Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Олександр Данилюк: У нас є розуміння того, що вибори відбудуться 27 березня

    • Святослав Хоменко, «Главком»
    • Розсилка
    Олександр Данилюк: У нас є розуміння того, що вибори відбудуться 27 березня

    Я б сказав, що Майдан ще не закінчився.

    З генеральним координатором акції на Майдані (чисельні недоброзичливці нашого героя тут же додали б слово «самопроголошеним») Олександром Данилюком «Главком» зустрівся у фешенебельному бізнес-центрі на столичному Подолі. Тут розміщений Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності, засновником якого він є. Після споглядання краєвиду ранкового Подолу з даху цього будинку переходимо до неподалік розміщеної кав’ярні. За нами слідують двоє переконливого вигляду охоронців: Данилюк каже, що був змушений вдатися до цього заходу безпеки після спроби нападу, жертвою якої він нещодавно став.

    Ставлення до 30-річного Олександра Данилюка неоднозначне і в середовищі учасників протестів на Майдані, і у тих, хто до цих акцій жодного стосунку не мав і не має. Одні називають його вискочкою і самозванцем, інші – вважають, що тільки він, на відміну від інших лідерів Майдану, не пішов на поступки владі і продовжує боротьбу з нею навіть після досягнення «компромісу» щодо Податкового кодексу. Одні кажуть, що Данилюк «продався» Юлії Тимошенко і пророкують його появу у списку «Батьківщини» на найближчих виборах до парламенту, інші – погоджуються, що нового імпульсу протестному рухові справді може додати тільки долучення до нього політичних сил.

    Так чи інакше, сьогодні Данилюк розгорнув більш, ніж активну діяльність. Після фактичного провалу акції 6 грудня, до якої він запропонував долучитися представникам партій, Данилюк вважає, що нова акція, яка має розпочатися 22 січня, може призвести до оголошення позачергових виборів парламенту. Паралельно його громадський рух «Спільна справа» збирає підписи за оголошення референдуму про відставку Президента і Верховної Ради, а ще – ініціював подання до КС про визнання Податкового кодексу неконституційним через те, що за нього проголосували менше ніж 226 «реальних» депутатів. Чи мають ці ініціативи шанс на успіх чи є просто способом штучно остудити досить гарячу атмосферу в українському суспільстві? Чи є активність Данилюка виразом його турботи про стан вітчизняної демократії, чи праві його недруги, які називають його агентом впливу сил, що наразі перебувають у тіні? «Главком» надає право відповісти на ці питання своїм читачам…

    Краще померзнути місяць під час лютневих морозів, ніж жити десять років в умовах згортання демократії і встановлення тоталітаризму

    Результати «Майдану-2» сьогодні оцінюються неоднозначно. Одні люди кажуть, що він переміг, інші – що програв. А як би на питання про результати Майдану відповіли ви?

    Я б сказав, що Майдан ще не закінчився.

    А коли ж він, по-вашому, закінчиться?

    Він закінчиться нашою остаточною перемогою, коли в Україні відбудуться чесні, несфальшовані вибори Президента та Верховної Ради. На них народ України зможе обрати тих, кого він вважатиме за потрібне, давши оцінку тим, хто перебуває у владі сьогодні. І йдеться тут не лише про те, що їхня політика – причому не лише в соціально-економічній сфері, а й в інших – сьогодні є вочевидь недолугою, а й про те, що на оцінку з боку народу заслуговує узурпація Президентом та Верховною Радою після скасування конституційної реформи 2004 року повноважень, які не були делеговані їм народом – єдиним джерелом державної влади в України.

    Однак так само, як ці вибори можуть констатувати недолугість влади, вони можуть показати і недолугість опозиції…

    А ми і не наполягаємо на тому, що на цих виборах мусить перемогти парламентська опозиція. Ми говоримо про те, що ці вибори необхідні для того, щоб влада отримала від народу мандат на здійснення того обсягу повноважень, який зафіксований у Конституції.

    Тобто, іншими словами, якщо ці вибори виграє Партія регіонів, і ті люди, які формують більшість у парламенті зараз, отримають ще більшу кількість мандатів, то Майдан тоді остаточно переможе?

    Безумовно. Майдан переможе, якщо будуть призначені вибори, і вони будуть чесними та демократичними.

    У якій ролі ви бачите себе на цих виборів, якщо вони будуть призначені?

    У ролі представника громадянського суспільства, зацікавленого в тому, щоб підсумки виборів відповідали результатам народного волевиявлення.

    Окремі представники громадянського суспільства на цих виборах, очевидно, будуть балотуватися в депутати…

    Якщо вони будуть балотуватися, то вони вже не будуть представниками громадянського суспільства. Вони стануть представниками політикуму. Я не бачу для себе особисто зацікавленості у тому, щоб брати участь у цих виборах в якості кандидата в депутати.

    А чи не здається вам, що така позиція «вибори понад усе» є дещо неконструктивною? Припустімо, переоберемо ми до Верховної Ради тих самих людей, і що далі?

    По-перше, наша позиція – це не «вибори понад усе», це «народовладдя понад усе». А по-друге, я думаю, що в Україні немає соціології, тому прогнозувати будь-які результати виборів сьогодні не варто. Ті стотисячні фокус-групи, які збиралися на майданах наших міст від Луганська до Ужгорода і від Севастополя до Києва, говорять про те, що влада насправді не має тієї підтримки, яка була нібито продемонстрована хоч би й недавніми місцевими виборами.

    Хай навіть і так. Але питання залишається тим самим: що далі? Чого ви очікуєте від новообраного парламенту?

    Ми очікуємо, що новообраний парламент буде рахуватися з громадою, з громадянами України. Те, що сьогодні відбувається в країні, є наслідком відсутності будь-якого контролю з боку народу за владою. Те, як сформована парламентська більшість, як вона працює, як пройшли місцеві вибори, свідчить про неможливість громадян навіть раз на п’ять років ставити питання про політичну відповідальність влади. Зараз це питання виключно того, є народ господарем у цій країні чи ні.

    Якщо ми доб’ємося перших в нашій історії recall elections, тобто першого відкликання влади, то наступна влада, якою б вона не була, рахуватиметься з громадською думкою і з позицією українського народу щодо тих чи інших своїх кроків і тієї чи іншої своєї політики.

    Ви очікуєте відкликання влади через механізм референдуму про недовіру Президентові та Верховній Раді?

    Сподіваюся, що ні, тому що механізм референдуму є довгим. У цій ситуації він є радше глобальною мобілізаційною кампанією, глобальним соціологічним опитуванням. Тобто ми повинні показати, що в нашій країні є достатня кількість людей, які не хочуть цієї влади, і вони мають право це висловити.

    Якщо ви вважаєте референдум занадто довгим шляхом, то як в такому разі ви плануєте добитися своєї мети?

    Я думаю, що вони підуть на вибори самі.

    Це з яких міркувань?

    З тих міркувань, що подальша узурпація влади є дедалі більшим чинником протистояння між суспільством і владою. Сьогодні ми спостерігаємо, що суспільство вже не є розділеним, як ще рік тому, за територіальною ознакою. Зараз в Україні має місце класове протистояння між кастою неофеодалів та народом в цілому і, зокрема, його найбільш активною частиною –самозайнятим населенням, представниками підприємництва…

    Але, з іншого боку, підприємці, здається, не особливо переймаються політичними вимогами. Більше того, як тільки економічні вимоги, з яких починався «Майдан-2», перетворилися на суто політичні, як це сталося на організованій вами акції 6 грудня, кількість учасників цієї акції зменшилася на порядки.

    Треба чітко розуміти, що 22 листопада ми збирали людей під чіткі політичні вимоги. 22 листопада ми відносили до Адміністрації Президента ультиматум, з якого було зрозуміло, що розпуск парламенту, вибори в 2011 році, відставка Кабміну – це ті безумовні речі, які не можуть обговорюватись. Коли термін цього ультиматуму сплив, наша акція перейшла у суто політичне русло. Мета більшості учасників страйків – простих людей, а не лідерів якихось сумнівних профспілок і організацій, які намагалися і намагаються отримати з цієї ситуації політичні дивіденди, наприклад, заявляючи про намір створювати політичні партії, – є зрозумілою: формування в Україні громадянського суспільства, відповідального уряду і відповідальної влади, які провадитимуть нормальну соціально-економічну політику.

    Що стосується акції 6 грудня, то треба зрозуміти, що у нас не було ані часу, ані можливості провести нормальну мобілізаційну кампанію. Фактично владі вдалося за рахунок захоплення сцени Майдану і дезорганізації нашого руху через посилання суспільству низки абсолютно контраверсійних меседжів про те, рухаємось ми далі чи ні, зірвати захід 6 грудня. Люди, які стояли на Майдані, просто не отримали інформації про те, що ми збираємося в понеділок.

    Але, навіть незважаючи на це, на акцію 6 грудня прибули репрезентанти усіх областей України. І нехай людей на ній справді було не дуже багато, зате там були представлені лідери місцевих ініціативних груп, які приїхали до Києва, щоб розібратися, куди ми рухаємося далі. Хочу звернути вашу увагу і на те, що у натовпі на Майдані 6 грудня майже не було представників політичних сил. Так, було кілька десятків партійних прапорів «Батьківщини», Європейської партії, «Свободи» і ПРП, але ця акція не була партійною, як це зараз намагаються показати. Переважна більшість людей, які стояли на площі, були представниками ініціативних груп руху «Спільна справа».

    Названі вами обставини можуть слугувати виправданням малочисельності акції 6 грудня, але 22 січня стане для вас справжнім тестом на здатність організувати масову акцію…

    22 січня має відбутися похід на Київ. Одним з напрямків нашої стратегії є проведення референдуму про дострокове припинення повноважень Президента і Верховної Ради – хай навіть і всупереч позиції влади. Голова ЦВК Шаповал вже заявив про те, що вони не дадуть нам такої можливості, але ми підемо по процедурі, і якщо ЦВК буде злочинно перешкоджати реалізації права громадян на пряме народовладдя, то ми створимо народну виборчу комісію з проведення всеукраїнського референдуму і все одно його проведемо. Ми видамо підписні листи і зберемо понад 10 мільйонів підписів. 22 січня ми плануємо зібрати ці підписні листи у Києві.

    Тобто ви розраховуєте, що 22 січня у вас уже буде 10 мільйонів підписів?

    Так. Думаю, що станом на 22 січня у нас буде більше, ніж 10 мільйонів підписів.

    І що ви з ними робитимете далі, якщо ЦВК просто відмовиться проводити на цій підставі референдум?

    Ми продемонструємо світові ці підписи і цих підписантів. Через збір підписів ми проводимо загальну мобілізаційну кампанію всіх, хто розуміє, що жити так ще п’ять років не можна.

    Скільки чоловік ви збираєтеся привести до Києва 22 січня?

    Ми будемо намагатися підняти всіх незадоволених. 22 листопада у порівнянні з акцією 22 січня буде видаватися дитячим садочком.

    І що ви будете робити? От, припустімо, зібралися ви на Майдані Незалежності…

    Ми будемо вимагати оголошення негайних виборів Президента і Верховної Ради.

    І будете стояти там, поки вони не будуть оголошеними?

    Так, ми будемо стояти там доти, доки вибори не будуть оголошені.

    І ви серйозно вірите, що зможете утримаєте кілька десятків тисяч людей на холоді в центрі Києва протягом, можливо, не одного тижня?

    Ми віримо в те, що краще померзнути місяць під час лютневих морозів, ніж жити десять років, а, можливо, й більше в умовах згортання демократії і встановлення тоталітаризму.

    У 2004 році, коли теж було зрозуміло, що справа може обернутися тривалим стоянням на Майдані, до цього готувалися серйозно і завчасно. Давид Жванія, якого називали завгоспом Майдану, закуповував намети, польові кухні – все це відомо. Ви зараз якусь подібну підготовку проводите, чи люди повинні будуть приїхати зі своїми польовими кухнями?

    Зараз ми організовуємо збір коштів, щоб забезпечити себе всім необхідним для того, щоб цей Майдан міг стояти стільки, скільки потрібно.

    Хто буде завгоспом Майдану 22 січня?

    На разі складно сказати. Ми ще не визначилися, тому що тільки розпочали цей процес.

    І наскільки інтенсивно люди здають кошти на новий Майдан?

    На разі не дуже інтенсивно, бо у нас немає централізованого збору пожертв. Спочатку ми взагалі хочемо організувати допомогу людям на місцях, а вже потім почати говорити про наші потреби як руху.

    Ви приймаєте фінансову допомогу від політиків?

    Можливо, ми б її і приймали, але вони її нам не надають.

    Скільки грошей треба для того, щоб провести такий Майдан, в результаті якого влада б пішла на оголошення виборів?

    Та для цього не потрібні кошти! Люди, які стоять на Майдані, – це не бомжі і не люди, які потребують фінансової допомоги. Кошти потрібні виключно на те, щоб створити інфраструктуру їхнього перебування на Майдані – тобто придбати намети, електрогенератори і організувати опалення. Більше того, Майдан 22 листопада – 3 грудня показав, що дуже багато людей висловлюють бажання просто дати покористуватися своїм майном. Це стосується, до речі, ще й звукової апаратури, і багато чого іншого…

    Ким ви особисто будете на цьому Майдані?

    Я не знаю, подивимось. Наш рух знайде своє місце у цих лавах. На разі наше завдання – щоб цей Майдан відбувся.

    Тим не менше, на Майдані ж повинна бути якась людина, яка буде, умовно кажучи, комендантом наметового містечка, або, наприклад, командувати зі сцени: «А тепер пішли на Банкову!»

    Я думаю, що нам не потрібні фюрери. У нас є цінності і принципи, і вони нас приведуть до перемоги. Наше завдання – виписати стратегію настільки чітко, щоб вона була простою і зрозумілою для кожної людини. Тоді Майдану не потрібно буде ніяких провідників, які, як показав досвід, швидко перекуповуються або просто лякаються і здають весь рух в обмін на якісь преференції для себе особисто.

    Це ви зараз кого маєте на увазі?

    Я маю на увазі тих моїх колег, з якими ми починали цей рух.

    І які ж, зрештою, вони отримали преференції?

    Я думаю, про це краще запитати у них самих.

    Юлія Тимошенко не визначає стратегію і тактику спротиву, а лише висловлює нам свої поради та пропозиції

    Одним з проміжних висновків «Майдану-2» називають те, що українці вчергове підтвердили, що там, де докупи збираються два українці, одразу з’являються три гетьмани. Від імені протестувальників виступали безліч людей, які представляли безліч структур. Чому так сталося? Чому протестний рух зі сторони виглядає, м’яко кажучи, розколотим?

    Для того, щоб зрозуміти ситуацію в протестному русі, потрібно зрозуміти, що є підприємницький рух, який іде по стратегії, яка озвучується у резолюціях Майдану, – це ми. А є інші люди, які, з огляду на те, що вони є інфільтрованими провокаторами або від початку виконували роль попа Гапона і працювали проти Майдану, намагаються виконати абсолютно інші доручення, які не відповідають потребам і настроям протестувальників.

    Така ситуація – це не українська традиція. Це – методика, яка впродовж багатьох століть використовується проти України. До монолітного руху спротиву інфільтруються провокатори, які починають розкладати його зсередини.

    А в чому саме полягає ваше принципове розходження, скажімо, з тією ж самою Координаційною радою Оксани Продан?

    Та немає ніякої Координаційної ради Оксани Продан! Вони нездатні показати ані її персональний, ані навіть кількісний склад, ані принципи її формування. Ця Координаційна рада була абсолютно фіктивною структурою, куди наганяли людей з вулиці у буквальному сенсі цього слова, – на її засідання збиралися по сто чоловік, які щоразу змінювалися і, не реєструючись, легітимізували рішення, попередньо написані на Банковій або на Грушевського.

    Одним з таких рішень була заміна коменданта наметового містечка Олега Ахтирського на Сергія Мельниченка. Це було зроблено для того, щоб відрізати наш рух від фінансування, від допомоги і пожертв, а також забезпечити охорону сцени, яка могла б пускати на неї лише «правильних» людей.

    Тобто перший комендант, умовно кажучи, брав гроші і віддавав їх правильним людям, а другий – брав гроші і віддавав неправильним людям?

    Ні. Перший комендант здійснював за цю допомогу і пожертви всі необхідні закупки для забезпечення життєдіяльності наметового містечка, а також використовував їх для проведення мобілізаційної кампанії, sms-розсилок. А другий комендант був потрібен для того, щоб утримувати охорону сцени і не допускати до неї справжніх організаторів Майдану.

    Ви нагороджуєте своїх опонентів з Координаційної ради негативними епітетами, однак у той же час слід відзначити, що у її інформаційних матеріалах ви найчастіше фігуруєте у якості «самопроголошеного» генерального координатора акції на Майдані…

    Насправді розпуск Координаційної ради відбувався у прямому ефірі TVі. Під час цієї трансляції я вийшов на сцену і запитав, чи влаштовує Майдан той курс, який вибрала Координаційна рада, після чого Майдан прийняв рішення про її розпуск. Тому називати мене самопроголошеним – це дуже сміливо.

    Тобто вас обрав генеральним координатором Майдан?

    Безумовно.

    А хто придумав саму назву цієї посади: «генеральний координатор». Чому не просто «координатор», наприклад?

    Це потрібно для того, щоб було чітко зрозуміло, що є один центр, який координує всі дії Майдану, є організація, яка несе за все відповідальність. 29 листопада я хотів зібрати справжню Координаційну раду, яка б дійсно об’єднала представників підприємців, а не різноманітних шахраїв з громадських організацій, більшість з яких взагалі не мають жодного стосунку до підприємництва. Проте цей процес був вдало завалений групою «заПроданців»…

    Тим не менше, зараз ви, на відміну від тієї ж Координаційної ради, виступаєте за залучення до цього підприємницького чи, якщо брати ширше, громадського протестного руху політичних партій…

    Ми не говоримо про залучення до нього політичних партій. Ми говоримо про відсутність з нашого боку будь-яких застережень: до нас може приєднатися кожен, хто вважає за потрібне, кожен, у кого є якийсь ресурс, який може бути включений до протестного руху.

    А вам не здається, що продуктивнішим було б заборонити представникам партій приходити зі своєю символікою на акції протесту? Надзвичайно багато людей просто розчаровані у політичних партіях, і підтверджують це, зокрема, показники явки на місцевих виборах: людям нема з кого обирати, тому вони не йдуть на вибори.

    Я перепрошую, але у нас зараз не агітаційна кампанія, а кампанія з усунення узурпаторів від державної влади. Тому ми не можемо відмовлятися від такої допомоги, яка може надаватися представниками парламентської опозиції. Більше того, якби не народні депутати, які чергували на Майдані цілодобово, ми б там не простояли жодного дня.

    Просто з політиками в Україні традиційно взаємодія у громадських рухів складається важко: політики завжди хочуть очолювати ті акції, до яких вони долучаються. Наприклад, Комітет національного порятунку теж спочатку задумувався як аполітичне зібрання громадських діячів, моральних авторитетів, а згодом фактично перетворився на парасолькову структуру БЮТ. Ви не думаєте, що, зв’язуючись з таким сильним лідером, як Тимошенко, ваш Майдан може перетворитися на чергову групу її підтримки?

    Я вважаю, що Юлія Тимошенко у повному обсязі виконувала і виконує домовленості, досягнуті нами 18 листопада. Вони стосувалися, в тому числі, того, що вона не визначає стратегію і тактику спротиву, а лише висловлює нам свої поради та пропозиції, які ми можемо враховувати, зважаючи на її величезний досвід організації подібних акцій.

    Тобто Тимошенко повністю дотрималась і дотримується своїх зобов’язань. Вона навіть не виходила на сцену Майдану, коли наші горе-друзі заявили, що Майдан є неполітичним. При цьому насправді вони самі не дотримувалися своїх же вимог, тягаючи на сцену лідерів інших політичних партій. Тобто їхня поведінка виглядала так, наче вони хотіли організувати не Майдан без політиків, а Майдан без Тимошенко.

    Деякі експерти вважають, що масові антивладні виступи насправді мали б виконати ще одну важливу роль – оновити українську політичну еліту, винісши на гребінь хвилі нових громадських лідерів. Чи не думаєте ви, що активна участь Тимошенко у нинішніх акціях загальмує процес такої ротації, і на гребені хвилі все одно опиниться та сама Юлія Володимирівна?

    Я насправді не дуже переймаюся тим, кого викине нагору хвиля. Мене більше хвилює, щоб у нас демократія у країні відновилась.

    Крім того, я хочу вам нагадати, що Тимошенко – це людина, за яку проголосувала половина України, а не якийсь там маргінальний політик. А розуміючи, яким чином відбуваються вибори на територіях, які контролюють «Регіони», про неї можна сміливо говорити як про людину, яка насправді виграла президентські вибори у цьому році і є легітимним Президентом України. А те, як ставиться до Тимошенко український народ, – особиста справа кожного. Я ще раз повторю: якщо Янукович виграє президентські вибори, ми визнаємо його легітимним Президентом.

    Ви кажете, що вас хвилює виключно стан демократії в Україні. А те, що вже зараз вас називають мало не бютівським посіпакою, і кажуть, що «Батьківщина» гарантувала вам місце у своєму списку на виборах, проведення яких ви домагаєтесь, вас не хвилює?

    Я ще раз повторюю, що не збираюся йти ані в списку «Батьківщини», ані в списку будь-якої іншої політичної партії ані до наступної Верховної Ради, ані до будь-якої іншої.

    Ще раз повторю: якщо у когось є ілюзії стосовно того, що в Україні сьогодні є інша політична фігура, крім Тимошенко, яка здатна протистояти режиму, то у мене особисто таких ілюзій немає. Я чітко розумію, що самі ми з ними не справимося.

    Два тижні цього протистояння показали, що ми не маємо достатнього ресурсу для того, щоб довести нашу справу до логічного завершення. Хоча, якби нам не заважало 28 координаційних рад, які насправді координувалися з Банкової і Грушевського, ми би сьогодні вже мали чітке розуміння, що вибори відбудуться 27 березня.

    З іншого боку, сьогодні таке розуміння у нас і так є. Окремі представники Партії регіонів озвучують заяви, з яких можна зробити висновки про те, що вони готуються провести парламентські вибори у березні. Про те ж свідчить перекваліфікація справи Пукача – це значить, що тривають домовленості щодо проведення виборів з Литвином.

    Тому наше завдання зараз полягає у максимальній протидії тому, щоб вони змінили виборче законодавство і провели парламентські вибори так само, як вони провели місцеві.

    І що ви будете робити, якщо зміни до закону про вибори будуть поставлені на порядок денний Верховної Ради? Збирати ще один, «виборчий» Майдан?

    Я ще раз повторю, що Майдан насправді не розходився. Зараз він просто займається мобілізацією більшої кількості соціальних груп. Те, що відбувалося останнім часом, було, якщо використовувати інтернет-сленг, «флудом», який не давав донести до громадянського суспільства одну просту сентенцію: з 22 листопада на Майдані стояли не підприємці з вузькими вимогами стосовно змін до фіскального законодавства, а громадяни України, які вимагали, щоб слуги народу служили народу, а не вважали себе якимись богопоставленими правителями Русі.

    Якщо ви вважаєте, що Тимошенко – це єдиний лідер, який може на рівних протистояти режимові, то як ви ставитеся до інших опозиційних лідерів, які не пов’язують себе з нею, зокрема, Тягнибока, Яценюка, Наливайченка?

    Про «Свободу» я нічого поганого говорити не хочу. Вони взяли участь у нашій акції 6 грудня, чітко заявивши, що вони готові до консолідації і припинення на цей період внутрішніх розборок.

    А вас не турбує, що протягом останнього часу «Свобода» фактично безперервно у своїй публічній риториці поливає Юлію Тимошенко інформаційним брудом?

    А це вже проблема Тимошенко і її відносин зі «Свободою». Я переконаний, що 22 січня на Майдані будуть стояти не партійці, а громадяни, і ніхто там битися між собою не буде.

    А як ви ставитеся до інших опозиціонерів: Яценюка і Наливайченка? Чому вони не взяли участь у акції 6 грудня і не поспішають приєднуватися до вашого заклику стосовно акції 22 січня?

    Можливо, з тих самих міркувань, з яких вони не надавали допомогу спочатку підприємницькому, а потім – громадянському рухові. Можливо, вони не є такими опозиціонерами, за яких себе видають. Але, знову ж таки, питання тут стоїть виключно на особистісному рівні, адже на рівні регіонів нас підтримують керівники фактично всіх опозиційних структур – десь наші ініціативи підтримують обласні керівники «Фронту змін», десь – партії «За Україну!», десь – «Нашої України».

    Переважна більшість людей приїжджають до Києва з вилами і наполягають на встановленні гільйотини на Майдані

    Зараз ви намагаєтеся визнати Податковий кодекс неконституційним через те, що за нього фізично проголосувало менше, ніж 226 народних депутатів…

    Ми не намагаємося визнати його неконституційним. Він є неконституційним, і ми ініціювали звернення до народних депутатів з проектом відповідного подання до Конституційного суду. До нього ми додамо відеозапис голосування та інші докази того, що за Податковий кодекс фактично проголосували менше, ніж 226 депутатів.

    Більше того, ми не будемо виконувати цей Податковий кодекс так само, як і інші неконституційні фіскальні нормативні акти. Будь-які дії податківців та інших правоохоронців по стягненню цих неконституційних поборів будуть сприйматися нами як злочинні і такі, що перешкоджають законній господарській діяльності.

    А податківці та інші правоохоронці будуть запроторювати людей, які послідують вашому прикладу, до в’язниці.

    За що?

    За невиконання норм податкового законодавства. Як би там не було, але Податковий кодекс надруковано у офіційному друкованому органі державної влади і набрав законної сили…

    Пробачте, а якщо завтра Чечетов особисто прийме рішення про відновлення смертної кари в Україні, про відновлення «трійок», ЧК і таке інше, і це надрукують в офіційному виданні, ми теж повинні будемо це виконувати?

    Принцип верховенства права означає, що наше право не виконувати неконституційні накази і закони є вищим, ніж друк в газеті «Голос України» або «Урядовий кур’єр» якихось сумнівних документів, які не мають жодної правової легітимності.

    Частина 3 статті 84 Конституції України і рішення Конституційного Суду від 1998 року чітко встановлюють, що народний депутат здійснює акт голосування особисто, делегування права голосувати за себе і порушення порядку голосування є неприпустимим. Відповідно, порушення, допущені під час акту голосування, є достатнім приводом для того, щоб визнати той чи інший акт неконституційним.

    Але за останні роки у нас фактично кожне рішення, яке проходило через Верховну Раду, голосувалося фактичною кількістю депутатів, меншою за 226.

    Безумовно.

    Так що, взагалі жодного з цих актів не потрібно виконувати?

    Насправді визнавати подібні голосування – це ганебний звичай українського суспільства. Оскільки з правової та конституційної точок зору це неправильно, то кожен громадянин в певний момент має право сказати: досить, я не хочу більше гратися в такі ігри.

    А за якими правилами тоді житиме держава?

    За Конституцією.

    У редакції 1996 року?

    Безумовно. Я, до речі, повністю погоджуюся з тими аргументами, на підставі яких була скасована Конституція 2004 року. Але її скасування повинно було б тягнути за собою призначення перехідного періоду, протягом якого повноваження Президента і Верховної Ради повинні були б залишатися незмінними, а новими повноваженнями мали б користуватися парламент і Президент, обрані на призначених з такої нагоди виборах.

    Але так можна дійти до абсурду. Якщо, наприклад, Верховна Рада фактично меншою кількістю депутатів, ніж 226, внесла зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення щодо збільшення штрафів за порушення правил дорожнього руху, значить, у разі порушення ви особисто цей штраф не заплатите?

    Ні.

    І давно ви не платите штрафи за порушення згідно з чинним кодексом?

    А я просто нічого не порушую.

    Якщо ми говоримо про те, що кожне рішення, прийняте згідно з чинним законодавством, повинно бути виконане, то можна згадати, що станом на вечір 22 листопада у влади на руках було судове рішення про заборону масових акцій на Майдані.

    Річ у тому, що всі наші заходи на Майдані були формалізовані як зустрічі народних депутатів з виборцями. Формально вони не були мітингами.

    А 22 січня ви готуєте теж зустріч депутатів з виборцями чи це буде вже масова акція?

    Звичайно, ми зробимо і таку заявку, і таку. Ми ж розуміємо, що від цієї влади можна чекати всього, що завгодно.

    Тим не менше, влада не визнавала, що на Майдані відбувалися саме депутатські зустрічі з виборцями. Це видно хоча б з того, що вона демонтувала наметове містечко, яке формально складалося з приймалень народних депутатів. Тобто влада була і є абсолютно впевненою у легітимності своїх дій. У зв’язку з цим, як ви думаєте, як би себе повели люди, якби 22 листопада, коли в центрі столиці зібралася найбільша кількість протестувальників, влада, маючи на руках судове рішення, яке б вона вважала легітимним, почала розганяти Майдан, наприклад, за допомогою кийків і водометів?

    Я хотів би застерегти владу від застосування подібних сценаріїв, тому що тільки в такому разі у нас є шанси зберегти в країні спокій і мир. Люди зараз дуже агресивно налаштовані. На превеликий жаль, не всі вони вбачають вихід у мирному проведенні чесних і демократичних виборів, як ми. Переважна більшість людей приїжджають до Києва з вилами і наполягають на тому, що у відповідь на репресії має початися революція із встановленням гільйотини на Майдані і відрубуванням голів тим, хто перешкоджає реалізації їхнього права на свободу і народовладдя. Ми не є прихильниками такого сценарію і будемо робити все для того, щоб все обійшлося без крові. Оцінку ж тим порушенням і злочинам, які зараз скоюються проти українського народу і української держави, має дати чесна прокуратура і чесний суд.

    Доводилося зустрічатися з твердженням про те, що єдиним, хто поза всяким сумнівом виграв в результаті «Майдану-2», є особисто Віктор Янукович. Він отримав привід вмочити лицем у багнюку уряд, який підготував настільки недосконалий документ, вчергове поставив на місце депутатів від більшості, які за нього проголосували, зате сам вийшов з ситуації «весь у білому», скасувавши найбільш одіозні норми кодексу та пригрозивши посадовцям звільненнями…

    По-перше, насправді він не скасував найбільш одіозні норми кодексу. По-друге, попити чай з протестувальниками, а потім вночі розігнати їхнє мирне зібрання ОМОНом – це цинізм вищого ґатунку, який навряд чи позитивно вплине на його імідж.

    По-третє, коли пані Акімова заявила, що їй потрібен час на ознайомлення з Податковим кодексом, вона фактично підписалася у власній некомпетентності. Жваве експертне обговорення кодексу триває вже півроку, і навіть більшість звичайних підприємців могли б пояснити їй, які його норми є хибними і шкідливими для української економіки. Коли людина, яка є очільником напрямку економічних реформ у канцелярії Януковича, говорить подібні речі, то це не додає жодних балів ані їй особисто, ані Президентові.

    І скільки відсотків рейтингу, по-вашому, забрала у Януковича вся ця епопея навколо Податкового кодексу?

    Зараз складно говорити про взагалі наявність у Януковича будь-якого рейтингу. Протестувальники, які приїжджають до Києва з усіх куточків України, є живими доказами і свідками того, що навіть ті 30%, які він отримав у лютому, не відповідали реальному рівню його підтримки на той момент. Сьогодні ж, за підсумками соціально-економічної політики, спрямованої на негайне зубожіння наших громадян, після цинічного згортання демократії, громадянських прав і свобод, узурпації влади я не впевнений, що варто говорити про наявність у Януковича навіть 5% народної підтримки…

    І після цього ви кажете, що влада добровільно піде на перевибори?

    Саме так. Саме тому, що влада сьогодні є слабкою як ніколи.

    Логічніше виглядає інший сценарій: коли б влада прагнула утриматися біля керма до кращих часів, і тільки тоді б йшла на вибори.

    А в який спосіб вони зможуть втриматися? Чи будуть виконані накази по розгону демонстрацій?

    А ви вважаєте, що не будуть?

    Я в цьому дуже сумніваюсь. У 2004 році влада була значно сильнішою. Тоді нею була справді сформована репресивна вертикаль. Тоді майже не було ЗМІ, які могли б доносити правдиву інформацію до людей. Сьогодні ситуація є іншою. Експеримент зі встановлення в Україні тоталітаризму за тим самим сценарієм, що й сто років тому – через розкуркулення, розстріляне відродження і так далі – сьогодні, як і будь-яка трагедія, повторюється як фарс…

    У якому статусі ви ходите на допити до міліції?

    У статусі свідка. Але попри це мені наполегливо рекомендують не залишати Київ і постійно залишатися на телефонному зв’язку, хоча у нашому законодавстві і не передбачені подібні заходи щодо свідків.

    Свідком якого правопорушення вас вважають міліціонери?

    Свідком знищення гранітних плит на Майдані Незалежності. Я думаю, що саме цей шлях влада обрала для того, щоб виправдати початок реконструкції Майдану з тим, щоб зайняти єдину зручну для проведення великих мирних акцій площу будівельною технікою.

    А Контрактова площа вам, наприклад, не підійде у разі чого?

    З таким самим успіхом можна зібратися на Ленінградській чи Московській площі. Або, як нам рекомендували окремі представники МВС, у Броварах.

    Якщо 22 січня на Майдані справді з’явиться будівельна техніка, що ви будете робити?

    Доведеться знайти інше місце.

    Яке максимальне покарання передбачає законодавство навіть у разі, якщо вони доведуть, що ви особисто причетні до пошкодження гранітних плит на Майдані?

    Я думаю, що це у будь-якому вигляді не буде пов’язано з позбавленням волі. Швидше покаранням за такі дії може бути штраф або максимум якийсь умовний термін.

    Але я сумніваюся в тому, що мене можуть покарати за пошкодження гранітної плитки: по-перше, її ніхто не пошкоджував, а, по-друге, буде дуже складно довести, що до якихось конкретних пошкоджень може бути причетна людина, яка особисто не ставила жодного намету.

    Власне, саме тому зі сторони це виглядає, наче влада просто піарить вас за власний рахунок: вас викликають на допити за досить смішне правопорушення, за яке завідомо не передбачено серйозного покарання…

    Я думаю, що піарять якраз інших людей, яких почали запрошувати вже після того, як почався розголос про те, що мене почали запрошувати до міліції. Саме після цього у цій справі почали з’являтися десятки й сотні інших фігурантів. Тому якщо йдеться, що МВС піарить мене, то воно піарить і Оксану Продан, і «свободівців», і багатьох-багатьох інших…

    Фото с сайтів: segodnya.ua, img.nr2.ru, vvnews.info, svidomo.org, radiosvoboda.org

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ