Скандали вступної кампанії-2017, або Як електронна система «обрізала» бюджетні місця

Перші явні проблеми оголились у середині липня – у Єдиній державній електронній базі з питань освіти зникли 40 тисяч конкурсних заяв вступників.  У Міносвіти виправдовувалися, мовляв, це трапилось через раптову атаку вірусом Petya.A, пізніше вже говорилось про те, що система не витримала напливу заяв абітурієнтів. Абітурієнтам довелося особисто поновлювати заяви.

Ще однією проблемою став введений напередодні вступної кампанії так званий сільський коефіцієнт. Запровадження коефіцієнту наробило галасу, оскільки дехто вбачав у ньому певну несправедливість розподілення бюджетних місць. Зазначимо, що цього року конкурсний бал балансується на регіональний, галузевий, сільський та першочерговий коефіцієнти. За словами, колишнього керівника Українського центру оцінювання якості освіти Ігора Лікарчука, введенням коефіцієнта нівелюється ідея зовнішнього оцінювання як рівного доступу до вищих навчальних закладів. Діти із сільської місцевості мають переваги над містянами, а це є порушення Конституції України в частині гарантування доступу до вищої освіти на конкурсній засаді.

До речі, саме через плутанину із введенням сільського коефіцієнту, цьогоріч, Міносвіти на шість годин затримало публікацію списків вступників, які пройшли на держзамовлення до вищих навчальних закладів.

Та чи не найбільш резонансною стала проблема отримання місць державного замовлення. Виші обіцяли абітурієнтам певну кількість бюджетних місць, натомість – значно «урізали» ці місця. Обурені були і викладачі, і абітурієнти.  ВНЗ розраховували на певну кількість бюджетників, яких мала фінансувати держава, вступники – на певні спеціальності, на які не вдалося вступити. Лише пізніше стало відомо, що кількість бюджетників – це наслідок нової системи розподілу держзамовлення між українськими вишами.

Олії у вогонь конфлікту додали проблеми в комунікації освітян та абітурієнтів – вступники часто не розуміли, що саме вимагає від них Єдина державна електронна база з питань освіти. Наприклад, через ЄДЕБО стався черговий конфуз вступної кампанії - в електронних кабінетах вступників 1 серпня з’явилась інформація про рекомендації до зарахування на місця державного замовлення, а стосовно рекомендації до зарахування на контрактні місця – ні. Пізніше абітурієнтам пояснили, що статус «Допущено до конкурсу» означає, що заяву допущено до участі у конкурсному відборі на навчання за контрактом.

Нова  електронна система, вартістю 9 млн грн, була розроблена ПАТ «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»  наприкінці березня. А вже 22 травня завершилися її випробування. Отримавши «добро» на використання від розробників, міністерство запустило систему в дію. Проте задовго до закінчення вступної кампанії на ЄДЕБО обрушився шквал критики від незалежних експертів. У міністерстві погоджуються: вступна кампанія є проблемною. Проте причиною називають не короткий термін тестування ЄДЕБО, а людський фактор – погіршення народжуваності в Україні, що позначається на кількості вступників.

За словами Ігоря Лікарчука, у «провалі» вступної кампанії-2017 винна зовсім не програма, а передусім непрофесіоналізм чиновників, який і спричинив всі подальші проблеми вступу до ВНЗ.

Щоб розібратися, в чому причина скандальної вступної кампанії-2017, «Главком» поспілкувався з директором департаменту вищої освіти Міносвіти України Олегом Шаровим.

Олег Шаров

Які головні проблеми вступної кампанії-2017, на ваш погляд, можна виділити? Певно, в першу чергу - це помилки у функціонуванні Єдиної державної електронної бази з питань освіти?

Ні, абсолютно інше. Головна проблема цьогорічної вступної кампанії – це демографія. В цьому році, і в наступному буде найбільший демографічний спад. Це та народжуваність, яка була у 2000-2001-х, дітей було дуже мало, тому зараз дуже мало випускників та вступників до вишів. В цьому році всього 233 тис. випускників 11-х класів. Це дуже мало. В минулому році було 211 тис., але для нас ще нещодавно були нормальними цифри у 350 тис. випускників на рік. Працівники університетів, ще пам’ятають, коли до нас приходили вчитись ті, хто народжувався 17 років тому, це було близько 750-800 тис. осіб. Відчуваєте двократну різницю? Сьогодні не скільки вступники борються за місце в університеті, скільки університети борються за вступників. Друге – це боротьба вступників та університетів за бюджетні місця. Стало так мало бюджетних місць, що їх не вистачає не тільки вступникам, що завжди було, але і не вистачає університетам, а тому йде одночасна боротьба випускників і університетів за бюджетні місця.

Кількість бюджетних місць, які заявляли університети, фактично не відповідали тій кількості, яка пізніше була оголошена. В чому причина?

Це так, але виглядає воно по-другому. Ми працюємо в умовах адресного розміщення державного замовлення. Що принципово? Місце державного замовлення надається не вищому навчальному закладу, який потім вирішує кого взяти на це місце, а кого не взяти, а вступнику, який показав кращий результат ЗНО. Ось відповідно до того, в якому університеті хоче навчатись цей вступник, туди це місце і йде. Вищі навчальні заклади визначають максимальні обсяги держзамовлення – це та кількість, яку вони можуть взяти. Для них проблематично взяти більше, ніж цей максимальний обсяг. І цей максимальний обсяг і оприлюднюється для абітурієнтів і на нього дійсно орієнтується частина вступників, які не прочитали нормативну базу і не знають навіть, що це такий відбір проходить вже не перший рік. Максимальний обсяг держзамовлення кожен університет закладає  свій, звичайно, там є певна регламентація, певні регулювання, тим не менш сума цих максимальних обсягів по відповідних спеціальностях традиційно суттєво більша, ніж той обсяг державного замовлення, який видається Кабміном. І тут знову згадаємо про демографію. Вступників мало, а університети у нас розраховано на більшу кількість студентів. Потужності університетів дозволяють навчати набагато більше людей, ніж університети можуть взяти, як на бюджет, так і на контракт. Від цього ми маємо досить простий ефект. Загальна кількість тих бюджетних  місць, що пропонують університети, значно більша, ніж ті місця, які фактично отримують абітурієнти. І тому виникає такий процес, що університет виставляє максимум 10 місць, а реально отримує три. Я хочу сказати, що дехто і нуль отримує. І хтось лишається розчарованим. Це означає тільки одне: серед тих людей, хто хотів вступати в цей університет, на цю освітню програму, не було достатньої кількості людей, що мають дійсно високий бал ЗНО. Якби вони були, той цей університет отримав би державне замовлення.

Як діє система пріоритетів під час відбору конкурсних заяв? Непоодинокі випадки, коли бюджетне місце отримував вступник із високим балом ЗНО, але із невеликим заявленим пріоритетом на вступ у певний виш, а ті, хто дуже хотів, але мав трохи менший бал, залишались за бортом системи…

Проходить людина з вищим балом. Пріоритетність – це всього-на-всього черговість розгляду заяв і не більше. Ключевий показник – це конкурсний бал. Потрапляє на бюджет та людина, яка має більший конкурсний бал, ніж у інших.  Але ця людина також має право на декілька заяв і спочатку дивиться, чи достатній її бал, щоб пройти на державне місце за першою пріоритетністю, якщо виявляється недостатньою, дивляться за другою, за третьою, за четвертою і так далі до дев’ятої, але порівнюються винятково конкурсні бали. Пріоритетності порівнюються у одному-єдиному випадку: якщо конкурсні бали збігаються із точністю до однієї тисячної. Я думаю, ви розумієте, наскільки це нечасто відбувається.

Чому виникли проблеми із функціонуванням ЄДЕБО?

Була зроблена нова система, оскільки стара система не підтримувала вже єдину державну базу, її не адаптували до змін законодавства. Це було пов’язано з тим, що стара система належала приватним особам. Кожен раз будь-яка зміна в цій системі потребувала додаткової  домовленості. Навряд чи це теж було ефективно, оскільки міністерство теж повинно мати оперативно доопрацьовувати систему, її вдосконалювати. Життя не стоїть на місці, а реформа вищої освіти, наприклад, вимагає достатньо швидких дій. Коли власники старої системи відмовились її доопрацьовувати, було ухвалено рішення,  що буде розроблено нову систему. Саме міністерство програмну продукцію не створює, тому було оголошено відкритий тендер, який проводив адміністратор системи ДП «Інфоресурс». Цей відкритий тендер визначив переможця. За нашою доброю українською традицією, коли проводять тендер, хтось пише скаргу. Вона не була обґрунтована, а тому відхилена, проте декілька тижнів витратили на її розгляд. Ми фактично почали писати нову систему у березні.  Інша справа, що відбулися її випробування, але її промислової, дослідної експлуатації, звичайно, бракувало. Це призвело до того, що виплили деякі речі, які бувають при використанні таких складних систем, коли одночасно нею користуються десятки тисяч людей.

Чи можна було раніше розробити нову програму, аби уникнути цих наслідків?

Мабуть все було б можливо, якби на той момент існували відповідні ресурси. Тендери теж не можна оголошувати, коли невідомо під які гроші. Спочатку треба вирішити фінансове питання. Я думаю, ви розумієте, що сьогодні без оплати теж ніхто нічого робити не буде. Тому поки вирішувались усі ці організаційні питання, певний час пройшов. Міністерство тоді дуже поспішало, часу було згаяно мінімум, ми більше втратили тоді, коли чекали на розгляд скарги. Тут вже нічого не зробиш.

Є випадки необґрунтованого масового присвоєння сільського коефіцієнту школам, які не є сільськими. Як ви думаєте, чому це сталося?

Тут все просто. Сільський коефіцієнт – це новий інструмент. У попередні роки його не було, він достатньо складний в адмініструванні, до нього треба звикнути, навчитись ним користуватись. Є два документи, які дають право на сільський коефіцієнт – це довідка про реєстрацію у сільській місцевості, а також документ про закінчення школи, яка знаходиться в сільському населеному пункті.  Частина наших адміністрацій на місцях, які приймали документи, які присвоїли цей коефіцієнт, зосередилися на одному документі. Думаю, це відбулось через брак досвіду. Міністерство у своїх листах детально роз’яснювало все, що стосувалося довідки. Ми вважали, що з сільським статусом шкіл, які розміщені у сільській місцевості, жодних проблем немає. А проблеми тут виникли. Був написаний лист навчальним закладам, ми звернули їх увагу на проблему, показали приклади, дали час на виправлення, тому цю роботу було виконано. 

Але ж через те, що були неправильно подані дані, відбулася затримка оприлюднення списків вступників на бюджет…

У нас дійсно відбулася ця затримка. Шість годин. Тут немає особливо чим пишатись, але я думаю, що це теж не було особливо смертельним. Взагалі я хочу сказати, що так багато людей були переконані, що оголошення державного замовлення не буде першого серпня, тому для них було повною несподіванкою, коли нехай не о 12:00, а о 18:00 все-таки адресне розміщення було оголошене.

Чому так погано відбувалась комунікація із вступниками та їх батьками?  Багато хто скаржився, що через статус «Допущено до конкурсу» у електронному кабінеті деякі вступники не встигли вчасно подати документи на контракт.  Чи можна було одразу зробити єдину інструкцію із всієї вступної кампанії?

Справа в тому, що це лише питання навчальних закладів і лише вони самостійно надають рекомендації на контракт. І це абсолютно правильно, один виш готовий до цього першого серпня, інший – третього. Плюс до цього ще є такий момент: одна справа, коли вступник здобув місце державного замовлення, інша справа – вступник, який не здобув державного замовлення. Тут я ніякої проблеми не бачу. Були роки, коли до завершення зарахування на державне замовлення, ніяк не можна було рекомендувати на контракт.  «Допущено до конкурсу» увечері першого серпня означало тільки, що людина не здобула державного місця. Багато навчальних закладів починають давати офіційні рекомендації на контракт тоді, коли вони вже впорались з бюджетом.

Також абітурієнти скаржаться на введені коефіцієнти, які начебто надають перевагу сільським дітям? Чи це є так?

Ви знаєте, це справді надає перевагу. З іншого боку ми постійно стикаємося з іншим: під час проходження ЗНО діти із сільської місцевості складають його традиційно гірше, ніж діти із міських шкіл і якимось чином це потрібно все-таки враховувати. Вони складають його погано не тому, що вони такі погані, а тому що у багатьох сільських школах, на жаль, немає умов для нормального навчання. І якраз оці реформи, що зараз запровадило міністерство – створення опорних шкіл на рівні 5-9 класу, надалі планується створення старших профільних шкіл на рівні 10-11 класу. Це все покликане вирішити цю проблему і вирівняти рівень підготовки вступників сільських і місцевих шкіл. Освіта – це достатньо інертна галузь, в ній можна щось запропонувати, але не можна це дуже швидко зробити, поки люди, грубо кажучи, навчаться, пройде певний час і тому, якщо міністерство сьогодні планує створення опорних шкіл, треба розуміти, що реальністю це стане через кілька років. А на ці роки нам потрібні якісь інструменти,  ось таким інструментом і виступає сільський коефіцієнт.

Чи на сьогодні можна вважати, що розподіл місць державного замовлення став справедливим, а неточності усунуті?

Так. Ми вважаємо, що розподіл став справедливим.