Мохаммад Захур: З проекту Шустера ми пішли, бо відчули, що там щось нечисто

Громадянин Великої Британії пакистанського походження Мохаммад Захур веде бізнес та мешкає в Україні вже майже чверть віку. Колишній власник Донецького метзаводу та впливового тижневика для експатів Kyiv Post знаходив спільну мову з будь-якою владою. Та сьогодні він б’є на сполох. Захур попереджає потенційних інвесторів: перед тим, як нести гроші в Україну, треба зайвий раз подумати.

Обурення підприємця викликав конфлікт навколо земельної ділянки в центрі столиці, яку він вважає своєю. Історія тягнеться з липня 2009 року. Тоді компанія Захура Istil купила майновий комплекс з кількох будівель на ділянці площею 0,6 га за адресою вул. Артема 24-А (нині вулиця Січових Стрільців) в Києві. Нерухомість була придбана у приватної компанії, яка свого часу заплатила за неї Міноборони близько мільйона доларів і отримала всі необхідні документи. Однак відразу ж після придбання, право нового власника на це майно було оскаржено міністерством. Istil суди виграв, а в грудні 2010-го Київрада схвалила продаж компанії земельної ділянки, на якій були розташовані будівлі, а також прилеглі до них території. Розстрочка на виплату складала п’ять років, сума повністю погашена в травні 2017-го.

Але вже в грудні минулого року права на земельну ділянку були оскаржені маловідомою компанією «Промбуд-М». З цієї фірмою раніше в.о. керівника управління капітального будівництва Міноборони Сергій Собан уклав договір на будівництво житлового комплексу на цій ділянці. За умовами договору ця компанія мала частину осель в новобудові віддати військовослужбовцям. У травні Господарський суд Києва визнав недійсним договір Міноборони та «Промбуд-М», але в результаті фактично прийняв рішення проти Захура, анулювавши рішення Київської міськради про продаж землі Istil. Компанія подала апеляцію, але бізнесмен не вірить, що українська судова система дасть йому перемогти.

У розмові з «Главкомом» бізнесмен розповідає, як наштовхнувся на стіну нерозуміння в уряді, пояснює, чому вирішив закрити кінотеатр «Кінопанорама» та підраховує, скільки витратив на розкрутку своєї відомої дружини – співачки Камалії.

Я зацікавлений в тому, аби іноземний інвестор заходив сюди, – пояснює «Главкому» свою гучну заяву Захур. – У мене є свої проекти, в які ми інвестуємо і куди запрошуємо інших інвесторів. Тому залякувати їх – це не для нас. Цю справу ми, скільки могли, тримали в таємниці. У березні ходили до тодішнього урядового уповноваженого з питань інвестицій Оксани Маркарової, яка ще не була в.о. міністра фінансів. Посиділи, поговорили, розповіли, як це все відбувається. Вона сказала, що готова нам допомогти і запитала, чи готові ми піти до НАБУ. Будь ласка – якщо потрібно, то і в НАБУ підемо. Вона попросила на одній сторінці описати нашу проблему і пообіцяла при зустрічі з Гройсманом про неї доповісти. Це була перша і остання зустріч. Потім вона ніби надягла шапку-невидимку і зникла. Хоча я їй особисто писав, чи є якийсь «апдейт» у цій справі.

В суді взагалі було свавілля. Таке враження, що суддя зайшов вже з готовим рішенням, він нікого не слухав – ні нас, ні юриста Київради, який представляв позицію міста в цій справі. Суддя відхилив всі клопотання наших адвокатів, бо, мовляв, все вже прочитав і все йому зрозуміло. В результаті угода була скасована, а наступного дня у цього судді сплив строк суддівських повноважень. Очевидно, у нього були «вагомі» причини поспішати з винесенням рішення у цій справі. За даними веб-порталу електронних декларацій в 2016 році він задекларував мотоцикл Harley-Davidson та спортивний байк Suzuki, схоже у нього пристрасть до дорогих мотоциклів. В країні, де судді не так багато отримують, податкову чомусь не хвилюють такі моменти. Зараз у нас вже підходить термін апеляції, тож ми вирішили дати розголосу цій історії, щоб судді зовсім не «борзіли».

Кажете, що пані Маркарова, яка тепер керує Мінфіном, одягла шапку-невидимку. Через які канали ви з нею спілкуєтесь?

Спілкувався по е-мейлу.

І відповіді так і не отримали?

Ні. У нас все це листування є.

Чому ви звернулись саме до неї?

Мені здавалося, що це – правильний шлях. Ми могли звичайно написати депутатам, але не наважилися. Хоча б тому, що не так добре знаємо – хто і за що відповідає в депутатському корпусі.

Після того, як ви винесли цю проблему на публіку, з вами виходили на контакт представники влади?

Ні. Відповіла жінка, яка була при нашій зустрічі з Маркаровою. Суть така: «ви ж знаєте, що ми не можемо впливати на суди». Це ми знаємо. Але Янукович так само ховався за судами, коли вся Європа його просила, щоб він щось вирішив зі справою Тимошенко. Хоча ми прекрасно знаємо, які тут суди, і в усьому світі це знають.

У будь-якому випадку ви - відомий бізнесмен і мали контакти з Петром Порошенком ще до його президентства.

Так, я його знаю.

Ви зверталися з цією проблемою до нього?

Не звертався. Ми підтримали його, коли він захотів стати президентом, і підтримували перший час його президентства... Насправді зроблено дуже багато, але те, що стосується корупції, судів, прокуратури і так далі – як було, так і залишилося. З горем навпіл створили це НАБУ, але все заплутали так, аби система не працювала. Тому я особисто за допомогою не звертався, вона мені непотрібна. Мені потрібно, аби суд був чистим. А не таким, коли якийсь суддя приїхав на Harley-Davidson вже з готовим рішенням, усім його роздав і поїхав, а наступного дня пішов на пенсію.

Позиція Київради, яка теж є стороною цього процесу, вас влаштовує? Вони належним чином захищають своє рішення про продаж вам землі?

Вони захищають, адже для них це теж великий удар. Якщо програємо суд, то у мене ділянку відберуть, а Київрада поверне мені гроші. Ми сплатили 24,4 млн грн з розстрочкою на п’ять років. Хоча вони вже будуть не ті, тому що за цей час сума в доларовому еквіваленті зменшилася у три рази, але я їх все одно отримаю. Проте це викличе «ефект доміно». Тому що Київрада продавала багато земель, на які претендує Міноборони.

«Міноборони раптом через дев’ять років згадало, що це їхня власність»

Перед тим, як придбати ділянку, ви купили будівлі на цій землі які були непридатні до експлуатації. Що збирались замість них звести? І в кого конкретно ви спочатку купили об’єкти на Січових Стрільців?

Ми планували звести житловий комплекс. А нерухомість придбали у компанії «Україна-Метал Лтд». Це абсолютно непублічні люди. Насправді, схоже, що у Міноборони саме в цьому підрозділі (управлінні капітального будівництва – «Главком») є такий бізнес. Є кинуті військові частини, об’єкти, які не використовуються, і вони на ці земельні ділянки та будівлі підписують так звані інвестиційні договори. Це все проходить під гаслом «житло для військових», а насправді просто для заробляння грошей.

Це показали судові процеси. З нами почала судитись компанія, яка заявила, що у неї є інвестиційний договір на цю ж ділянку. Згідно з цим договором, компанія зобов’язується щось там побудувати і віддати Міноборони якийсь відсоток житла. І на одну цю ділянку інвестиційні договори підписані декілька разів. Саме так генеруються судові процеси і все інше…

Отже, зараз за фактом на цю ділянку претендують ви і...

Є такий невідомий забудовник «Промбуд-М». Наскільки нам відомо, Міноборони багато об’єктів будує через «Київміськбуд», з яким у них прекрасні відносини, довгострокове партнерство. Чому в цьому випадку вони підписали договір незрозуміло з ким? Ця компанія без ліцензії, зареєстрована в якомусь селі, з дуже маленьким капіталом. Типова «пустишка».

«Промбуд-М» нібито пообіцяв більший за інших відсоток житла в майбутньому комплексі – спочатку 8,4%, а потім 10%. При цьому не зрозуміло, що саме вони побудують, бо ніякого проекту немає взагалі.

З моменту, як ви купили ділянку, ви на ній щось робили?

Ні, при цьому ми справно сплачували податки за цю землю. Якби це була міністерська земля, то вони мали б нести ці витрати. А так вони раптом через дев’ять років згадали, що це їхня власність.

Як це аргументує міністерство, якщо воно за документами продало будівлю?

У них якусь людину спіймали на тому, що вона розпродавала ці землі наліво і направо, було відкрито кримінальну справу, щодо неї є вирок.

Тобто проблема в самому міністерстві?

Так. Але ми не могли цього знати, ми – добросовісні покупці. Я принципово не купую у держави нічого, а тільки у тих, хто вже все це владнав та «почистив». Нехай я щось дорожче куплю, але вже «чистим».

За фірмою «Промбуд-М» можуть стояти чиновники з Міноборони?

Думаю, що не чиновники стоять. Інтереси чиновників можуть бути, але реально за цим стоять інші люди. Англійською ми називаємо їх usual suspects, тобто звичайні підозрювані. Ці люди цим займаються не перший раз. Це чисто бізнесмени, які беруть в обробку чиновників.

Ви бачите в цій історії інтерес відомих персон?

Не можу сказати, що є такі. Але можу сказати, що є люди, які давали гроші на забудову цієї ділянки, не знаючи, що вона проблемна. Це – мій друг і товариш Сергій Тарута. Але я вважаю, що Тарута просто позичив гроші і далі до цього ніяк не причетний.

Ви – громадянин Великобританії. Звертались за допомогою до дипломатів?

Мені самому не дуже зручно, що ця проблема постала саме в той момент, коли в Лондоні проходив «Тиждень України», де перебувала наш посол Наталія Галібаренко. Після поверненню будемо зустрічатися з нею. Мене, до речі, запрошували туди, але я відмовився. Бо ця конференція проводиться, аби залучити інвесторів, а я можу тільки зіпсувати цей вечір.

Мохаммад Захур

«Янукович вирішив питання Донецького металургійного на нашу користь»

У своїй скандальній заяві ви закликали потенційних інвесторів зайвий раз подумати, перед тим, як інвестувати в Україну. Це означає, що після 25 років ви прозріли? Невже зараз ситуація гірша, ніж була?

Я думаю, що вона не покращилася. Нам все одно, якщо політики будуть один одного «їсти», але бізнесмен має бути впевнений в справедливих судах. От у мене був з Фірташем суд в Лондоні (в 2011 році український олігарх Дмитро Фірташ подав до британського суду через публікацію в Kyiv Post – «Главком»). Я не пішов до королеви або ще кудись, бо знав – якщо суддя щось вирішить, то так воно і повинно бути. Судді в Британії все досконально вивчають і дають своє бачення. А в Україні ми розуміємо, що всі суди куплені. І це проблема не тільки моя.

І ви це зрозуміли лише через 25 років? Раніше у вас з судами не було ніяких справ?

З судами немає справ, якщо дві сторони чесно сперечаються. Ми ж суди вигравали і програвали, але претензій до них не мали. Але коли ми бачимо, що у нас все чесно, а суддя просто не дає нам слова, тоді ми будемо кричати, привертати увагу до цього свавілля.

Була історія, коли в 2000 році у вас хотіли «віджати» Донецький металургійний завод. Але в результаті ви його продали за дуже хороші гроші, які, мабуть, відбили всі ваші інвестиції в Україну в цілому.

Так я його (завод, - «Главком») спочатку «відбив», а потім через вісім років продав. Якби сьогодні прийшли ті рейдери і захотіли купити у мене цю землю в Києві за хорошу ціну, чого б я кричав? Я б просто продав.

Хто саме в той час хотів відібрати у вас підприємство?

ІСД.

Тобто з Тарутою, який володів ІСД, у вас вже не перша така історія?

Тарута тоді був в Тегерані, ми зідзвонились і він сказав, що на своїй нараді вони вирішили цей завод «взяти».

Більшу роль в цій історії грали Тарута чи його партнери: Віталій Гайдук і...

Мені здається, тоді ключову роль грав Мкртчан (Олег Мкртчан – співвласник ІСД, цього року був затриманий в Москві за підозрою в шахрайтсві – «Главком») .

Влада в тій ситуації комусь підігравала?

Тоді, на щастя, ще з Росією були хороші відносини. Мені допомагали з Москви, допомагали всі дипломати, американське і англійське посольства, ЄБРР, який нас кредитував десь на $115 млн. Газета Kyiv Post писала дуже гарні статті. Тоді Янукович був губернатором Донецької області і він вирішив це питання на нашу користь.

Kyiv Post стала тоді вам у пригоді. Чому ви таки вирішили її продати?

Мені здається, що дев’ять років – це досить. Сьогодні дуже багато мало б змінитися. Якщо чесно, то я думав, що рейдерство потихеньку закінчується. Ми часто зустрічаємося з дипломатами, бізнесменами, піднімаємо цю проблему і вирішуємо її для інших інвесторів. А коли це відбувається з тобою, то це вже стає не так легко.

Я буду зустрічатися з людьми, які зараз розслідують схеми корупції в Міноборони і в «Укроборонпромі». Вони погодилися, аби наш кейс був для них дослідницькою роботою: цю схему розслідують, починаючи з 2006 року. Якщо тут не вдасться добитися справедливості, то я піду в Європейський суд з прав людини. До речі, є рішення ЄСПЛ, практику якого зобов’язані застосовувати суди в Україні: оскарження рішення, згідно з яким покупець отримав майно від держави чи місцевої влади, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що публічний орган порушив закон, є неприпустимим. Тому якщо Київрада навіть помилково чи з порушеннями закону продала мені цю землю, не домовившись з Міноборони, то це проблема між ними, але ніяк не моя.

«Люди казали, що за участь в програмі Шустера вимагали гроші»

Відомо, що з 2008 року у вас тягнеться ще одна справа в Євросуді.

Так, є такий завод «Антарес» у якого ми були ексклюзивними агентами з продажу титану. Вони, продавши нам 100 тонн, потім почали в обхід нас самі його продавати, хоча ми інвестували у цей бізнес певні гроші. У нас був Лондонський арбітраж, який ми виграли. Та коли ми з цим рішенням арбітражу прийшли в Україну, місцеві суди перекидали нас з одного місця на інше. Хоча за Нью-Йоркською конвенцією Україна повинна визнати та виконати рішення Лондонського арбітражу. 18 вересня Україна мала дати своє останнє пояснення, чому вона цього не зробила. Пояснення було надано і, думаю, вже скоро ми отримаємо рішення.

Що сьогодні собою являє група Istil? У вас з 2015 року не оновлюється сайт і звіти.

Ми зараз більше займаємося торговими операціями: сировина, метал.

Є ще цей багатостраждальний готель «Лейпциг» (Istil купив готель в 2009 році і за цей час, за словами Захура, вклав в нього $90 млн – «Главком»), який ми ніяк не можемо закінчити, але маємо твердий намір це зробити. Були у нас деякі невдалі проекти, в які вкладали дуже багато грошей, але на жаль, вони не пішли. Це «Поверхность ТВ», в яку інвестовано близько $60 млн, «Екстра ТВ», яку ми продали медіахолдингу Ахметова. Була студія Савіка Шустера, яку ми продали телеканалу Коломойського. Тобто були спроби з великими інвестиціями, з якими ми зазнали поразки. Але це ризик в бізнесі.

Чим вас так завжди приваблювали медіа?

Коли ми з Савіком познайомилися для нас він був не політичним, а комерційним проектом. Він більше для Савіка був політичним, але ми звідти пішли, бо відчули, що там щось нечисто.

Що значить «нечисто»?

Ми за руку нікого не тримали, але люди казали, що за участь в програмі з них вимагали гроші.

А ваш бізнес-план цього не передбачав?

У мене бізнес-плани взагалі ніяких «лівих» справ не передбачають. Це вже самодіяльність операторів, які там всім керували. Це все одно якби я відкрив казино, а за вхід там хтось брав гроші і клав собі в кишеню.

Скільки ви втратили на цьому проекті?

Десь $20 млн.

Мохаммад Захур

«У «Кінопанорамі» в залі на 400 місць сиділи три інтелектуали»

Коли ви купували «Кінопанораму», розуміли, що закриєте цей кінотеатр? Зараз ви там хочете будувати готель.

Коли ми купували його дев’ять років тому у нас не було ніяких зобов'язань взагалі, тим більше, тримати його як кінотеатр. Але протягом цього часу ми утримували це збиткове підприємство. Як тільки ми вирішили його перепрофілювати, виявилось, що всі інтелектуали та інтелігенція без «Кінопанорами» жити не можуть. Але коли у нас йшло арт-хаусне кіно, ми мали один-два, максимум три відвідувачі. Тобто в залі на 400 місць у нас було три глядачі на сеанс. Скільки це можна було продовжувати? Я міг би залишити кінотеатр, але із залом не на 400, а на 20–25 місць з усією старою атрибутикою і музейними експонатами. Я міг би це залишити, якщо б на ці сеанси дійсно був попит і не треба було б опалювати весь кінотеатр, коли там будуть сидіти кілька чоловік.

Чому ви його раніше не закрили?

Війна дуже багато змінила. У нас вже є готовий проект готелю, з дозволами і з усім іншим. Але народ перестав сюди їздити, тож навіщо будувати готель, якщо ніхто не їде? Ось тільки тепер туристичний потік знову відновився. Але ми так до кінця і не вирішили, що саме хочемо зробити. Готелів багато з'являється і ми не знаємо, чи варто робити ще один.

На жаль, поки сюди їздить мало бізнесменів, тому п'ятизіркових готелів більше не потрібно. Той же Fairmont стоїть порожнім. Один Hayat працює нормально. Hilton теж так нічого. Поки ще є місце для готелів в комбінації з конференц-залами.

Туристи, які сюди їдуть – небагаті. Поляки, турки, європейці їдуть погуляти, випити, подивитись на красивих жінок. Вони не можуть собі дозволити п'ятизірковий готель. Завдяки цьому туристу дві-три зірки вже заповнюються добре, тому нормальна людина вже хоче потрапити в чотири-п’ять.

У будь-якому випадку ви закрили кінотеатр і там починаються демонтажні роботи?

Поки ще нічого не починається.

Він просто не працює?

Як кінотеатр він закритий, але у нас були певні зобов'язання перед іншими організаторами, які будуть проводити там заходи.

«Я дуже багато чого очікував від Порошенка»

Попри ваш скепсис щодо бізнес-клімату в Україні, які галузі ви вважаєте найбільш перспективними? Самі куди інвестуєте?

Ні для кого не секрет, що ІТ і аграрний сектор – два ринки в які потрібно вкладати. І інвестори вкладають, але якось дуже цікаво – штаб-квартири у них там, а всі «робочі конячки» тут. Тобто розробка тут, а гроші там. Ми самі в це не йдемо, але вкладаємось в фонди, які працюють тут з ІТ-шниками, або ж вкладаємо в стартапи. В агросектор не йдемо.

Чому?

Я не знаю цей ринок і не знаю, як там працювати. Ми дуже багато разів хотіли туди увійти і кожен раз нам говорили, що потрібно нести кеш авансом. Але агропродукцією ми торгуємо – борошном, зерном... До В'єтнаму і Китаю, в основному, відправляємо.

Ви зацікавлені в тому, щоб ринок землі відкрився? Якщо раптом дозволять купувати землю, ви вкладетесь?

Так. Абсолютно. Це не «продаж матінки», я впевнений.

Ви бачили Україну за Кучми, Ющенка, Януковича і Порошенка. Ваша сім'я підтримувала Майдан, ваша дружина Камалія там була. В який з періодів Україна була на правильному шляху розвитку?

Складно сказати, але мені здавалося, що спочатку Україна була на правильному шляху. Навіть за Кравчука було правильно. Ми бачили, що в України великий потенціал, який знаходився в державних руках, і його ще тоді не розікрали. Це практично був Радянський Союз, але працювати було набагато легше. При Кучмі в мене спочатку почались проблеми, тому що я колись виступив в підтримку Кравчука, а він взяв і програв. Після того я пообіцяв, що більше ні за якого політика, хоч він буде золотим, ані за, ані проти говорити не буду. Хоча, до речі, ми були першими, хто пустив в Донецьку Ющенка на свій завод. За це на нас всі донеччани були ображені.

Щодо Порошенка: мені здається, я дуже багато чого очікував від нього. Очікування якось не виправдалися. Мені Порошенко все життя подобався. Я розмірковував: якщо він бізнесмен вже з грошима, то йому вже нічого не треба. Бо перше, що хочеться людині, – це гроші, а коли гроші є, потрібна влада. А коли ти за допомогою влади ще й накопичуєш гроші – це не добре.

То коли вам і вашому бізнесу було найліпше?

Мені здається, що при Ющенку не чіпали бізнес. Хоча це особисто моя думка – може, когось і чіпали.

Пінчук з Ахметовим напевно з вами не погодяться, Тимошенко у них таки забрала завод.

Тут був зворотний процес.

Ви знаєте добре і Тимошенко, і Порошенка. Кого з них вважаєте більш корисним для України на наступні п’ять років?

Мені здається, що вони обидва вже використані. Але, на жаль, напевно когось третього не буде, хоча я б із задоволенням його підтримав. Я б хотів, щоб народ подивився на якесь нове обличчя.

Ви бачите цього третього?

Поки не бачу.

Зеленський і Вакарчук вам не подобаються як політики?

Кожен повинен займатися своєю справою...

«У Камалію вкладено $10 млн»

Є ще одна галузь, куди ви затято інвестували, – шоу-бізнес. Ви фінансуєте премію Yuna.

В Yuna на сьогоднішній день інвестовано більш ніж $10 млн.

Це шоу високого рівня з красивою картинкою. Яку місію ви перед собою ставите, коли робите такі інвестиції? Навряд чи вони окупаються одним концертом у Палаці «Україна».

Не окупається – це точно. Ми створюємо бренд, ми створюємо українську «Греммі». Ми хочемо давати чесно ці призи – це поки єдина місія, яка нас відрізняє від інших. У нас в журі 150 суддів – якщо кожного з них спробувати заангажувати, це буде дуже дорого і складно. Музика та шоу-бізнес тут так дорого не коштують, щоб на них стільки витратити.

Інтерес до шоу-бізнесу продиктований тим, що ваша дружина – співачка?

Yuna – це більше соціальний проект. Я з першого дня оголосив: якщо моя дружина коли-небудь заслужено виграє цю премію, все одно скажуть, що це через мене. Тому ми внесли пункт, що вона не братиме участі в цій премії. Ми більше зацікавлені, аби вона отримувала золоті диски за кордоном, тому що там ніхто не буде пальцем тикати, бо мене, слава Богу, там ніхто не знає.

Скільки коштував проект «Камалія»? Ви говорили, що не в усьому підтримували дружину. Але все одно фінансували її співочу кар’єру.

Я думаю, що $10 млн, напевно. Я більше люблю блюз і Френка Сінатру. Він помер, а його музика залишилася. І нові виконавці, як би вони не гриміли на весь світ, мене так не чіпляють. Я заходжу в нічний клуб і не розумію, як люди там перебувають та ще й намагаються розмовляти при цьому.

Навіть остання пісня Камалії, яка всім подобається – «Самба тропікано», мені не подобається. Її англійська версія, як на мене, набагато краща. Але Камалія любить Україну і хоче співати українські пісні, а я як чоловік повинен підтримувати її вибір і прагнення.

Павло Вуєць, Микола Підвезяний, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»