Український посол, який «дістав» Путіна: Організатори засідання глав держав СНД навіть стільці у нашої делегації забирали

Український дипломат Микола Дорошенко став відомим широкому загалу після 17 вересня 2016 року. Під час засідання глав країн СНД у Киргизстані, в присутності президента Росії Володимира Путіна посол публічно виступив проти передачі Росії головування в цій організації. Дорошенко змусив президента країни-агресора вступити у дискусію та захищатися.

Дискусія на підвищених тонах з новою силою продовжилася вже у лютому цього року, після зустрічі українського посла із кількома киргизькими журналістами. Посол РФ Андрій Крутько на шпальтах кількох киргизьких видань, зокрема на сайті vesti.kg, опублікував критичну відповідь нашому дипломатові. А місцева газета «Дело №» надрукувала критичну статтю про цю зустріч, щоправда, не надавши можливості Миколі Дорошенку висловити свою позицію. Український дипломат опублікував відкритого листа із цього приводу, проте газета, яка не дотрималася стандартів об’єктивності, досі ніяк не відреагувала.

Дорошенко, який працює у Киргизстані з літа 2015 року, переконує, що за останніх два роки киргизи почали прихильніше ставитися до України. Попри російську пропаганду та засилля відверто проросійських текстів у окремих місцевих виданнях, здебільшого ЗМІ Киргизстану є об’єктивними. В інтерв’ю «Главкому» український дипломат розповів про дискусію з Путіним та пояснив, чому нейтралітет Киргизстану в питанні війни в Україні та захоплення Криму слід вважати нашим успіхом.

Ви з Андрієм Крутьком не перший день працюєте в Киргизстані, чому саме зараз ваш російський колега критично висловився про вашу діяльність?

Я регулярно проводжу зустрічі з киргизькими журналістами – доношу правдиву інформацію про події в Україні. Не хочу бути банальним, використовуючи різноманітні кліше на кшталт «інформаційна війна» та «дипломатичний фронт», але до певної міри саме ці формулювання тут відповідають дійсності. За півтора року моєї каденції в Киргизстані я спостерігав за зміною сприйняття киргизами України та українців. Гадаю, що мені вдалося певною мірою зруйнувати стереотипи щодо нашої країни в інформаційному просторі, де беззастережно домінує Російська Федерація.

Що стосується заочного діалогу, який виник з російським послом, не буду приховувати, для мене це була несподіванка. Зі зрозумілих причин ми не спілкуємося, стосунків не підтримуємо. Пересікаємося лише на офіційних заходах. Особливої активності він до останнього часу не проявляв щодо моєї роботи, просто ігнорував. Пам’ятаю своє велике інтерв’ю киргизькому виданню «Новые лица», яке передрукував сайт нашого МЗС. Там були розставлені чіткі акценти щодо українсько-російських відносин. Тоді не було жодної реакції з боку російського дипломата. А ось зараз він розмістив свій коментар у киргизьких ЗМІ.

Навряд чи це сталося через те, що його щось особисто зачепило. Ті, хто добре знає російську дипломатичну машину, розуміє, що мій візаві отримав інструкції з Росії і фактично розпочав такий «діалог», аби вирівняти ситуацію. Проблема в тому, що російська сторона за звичкою недооцінює свободу киргизьких ЗМІ, а для багатьох киргизьких журналістів об’єктивність і неупередженість – це спосіб існування. Я їх за це поважаю і співпрацюю з ними як із партнерами.

Нещодавно в газеті «Республіка» було надруковано два повідомлення про мою зустріч із киргизькими журналістами. Публікація вийшла з яскравою назвою «Україна вимагає справедливості». Я розповів журналістам про наш позов до Міжнародного суду ООН і про порушення Росією міжнародного права, про фінансування нею тероризму. Мав розмову також зі своїми колегами, послами. Вони мені підтвердили, що в багатьох країнах використовуються ті самі кліше і ті самі звинувачення.

Видання, яке розмістило критику на вашу адресу з боку російського дипломата, надало вам місце для відповіді?

Ні, до цього часу ніяк не відреагували на моє прохання. Посольство опублікувало відкритий лист із цього приводу.

Найбільший резонанс в Україні викликала ваша полеміка з президентом Путіним у вересні минулого року. Вступити у дискусію з ним було вашим особистим рішенням?

Полеміка з главами держав на майданчиках міжнародних організацій щодо таких гострих питань, як окупація Криму та Донбасу, – це точно не те, чим я, посол у Киргизькій Республіці, займаюся щодня. На такому високому рівні імпровізації практично не буває. Кожен крок ретельно прораховується і дипломатичний демарш теж. Над його підготовкою працювали, можна сказати, десятки людей. І міністерство закордонних справ, і адміністрація президента, інші державні установи. І це правильно, так має функціонувати державний апарат. Звісно, всі мої дії були узгоджені з центром. Тобто моїм завданням було виголосити позицію України, тому я проявив ініціативу, виступив. Хоча мав шалений супротив цьому виступу з боку секретаріату СНД, який перешкоджав, усе робив для того, аби я не мав можливості натиснути кнопку мікрофона. Та взагалі все робилося для того, щоб представника України на цьому заході не було. Скажу відверто, мені відмовляли в участі на тому сумнозвісному закритому засіданні глав держав СНД. Хоча я мав повне право бути там присутнім (тоді МЗС України виступило з публічним осудом ситуації, що склалася).

Перед засіданням глав держав мав відбутися консультативний комітет, під час якого планувалось обговорити порядок денний. Але мені виконком СНД навіть не повідомив, де буде проводитися це засідання. Я його сам розшукав, знайшов готель, де його проводять, приїхав і доніс необхідну інформацію. Далі на мене чинили психологічний тиск, робили інші кроки, аби мене не пустити на засідання глав держав СНД. Організатори використовували кожну процедуру і протокольну зачіпку для того, щоб вибити ґрунт у мене з-під ніг. Наприклад, на кожному заході, що передував засіданню глав держав, в української делегації, яка мала свої місця за столом, зникало щоразу по стільцю. Хоча за протоколом поруч із головою делегації сидять ще дві особи.

Чому той діалог із Путіним став відомим? Ніхто не очікував, що буде вестися відеозйомка нашої дискусії. Зазвичай після відкриття подібних засідань журналістам дозволяють зробити кілька протокольних кадрів, а потім просять залишити залу. Але цього разу сталося інакше. Можливо, причина в чотиригодинному запізненні російського президента. Організатори втратили обачність, не попросили вчасно журналістів вийти і демарш України зафіксували сотні теле- і фотокамер. Запобігти витоку інформації було вже неможливо, тому Путіну довелося взяти слово. Неординарна ситуація: глава держави має реагувати на посла, давати йому пояснення. Потім Росія таки прийняла головування в СНД, із чим Україна, звісна річ, не погодилася. Українська делегація на знак протесту залишила захід.

Після цього випадку мене почали ідентифікувати в країні, з’явилася впізнаваність. Дехто з колег-дипломатів до мене підходив, висловлював подяку. Я сприймаю це як певний бонус: легше відкриваються двері владних кабінетів, є підвищена суспільна увага.

Президент Порошенко вам дзвонив, дякував?

Загалом я просто належним чином виконав свою роботу. Впевнений, що президент знає про цей випадок, але у нього багато більш нагальних питань.

Як саме змінилося ставлення киргизів до українців останніми роками?

Я приїхав до країни в липні 2015 року. Киргизстан сам неодноразово переживав бурхливі зміни влади. Киргизьке суспільство досить швидко розібралося у тих подіях і склало думку щодо президента Януковича, який втратив довіру українського народу. Натомість події в Криму виглядали не так чітко. Описаний російською пропагандою так званий референдум породив неоднозначну реакцію, Кремль чинив шалений тиск на всіх партнерів і союзників з вимогою визнання його результатів, у тому числі на Киргизстан. З Донбасом усе було ще складніше. Спочатку, мені здається, і в Україні не всі відрізняли шахтарів від російських солдатів. Тоді на кону для Киргизстану стояло питання вступу у Митний союз, який потім трансформувався в Євразійський економічний союз. І цілком логічно, що Росія як організатор і рушійна сила цього об’єднання мала всі можливості призупинити або скасувати приєднання Киргизької Республіки до ЄврАзЕС. Будучи затиснутим цими обставинами, Киргизстан усе-таки обрав позицію нейтралітету і невтручання в українсько-російський конфлікт. Яскравий приклад – принципова позиція під час голосування у міжнародних організаціях щодо подій в Україні. І особисто я розглядаю відсутність киргизької делегації під час голосування резолюцій Генеральної асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року та 71/205 від 19 грудня минулого року як частину зваженої і послідовної підтримки. Для нас, для українців, така позиція пострадянської держави вже вважається великим досягненням.

Чи є у нас можливості ще більше впливати на позицію Бішкека?

На жаль, на тлі того, що сталося в нашій країні у 2014 році, діалог між Україною і Киргизстаном зазнав певного охолодження. І не останню роль у цьому процесі відіграє цілеспрямована робота російських дипломатів. Повірте, я не намагаюся скрізь шукати «руку Кремля». Але наразі обставини складаються саме таким чином. Маю сподівання, що зустріч керівників МЗС Павла Клімкіна і Ерлана Абдилдаєва, яка відбулася 8-9 грудня минулого року під час засідання Ради ОБСЄ, стала відправним пунктом відновлення політичного діалогу між Києвом та Бішкеком.

Чи планується цього року зустріч президентів Петра Порошенка і Алмазбека Атамбаєва?

Наразі плануємо провести перш за все четверте засідання міжурядової комісії з економічної  співпраці. І за результатами її роботи матимемо чітке розуміння наших подальших кроків. Зустріч двох президентів не запланована.

Товарообіг між Україною і Киргизстаном за останні роки знизився майже на 50%. Які показники маємо сьогодні?

Загальний товарообіг починаючи з 2013 року зазнає зниження. Для прикладу: в 2013 році товарообіг становив $160 млн, у 2014-му – $120 млн, у 2015-му – $86 млн. Загальний обсяг обміну товарами за 11 місяців минулого року становив $39,2 млн – на 49,4%, або на $38,4 млн менше за показники січня–листопада 2015 року. Експорт товарів з України до Киргизстану становив $37,6 млн. Імпорт з Киргизстану – $1,7 млн, на 71% менше за аналогічний період 2015 року. Український експорт складається переважно з цукру, кондитерських виробів, фармацевтичної продукції, зернових і продуктів переробки, картону, паперу, електричних машин. Імпорт – транспортні засоби. Щодо експорту: спостерігаємо зростання лише у фармацевтичній групі – на 64% порівняно з аналогічним періодом 2015 року. Тоді як у решті груп ми бачимо значне падіння.

Є проблема транзиту товарів між нашими державами через те, що Росія блокує торгівлю. Чи знайдено спосіб, як обійти ці перешкоди?

Першопричиною такого падіння нашого експорту є укази президента Росії щодо обмеження автоперевезення українських товарів територією РФ. На зменшення торгівлі вплинуло і поступове відновлення киргизькою стороною потужностей з виробництва цукру. Український цукор потрапив під вилучення, незважаючи на те, що ми всі нібито працюємо у зоні вільної торгівлі. Так чи інакше, Киргизстан має декілька цукрових заводів, на яких переробляється тростинний цукор. Вони невдовзі на 70% забезпечуватимуть свої потреби власним цукром.

Щодо 2017 року, не хотів би виглядати песимістом, але передумов для покращення немає.

До речі, що цікаво, заборони і обмеження, введені Росією, поширювалися певний час лише на українські товари, киргизькі ж могли спокійно потрапляти на наш ринок. Це я розцінюю як прояв гібридної війни проти України. Дії росіян є неправомірними, я на цьому наголошую під час зустрічей зі своїми киргизькими партнерами, оскільки вони суперечать статті 5 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 1994 року, вони порушують принципи Світової організації торгівлі.

За таких несприятливих обставин виходом для розвитку нашого партнерства може стати спрямування товарообігу через транскаспійський морський шлях, хоча він частково проходить і по суші. Великі очікування у нас також покладені на відновлення прямого авіасполучення Київ – Бішкек, що дозволить оперативно доставляти окремі групи товарів, зокрема продукти харчування з малим терміном зберігання, можливо, фармацевтичну продукцію.

Наразі немає авіасполучення. Чому?

Це болюче питання. Співпраця між Україною та Киргизстаном у туристичній галузі перебуває на дуже низькому рівні. По-перше, відсутній взаємний попит на туристичні напрямки. Він і виникнути не може без прямого авіасполучення. Та й низька мобільність до таких подорожей як українців, так і киргизів не сприяє пожвавленню. Якщо до цього додати діяльність у Киргизстані російських інформагентств і телеканалів, які змальовують Україну як терористичну, фашистську державу, то результат відповідний. У 2015 році я організовував бізнес-форум у Києві для киргизьких бізнесменів. Тоді згоду на участь дали понад 30 бізнесменів. Але коли вже час дійшов до справи, то приїхала лише половина з них.

Чого бояться?

Були різні пояснення. Ніхто не казав, що боїться, але інформаційна війна і російські канали, які розповідають, що в Україні вбивають за російську мову, явно не посприяли. До мене підходив дорослий чоловік, у якого родичі у Львові, і абсолютно серйозно запитував, чи не заарештують його за російську мову, якщо він поїде до Львова. Довелося пояснювати людині, що це велика дурниця.

Попри негативи є й позитив – це безвізовий режим між Україною і Киргизстаном. Так, це поки що ситуацію не рятує, але це важливо. Не допомагають і туристичні оператори в Киргизстані. Якщо проїдетеся вулицями міст, то всюди бачитимете пропозиції туристичних маршрутів до ОАЕ, Туреччини, Китаю, країн Європейського союзу, але не України.

У Киргизстані є чудовий лижний курорт у місті Каракол. Дехто з українців приїздить сюди. Є гарні пішохідні маршрути у горах. Їдуть сюди швейцарці, німці, корейці. Щодо авіасполучення я звертався до Міністерства інфраструктури з цього приводу, до наших перевізників, до МАУ. В цій авіакомпанії відповіли, що маршрут заморожено, але вони не відкидають ідею відновлення. Обговорювалась можливість відкриття нового маршруту компанією «Atlas Jet Україна», але наразі її практичних кроків немає. Все впирається в наповненість літака, яка, за підрахунками авіакомпаній, буде недостатньою… Ми провели переговори з представниками Киргизстану, запропонували обговорити можливість надання знижки міжнародним аеропортом «Манас» для рейсів в Україну. І вони погодилися дати знижку на обслуговування літаків на 10–40% на термін до одного року. А це вже щось. Справа за авіакомпаніями.

Микола Дорошенко з дружиною Наталією

З ваших слів, пропаганда РФ таки дієва у Киргизстані.

Тут працюють російські телеканали. Тому самі можете зробити висновки, якою є пропаганда. До честі місцевих ЗМІ, вони інформацію російських медіа не поширюють. Тут є велика російська громада, близько 12%, які споживають російський інформаційний продукт. Тим часом наше посольство, мабуть, є чи не єдиним джерелом інформації про Україну, ми поширюємо наші прес-релізи, проводимо зустрічі з журналістами, час від часу мене запрошують на місцеві радіо і телеканали. Також зустрічаюся зі студентами, читаю лекції. Це теж впливає на формування думки про Україну.

Які українські теми порушують місцеві журналісти?

Увага до України у киргизьких ЗМІ мінімальна. Я вдячний, що вони не пишуть поганого. Пам’ятаю, коли з’явилася інформація, що Україна отримає безвізовий режим із Європейським союзом, це стало топовою темою багатьох видань. Думаю, напишуть про це і тоді, коли ми нарешті отримаємо безвіз. Киргизькі ЗМІ більш орієнтовані на внутрішні проблеми, місце Киргизстану у світі, тим паче зараз, у рік президентських виборів, які відбудуться восени 2017 року.

Між Киргизстаном та Узбекистаном час від часу виникають збройні сутички через територію, яку кожна з держав вважає своєю. Чи можна цей територіальний конфлікт порівняти з українсько-російським конфліктом?

Порівнювати не можна. Кожен конфлікт є унікальним, в кожного своя природа, свої чинники, своя логіка і шляхи врегулювання. У відносинах Киргизстану і Узбекистану бувають моменти напруження. Дуже сподіваюся, що киргизам та узбекам вистачить терпіння й мудрості жити в мирі. Останнім часом я спостерігаю відкритість у торгівлі, активність прикордонної співпраці між ними. Це є позитивним моментом. Невдовзі проводитиметься демаркація кордону, яка необхідна для нормальних, добросусідських взаємин.

Сьогодні зрозуміло, що двосторонні відносини України і Росії отруєні на десятиріччя вперед спробою анексувати Крим, збройним вторгненням. Це не дрібний прикордонний інцидент, який можна загладити дипломатичним шляхом. Агресія, застосування проти України сучасної зброї, знищення тисяч людей – ці рани загояться не швидко, якщо взагалі загояться. Я би не проводив тут жодних паралелей. Можу з упевненістю сказати, що порівняння з киргизько-узбецькою ситуацією некоректні.