворожі до нас, показали 5,8-6,5%. Правда, потім чомусь наш результат впав до 4,7%. Ми знаємо, що це була корпоративна змова проти «Свободи» наших колишніх партнерів – вони штучно підняли явку в Донецькій і Луганській областях, і тим самим фактично одного голосу на кожній дільниці нам не вистачило.
Хоча це скоріше технічна причина, чому «Свобода» не пройшла. На ці вибори ми йшли не в найкращому стані – як фізичному, так і моральному. Ми дуже сильно виснажилися на Майдані як партія. Нас звинувачують, що ми часто про це говоримо, але в жодній іншій партії не було стільки загиблих – 19 людей, причому це були керівники районних організацій, наші депутати. Наші люди постійно були на Майдані, причому, на відміну від інших сил, ми їм не платили. У мене кожен день, як у голови партії, було п’ять тисяч людей на Майдані – Київраду ми тримали, палац Жовтневий тримали.
Звісно, по нас вдарив і низький результат в президентській кампанії (Тягнибок в травні 2014 року взяв 1,3%, - «Главком»). Ми тверезо оцінювали можливості, але як партія не могли не брати участі у тих виборах.
Ви ж не будете заперечувати, що падіння ваших рейтингів – це наслідок, м’яко кажучи, невдалого походу «Свободи» у владу?
Не заперечую. Фактор інформаційної атаки на «Свободу» і формування негативного ореолу наших чиновників відіграв певну роль. Інша справа, що я б посперечався, чи дійсно вони були такі погані, чи ми програли інформаційну війну нашим опонентам.
Після парламентських виборів у мене була випадкова зустріч з одними із провідних політтехнологів. І ті хлопці в невимушеній обстановці мені зізналися, що ще в березні 2014 року, коли ми ще трималися наших домовленостей із партнерами, ті партнери принесли кругленьку суму, щоб почати компрометацію ваших відомих фігур – голів облдержадміністрацій, міністрів. І розказали деталі, як це робилося. Насправді, все пізнається в порівнянні. Махніцького я не захищаю, але в порівнянні з Яремою чи Шокіним, Махніцький, який працював тільки три місяці, в той час і при тих можливостях робив те, що міг робити. Якщо взяти (міністрів у першому уряді Яценюка, - «Главком») Мохника і Швайку – які до них питання? Їх озвучує Аваков, але чи це є правда? Півроку тому «Свобода» пікетувала засідання Кабміну по справі Гордієнка. Коли журналісти запропонували Авакову прокоментувати пікетування, він сказав, що у нього є питання до Мохника і Швайки, бо там купа кримінальних справ. Звичайно, у всіх новинах це прозвучало, і в свідомості людей Мохник і Швайка є корупціонерами. Минуло місяців вісім з цього часу, і ви думаєте, Мохника чи Швайку хоч раз на допит викликали? Хоч одна кримінальна справа по них відкрита? Більше того, ми офіційно подали запит в Генеральну прокуратуру, які кримінальні провадження відкриті по колишніх «свободівських» міністрах. Нам прийшла офіційна відповідь, що таких кримінальних проваджень нема.
Але дійсно – наші міністри й голови ОДА вдарили по нашому іміджу, бо в головах людей сформовано враження про них як корупціонерів. Де-факто це була інформаційна війна, якої ми не очікували і виявилися слабкими в контрударах. Перед тодішньою опозицією ми поставили чотири завдання – ліквідувати режим Януковича, усунути наслідки того режиму, не допустити диктатури і розпочати процес системних змін. Про оці пункти Тягнибок-Кличко-Яценюк вдарили по рукам – хоч ми були різні, але у нас був спільний ворог. Причому ми партнерів щиро не критикували і не чіпали, а вони знайшли для цього можливості. Бо з чого все почалось – з того, що на засіданнях уряду Мохник, Швайка і Сич просто перестали голосувати за божевільні ініціативи Яценюка. Можна протоколи підняти. І Яценюк це зрозумів і почав кампанію проти них, причому своїх міністрів-однокласників він не чіпав. І наша помилка в тому, що, коли Яценюк ще в березні-квітні почав їх лупашити, придиратися, ми не зрозуміли, наскільки це була велика гра. А коли вже почались звинувачення, нам просто перекрили доступ до ЗМІ.
Але з «Інтера» «свободівці» не вилазили, коли почалась кампанія проти Яценюка. Ви розуміли, що вас в ній використовують, чи вам, в принципі, було все одно?
Ми від запрошень не відмовляємось, крім, звичайно, російських ЗМІ. Подивіться статистику – на «Інтер» запрошують не тільки «Свободу», але й всіх інших. По-друге, ми парламентська партія, і нерозумно було б кудись не ходити. Але зверніть увагу, як той же «Інтер» нас зараз мочить.
Чому особисто ви зникли з медійного простору?
Було не до того: тисяча людей на фронті і моє першочергове завдання як голови партії – забезпечити їх і не тільки... До того ж, після парламентських виборів партія потребувала дуже сильного очищення. Частина людей розчарувалися, частина — не пройшли випробування, в тому числі, і владою. У нас був принцип: коли «Свобода» показувала успіх, ми припиняли прийом в членство, щоб не приходили кар'єристи. За той час ми виключили з партії майже тисячу людей – це були серйозні кадрові зміни керівників обласних і районних організацій. І основне питання для мене, як голови партії, було налагодити її організаційну структуру і діяльність. Якби оці півроку я не злазив з екранів телебачення, то була би картина – розпіарений Тягнибок і зруйнована партія.
Дзвіночок пролунав ще на президентських виборах, а після парламентських ви не задумувались скласти повноваження лідера партії?
Я одразу на з'їзді поставив питання про переобрання голови партії, бо розумів, що під моїм керівництвом партія хоч і досягла успіхів, але колишніх ніхто не рахує. Якщо партія була б налаштована по-іншому, я би працював на будь-якій посаді, яку вона вважала би за потрібне. Але на з'їзді мене обрали знов.
-- «Історія з Махніцьким і Ківаловим була підлаштована»
Ви згадали Махніцького, який пішов від вас по-англійськи. Більш того, він розповідав «Главкому», що ні з ким зі «свободівців» більше не спілкується. Як відбувався процес вашого розлучення?
Махніцький не був чисто нашою кандидатурою. На Майдані було юридичне управління, куди входили представники «Свободи», «Батьківщини» і «Удару» – відповідно Махніцький, Петренко і Карпунцов. Коли Янукович втік, американці і європейці дуже наполягали, що треба щось робити з безладдям в країні, бо єдиною легітимною фігурою влади тоді залишався віце-спікер Руслан Кошулинський. Нам сказали – ви терміново маєте формувати владу, і Захід її визнає, тільки якщо це буде спільна влада. До речі, у нас в партії були думки, щоб ми не йшли у владу, бо ми розуміли, чим це могло закінчитись. Будь-який підручник візьміть – постреволюційна влада є коротка і невдала. Але це було б не по-державницьки. Тому коли почали ділити силовий блок, Яценюк зразу обрав МВС, Кличко – СБУ, а нам запропонували поставити Махніцького на Генпрокуратуру. Тобто нібито пропозиція була від нас, але спільна. Звісно, що коли погодилися на Махніцького, він написав заяву про вихід з партії. Причому першого заступника йому делегував «Удар», а другого — «Батьківщина». Махніцький, на відміну від його заступників, досвіду роботи в Генпрокураторі не мав, відповідно я уявляв, що ми будемо все обговорювати разом. Але Генпрокурор одразу попав в обойму президента, обов’язки якого тоді виконував Турчинов, і вони все вирішували з ним.
Потім Махніцький, коли його замінили Яремою, став радником Порошенка.
Це для нас було здивуванням. Я після того з ним і не спілкувався.
І що – Махніцький просто через якийсь час сказав, що ви йому більше не друзі?
Нічого він не казав. Але була історія з Махніцьким, яка досить сильно ударила по партії, – це його зустріч з Ківаловим.
Махніцький пояснював, що просто захищався в його академії.
Насправді, ця історія яйця виїденого не вартувала. Бо мені потім оті піарники розказали, що це все було підлаштовано. Щоб скомпрометувати Махніцького, треба було витягнути його в Одесу, і ледве не купляли людей з канцелярії прокуратури, щоб вони йому відрядження в Одесу зробили, а не в Харків чи у Львів. Йому подзвонили і сказали — там якийсь папірчик в деканаті треба особисто підписати, зайдіть. Він заходить, і тут ректор до нього підбігає – яке свято, до нас Генеральний прокурор приїхав, а в актовому залі на другому поверсі вся еліта Одеси, вам треба прийти і їх привітати. Він заходить, а тут Ківалов, з яким він працював в одному комітеті – добрий день. І вручає йому медальку за 30 копійок на якийсь ювілей академії. А на третьому ряду вже сидить фотограф, який саме це має сфотографувати, і ця новина розходиться по Інтернету.
Ківалов брав участь у цій «спецоперації», чи його використали «втемну»?
Ківалову треба було реабілітуватись і він, очевидно, хотів перед одеською юридичною публікою теж якось показатись. Але це було ударом по нашій політичній силі, причому що Махніцький не був вже членом партії. І я йому не міг щось сказати, бо для нього начальник Турчинов.
Махніцькому закидають, що він нікого не арештував, але розкажу вам одну історію. Він же тоді арештував Добкіна і вже підписав ордер на Кернеса. Так у мене потім був телефон червоний від дзвінків Турчинова. Я зайшов до нього в кабінет, де сиділа вся еліта – Яценюк, СБУ... І всі почали на мене – «ах, ви негідники, «Свобода», вам би тільки піаритись! На чорта ви того Добкіна арештували?». Але, по-перше, то не я, а Генпрокуратура, а, по-друге, хлопці, – ви що, забули, ми два тижні тому на Майдані стояли і кричали, що ми його арештуємо? Тут СБУ дає довідку, що в зв'язку арештом Добкіна, а тепер і Кернеса, 30 тисяч бойовиків з Росії вже йде в Харківську область. І всі кажуть, що зараз виходимо на прес-конференцію і кажемо, що втрата Україною Харківської області – це тільки через піарщиків зі «Свободи».
А до чого тут арешт Добкіна?
Бо, відповідно, Харківщина повстане, і зробить «Харківську народну республіку». І Добкіна відпустили. Але тоді не треба закидати Махніцькому, що він нікого не арештовував. Хоча я вважаю, що потрібно було арештовувати всіх, і це було зобов'язане робити політичне керівництво держави. Я казав про це, але мені відповідали, що тоді кінець і через дві години російські танки будуть у Києві. Постійно тим грузили. А тепер не знаю – може, якби ми це зробили, і Крим був би наш, і війни би такої не було.
Про Крим і танки. У вас був ще такий представник у владі, про якого вже призабули, — міністр оборони Тенюх, і саме за його короткого керівництва відбулась анексія Криму. Він вам пояснював, що тоді відбувалось?
Тенюх пішов, бо йому не давали можливості воювати. Ви розумієте, які війська він прийняв – армія була розвалена і деморалізована. Він тоді порахував і сказав, що реально є 6 тисяч солдат і офіцерів, які можуть воювати, причому сказав про це у Верховній раді. Скандал був страшний – йому дорікали, що він деморалізує людей. Також Тенюх вимагав якнайшвидше виводити війська на навчання, тому що йому треба було на це за всіма технологіями мінімум 15-20 днів. І всі на РНБО верещали – не смій, ти провокуєш Росію, ми не підемо шляхом Грузії! І після цього він пішов – він лише три тижні був міністром, до речі.
І це були ключові тижні.
Але ж не він приймав рішення, а РНБО, причому ті рішення, проти яких був він сам. І навіть раз всупереч рішенню РНБО дав наказ розгортати війська, а на другий-третій день це рішення були змушені підтвердити, бо зрозуміли, що він правий. Ми жили в ілюзіях захисту Вітчизни, а поруч з нами були люди, які вже рахували гроші. Уже з'явилися американці, які сказали, що дадуть великі гроші на армію, вже тендери мали початись. Нащо їм був той Тенюх? До речі, коли він виступав з трибуни, я просив його робити це максимально делікатно, бо ми не могли собі дозволити різкості в той час. Якби я тоді говорив все, що вам зараз розказую про того ж Добкіна, я би був героєм з рейтингом 70%, а вони – лузерами. Але ж я робив вигляд, що ми разом. Коли ми знесли Леніна 8 грудня, ви не уявляєте, що мені витворяли наші партнери з криками «Да я его на груди носил!» і казали про провокацію.
-- «У нас зараз електоральна проблема у Львові»
Яка наразі стратегія партії в умовах тиску? Ви на цих виборах фактично заручилися підтримкою «Правого сектору», який не бере в них участь.
З «Правим сектором» у нас були завжди добрі стосунки – просто у нас різні мікросередовища.
Але один електорат.
Так, але ми завжди були зацікавлені в тому, щоб у владі було багато націоналістів, навіть якщо вони не належать до «Свободи». Ми завжди були прихильниками єдності націоналістичного руху. А протягом того часу ми з «Правим сектором» мали консультації, навіть спільні акції. Просто зараз, оскільки в Україні посилилися жорсткі політичні репресії проти націонал-патріотів, націоналістів, це десь підштовхнуло до пришвидшення координації наших зусиль. Ми вдячні «Правому сектору», що вони нас підтримали, коли почались арешти «свободівців». Я вдячний Ярошу, що він відгукнувся і взяв на поруки Сиротюка, хоч це не допомогло. У нас був з'їзд партії, який запропонував мені переговорити з Ярошем і запропонувати можливість нашого спільного походу на місцеві вибори. Але вони попередньо ухвалили рішення, що на вибори не йдуть, бо вважають, що з системою можна боротись іншими методами. Проте думаю, що результати «Свободи» на місцевих виборах стануть хорошим фундаментом вже для нашого спільного походу на парламентські вибори.
Йде мова про об'єднання в одну партію?
Іде мова про те, щоб ми вже зараз почали максимально координувати свої дії, бо розбіжностей між нами є мінімум. Наша стратегічна ціль — спільна фракція націоналістів у парламенті, яка б мала бути більшою і потужнішою за впливом, ніж тоді, коли «Свобода» перший раз отримала 37 депутатів.
Тобто гіпотетично на вибори може піти сила «Свобода»-«Правий сектор»?
Я не виключаю цього. Не хочу наперед забігати, теоретично зараз можна говорити будь-що.
Чому ви не змогли домовитись на минулих парламентських виборх? Тоді б фракція націоналістів, про яку ви мрієте, була вже в цьому парламенті.
Тому що в нас було дуже мало часу. Я тоді зустрічався з Ярошем, коли у нього гинули люди, у мене також гинули партійці на фронті. Тоді нам реально було не до того. І ті вибори ще раз свідчать, що ми не зациклюємося на рейтингах. Щось нам вдалося зробити, ми цим задоволені, хоча це і коштувало нам певних електоральних втрат. Але нас це не хвилює, воно все повертається.
На що ви розраховуєте на місцевих виборах?
Ми зараз не ставимо завдання у відсотках. У нас є завдання отримати представництво у всіх обласних радах. Звісно, що у Запорізькій облраді бодай би пройти бар’єр, а у центральній і західній Україні ми розраховуємо отримати серйозніший результат. Ми хочемо отримати фракції у всіх обласних центрах, і більше міських голів обласних центрів, ніж до того. Поки у нас лише один – у Тернополі.
Готові до того, що у Львівській, Івано-Франківській радах, які були вашими базисними, вже не буде такої великої присутності?
Готові. Буде трошки менша присутність, але буде. У нас зараз електоральна проблема у Львові, а не в Тернополі і Франківську. За останніми даними, у Франківську ми ідемо на першому місці.
А у Львові – тому що там «Самопоміч» вам заважає?
Ми здобули у 2010-му році дуже потужну фракцію у Львівській обласній раді і свого голову обласної ради. Так само у Франківську і Тернополі. Але на парламентських виборах 2012-го сталося так, що 13 керівників львівської «Свободи» перебралися до Києва, бо стали народними депутатами, – включаючи голову обласної ради і базових львівських «свободівців», які тримали ситуацію в руках. Ми тоді пишалися, що у партії працює соціальний ліфт – оскільки список посунувся, і другий, третій, четвертий ешелон активно починають працювати. Але того не сталося. Коли команда трохи послабилась, львівські олігархи, які до того просто ненавиділи один одного і повністю контролювали медіа-ринок Львова, зрозуміли, що нікому не вдається з нами домовитись, і просто об'єднались між собою.
Історія з «Хайятом», купівлю якого приписували Махніцькому, мотоцикл Швайки, гроші на який дав однопартієць Мирний, – це підступи львівських олігархів?
Ніякого «Хайяту» Махніцький не купував, а з мотоциклом така історія. Коли був Майдан, у опозиційних лідерів масово палили машини. Чомусь ніхто не згадує, що тому ж Швайці, як одному з лідерів харківського Майдану, спалили «Міцубісі». І Мирний, як заможна людина, яка офіційно декларує майже 60 мільйонів, на день народження подарував Швайці гроші. Загалом нашим «свободівцям» десь 15 машин спалили, і ми всім компенсували – комусь грошима, комусь іншою машиною. В тому числі, і Швайці, тільки він взяв не машиною, а мотоциклом.
Але нездатність «Свободи» відбивати такі інформаційні атаки і призводила до того, що у Львові газета «Експрес» писала таку маячню, яка в голову не влазить. Спочатку я навіть не хотів реагувати, а подав в суд, тільки коли вони зачепили мою сім'ю, – написали якусь моторошну історію, що Тягнибок торгує ліками від раку зі своєю мамою, яка є завідуючою аптеки, а вітчим Тягнибока помер від раку і брат Тягнибока помер від раку. Більше того, вони пішли на цвинтар і сфотографували могили моїх родичів. І якась частина почала в то вірити. Зі ЗМІ дуже важко судитись через купу юридичних моментів, але це не завадило мені кілька разів виграти суди у «Експресу».
Львівських олігархів не так багато – це Димінський і Дубневичі.
Диминський, Дубневич і ще Садовий. Вони всі разом лупонули зі всіх стволів по «Свободі» і зуміли серйозно нас скомпрометувати, ми понесли електоральні втрати. Але ми вирівняємо ситуацію – у нас дуже класні списки і до міської, і до обласної ради. Плюс Кошулинський в мери, який має дуже позитивний імідж. По-перше – як майданівець, по-друге – як віце-спікер, до якого взагалі не було ніяких питань, який взяв на себе відповідальність в найскладніші часи і розпочав декомунізацію в Раді. До того ж, йому прийшла повістка і він пішов по ній, хоча йому казали – «Руслан, ти поясни, що ти людина, яка мала доступ до таємної інформації, і нерозумно тебе відправляти рядовим на фронт, щоб перший ліпший прапорщик тебе за 300 доларів сєпарам продав». Але він все одно пішов. Так само, як Сиротюк – в нього реально є хвороба, тому він не пішов у воєнкомат, а став добровольцем. І півроку сидів у Пісках.
Те, що Садовий має всеукраїнські амбіції, допоможе вам в боротьбі з ним у Львові?
Садовий працює грамотно – він зараз нікуди не хоче влазити, ніде не світиться. Це дуже правильний його крок, що він не пішов у парламент, бо там же ж проблеми почалися. В «Самопомічі» вже сім «тушок», включаючи перший номер. Садовий має президентські амбіції, але для нього принципово виграти вибори мера. Ми націлюємося вийти в другий тур – тоді Кошулинський його обіграє.
Першу частину інтерв’ю з Олегом Тягнибоком читайте тут «Свободу» хочуть оголосити терористичною організацією
Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
Коментарі — 0