Михайло Гаврилюк: Мені подобається бути народним депутатом

    «Друзі мені сказали, що треба йти в депутати. Вони з усіма домовились»
    Народний депутат Михайло Гаврилюк –без перебільшення нова людина в українській політиці. Козак Гаврилюк став широко відомим після того, як у часи Євромайдану над ним познущались співробітники спецпідрозділу «Ягуар». Тоді його на морозі (а було у той день до –10 градусів) роздягли догола, били, відрізали чуба, влаштували
    • Наталія Сокирчук Станіслав Груздєв
    • 10 Листопада, 17:15
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/gavryluk.jpg" alt="Михайло Гаврилюк" width="" height="" itemprop="image" />
    Михайло Гаврилюк

    «Друзі мені сказали, що треба йти в депутати. Вони з усіма домовились»

    Народний депутат Михайло Гаврилюк –без перебільшення нова людина в українській політиці. Козак Гаврилюк став широко відомим після того, як у часи Євромайдану над ним познущались співробітники спецпідрозділу «Ягуар». Тоді його на морозі (а було у той день до –10 градусів) роздягли догола, били, відрізали чуба, влаштували принизливу «фотосесію». Відео наруги над чоловіком оприлюднив капітан міліції Антон Гусєв, який за це поплатився кар'єрою і нині переховується у Польщі.

    До парламенту – і Гаврилюк це сам підтверджує – він пройшов завдяки Сергію Бірюкову та Віктору Романюку.

    Перемогу козак отримав у мажоритарному окрузі під Києвом. Нині депутат не вдається до різких заяв та дій. Час від часу не без допомоги ЗМІ він фігурує у скандальних історіях:  нардепа-початківця звинувачують у тому, що він має всього дев’ять класів освіти, що він покинув дружину заради молодої коханки, що побив журналіста. «Главком» розпитав Михайла Гаврилюка, що з цього правда, і отримав неочікувано відверті відповіді.


    Народний депутат Михайло Гаврилюк
    Народний депутат Михайло Гаврилюк


    «У дитинстві мене відлучили від сім
    `ї - відправили в інтернат»

    Вас рідко можна побачити на телеканалах, на ток-шоу. Чому?

    Я не ходжу по каналах. Часу не вистачає. Коли журналісти підходять до мене в Раді або приходять самі на інтерв’ю, я завжди радий відповісти на запитання. До того ж, я рано лягаю спати – о десятій годині. У мене з дитинства такий режим. І свою дитину теж привчаю лягати рано – о дев’ятій, найпізніше – о десятій.

    Чимало галасу наробив інцидент із блогером Василем Крутчаком за вашої участі…

    Він підійшов до мене в Раді, захотів інтерв’ю. Я сказав, що не дам йому інтерв’ю. Але ж він хотів, щоб я в цьому інтерв’ю наговорював на інших депутатів – на Ляшка, Лозового. Хотів, щоб я їх облив брудом. Якщо я не маю достовірних фактів, а він мене просить, мовляв, скажи оте й те, як я можу таке говорити?

    Чому він обрав саме вас для цих провокацій?

    Скоріш за все, є замовлення. Друга версія – заздрощі. Він теж балотувався в народні депутати. Як це я, проста людина з народу, пройшов, а він – не пройшов? А людей, знаєте, як давить жаба? Вночі спати не можуть. Зараз він знову за мною слідкує, але я на нього не звертаю уваги. Мені здається, що це – психічно хвора людина.

    Ви були в АТО, воювали, але перший заступник керівника комісії з питань надання статусу учасників бойових дій Держслужби у справах ветеранів війни і учасників АТО Руслан Кучук стверджує, що такого статусу у вас немає. Чому так?

    Це неправда, я не знаю, де він таку інформацію взяв, у мене все є. Є свідки того, чим я займався. Я не хочу просто цим піаритись.


    Посвідчення учасника бойових дій

    Посвідчення учасника бойових дій

    Чи дійсно після дев’ятого класу ви поїхали на заробітки і на цьому ваша освіта закінчилась?

    Так у мене склалася доля. В дитинстві мене відлучили від сім`ї - відправили в інтернат. Там я прожив до 9-го класу. З горем пополам я закінчив. У моїх батьків було скрутне становище, і мене не було за що навчати. От і прийшлось закочувати рукави і з 9-го класу їхати на заробітки. Взагалі я працював, відколи себе пам’ятаю - з дитинства. З мамою ходив «на ланку» полоти бур’яни. Корівок пас. Не від хорошого життя я зібрався й після 9-го класу поїхав заробляти гроші.

    Кажете, що вас відлучили від сім`ї. Як так сталось і чому?

    У дитинстві я дуже багато любив розмовляти, був допитливим.Приміром, дітям казали, що яблуко зелене, бо воно зелене. А чому воно зелене? Мені ж цікаво. Коли я був у першому класі, у нас була класна керівничка, якій це не подобалося. Сталося так, що за її допомоги мене відсторонили від всіх.

    Які у вас зараз на руках документи про освіту?

    Ніколи не пізно вчитися. Зараз я вступив до академії, закінчую коледж, буду правником. На даний момент, досконально вивчаю українську мову, пишу диктанти. Раніше я був будівельником. Тоді економіка чи юриспруденція мене не цікавили. Тепер я поміняв роботу, а будівництво держави вимагає зовсім інших знань. Але будівництво - одне і те саме. Там ти будуєш будинок, а тут – державу.

    Який коледж?

    Давайте ми це залишимо таємницею. Бо я знаю, що й так тому коледжу не буде покою.

    Скільки вам ще залишилося навчатися?

    Навчання в коледжі триває два роки - зараз я навчаюся на другому курсі. Потім – після закінчення коледжу - піду на 3-й курс академії. Приблизно років п’ять мені доведеться повчитися.

    Багато хто запам’ятав фото, на якому ви в пустій сесійні залі парламенту вивчаєте Конституцію. Це була спроба самоосвіти?

    Моїми першими кроками було зрозуміти, де я знаходжусь і чим я маю тут займатися. Треба було перекваліфіковуватись.

    У всіх законопроектах, ініційованих вами, ви були співавтором.

    Прийде той час, коли я і сам зможу написати законопроект. Далі: кожен законопроект, співавтором якого я виступаю, стосується нашого комітету (з питань ветеранів, учасників бойових дій, інвалідів АТО) - я не розпорошуюсь на інші галузі. Ми всім комітетом збираємося, обговорюємо, думаємо, як правильно зробити, які поправки треба внести. Мені найголовніше результат, щоб закон був, і наше незахищене населення жило за цим законом, щоб вони відчували, що держава дійсно про них дбає.


    Михайло Гаврилюк
    Михайло Гаврилюк

    «Я сам собі лідер»

    Михайле, вам комфортно у фракції «Народного фронту»?

    Мене у фракції поважають, ніхто не ображає, прислуховуються до моєї думки. Ніхто не забороняє голосувати на власний розсуд. Чому я повинен себе не комфортно почувати?

    Не секрет, що у «Народному фронті» є кілька груп впливу. ЗМІ зараховують до орбіти Андрія Парубія…

    Скоріш за все, тому, що я був на Майдані, Андрій був на Майдані. Хай до якої хочуть, до тієї приписують мене. Одні мене приписують до Яценюка, другі - до Парубія, треті – до Авакова, до Олександра Присяжнюка. А я кажу, приписуйте мене до кого хочете.

    Тобто ви не зараховуєте себе до жодної з груп?

    Я - вільна людина. Мене народ обрав, я ж за мажоритаркою пройшов, не за списками.

    Яценюк, Аваков, Турчинов, Парубій, Мартиненко, в якого вже немає мандата, - з кимось із них спілкуєтесь?

    У нас є збори фракції,там вирішуємо, як і що робити. Звісно, я завжди присутній на фракції, слухаю про що вони говорять. Далі йдуть тлумачення. Кожен має право послухати, проаналізувати і зробити свої висновки, проголосувати так, як вважає за потрібне.

    Хто з ваших колег-депутатів є для вас авторитетом, чию думку ви поважаєте?

    Можна я не буду відповідати на це запитання? Боюся образити ту чи іншу людину, яку забуду згадати. Я всіх їх вислухаю,без огляду на їхнє становище. Але рішення прийму сам. Що це значить? Я – сам собі лідер, я себе поважаю.

    З ким із колег ви дружите?

    Розумієте, я – «дика» людина. Щоб із кимось почав дружити, треба з ним пережити скрутні моменти. За все моє життя в мене є тільки один справжній друг. Він мені довіряє, я йому. Він не у Верховній Раді, не на якійсь посаді, живе в селі, де ми з ним народились.

    У даний момент я спілкуюся з усіма, але друзів у Верховній Раді поки що в мене немає. Бо на це потрібен час, а два-три роки – не той час за який можна знайти друга. Друг - це на все життя.

    До Верховної Ради цього скликання пройшло багато абсолютно нових людей у політиці – ви, Парасюк, Савченко, інші. Між собою ви якось обмінюєтесь думками? Все-таки нова кров – якесь нове бачення.

    Думками в мене з ними обміну немає. Я просто спокійна людина, яка знаходиться у Верховній Раді. Я бачу, чую все, що там відбувається. ЗМІ сміялися з мене, що, мовляв, «він там куняє, одну кнопку нажав і все». Хочу заспокоїти людей, наш український народ, що я все чую і бачу, коли це потрібно.

    Багато всього, що відбувається у парламенті, не йде на користь розвитку нашої країни. Вони наче навмисно роблять все для того, щоб затягнути назад нашу Україну, в той «совок», з якого ми хочемо втекти. І це робить саме та«молодь», про яку ви сказали. За ними дуже уважно треба слідкувати. Якщо, наприклад, вирішується питання конфіскації грошей Януковича, щоб краще озброїти нашу армію, щоб підняти зарплати нашим воїнам, саме ота «нова кров» голосує проти або виймає свої картки, ніби їх взагалі немає в залі. Ну, як це? У нас нещодавно відбулося голосування, щоб Росію агресором визнати. Весь світ кричить, що це правильний закон, а молоді депутати голосують, що ні.

    Приміром,Семен Семенченко пояснює, що ідея визнати агресором Росію нібито хороша, але формулювання, закладені в цьому законі, не мають юридичної сили.

    Стоп. Як ні до чого не призведуть? Ми визнали, що Росія є агресором. Ми самі проти Росії не можемо вистояти. Для цього нам потрібна європейська спільнота, нам потрібна Америка для того, щоб ми разом в одній упряжці пішли і почали боротись з оцим злом. Вони від нас це вимагають, бо самі потерпають від санкцій, накладених на Росію. У них економічний спад, нема того розвитку, який був раніше, через те, що в Україні війна. А ви, шановні, три роки воюєте і не хочете визнати, що Росія є агресором?Ми вас просимо або ви визнавайте, хто є Росія для вас, або ми будемо потихеньку знімати свої санкції. Тож без цього документа нам ніхто не давав оборонну зброю.


    Михайло Гаврилюк
    Михайло Гаврилюк

    Ви казали, що стати нардепом вам пропонували тричі ваші друзі. Це правда?

    Було таке. Я якраз перебував у зоні АТО. Друзі до мене тоді приїжджали. Ми займалися гуманітарною допомогою й досі займаємося. І було, що хлопці перший раз до мене приїхали, волонтерська організація моя, вже з вантажем. І кажуть: «Слухай, Михайле, давай у депутати». Я кажу: «Ні, ні, ні». На наступний раз знов «може, давай?». Я відмовився. Там було нормально: я бачу ворог – там, а я тут. А у Раді ти не знаєш, звідки чекати небезпеки, хто тебе може вдарити в спину.

    В черговий раз, коли вони до мене приїхали, ми саме були в Половинках. Було перше вересня. Директор школи запросила нас і каже: «Слухайте хлопці, у нас нема ні підручників, ні зошитів». Ми зі своєю волонтерською організацією звернулися до Калинівського ринку Чернівецької області по допомогу. Люди відгукнулися і допомогли нам. 25 тонн цього всього добра ми великою фурою повезлитуди. Далі «айдарівці» маленькими фургонами все порозвозили по школах.І тоді друзі мені ще раз сказали, що таки треба йти в депутати. Що вони з усіма домовились. Почали наводити приклади, чому треба йти. Друзі мене таки переконали, що якщо я буду народним депутатом, зможу ефективніше боротися з корупціонерами.

    Наприклад, у нас на Буковині дуже сильно вирубується й вивозиться ліс, вибирається гравій із річок і теж вивозиться. Ми почали звертатись у прокуратуру - щоб вони виявили факт злочину. Правоохоронці нам казали, що складу злочину не виявили. Нещодавно я чув, що одного лісника, з яким ми воювали ще чотири роки тому, таки взяли на хабарі. Він мав «кришу»десь середнародних депутатів, вивозив ліс на Румунію, де біля кордону поставили завод з переробки деревини.

    Ви точно знаєте прізвища тих, хто «кришував» це все, чому ж досі не називаєте?

    Вони ще й досі на своїх робочих місцях. Поки що я не буду їх називати. Але, гадаю, що скоро прийде час…

    Друзі, які вам пропонували стати народним депутатом, - це Сергій Бірюков і Віктор Романюк. Так?

    Так.

    Сергій Бірюков - волонтер. Біографічних даних в інтернеті щодо нього мало. Бірюков брав участь у фінансуванні добровольців АТО.

    Віктор Романюк – народний депутат, фракція «Народний фронт». Проживає у Василькові (Київська обл.) Замішаний у низці скандалів, найгучніший з яких пов'язаний із держпідприємством «Індар» (виробляє інсулін). У 2014 році співробітники підприємства звинуватили Романюка в привласненні майна компанії. Нібито, в період з 2005 по 2007 рік, він, спільно з головою правління підприємства Олексієм Лазарєвим, створив і реалізував на практиці схему, за якою все майно «Індару» було переведено під контроль кількох комерційних структур, що належать Лазарєву та Романюку.

    Романюк – нині народний депутат від «Народного фронту». Ви зараз спілкуєтесь?

    Інколи буває, що ми з ним зустрічаємось і спілкуємось. Він дивиться, що я у себе на окрузі роблю, я спостерігаю за його діяльністю, дивлюсь, які він робить нововведення.

    Чому Романюк хотів вас бачити у лавах «Народного фронту»?

    Не знаю, чому він хотів мене бачити там. З Віктором Романюком ми ще працювали, коли він не був депутатом. У якийсь момент проти нього було відкрито кримінальне провадження, і він вимушений був втекти за кордон. Але і з-за кордону він зі мною зв’язувався, питав, що нам було потрібно на Майдані. Ну, я йому казав, що потрібно. Майдан був у всьому нужденний. Хто що міг, все приносили. Романюк надавав кошти, пересилав звідти посилки.

    Що йому з того, що ви пройшли в Раду?

    Може, він думає, що ми з ним друзі «не розлий вода». Можливо, побачив, що я нормальний і дійсно буду працювати на державу. Я не знаю. Я його запитаю.

    Я досі звертаюся до всіх народних депутатів, щоб вони допомогли хлопцям в АТО. Багато є народних депутатів-балаболів, які обіцяють, але не виконують. У нас «газелька» є, яка постійно ламається. Ми з хлопцями називаємо її «Кляча». Я до одного депутата, патріот він сильний, підійшов і кажу: «Слухай, друже, я знаю, що в тебе є непогані статки. Бачив твою декларацію і знаю, що нічого тобі не станеться, якщо ти мені допоможеш з машиною. Я знайшов в інтернеті машину за $3200 доларів. Прошу, допоможи мені. Заплати. Якщо хочеш, я оформлю цю машину на тебе. Коли вона нам не буде потрібна, буде мирне небо над головою, я віддам тобі ту машину». Він говорить: «Михайле, друже, без питань». «Коли?», - питаю. Каже - завтра. Добре, чекаю завтра. Прийшло завтра – нема. Прийшло післязавтра – нема. Пройшов тиждень – нема. Знов кажу – знов погоджується. Знову пройшов час. І хочу вам сказати минув рік, а віз і нині там. Той депутат, який мене обіймав і зараз намагається обійматися, не купив, те, що мав купити. Він не мене обдурив, обдурив тих хлопців, які сидять на передовій.

    Ви назвете цього депутата?

    Там не тільки він один. Їх дуже багато. Якщо я почну всіх називати…Я мовчу поки, я збираю всі факти. Коли я буде треба, я все покажу, все розкажу.


    Михайло Гаврилюк
    Михайло Гаврилюк


    «Якщо я буду просто «Міша», то зміни на законодавчому рівні не зможу запровадити»

    За вашою оцінкою, скільки у Верховній Раді справжніх патріотів?

    Я би хотів сказати, що половина, але мені трішки сумно визнати, що воно не так.

    Савченко казала, що в людини, яка потрапляє до влади змінюється група крові. На вас як вплинуло ваше депутатство?

    Розумієте, все залежить від людини. Одні йдуть для свого збагачення, інші розвиваються. У кожного своя мета.

    Збираєтесь знову балотуватися в народні депутати?

    Хочу сказати, мені подобається бути народним депутатом. Якщо я буду просто «Міша», то зміни на законодавчому рівні не зможу запровадити. А коли ти знаходишся там (у Раді. - «Главком»), ти можеш це зробити. Якщо люди з мого 95-го округу скажуть, що Михайло – людина, яка нам дійсно потрібна, то чому мені не балотуватися?

    Перерахуйте будь ласка, що конкретно ви вже зробили для свого округу за три роки?

    Багато всього. Ми переводимо 95-й округ на економне освітлення. Щоб віддавати приблизно не 100 гривень за електроенергію на місяць, а 25. Ми забезпечуємо школи комп’ютерною технікою. Я пізнав, що таке комп’ютер, тільки на Майдані. Я почав з ним гратись і розуміти, що це потрібно. До того мені не було його потрібно. Далі - ми забезпечуємо утеплення шкіл.

    Часто люди йдуть до свого депутата із особистою проблемою. Просять грошей, захисту, справедливості. Чим ви таким прохачам можете допомогти?

    У мене є море таких випадків. Особливо щодо отримання землі, житла, компенсацій. Звертаються малозабезпечені, просять кошти на лікування або протезування. Зверталось загалом до мене близько трьох тисяч людей. Візьмемо папку за 2017-й рік(розгортає папку). Дмитрівська сільська рада зверталась до нас з приводу комп’ютерів. Вирішили це питання.

    Придбали комп’ютери?

    Так.

    Одним словом, море всього – різні питання, які ми вирішуємо. Але як ми вирішуємо? Просять нас, а ми вже просимо інші органи. Звертаємось до голів селищних рад: у вашому селі є така людина, в неї немає земельки, а вона хоче. Прошу вас на сесії виділити їй ділянку. Добре? Добре! Потім бабка приходила каже: «Ой, Михайло, як ми вас любимо» і починають мене цілувати.

    Чи були випадки, коли до вас приходили багаті люди, які вам пропонували гроші за вирішення питання?

    Через день. Я жену шахраїв звідси, які хочуть використати мене.

    Скільки пропонують?

    Дивлячись - яке питання: може бути там на 1000 доларів, а може й бути до 10-20 тисяч. Але до цього в мене не доходить з ними розмова. Знаєте, чого багато цих шахраїв до мене приходить? Вони думають: молодий, без освіти, без вищої освіти. Скоріш за все він мало що «доганяє». І ми його зможемо обвести довкола пальця і буде все, як нам те потрібно. Трошки грошенят йому підсунемо і буде порядок. Вони не розуміють, що короля славить його свита. Так, може я десь чогось не доганяю. Але біля мене люди, команда, яка виучена і підкаже мені, правильно це чи ні.

    Депутатам «Народного фронту» платять «у конвертах»?

    Скажіть, куди підійти? Я теж чув такі плітки. Але коли я підходив до наших лідерів і казав: «Чуєте, друзі, чув, що там десь платять гроші. Я ж нікому нічого поганого не роблю. Дайте і мені щось». Але ніхто мені нічого не дав (сміється).


    Михайло Гаврилюк
    Михайло Гаврилюк

    «Ми разом з Польщею від’єднались від Радянського Союзу»

    Якщо доля складеться так, що наступного разу ви не потрапите у Раду, в якому напрямку плануєте рухатись далі?

    Без роботи сидіти не буду: можу працювати головою, не обов’язково брати в руки лопату. Я розумію, як читати креслення, плани будівництва. Я з дитинства почав їздити по будовах, ще тоді потрапив до гарних людей, які були спеціалісти своєї справи. А якщо мені не буде щастити, то я можу взяти мітлу і замітати вулицю.І повірте мені, з мене ніяка корона не впаде, бо її там нема.

    Бачите своє майбутнє у будівельній галузі?

    Я себе далі бачу народним депутатом України.

    У лавах якої політичної сили ви себе надалі бачите далі, зважаючи що рейтинги «Народного фронту» тепер на рівні статистичної похибки?

    Тобі можуть говорити одне, потім можуть зробити зовсім інше. А ще тебе можуть викинути перед самими виборами, коли вже нічого не можна змінити. Для цього треба мати якісь запасні варіанти. Я за мажоритаркою пройшов. І на цей момент мажоритарку не відмінили. Вона є, існує і буде далі. Так що в будь-який момент я можу бути само висуванцем по 95-му округу, в якому я працюю,і сподіваюся буду працювати і далі.

    До приходу в Раду, ви цікавилися політикою, спостерігали за нею по телевізору?

    Чесно вам сказати? Ніколи не спостерігав.

    Ви ж знали, хто там прем’єр-міністр?

    Я знав, хто такий президент і хто такий прем’єр-міністр. Депутатів не знав. Я не цікавився тим, що відбувалося в країні. Я цікавився, чим прогодувати свою сім`ю.

    Тепер ви у епіцентрі політики, бачите інтриги, підкилимні ігри. Вам не було гидко, коли замість Яценюка поставили Гройсмана?

    Яценюка відправили у відставку через радикальні рішення, які він прийняв. У даний момент Гройсман продовжив лінію Яценюка. Це напрямок реформ. З цими реформами не легко жити, бо вони не зручні. Вони не одразу починають працювати, а через півроку, рік, два роки… Зараз нашому уряду дуже нелегко. Його з усіх боків - що народ починає цькувати, що журналісти починають нападати. Ще тоді, коли від СРСР від’єдналися, треба було зробити ці реформи і зараз би ми не сиділи і не журилися, чому так важко живеться. Ось, наприклад, узяти Польщу. Ми майже разом з Польщею від’єднались від Радянського Союзу. Згадайте тепер, як було важко жити в Польщі, коли вони проходили всі ці реформи. У них майже нічого не працювало. Наші люди возили в Польщу різні товари. Заразподивіться, де Польща і де ми. Ми - трошки нижче за них.

    Ви бували закордоном і де?

    Я був в Америці, в Нью-Йорку. Зустрічався там з нашими діаспорами. Був ще в Болгарії, їздив на відпочинок, на море. Був у Мюнхені, у Німеччині. Нещодавно ми їздили в Будапешт на міжнародну конференцію під егідою ПАРЄ, присвячену гендерній рівності як у політиці. Обговорювали також проблему насильства в сім'ї та шляхи вирішення цієї проблеми.


    Михайло Гаврилюк
    Михайло Гаврилюк

    «Я би їм на одну ногу став,у за іншу б узяв і розірвав»

    Ви зазнали приниження і знущань на Майдані. Чи докладаєте визусиль для того, щоб ваших кривдників було покарано.

    Коли цих хлопців половили, коли їх прикрили, пішла атака на мене:  їхні матері і жінки з дітьми почали приїздити і мене просити. Що я можу сказати, коли жінка стоїть вагітна отут та тримає за ручку другу дитину? Я не міг забрати від них батька, чоловіка. Я не маю такого права, мені ніхто такого права не давав.

    Але ж і ніхто не давав права тим чоловікам знущатися над людиною.

    Я згадую Біблію і писання. Моя справа – пробачити. Я прощаю. Суд мав прийняти рішення, незважаючи на те, що я вирішив для себе, я ж не суд. Суд врахував те, що я простив і одному дали умовно, іншому дали 1,5 року. Прийшли їхні комбати, їхні поручителі і взяли їх на поруки задля того, щоб вони перед країною і українським народом кров’ю спокутували провину. Вони пішли в АТО. Мені здається, що я правильно зробив.

    Хтось із них вибачився перед вами, ви дивились їм у вічі?

    Так. Приходили ті двоє конвоїрів. Вони дякували, говорили, щоб я в гості приїздив. Намагалися подружитися. Їхні мами дякували.



    Ви їх пробачили?

    Я би їм на одну ногу став, за іншу б узяв і розірвав. Але мене вчили зовсім по-іншому. Я їхніх жінок пожалів.

    В одному з інтерв’ю ви казали, що інтернет це не для вас і не про вас. Хто-хто, а ви точно не станете залежним від соціальних мереж. Але ваша сторінка регулярно оновлюється – нею займаєтесь помічники?

    Я у «Фейсбуці» дивлюся, хто мені пише,  що від мене просять. Зараз без того не можна. Може, я тоді помилявся трохи, але тепер я розумію, що інтернет - чудовий засіб для розповсюдження інформації.

    Я заходжу тільки до себе у «Фейсбук», який також прикріплений до мого телефону. А заходити на якісь чужі сторінки чи по якихось сайтах лазити, шукати - навіщо це мені? Там багато різної дурні пишеться. І ту дурню всі починають ще й аналізувати, висловлювати свою думку. Люди добрі, ви прочитали щось на паркані і думаєте, що то правда.


    Михайло Гаврилюк
    Михайло Гаврилюк

    «Вдома з дружиною про роботу не розмовляю»

    У вас найскромніша декларація з усіх народних депутатів. Ваша дружина не дорікає вам цим?

    По-перше, моя дружина - не з багачів, вона не звикла жити в розкошах, ходити в золоті, по закордонах їздити. Її батьки навчили скромно жити, економити. Нещодавно в мене народилась дитина. Держава допомагає, дає кошти. Дає 40 тисяч гривень за народжену дитину - по 800 з чимось гривень кожен місяць. Та й у мене велика зарплатня – 17 тис. грн.

    По-друге, я зараз винаймаю квартиру, і держава за це платить. Так, що нині моїй жінці немає чого нарікати на свою долю. Ми гарно живемо, і я б хотів, щоб всі наші українці жили б так само.

    Про роботуми з дружиною намагаємось не спілкуватись. Бо у нас інколи є непорозуміння в тих або інших питаннях. Я так постановив. Все, що я роблю на роботі, залишається за порогом. А у хаті має бутидитина, кохання, любов. Гарно їсточки, піти погуляти.

    Хто за фахом ваша дружина?

    Філолог. Зараз вона пише книгу про Майдан. Вона вже давала деяким фахівцям почитати і хочу вам сказати, що вони були дуже задоволені. Думаю, наступного року ця книга з’явиться.

    Ви допомагаєте дружині з дитиною?

    Так. Я дуже активний у цьому питанні. Щонеділі займаюся дитиною цілий день, а дружина сідає на маршрутку, їде в Київ і цілий день присвячує собі. Вона каже: якби ти знав, як я чекаю тієї неділі.

    Ви підтримуєте стосунки з вашою колишньою дружиною і сином? Чи звертаються вони до вас по допомогу?

    Я як відповідальний батько ніколи не цурався свого сина, завжди надавав допомогу.

    Скільки йому зараз років?

    Він в мене вже дорослий, йому 15 років. У коледжі навчається, теж буде правником. Зараз він відійшов від мами, від її крильця. В даний момент я слідкую за ним, допомагаю.

    Чи часто ви буваєте на своїй малій батьківщині – у селі Ярівка, на Чернівеччині? Чи спілкуєтесь з рідними, друзями?

    Там я буваю дуже рідко. Бо то не мій округ. Мене вибрав Києво-Святошинський район –  95-й округ. Тут я винаймаю квартиру, тут мешкаю. А на Буковину хіба що на канікули – або влітку, або на Новий Рік або на Великдень. У такі свята я можу туди приїхати і провідати рідних, друзів, знайомих.

    У них змінилося ставлення до вас?

    Я на те ще не звертав уваги. Моя мама і мій друг пишаються мною. Багато хто заздрить.

    Наталія Сокирчук, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ