«Шпротна дисертація». Скандал у Сумському педінституті прогримів на усю Україну
Науковець, який був присутній на захисті, пояснює, чому наукова робота наробила стільки галасу
У Сумському педінститут імені Макаренка посеред літа розгорівся «дисертаційний скандал». Громадянин Іраку Авад Алі Ріядх під керівництвом кандидата біологічних наук, доцента Луганського національного університету Олени Боярчук захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Патологічна фізіологія». Авад Ріядх в експериментах над щурами визначав, як впливає цукровий діабет на серце.
За словами відомого українського вченого, патофізіолога та генетика Віктора Досенка, який був присутній на захисті кандидатської, у науковій роботі були допущені такі неточності, які взагалі ставлять під сумнів результати дослідження Авада Ріядха. Науковці годували щурів шпротним паштетом, що, за словами Досенка, повністю суперечить методиці наукових експериментів у всьому світі, а крім того – оформили два документи на раціоналізаторську розробку, яка за описом нагадує широковідомий шприц. Дійшло навіть до орфографічних помилок – замість слова «летальний» Авад Ріядх використав «літальний».
Крім того, як розповідає «Главкому» Досенко, члени спеціалізованої вченої ради при Сумському педінституті під керівництвом професора, доктора біологічних наук Віталія Шейка на такі помилки не звернули уваги, а Ріядх успішно захистив дисертацію.
Вчені України вже охрестили цю, на думку багатьох, псевдонаукову роботу «шпротною дисертацією». Наступного тижня біля будівлі Міністерства освіти і науки у Києві планується акція «Шпротна доріжка Гриневич» – науковці планують вистелити доріжку зі шпротного паштету для міністра освіти і згодовувати щурам «делікатес».
Завідувач відділу Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАНУ, генетик, патофізіолог Віктор Досенко розповів «Главкому», чому «шпротна дисертація» викликала таке обурення у науковців, що відбувається у Сумському педінституті та скільки грошей треба викласти, аби захистити кандидатську в Україні.
Поясніть, які неточності у науковій роботі Авада Алі Ріядха, яка вас так обурила?
Неточності – дуже м’яке формулювання! Це кричущі порушення логіки наукового експерименту в цій дисертації – як можна вводити лікарські речовини у суміші зі шпротним паштетом, який не є стандартизованим? Кожний шпротний паштет відрізняється від іншого. Якщо провести детальний хімічний аналіз шпротного паштету з двох різних банок, то будуть різні показники. Взагалі наявність тканин риби чи іншої істоти в експерименті недопустимо, бо гарантовано впливає на його результат.
Зазвичай які компоненти для суміші з лікарською речовиною науковці використовують під час дослідів?
Наприклад, деіонізовану воду для того, аби там крім молекул води не було нічого. Також використовують аптечний фізрозчин. Використовуючи паштет як носій якоїсь лікарської речовини ми ніколи не дізнаємось, чи матимемо ефект від лікарської речовини, чи якоїсь партії шпротного паштету. Є маса засобів, у яких можна розчинити діючу речовину, вводити її у суміші з тим, що немає власної біологічної активності.
У вас був цілий перелік зауважень до цієї дисертації…
Інші зауваження торкаються експериментального відтворення діабету. Це ж одразу видно. Якщо ви вводите якусь речовину, яка має викликати патологічний стан, і вона спричинює смерть більше ніж половини тварин, то це ненормально. У щурів навіть не встиг розвинутися діабет, бо вони просто не дожили. Все інше – це інтоксикація, негативний вплив діючої речовини або шпротного паштету. Якщо вони гинуть від цього препарату, то вочевидь, щось пішло не так… У такому разі одразу експеримент зупиняється і треба подумати, порадитись з колегами. Немає таких експериментальних моделей, під час яких масово гинуть тварини, бо лікарям це непотрібно. Проте у дисертації вони абсолютно відверто пишуть, що 60% тварин загинуло. Більше того, вони стверджують, що такий результат експерименту нормальний. Проте, вибачте, цій експериментальній моделі щонайменше 40 років, інші дослідники отримували не такі результати! Це говорить про якусь надзвичайну жорстокість: половина тварин вмирає і ти далі продовжуєш експеримент? Це жах.
Якщо тварини померли на початку експерименту, про будь-які наукові результати досліджень говорити не можна?
Смерть тварин перекреслює будь-які висновки дисертації. Це неякісне дослідження. Вони неправильно відтворювали діабет. Я сам у своїй лабораторії робив цю експериментальну модель – діючу речовину треба вводити обережно, і тоді загибелі тварин точно не буде, а через декілька тижнів починаються класичні прояви діабету у вигляді підвищення рівня глюкози, у збільшеному споживанні води. У цей момент і варто втручатися тим чи іншим лікарським препаратам, шукати нові засоби лікування діабету.
Поясніть, чому вас так ошелешила відповідь науковця на запитання, яке йому поставили члени спецради щодо достовірності показників експерименту?
Для того, щоб упевнитися, що науковці отримали вірогідні результати, вони проводять статистичну обробку результатів. Ця статистична обробка полягає в тому, що порівнюються певні цифри і вираховуються коефіцієнти, які дозволяють стверджувати, що наступні експерименти за тією ж методикою дадуть подібний результат із ймовірністю 95% або 99%. Якщо ця ймовірність дорівнює 95%, це виражається в наукових публікаціях як «достовірність 0.05». Ці цифри не мають ніякої розмірності, тобто вони не виражаються в умовних одиницях, не виражаються в кілограмах, грамах чи в цитратному буфері (розчин, який використовується у біохімії та молекулярній біології – «Главком»). Ріядх на захисті при свідках говорить, що він визначав достовірність експерименту у «0,1-0,5 цитратного буферу». Для науковця – це абсолютна абракадабра. Сказати таку дурню аспірант або здобувач наукового ступеня може на будь-якій вченій раді, але її члени мають реагувати. Наприклад, якщо це відбулось би на засіданні спецради в Інституті фізіології ( Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України – «Главком»), членом якої я є, там би одразу вся рада встала і спитала б: «Що?! Родовий відмінок вимірюється в кілограмах?! Серйозно?». Тоді аспіранту доведеться викручуватись і казати, що помилився. У спеціалізованій вченій раді при Сумському педінституті така абсурдна відповідь не викликала жодної реакції. І професор, голова цього засідання Віталій Шейко перепитує, як це заведено, у того члена ради, який питав, чи він задоволений відповіддю? А той відповідає: «Так».
Ви особисто знайомі з науковим керівником цієї роботи Оленою Боярчук? Як кандидат біологічних наук міг допустити таку роботу до захисту?
Це ще одна наша проблема, яка пов’язана із захистом дисертацій за спеціальністю «Патологічна фізіологія» – це особлива медична дисципліна, яка належить до фундаментальної медицини. Ось це розмежування між фундаментальною і клінічною дисциплінами робить її привабливою для захисту таких недоброякісних дисертацій. Керівниками таких робіт є, як правило, не патофізіологи. Чому я так кажу? Бо вони не беруть ніякої участі в роботі товариства патофізіологів. Ні цієї Боярчук, ні цього Авада Ріядха, ні інших «дослідників», які захищаються в Сумському педінституті я ніколи не бачив на конференціях, з’їздах, пленумах товариства патофізіологів. Ніколи не бачив їхніх публікацій в наших журналах, в яких друкуються патофізіологи. Однак вони вважають, що зробили дисертації з патологічної фізіології. Я їх не бачив, ніколи не чув, ніколи не спілкувався, враховуючи, що в цьому товаристві я з 1998 року. Керував цим товариством мій науковий керівник Олексій Мойбенко – видатний український патофізіолог, який вперше на цю проблему і натрапив.
Це почалося, коли у 2000-х в Луганську певні люди створили спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій за спеціальністю «Патологічна фізіологія». Нібито нічого поганого в тому не було. Пізніше ми побачили дисертації, які там захищалися. Це просто жах. Я пам’ятаю такі теми дисертацій: «Аналіз крові у борців легкої ваги», «Аналіз крові у борців важкої ваги». Потім були «Аналіз крові у борців класичного стилю», а потім «Аналіз крові у борців вільного стилю». Там була купа таких робіт, які до патологічної фізіології не мають ніякого відношення. Ця спеціалізована вчена рада продовжувала працювати, незважаючи на заперечення президента товариства патофізіологів академіка Мойбенка та інших патофізіологів. На початку російсько-української війни ця спецрада переїхала у Рубіжне, де неймовірними зусиллями професора та генетика Світлани Арбузової та інших вчених її «прикрили». Вони пручалися, просто до кінця стояли. Мені телефонував ректор переміщеного Луганського медичного інституту Ігор Іоффе і питав: «Як ви так можете з інститутом? Ми в таких умовах тут працюємо…». На що я йому порекомендував працювати якісніше. Після цього була створена спеціалізована вчена рада у Сумському педінституті імені Макаренка. У них налагоджена схема передачі якихось матеріальних ресурсів, тому що жодних інших підстав затверджувати такі дисертації немає. Найбільші підозри падають на Андрія Шевцова (директор департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН – «Главком») та Світлану Криштоф (заступник директора департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН – «Главком»), адже усі документи будь-якої спецради надходять до саме цього Департаменту, а вони вже вирішують питання із міністром.
Тобто хтось поставив дисертації на поток і заробляє на цьому?
У мене є підозри, що «дисертанти» свої питання вирішують саме через цих чиновників у міністерстві освіти і науки. На жаль, все це робиться і покривається міністром освіти Лілією Гриневич, адже департамент атестації кадрів узгоджує свої дії з нею. Вона не може не знати, ми до неї все це чітко доносили, називали прізвища. Її це влаштовує, у неї «все добре» і «підготовка наукових кадрів в Україні просто найкраща в світі». Такої кількості кандидатів наук немає в жодній країні. Ці фантастичні результати саме в галузях, в яких є очевидний занепад. Найбільша кількість дисертацій в Україні захищається з юридичних наук. Як у нас з правом? Не дуже, а дисертацій найбільше. На другому місці економічні науки. Як у нас з економікою? Так само. На третьому місці – медичні науки. Медицина у нас найкраща у світі. Всім зрозуміло, що в цих галузях застій або занепад. Чому вони там захищаються? Тому що гроші.
Вам відомо, скільки нині коштує захист кандидатської?
Вартість стартує від $10 тисяч – це разом дисертація, публікація і захист. Далі ціна коливається в залежності від прибутковості тої чи іншої спеціальності. Скажімо, в дерматовенерології, урології, акушерстві чи гінекології ставки вищі. Якщо звичайний лікар може просити за свій прийом від 500 гривень, то ця сума подвоюється, якщо він має науковий ступінь кандидата медичних наук. Ще раз подвоюється, якщо він стає доктором медичних наук. Науковий ступінь підвищує рейтинг лікарів в нашій феодальній державі.
Тут треба зрозуміти, якщо ви платите гроші, то вам нічого не треба робити. За вас все зроблять, напишуть текст, видадуть статті. Вам просто треба буде вийти на офіційний захід і зачитати текст. Можна відповідати на запитання, а можна і не відповідати. Все одно члени спецради знають, як на це реагувати. Ви можете собі уявити, як відповідав на запитання «професор» Янукович?
Нині ця «шпротна дисертація» офіційно затверджена?
Так. Більше того, вони (Міністерство освіти і науки – «Главком») у попередніх своїх постановах встановили, що неможливо оскаржувати затверджені дисертації. Ніякий навіть найчесніший суд вже не може зупинити наказ міністра про затвердження цих наукових ступенів. Можливо, через п’ять років у цій дисертації знайдуть плагіат, але навіть в такому разі її не можна буде оскаржити.
Згадаймо останнє дослідження близько 20 дисертацій, яке провела доктор філософських наук Тетяна Пархоменко. Воно говорить про те, що Україна продукує «на експорт» кандидатів наук. Цим користуються громадяни Китаю та Польщі, які купують ці наукові ступені, а потім приїжджають в свою країну з певним статусом. Навряд у них вдома хтось буде перевіряти, що саме їхній громадянин захистив українською мовою.
Після публікації інтерв’ю «Главком» отримав коментар представників Міністерства освіти і науки щодо скандалу у Сумському педінституті імені Макаренка.
Юрій Рашкевич, заступник міністра освіти:
Для початку розповім вам про систему захисту кандидатських дисертацій. Захист публічний, кожен присутній може виступити під час захисту і розвинути дискусію. Після цього відбувається таємне голосування і приймається ухвала вченої спецради за результатами таємного голосування. Після цього всі матеріали щодо захисту дисертації передаються у профільний департамент міністерства, і якщо не було жодних зауважень до захисту вона йде на атестаційну колегію Міносвіти, минаючи розгляд у експертній раді. Атестаційна колегія відбувається раз у два місяці і в середньому на ній розглядається близько 600 дисертацій. 99% з них - це ті, які йдуть без жодних зауважень, а інші – це ті, щодо яких були певні зауваження і які проходили через експертну раду.
Ця дисертація через експертну раду не проходила, жодних зауважень до неї не було і вона у автоматичному режимі була затверджена у числі інших шести сотень. Після цього виявляється зі слів професора Досенка, що до цієї роботи є такі істотні зауваження щодо поганої якості та непідготовленості дисертанта. Для мене лишається незрозумілим, чому доктор наук, спеціаліст, член експертної ради за цією спеціальністю (йдеться про Віктора Досенка – «Главком») не виступив чи не вжив інших заходів, щоби інформація про цю дисертацію стала відома на рівні Міністерства освіти.
Зараз ми (Міністерство освіти і науки – «Главком») навіть де-юре не маємо ніяких повноважень втрутитися, бо дисертація вже затверджена. Тепер цю роботу направляти на експертизу немає сенсу… Людина вже отримала диплом кандидата наук. Тепер зі сторони Міністерства освіти та науки до цієї вченої спеціалізованої ради буде посилена увага.
Коментарі — 0