Авраам Шмулевич: Америка відповіла Росії на «радіоактивний попіл»
Післямова до турне Джона Болтона: США ставлять Росію перед фактом: або молодший партнер, або противник
Президент Інституту східного партнерства (Єрусалим), експерт з питань Кавказу, ізраїльський політолог Авраам Шмулевич прокоментував «Главкому» останнє велике турне радника президента США з національної безпеки Джона Болтона. Як раніше повідомлялось, Болтон відвідав Москву, після чого вирушив до Грузії, Азербайджану та Вірменії. Саме там він зробив інтригуючу заяву про можливість поставок в регіон американської зброї.
Пане Шмулевич, на вашу думку, чим був викликаний візит Болтона в Росію і чи вдалося взагалі про щось домовитися?
Візит Болтона не був візитом, що передбачає досягнення консенсусу. Можна сказати, це був інформаційний візит. Американська адміністрація змінює вектор своєї політики. Вона поставила Росію перед фактом: Москва може приєднатися до цієї політики на правах молодшого партнера або перейти в розряд супротивників США. Тоді США будуть ставитися до Росії вже як до противника.
Після цього візиту з боку американців вже було зроблено кілька різких кроків. Вони вийшли з ДРСМД (Договір про ліквідацію ракет малої і середньої дальності). Це просто мат Росії. Гонка озброєнь свого часу зруйнувала Радянський Союз. У Росії за такого розвитку подій просто немає жодних шансів.
Американська адміністрація зробила заяву про те, що вони готові навіть завдавати превентивних ударів по території Росії, якщо будуть розгорнуті ракети. Були зроблені заяви щодо готовності до блокади морських портів Росії.
Уперше такі різкі заяви прозвучали з боку Росії: ми пам'ятаємо слова Кисельова на Першому каналі російського ТБ про те, що Росія перетворить Америку в радіоактивний попіл. Це було сприйнято дуже серйозно. І тепер США відповіли. Але вже на іншому рівні. Одна справа, коли це говорить людина цивільна, хоч і такий відомий пропагандист країни, як Кисельов. Інша справа, коли подібні речі говорять генерали Пентагону, вищого політичного і військового керівництва.
Зараз США почали постачати летальну зброю Україні, практично під час згаданого візиту було оголошено, що США готові українським ВМФ передати корвети, військові кораблі. Україна хоче отримати три корвети, що змінить ситуацію на Чорному морі. Є дуже жорсткі кроки...
Переговори Болтона мали дуже об'ємний характер. Він зустрівся практично з усіма, з ким можна було зустрітися. Це не тільки Путін, а й, наприклад, секретар ради безпеки Патрушев. Переговори з ним велися протягом п'яти годин. Одне з ключових питань - Іран. Завдання США – не допустити отримання Іраном ядерної зброї, а також відтягнути Іран з Сирії. Ми знаємо, що Іран хоче створити шиїтську імперію, об'єднати під своїм контролем всі землі заселені шиїтами, зокрема вийти через Ірак у Сирію, Ліван і до Середземного моря. Завдання США – цього не допустити.
Другий противник – Китай. Він претендує на гегемонію. Відомо, що Болтон запропонував Росії приєднатися до боротьби США проти Китаю, оскільки Росія з ним межує. Китай має претензії щодо території Росії. Якщо Москва цього не зробить, і буде продовжувати служити тиловою базою Китаю, то США відповідно будуть ставитися до неї як до ворога. Перед російським керівництвом постав вибір, і власне «переговорів по суті» пропозицій тут не передбачено. Росія може або прийняти американську пропозицію, або ж ні. Тобто компромісу американці не шукають. Вони готові обговорювати тільки технічні деталі та конкретні умови прийняття Росією їхнього плану.
З чим пов'язаний тур Болтона Південним Кавказом відразу після візиту до Москви
Вашингтон активізує свою політику на Південному Кавказі. У США її раніше практично не було. Відносин, наприклад, з Вірменією в принципі не було. Були якісь відносини з Грузією. Досить формальні, треба сказати. З Азербайджаном теж особливих не було. Що може цікавити американців на Південному Кавказі?
Південний Кавказ – по-перше, важливий у зв'язку з двома факторами: Китай, як відомо, розглядає важливу стратегічну задачу створення Нового шовкового шляху – коридору для транспортування китайських товарів на Захід. І частина цього шляху проходить через Азербайджан. Китай не просто створює транспортну інфраструктуру, він претендує на гегемонію і зацікавлений, аби все це жорстко контролювати.
Друге: Іран. Зв'язок Ірану з Азербайджаном і Вірменією зрозумілий. Вірменія певною мірою є тиловою базою Ірану, оскільки були повідомлення про те, що якісь гроші відмиваються через вірменські банки, здійснюються поставки якихось товарів. Економічна роль Ірану у Вірменії відома. Я думаю, що у зв'язку з цим і варто розглядати візит Болтона на Південний Кавказ. Певною мірою – це розвідувальний візит. Американська адміністрація, мабуть, зараз вибудовує заново свою політику на Південному Кавказі також.
У цьому сенсі перед Азербайджаном відкриваються великі перспективи. Азербайджанська дипломатія може в цій новій конфігурації отримати досить вигідну позицію. З одного боку, це контакти з Іраном. Відомо, що у Азербайджану з Іраном є торговельні відносини. Як приклад, можна назвати останній кредит розміром у $500 млн на будівництво дороги Решт-Астара. З іншого боку, є принципові протиріччя, які не афішуються. Це і становище азербайджанців в Ірані, це і суперечки щодо акваторії Каспійського моря. Я думаю, що в принципі в Азербайджані не повинні бути в захваті від ідеї Тегерана об'єднати під своїм контролем всі шиїтські землі. Тут є про що подумати. З іншого боку, Азербайджан може багато чого запропонувати. Болтон заявив: він розуміє реалії, що склалися. В Єревані він сказав, що США не вимагають від держав якихось кроків, які прямо можуть зламати все, що було побудовано досі. Тобто це політика, яка вибудовується протягом якогось часу. Обережно і розумно.
Третє: відносини з Туреччиною. Як відомо, відносини між США і Туреччиною переживають досить складний період. Тоді як американці не зацікавлені в тому, щоб ці відносини погіршувалися. У них є тактичні суперечності в Сирії. Американці підтримали сирійських курдів, тому що вони не знайшли іншої сили, яка реально може протидіяти «ігілівцям».
З іншого боку, зрозуміло, що сирійські курди на відміну від іракських курдів є противниками Туреччини. Тут інтереси США і Туреччини суперечать один одному. Але знову ж таки американці не зацікавлені в тому, щоб ці відносини погіршувалися. Вони готові піти на якийсь компроміс. Щодо інших питань в американців з Туреччиною жодних протиріч немає. Звісно ж, що ініціатива погіршення відносин виходить від турецької сторони. У Азербайджану, як відомо, є важелі впливу на Туреччину. Тобто не тільки Туреччина впливає на Азербайджан. Відомо, що Азербайджан інвестує в Туреччину. Тут Азербайджану можуть запропонувати роль такого собі посередника між Трампом і Ердоганом. Використовувати свій вплив на турків щодо питань, які цікавлять американців. Тож я не виключаю, що якісь переговори з цього приводу теж велися.
Авраам Шмулевич" width="720" height="479" itemprop="image" />
Джон Болтон під час свого візиту до Вірменії сказав, що не виключає поставки Єревану американських озброєнь. Нікол Пашинян також цього не виключає. Міністр оборони Вірменії дипломатично зазначив, що на сьогодні такої потреби немає. Як ви думаєте, наскільки реалістичний такий варіант у принципі?
Вважаю, що це цілком можливо. Такого роду пропозиціями просто так не кидаються. Болтон про це сказав відкрито, а не під час закулісних переговорів. Значить, за цим стоїть певне бажання американської адміністрації. США зацікавлені відірвати країни Південного Кавказу від російської гегемонії. Вірменія зараз повністю залежна від Москви. До приходу Пашиняна до влади це була, по суті, російська колонія. США ж зацікавлені в тому, щоб розірвати таку односторонню залежність Вірменії від Росії. У цьому сенсі поставки озброєнь можуть стати дієвим важелем...
Наскільки активно будуть залучені американці в процес врегулювання карабаського конфлікту після візиту Болтона? Чи варто взагалі очікувати активних кроків з боку США
Карабаська криза свого часу була спровокована радянським керівництвом для того, щоб утримати Південний Кавказ у складі Радянського Союзу. Після стількох десятиліть Москва використовує карабаське питання, аби тримати в підпорядкуванні і Вірменію, і Азербайджан. Москва абсолютно не зацікавлена в тому, щоб ця криза була подолана. Тому що тоді вони втрачають потужні важелі тиску на Єреван і Баку. Якщо в цю конфігурацію прийдуть США, то можна вважати, що питання якось зрушиться з мертвої точки. Американці не зацікавлені в тому, щоб цей конфлікт тривав вічно. Хоча б з тих міркувань, що, якщо він буде якимось чином дозволений, то це позбавить Москву потужних важелів впливу.
Крім того, і Туреччина, і Іран в принципі також не зацікавлені в тому, щоб в районі Карабаху спалахнула повномасштабна війна. Це їм абсолютно не потрібно. Тут також можливий якийсь компроміс Вашингтона з Тегераном.
Якщо США будуть залучені серйозно у південнокавказькі справи, то одним із перших завдань Вашингтона буде врегулювання карабаського конфлікту, щоб він не заважав подальшому розвитку відносин. Такі ініціативи вже були. Згадайте, наприклад, план Пола Гобла? Такого роду ініціативи американці вже висували. Можна вважати, що в цьому напрямку вони будуть діяти і надалі. Можливо, план Гобла буде якось реанімовано. У будь-якому випадку, якщо американці прийдуть в регіон, то переговори з карабаського питання будуть відновлені з новою силою. Якщо завданням російської дипломатії є продовжити цей конфлікт, то США зацікавлені в протилежному.
На вашу думку, які кроки варто очікувати від адміністрації США щодо Південного Кавказу після візиту Болтона?
Увага американської адміністрації до регіону посилиться. Візит є доказом того, що це вже відбулося. Можна очікувати розвитку тих напрямків, про які було сказано. Це інтенсифікація військових та економічних контактів з Вірменією, ряд ініціатив щодо Азербайджану, приміром, допомогу США Азербайджану щодо поліпшення відносин з Європою, відновлення старих та налагодження нових торговельних контактів. США вже сформулювали або ще сформулюють конкретний пакет своїх вимог щодо Ірану і Китаю. Мова не йтиме про повний розрив відносин, але США, мабуть, будуть прагнути тримати ці процеси під контролем...
Володимир Копчак, керівник Південнокавказького філії ЦДАКР, Тбілісі, спеціально для «Главкома»
Коментарі — 0