Представник Генштабу Анатолій Кравчук про загострення на Донбасі: Росії треба тримати своїх головорізів у тонусі

У зоні АТО – чергове загострення. Причому вчора ввечері бойовики вдарили по відносно спокійному останнім часом маріупольському напрямку – одночасно з застосуванням мінометів, БМП, СПГ були обстріляні Талаківка, Гнутове, Водяне та Широкино. Обстріляли бойовики з мінометів великого калібру (82 і 120 мм) також північну і південну околиці Комінтернового, унаслідок чого загорілися два житлові будинки. Пізніше в цій провокації російські терористи намагались звинуватити українських військових. Звуки обстрілів було добре чути і в самому Маріуполі, мешканцям якого нагадали, що вони живуть у прифронтовій зоні. Неспокійно й на інших напрямках. Загалом за вчорашню добу в зоні проведення АТО загинуло три військовослужбовці, ще стільки ж зазнали поранень.

Про причини загострення та підступну тактику, яку обрали російські найманці, «Главкому» розповів полковник Об'єднанного оперативного штабу ЗС України Анатолій Кравчук.

Що саме зараз відбувається на маріупольському напрямку, на якому досі було відносно тихо, і яка мета цієї ескалації?

У супротивника зараз одна мета – просто намагаються спровокувати ескалацію за усіма напрямками заради створення в Україні нестабільного стану. І АТО – ахілесова п’ята, на яку вони й давлять. Другий момент – запущена «хресна хода», але це більш мирний варіант. І дуже гарно виходить: українці не можуть відповідати на повну котушку, тому що ми прив’язані до Мінських домовленостей і, як суб’єкт міжнародного права, їх не порушуємо. А вони ведуть зовсім інший спосіб життя і живуть в іншому вимірі – заявляють одне, а роблять зовсім інше. Через це дуже важко з ними боротись.

Наскільки ці синхронні обстріли є самостійною ініціативою місцевих бойовиків чи вони повністю координуються з Росії?

Керівництво цих формувань майже повсюди – це російські кадрові офіцери, а серед тих військ, що стоять на передовій, дуже багато місцевого населення, але на нижчих посадах. Повного контролю немає, тому що солдат є солдат, і нічні обстріли не можуть стовідсотково контролюватися. Один-два постріли можуть бути, тому що люди просто перепили й захотіли вчинити якийсь геройський вчинок. Але такі точкові випадки не є принциповими і їх навіть не потрібно рахувати. Інша справа – масовані щоденні обстріли. Вони абсолютно контрольовані, відбуваються за вищим планом і це не є якісь хитання вліво-вправо залежно від того, що якомусь командиру спало в голову. Ви от питали про маріупольський напрямок, а я вам скажу про луганський, де доволі довгий час узагалі не було обстрілів, а вчора там були бойові зіткнення. Хочу зазначити, що вони дуже активно застосовують ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи – «Главком»), причому під прикриттям артилерії. Використовуються міномети більш крупного калібру для того, щоб подавити українські сили і щоб вони не могли, грубо кажучи, підняти голови в той час, коли заходять ДРГ. Коли обстріли закінчуються, ця група диверсантів уже підходить упритул.

До чого це все йде, бо кожного дня лунає інформація про обстріли та зіткнення, але позиції сторін фактично не змінюються?

Дуже легко казати, що позиції сторін не змінюються, сидячи в кабінеті. А коли ти сидиш там кожен день під масованими обстрілами, то дуже важко це навіть психологічно витримати. Головна мета обстрілів – фізичне виведення зі строю особового складу Збройних сил України. Подивіться на цифри – люди гинуть майже щодня, тож ця мета реалізується. Є і другий момент, не менш важливий. Кількість військ Російської Федерації, яка загнана на територію України, а також стоїть на кордоні для ротації, величезна. Якщо люди не будуть займатись бойовою справою, вони просто почнуть деградувати – мародерство, алкоголізм і таке інше, проти чого місцеве населення підійметься на дибки. Тож треба тримати своїх головорізів у тонусі. До того ж, якщо щодня йде пристрілка, то в разі якоїсь ескалації вся пристрілена зона одразу накривається вогнем. У противному разі потрібен певний час, аби пристрілятися, і це дуже ускладнює оперативність наступальної операції. Є дуже багато військових нюансів, які цивільні не дуже розуміють.

Є ще одна причина бойових дій, як постійно розказують в штабі АТО, – це звинувачення України в зриві Мінських домовленостей. У штабі за мотивами обстрілів на маріупольському напрямку повідомили, що паралельно «противник намагався використати телефонні дзвінки, начебто від обуреного населення до моніторингової місії ООН».

Вони викликають ОБСЄ за будь-яким запитом і знають, що за графіком у певний час під’їжджає одна-дві-три машини місії. Буквально за півгодини до цього починають провокаційний обстріл, б’ючи по вже пристріляним нашим болючим точкам, розуміючи, що за пару хвилин звідти піде відповідь. І в той момент, коли йде вимушена відповідь з української сторони, під’їжджають «ОБСЄшники» і фіксують її. Так бойовики досягають своєї мети – такого-то числа українська сторона обстріляла територію «ДНР». Так само вони роблять із залученням своїх ЗМІ й постійно мають дуже гарну «картинку». Якщо ж подивитись наші телеканали, то в нас ніколи цієї гарної картинки немає, бо ми цю схему не використовуємо.

Яка зараз обстановка на авдіївській промзоні, що останнім часом була найгарячішою та дуже принциповою для обох сторін точкою?

Вона досі такою залишається і на сьогодні знов вийшла на перше місце, хоча був час, коли трошки відійшла.

Чи дійсно в «республіках» так вірять у наступ українських військ, чи ця інформація постійно поширюється задля внутрішньої мобілізації?

Я сам ставив собі це питання: чому люди настільки недалекоглядні, що можуть у це повірити. Треба розуміти, що, по-перше, у них працює «залізна завіса», яка працювала в Радянському Союзі, а по-друге, усі їхні ЗМІ подають інформацію в одному ключі. І в будь-яку дурню, яку б вони не сказали, люди вірять. Просто уявіть, якщо б цю дурню постійно крутили українські канали – ми б теж у це повірили. Немає такого, що українці – дуже розумні, а росіяни – дуже тупі. У них просто дуже чітко працює тоталітарна система, яка підім’яла всі джерела інформації, тому немає іншого вибору, крім як вірити в це.

Як ви для себе трактуєте заяви секретаря РНБО Олександра Турчинова про можливе введення військового стану? Якщо його не ввели 2014-го року, які зараз можуть бути підстави?

Особисто для мене ключове слово тут – «можливе». Далі коментувати не буду, думаю, і так все зрозуміло.

Зараз паралельно відбуваються перемовини в Мінську про розведення сторін. Наскільки вони можуть бути результативними і такими, що зупинять щоденні обстріли?

Не думаю, що вони будуть занадто результативними, бо є досвід уже не одного року, коли Мінські домовленості абсолютно відверто й нахабно порушуються бойовиками. У них є свій план, і ці домовленості – просто гра і спосіб звинуватити українців у їхньому порушенні. Не більше. Росія відверто нехтує міжнародним правом.

Але вона розраховує на зняття санкцій, тож має демонструвати якусь миролюбність.

Санкції – це вже не проблема Росії, а важелі, якими на неї намагається тиснути міжнародна спільнота. Поки що ці важелі не дуже дієві, бо, як ми бачимо, Росія із цим справляється. Як тільки вона почне дуже сильно від цього страждати, тоді й почне змінювати свою політику.

Ви раніше заявляли, що звільнити військовим шляхом ці землі українській армії заважає тільки тиск світової спільноти. Тобто, якщо не зважати на цей фактор, проблем не виникне? Чи як це розуміти?

Це не зовсім правильно. Проблема в тому, що російська армія в рази переважає нашу українську. І тут от який тонкий момент – ми готові відвойовувати свою землю, і не тільки морально, а й фізично. У нас достатньо сил, щоб це спробувати робити. Але все буде залежати від того, якою буде реакція Росії. Я впевнений, що Росія просто так цей шматок не віддасть – кидатиме дуже великі сили й фактично буде пряме протистояння між двома країнами на невеличкому клапті землі. Це не буде виглядати так, що ми пішли в атаку, перебили всі сепарські підрозділи, які фактично ніякої для нас загрози не представляють, – і на цьому все зупиниться.

Тобто, буде те саме, що 2014-го року з «відпускниками»?

Так точно. Ви пам’ятаєте, коли просто «гради» масово лупили з російської території і завдавали нам колосальної шкоди. У Росії ще є й авіація, і дуже сильні ракетні війська. Тому не можна казати, що ми зараз готові перемогти, а нам тільки політика заважає. Треба прораховувати всі ризики, які виникнуть, як тільки українська армія піде в реальний наступ. Головне, що в нас є потуга це робити, але важко прорахувати, на що далі буде готова йти Росія. У тій же Сирії вони відверто використовують авіацію, і уявіть, якщо таким чином почнуть працювати по Україні – це буде взагалі жах.

Ви можете прокоментувати інформацію про нібито поранення Захарченка, який, до речі, є підписантом Мінських угод?

Якщо це насправді так, то це дуже важливий момент. Буквально вчора-позавчора з’явився меседж від Безлера (Ігор Безлер – один із ватажків терористів, який свого часу захопив Горлівку – «Главком»), у якому він чітко сказав, що російські куратори мають забрати цю дурнувату голову та ідіота.

Безлер вже не вперше так висловлюється.

Але ці висловлювання сплили якраз в розрізі цієї ситуації. Як би не вийшло так, що таким чином або Росія намагається його прибрати, або сам Захарченко, знаючи трошечки більше, ніж ми, хоче таким чином просто піти в тінь. Там же теж ситуація важка – конкуренція між терористичними ватажками величезна і багато людей там просто зачистили.

Якщо узагальнити інформацію щодо маріупольського загострення – воно, на вашу думку, поодиноке чи все ж Маріуполь зараз у більшій небезпеці, ніж був до вчора?

Я б не сказав, що він у більшій небезпеці. Та сторона зараз реально нагнітає обстановку на всіх напрямках, в тому числі, і на маріупольському.

Якогось прориву з того боку можна очікувати чи в українських військових там усе під контролем?

Акцентував би увагу на вашому другому варіанті.

Павло Вуєць, «Главком»