Зірка «Тихої Нави» Сергій Кисіль – про те, як створювалася перша українська кіносенсація 2026 року
Сергій Кисіль: «Українське кіно-серіальне виробництво встає з колін»
Вихід першого українського серіалу у стилі true crime (жанр кіно про розслідування реального злочину, – «Главком») «Тиха Нава» став яскравою подією у світі українського кіно. У соцмережах бурхливо обговорюють восьмисерійну кіноепопею, особливо гуде Threads: частина користувачів мережі захлинаються від захоплення, інші вважають серіал переоціненим. Треті просто відзначають, що Україна спромоглась зняти багатосерійний фільм у найкращих традиціях західних кіновиробників. Адже вісім – це стандартна кількість серій для одного сезону сучасних культових серіалів, а містичний детектив – один із найбільш затребуваних жанрів.
В основу сюжету покладена історія розслідування злочинів Елвіса – маніяка з Васильківського району Київської області, на рахунку якого – 206 жертв. У серіалі кількість жертв зменшили вдвоє. Цікавим є також саме визначення «серіал, у стилі true crime». Це не класичний true crime, стовідсотково заснований на реальних подіях, а ніби серіал, знятий за мотивами реальних подій, без документальної точності. Обігравання справжньої історії.
Знавці відзначають сміливість та професійність роботи операторів. Акторський склад справді вражає. Головні ролі зіграли зірка «Камінь, ножиці, папір» та кіноадаптації «Декамерону» від Netflix Олександр Рудинський; затребуваний актор дубляжу голлівудських мультиків та офіційний голос Джеймса Бонда Михайло Жорін; відомий своїми легендарними кіноролями «поганців» Сергій Кисіль, а також молода талановита акторка Анастасія Пустовіт.
До слова, у глядачів склалось неоднозначне враження про гру Пустовіт: мовляв, грає вона подекуди гіперболізовано, грішить занадто різкими переходами від одного амплуа до іншого. Втім, це можна пояснити багатогранністю персонажа Пустовіт. За задумом режисера, її героїня – одночасно і femme fatal, і жертва обставин, і «свій хлопець» у чоловічому колективі, і врешті, жінка, якій доводиться підлаштовувати під жорсткі правила гри у світі, де панують чоловіки.
Справедливості заради, зазначимо, що навіть до досвідченого Рудинського у публіки є претензії: мовляв, той не демонструє наявний у нього широкий акторський діапазон, а його манера гри – занадто відсторонена. Втім, можливо, режисерський задум таким і був?
Знову-таки, заради справедливості зазначимо, що саме гру акторів більшість користувачів соцмереж вважають і головною принадою серіалу.
Проте неоднозначні відгуки глядачів на цьому не закінчуються. Знайшлися знавці, які стверджують, що «Тиха Нава» не лише за вайбом, а й за ключовими сюжетними подіями та навіть персонажами начебто «злизана» з романа-бестселлера Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма» (перше видання 2020 року).
Однакових рис справді чимало: з Києва до маленького міста приїздить слідчий, у якого є свої скелети у шафі. Його задача – розслідування серії злочинів: зґвалтувань та вбивств. Мешканці містечка демонструють повну пасивність, а місцеві правоохоронці не просто не допомагають, а чинять потужний спротив розслідуванню. Є тут і мер міста, який зацікавлений лише у залученні фінансування для будівництва заводу у місті і мріє нажитися на цьому. Є тут і любовні трикутники, і тотальна несправедливість, і містичні вплетення… Хоча один зі сценаристів «Тихої Нави», Артем Кобзан, стверджує, що при створенні серіалу надихався іспанським серіалом «Полювання. Монте Пердідо» та британською драмою «Дублінські вбивства». Обидва – 2019 року.
Поза всім цим не можна не визнати, що «Тиха Нава» – справді визначний серіал, який став новою віхою українського кіновиробництва. І навіть той факт, що цей серіал викликав такі бурхливі дискусії, прямо це підтверджує.
Про процес зйомок та його складнощі, про власні враження від серіалу, про процес, а також про серіальну індустрію в Україні в інтерв’ю «Главкому» розповів виконавець однієї з головних ролей – мера міста Тиха Нава Фоменка – Сергій Кисіль.
«У мене було всього п'ять знімальних днів»
Ваш персонаж, мер міста Тиха Нава Фоменко, особисто мені дуже перегукується з вашим персонажем з «Жіночого Лікаря», лікарем Олегом Мельником. Навіть виникало відчуття, що Фоменко написаний спеціально під вас. Так і було, чи ви проходили кастинг?
Ні, він не був писаний під мене. І я не погоджусь з вами, що Фоменко схожий на Мельника. Звичайно, можуть бути спільні риси, тому що ми, актори, хоч і намагаємось відокремлювати себе від персонажів, але допускаються деякі притаманні конкретній людині емоції, жести, але я завжди намагаюся робити всіх своїх поганців дуже різними.
Був кастинг, і я пробувався на три ролі: Гордієнко – слідчий з Києва, Капінос – голова місцевої поліції та, власне, мер Тихої Нави. Обрали мене на роль мера.
Ви питали в Instagram у своїх фоловерів, яка ще роль у серіалі вам пасувала, крім мера. А кого б вам ще було цікаво зіграти?
Знаєте, після перегляду серіалу, я усвідомив, що вже б нічого взагалі не міняв. Як на мене, кастинг-директорка Аня Сахарова спрацювала прекрасно. Тому про те, кого б ще я хотів зіграти, зараз запізно говорити. Вважаю, що кожен на своєму місці.
Які у вас були враження від сценарію?
З цим тріо сценаристів – Артемом Кобзаном, Євгенією Савиченко, Марком Лимаренком – я працюю не вперше. Співпрацював з ними у проєктах «Шлях», «Я – Надія».
До речі, саме вони написали сценарій до прекрасного серіалу «Митець», який я із задоволенням подивився буквально тиждень назад. І мені завжди дуже комфортно працювати з їхніми сценаріями, тому що там добре прописані всі персонажі, всі події. Я був під враженням, тому що це є перший серйозний детектив України. Мені взагалі не хотілося ніяких змін.
Судячи з коментарів у соцмережах, люди хочуть дивитися українське
Якою була атмосфера на знімальному майданчику?
Насправді у мене було всього п'ять знімальних днів. І я вважаю брак часу великою проблемою нашого серіального кіновиробництва. Бувало, що ти просто не маєш часу, аби зробити додатковий дубль. Наприклад, на сцену, коли Фоменко ґвалтує Кіру – а це була остання сцена в знімальному дні, – було відведено лише сім хвилин. Тому, звичайно, зараз продивляючись серіал, я ловлю себе на думці, що отут і тут зробив би по-іншому. Я думаю, що навіть найбільш геніальний актор не зробив би за сім хвилин чогось такого, щоб аж «вау». Ми є заручниками ситуації: брак часу і брак коштів.
Ви знаєте, скільки знімають один епізод «Карткового будинку»? За 10-15 змін. Ми ж за 10-15 днів знімаємо серіал. Це без читок, без репетицій з акторами – без усього цього, тому що на це у нас немає грошей, немає часу. Ми маємо розуміти, що українське кіно або українські серіали знімаються саме в таких реаліях. Я вважаю, що у нас дуже потужна творча сторона – режисери, актори, художники з гриму, костюмери, оператори… Але є брак часу.
Ви маєте на увазі економію на тривалості оренди локацій, апаратури?
Це більше питання до продюсерів. Але наведу такий приклад: усі сцени в кабінеті мера знімалися за одну зміну. (Обережно, далі спойлер! – «Главком») Ще один приклад: квартира Кіри – там, де і пан Капінос стріляється, там і секс, там і якісь стосунки, погрози… Це все теж знімалося за одну зміну. Тому коли ви знімаєте 18-22 сцени на день, все відбувається якось на автоматі.
Де проходили зйомки серіалу?
Зйомки відбувалися і в Києві, і в Ірпені, і по Київській області на різних локаціях. Знову ж таки, далеко не поїдеш, тому що витрати на пальне.
«Фільми, серіали про війну мають бути більш спрямовані на європейського глядача»
Чи полюбляєте ви дивитися зарубіжні серіали схожого жанру?
Звичайно, дивлюсь. Це дуже круто, що в нас є можливість дивитися навчатися в іноземних колег. Тому що, ну, це досвід. Це досвід, а звідки нам його брати, якщо не передивлятися? І з останнього я подивився Netflix серіал «Його та її», це кримінальний детектив.
Threads гуде про «Тиху Наву». Чи розраховували ви на такий ажіотаж навколо серіалу?
Коли берешся за нову роботу, кожен раз ти хочеш, аби вона досягла певного успіху. На ним працювала дуже сильна команда – дуже круті українські актори, оператори, режисери…
Кожен проєкт – це «дитина» актора, і звісно, хочеться, аби вона досягла успіху. Всі вкладалися по максимуму, розуміючи усі наші реалії.
Крім того, хоч телебачення і має своє місце, також дуже важливо, щоб кіно знімалося саме для певної платформи. Тому що там знімаються певні обмеження (до прикладу, YouTube не пропускає кадри з відвертими сценами або нецензурною лексикою, тоді як на відео, розміщеному на платформах, типу Netflix, таких обмежень немає, – «Главком»).
Особисто я не готовий дивитися фільми про війну
На вашу думку, яка жанрова ніша зараз незаповнена взагалі або недостатньо представлена в українських серіалах або в кіно?
Складно аналізувати, тому що на кожен жанр є свій глядач. І зараз українське кіно-серіальне виробництво встає з колін. Тому треба знімати все. Хочеш зняти комедію – знімай, хочеш драму – роби. Судячи з коментарів у соцмережах, люди хочуть дивитися українське. Українське виробництво є, і воно росте, розвивається, і у нас все для цього є.
Тож варто знімати і про війну, і документальні фільми, і художні. Але робити це чесно і правдиво. І на кожен продукт знайдеться свій глядач.
Ви згадали фільми про війну. На вашу думку, наскільки зараз глядач хоче таких картин?
Особисто я не готовий дивитися. У реаліях цього вистачає. Зараз хочеться чогось більш легкого, ненапруженого, хоча я і дивлюся і трилери, і драми, і навіть фільми жахів. Водночас вважаю, що про війну потрібно знімати, показувати нашу реальність. Не думаю, що наш глядач нині налаштований на таке кіно. Фільми, серіали про війну мають бути більш спрямовані на європейського глядача. До прикладу, у лютому минулого року я брав участь у зйомках фільму «Лютий березень». Це фільм за реальними подіями від режисера, який був у перший місяць в окупації в Ірпені.
Він це все бачив, він це все фільмував на телефон, коли була можливість, доки телефон не сів. Я погодився зніматися в цьому фільмі – за умови, що це буде зроблено якісно і правдиво. З поваги до тих людей, які жили в окупації, які зараз на фронті, які зараз в окупації, щоб це не було вимислом.
«Мені вже хочеться зіграти якогось позитивного персонажа»
Пане Сергію, питання про реальне життя. Як ви переживаєте нинішній енергетичний і комунальний колапс?
Як всі: без світла, іноді без тепла, іноді без води. У мене троє дітей, наймолодшій – один рочок. Коли тривоги, ми обов'язково спускаємось в паркінг. Хоча зараз у паркінг перестали пускати – з'явився якийсь новий власник. Раніше в мене у паркінгу в машині діти спали під час тривог. А зараз вішають замки, я навіть декілька разів вже і поліцію викликав, але реакції – нуль.
Тож сидимо в під'їзді на першому поверсі, бо кудись спускатись так чи інакше треба. У мене 14-й поверх, вітражні вікна навіть однієї товстої стіни немає. Але я на своїй землі, моя сім'я на своїй землі, і ми плануємо тут жити далі. Розвивати українське і жити українцями.
У вас чудова англійська в серіалі. То ви для ролі текст вивчили, чи ви справді нею вільно володієте?
Та ні, немає у мене тої вимови. Я чомусь не можу подружитись з англійською мовою. З жовтня по грудень 2022 року я знімався на Сицилії у проєкті копродукції Італії та Ізраїлю. За два з половиною місяці, що я там з людьми спілкувався, трошки розговорився.
Що стосується тієї сцени, там дуже багато помилок, але це робилося і свідомо. Бо не може мер вільно розмовляти англійською мовою, якісь помарочки допускалися, і це робить образ більш живим. А текст я зубрив.
Мені вже хочеться зіграти якогось позитивного персонажа
Ви часто граєте антагоністів (персонаж, який протистоїть головному герою). Як ви ставитесь до таких ролей?
Скажімо так: я люблю антагоністів, але дедалі менше і менше. Тому що мене постійно бачать в ролі якихось негідників. З одного боку, мені комфортно, бо акторська гра – це саме про гру. У мене справді ролей антагоністів значно більше, ніж протагоністів. Але вони дуже відрізняються від мене у житті. Я геть інша людина. Так, Супермена я не можу зіграти зі своєю негативною харизмою. І тому, відштовхуючись від сценарію, відштовхуючись від підготовки до персонажа, спостереження за іншими людьми, складаю для себе певні характери. І, звичайно, цікаво погратися в те, яким я не є у справжньому житті.
До прикладу, у серіалі «Просто надія» на СТБ, у квітні вийде другий сезон. І мені написала продюсерка Катерина Шевелюк після виходу першого сезону, мовляв, знімальна група думала, що в основному будуть коментарі про Артемія Єгорова і Зоряну Марченко, але найбільше – саме про мій персонаж, мовляв, який він поганий, який скотина. Мене і після ролі в фільмі «Божевільний» зненавиділи.
Видумуємо, граємось, створюємо. Це частина професії. Але мені вже хочеться зіграти якогось позитивного персонажа. Тому, тримаю схрещені пальці, щоб мене затвердили на якусь таку роль. Але просто зараз знімаюся знову-таки у ролі поганця.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0