Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Віталій Малахов: У мене немає манії величі, але скандал зробив Театр на Подолі найпопулярнішим у Києві

    інтерв'ю
    • Катерина Пешко Станіслав Груздєв
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/malaxov2.jpg" alt="Віталій Малахов" width="" height="" itemprop="image" /> - Віталій Малахов: У мене немає манії величі, але скандал зробив Театр на Подолі найпопулярнішим у Києві
    Віталій Малахов

    «У 2008 році будівництво зупинилося. Дах поспішили вкрити міддю, і його просто розікрали. Я особисто бігав з пістолетом і ловив злодіїв»

    Спочатку одні громадяни критикували новий Театр на Подолі за неоковирну архітектуру. Вона начебто порушує ансамбль Андріївського узвозу. Доходило навіть до акцій протесту з вимогами зруйнувати будівлю.

    Потім інші захоплювалися прогресивністю внутрішнього наповнення споруди. Фотозвіти з нового театру заполонили ЗМІ та соцмережі.

    Сьогодні ж ці всенародні хвилювання і обговорення завершилися. Восени минулоріч театр відкрили -  і тепер він радо вітає глядачів. Квитки на вистави у новому приміщенні розлітаються за кілька днів. Керівник Театру на Подолі, режисер Віталій Малахов не приховує: скандали, що передували відкриттю, лише розігріли інтерес публіки.


    «В історію фасаду я намагаюся не влазити. Те, що знаходиться всередині, мене влаштовує»

    Незвичний фасад нового Театру на Подолі спричинив, певно, найгучніший скандал у культурному житті столиці за останні роки. Зараз ці суперечки трохи вщухли. Та наприкінці грудня були оприлюднені висновки комісії щодо врегулювання ситуації довкола нового Театру на Подолі. Думки фахівців розділилися: хтось вважає проблему вичерпаною, хтось пропонує оголосити конкурс на перебудову. Ці висновки були передані меру Кличку. Якого рішення очікуєте від нього?

    Я вважаю, що треба дотримуватися закону. І якщо тут, дійсно, є якісь порушення, варто звертатися не до мене, а в прокуратуру. Комусь здається, що порушення є. Ми вважаємо –  їх немає. Зрозуміло, що знайти консенсус не зможемо. Це справа юристів. Ось є, наприклад, питання щодо авторського права попередніх архітекторів. Зокрема, мова про Віталія Юдіна (автор проекту будівлі, заслужений архітектор. – «Главком»). Але справа в тому, що Театр на Подолі і я особисто не є замовниками проекту. Замовником було головне управління культури КМДА.

    Театр на Подолі офіційно відкрили у жовтні 2017 року. Тоді ж активісти провели чергові громадські обговорення, де заявили про те, що під час будівництва порушені, зокрема, Міжнародна хартія з охорони та реставрації нерухомих пам'яток, Віденський меморандум ЮНЕСКО та авторське право попереднього архітектора.
    Так як зауважують у Театрі, після руйнацій під час Другої світової війни була прийнята Венеційська хартія, одне з положень якої: стиль не є проблемою збереження.

    Але ж претензія стосується зміни проекту. Театр став вищим, ніж планувалось…

    Я поясню. Потім цей проект, який замовляло управління КМДА, у зв’язку з від’їздом Юдіна спочатку в Ізраїль, а потім у Крим, передали фірмі «Транспроект», яка переробила його. І коли вже цей проект передавали нам, то написали, що ніяких претензій не матимуть, якщо ми його переробимо. Крім того, Юдін у той час був не юридичною, а фізичною особою, яка працювала в «Діпромісто» (державне підприємство «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю. М.  Білоконя. - «Главком»). І якщо й говорити про те, кому належать права, то вони належать цьому інституту. Там теж запевняють, що не мають претензій. Офіційно, з юридичної точки зору, до нас претензій немає.

    Я поважаю Юдіна. І ми з ним дуже довго працювали. Кілька разів я намагався хоча би включити його у групу Дроздова (Олег Дроздов в 2016 році був обраний корпорацією «Рошен» як архітектор Театру на Подолі у Києві. - «Главком»). Я розмовляв про це і з Дроздовим, і з Юдіним. Та, на жаль, Дроздов не захотів ні в якій формі контактувати з Юдіним. Примусити його я не міг.

    Зауваження киян, які виходили на акції під будівлю Театру, стосувалися, першою  чергою, саме фасаду. Чи розглядаєте ви якісь варіанти оздоблення будівлі? Може, наприклад, є сенс обплести її виноградом чи плющем?

    Щодо реакції людей. От ви знаєте, що зараз випускають значки із зображенням Театру на Подолі, які коштують по 135 грн? І їх розбирають миттєво. Значить тих, кому подобається фасад, багато.

    А хто випускає ті значки?

    «Крокуй! KyivLab» - сувенірна майстерня нового формату. Ми натрапили на них випадково.

    Щодо зовнішнього вигляду. По-перше, Дроздов обіцяє, що цей метал позеленіє, оскільки це сплав міді і цинку. По-друге, я дуже хочу, щоб тут була рослинність. От просто на даху, думаю, можна поставити якісь дерева... Кваліфіковані архітектори говорять, що  кращий варіант - сховати верхню частину, пофарбувати її в сірий або чорний колір, всі інші виділялися б ще більше. А дехто пропонує вкрити це склом або дзеркалами, щоб  будівля начебто «розчинялася». Але не думаю, що це спрацює.

    На вашу думку, окрім киян, яких естетично не задовольнив вигляд будівлі, чи було ще якесь підґрунтя для акцій протесту під Театром?

    У мене враження таке, що ця історія має кілька векторів.

    Перший. Справа в тому, що то зроблено на гроші корпорації «Рошен». І це можна використати проти «Рошена», а отже, і проти президента.

    Другий вектор – міська влада. Їй багато чого закидають щодо будівництва нових будівель. І лідером цього руху (за знесення частини будівлі. - «Главком») є Олена Терещенко-Єскіна, дружина мера Глухова Мішеля Терещенка. Я сам читав його інтерв’ю про те, що вони залишають Глухів і їдуть в Київ, де дружина претендуватиме на роль мера. Зараз вона активно займається питаннями архітектури та будівництва.

    Третій вектор - Спілка архітекторів. Ми їх оминули: і фінансово, і в іншому аспекті. Я вважаю, що це неправильно. Звичайно, треба було з ними спілкуватися. Та, з іншого боку, якби ми почали ці дебати, то добудовували б театр ще років п’ять. Бо тут зійшлися протилежні інтереси різних архітекторів.

    Взагалі, в історію, що стосується фасаду, я намагаюся не влазити. Я не спеціаліст з архітектури. Можу сказати: те, що знаходиться всередині, мене влаштовує.


    Керівник Театру на Подолі, режисер Віталій Малахов
    Керівник Театру на Подолі, режисер Віталій Малахов

    «У 2008 році будівництво зупинилося. Я особисто бігав з пістолетом і ловив злодіїв»

    До того, як в цій історії з’явився «Рошен», театр багато років будували державним коштом. Журналісти програми «Схеми» восени проаналізували, що з 2000 по 2015 рік з бюджету було виділено втричі більше, ніж дав на цей проект «Рошен». Скільки загалом державою було виділено коштів і на що їх було витрачено?

    Театр не був замовником, тож державні кошти йому не перераховувалися зовсім. Я бачив якісь дослідження, коли журналісти рахували, скільки грошей виділялося щороку. Можливо, в бюджеті воно рядком проходило, але не все по факту виділялося.

    Справа в іншому. От активісти питають: а де ж гроші? Вони тут. «Рошен» же не стверджує, що вони з нуля все будували. Гроші тут. Держмайно визначало вартість будівлі. Вона становить 193 661 600,00 грн, ще вартість обладнання 33,2 млн. Тобто шляхом нескладних розрахунків можна вирахувати скільки вклав «Рошен». І скільки було зроблено до нього.

    Та що було найгірше? У 2008 році будівництво зупинилося. Дах було просто розібрано і розкрадено, бо його чомусь поспішили вкрити міддю, і цю мідь розтягували. Я неодноразово звертався до міліції. Ця будівля не належала нам, ми не могли офіційно поставити охорону. А тут все розкрадали щодня. Я особисто бігав з пістолетом і ловив крадіїв. І ми навіть самі здали кілька людей в міліцію. Потім ще й задощило. І от в момент, коли почалася реконструкція «Рошеном», оце все вже не коштувало стільки, скільки туди було вкладено. Бо дві стіни повністю позеленіли після дощів... Сім років це ж стояло! Ми в якийсь момент тоді самі вкривали дах руберойдом, толю, аби хоч щось врятувати!

    Але коли ми отримали це приміщення в 2015 році, спеціально викликали міжнародну аудиторську фірму Baker Tilly. Вони зробили фотофіксацію кожного поверху. Робили навіть спеціальні отвори в стінах, щоб визначити, які з них можуть стояти, а які ні. І на момент отримання нами цього приміщення, його вартість становила близько 8,5 млн гривень. Ці висновки у мене є.

    Як в цій історії з’явився «Рошен»? Хто залучив компанію до реконструкції будівлі?

    Сам Москалевський (президент корпорації «Рошен». - «Главком») - киянин, любить історію. Після того, як вони зробили у Вінниці фонтан, почали шукати, яку б культурологічну іміджеву акцію зробити у Києві.

    Спочатку йшлося про Зелений театр на Парковій дорозі. Але з огляду на те, що перед тим театр було віддано у довгострокову оренду якійсь приватній особі чи фірмі, то їм («Рошену». - «Главком») почали озвучувати різні вимоги. Ну і щодо Зеленого театру є ще одне питання, пов’язане із задньою стіною. Вона ще з часів Другої світової війни не обстежувалася. І за низьких частот теоретично там може щось завалитися. «Рошен» звернувся до департаменту культури КМДА, до Діни Попової (директор департаменту. - «Главком»), щоб їм допомогли обрати якийсь проект. І вона сказала: «Так у нас на Андріївському узвозі стоїть недобудований престижний проект. Займіться ним».

    Москалевський приїхав. Ми двічі з ним зустрічались (до того не були навіть знайомі). Він сходив на дві наші вистави, провів якийсь маркетинг. І сказав: «Я за це візьмуся, але якщо це буде сучасна архітектура». Відверто, в тій, старій, архітектурі було  багато проблем. Вхідна група, взагалі, не була вирішена. Сходи виходили би на середину Андріївського узвозу. Тепер кажуть, що раніше глядацька зала була більшою. Це неправда, вона була значно меншою. І там, де у нас зараз глядацький балкон, розміщувався балкон технічний, дуже незручний. І сцена була вдвічі меншою. У фойє планувались якісь фонтани чи щось таке...

    Загалом «Рошен» вклав у реконструкцію близько 5 млн євро?

    Точно не знаю. У гривнях - 174 мільйони.

    «Я хотів, щоб у театрі не продавали спиртні напої. Та люди звикли до коньячку в антракті»

    Ви зазначили, що задоволені внутрішнім наповненням споруди. Чи потребує ще щось доопрацювання? Що саме і чи є на це гроші?

    Передусім віддам належне скандалу, який розгорівся навколо театру. У мене немає манії величі, але скандал зробив нас найпопулярнішим театром в Києві, а може і в Україні. У нас квитки розлітаються, як пиріжки. Тому ми можемо заробляти і дещо робимо власним коштом. «Рошен» нам вже не допомагає.

    Інші спонсори у театру є?

    Поки немає. Зараз ми нормально заробляємо. Люди платять за квитки, а ми - виплачуємо зарплати, сплачуємо комунальні...

    Скільки, до речі, комунальні платежі у такого об’єкта складають?

    За грудень за тепло заплатили, наприклад, 190 тисяч гривень.

    А прибуток у театру який?

    Театри – взагалі, неприбуткова організація. Але навіть у 2017 році ми заробили понад плану майже мільйон. Але все, що отримали, витрачаємо на нові постановки. Потрібно повністю оновити репертуар, це витрати великі.

    Які кошти вам зараз виділяє держава?

    Тільки на зарплату, та й то не в повному обсязі.

    Усі свої закупівлі ми робимо через систему ProZorro. І, до речі, з цим у нас є великі проблеми.

    Які саме?

    Наприклад, нам треба купити взуття. Зараз ми без тендеру можемо купувати будь-який вид товару на загальну суму до 3 тис грн. У тому числі, наприклад, взуття. Багато магазинів, які торгують такими товарами, не хочуть заради однієї пари взуття виходити на торги. Тобто виникає проблема.

    Ще от, коли ми почали грати виставу «Звідки беруться діти?», з’явилися друзі серед лікарів. Вони люблять наш театр, часто викуповують усі місця на виставу. Вони нам допомагають, створили громадське об’єднання «Друзі театру».

    Ви питали, чого нам не вистачає... Ми поки тільки вживаємося. Наприклад, меблі мені в кабінет лише днями завезли. Досі тут був один стіл, який зі мною їздить уже багато років.

    Анонсувалося, що театр буде облаштовано для того, щоб люди із вадами зору та слуху також могли приходити на вистави. Розкажіть, що зроблено для цього.

    Ми працюємо з такими людьми, але... Знаєте, що таке аудіодескрипція? Це коли сидять поряд п’ять чи шість людей, які нічого не бачать, а серед них сидить один наш актор, який пройшов спеціальні курси, і тихо розповідає, що відбувається на сцені. Ну там: «Зустрічається син і батько...». Це ми зараз практикуємо. Але поруч сидять люди без проблем із зором, і їм це заважає. Ідеально, коли у цієї групи людей спеціальне обладнання, що складається із навушників-приймачів. Та навушників у нас поки що немає. Треба купувати. Щодо людей із поганим слухом. У нас є домовленість з професійним перекладачем Тетяною Журковою, яка під час деяких вистав сидить з лівого боку авансцени і перекладає мовою жестів. Теоретично це нормально. Але знову ж таки, треба тут доробити спеціальні ширми.

    От у нас є ліфт для людей із інвалідністю, для людей на візках, і вони вже були на виставах. У лютому ми маємо проводити з Британською радою велику конференцію саме про спілкування з людьми із інвалідністю. І, наприклад, вихід на сцену для людей на візках у нас ще не продуманий. В зал вони потрапляють, а як дістатися на сцену - треба ще думати. А, наприклад, є вистави, де грають люди з інвалідністю. Ми зараз доробляємо всередині пандус, який вестиме на сцену, і робимо окремий закуток з гримеркою поряд. Бо людина на візку в нашу гримерку не дістанеться. Але всі ці штуки з’являються по ходу.


    Коли «Главком» приходив на екскурсію до театру в жовтні минулого року, на сцені тестували спеціальні системи, які створюють ефекти дощу, снігу, вітру, запахів... Вже все працює?

    Все працює... Але запахи - також проблема. От у нас під ялинкою є запахи. Ми ж хотіли, щоб там теж пахло хвоєю і печивом. Але кілька днів пройшло, як наші адміністратори кажуть, що деякі люди підходять і скаржаться, що мають алергію. Хоча фірма-постачальник нас запевняла, що там лише природні масла, немає ніякої хімії, усе гіпоалергенне. Тому розбираємося з цим. Ми ж працюємо, по суті, місяць.

    За цей місяць з’явилася ще одна проблема - шалені черги у гардероб. Як плануєте її вирішувати? У вас там лише дві жінки працюють. Цього недостатньо.

    У нас в гардеробі може працювати три людини... Ми про гардероб багато говорили: думали про варіант гардеробу, коли він, як у хімчистках, крутиться. Але кажуть, що це не надто пришвидшує процес, не вирішує проблеми. Будемо шукати варіанти. Може в майбутньому в  холодну пору робитимемо якісь додаткові вікна або локальні гардероби. От ми ж зробили камеру схову для рюкзаків.

    Я думаю, буде легше, коли працюватиме кафе. Воно діятиме і після вистави. І ті, хто зараз стоїть у черзі, зможуть випити кави і не тільки.

    Чому кафе досі не працює?

    Бо для цього потрібно обрати орендаря. Тендер проводить КМДА, потім ще потрібно затвердити це рішення на Київраді. От я, наприклад, хотів, взагалі, не продавати в театрі спиртні напої. Хотів, щоб це було нашою фішкою. А мені кажуть: ні, це неможливо. Ми провели моніторинг, і все це навіть потрібно не з метою прибутку, люди звикли до того, щоб в антракті випити коньячку.


    Кабінет директора Театру на Подолі
    Кабінет директора Театру на Подолі

    «Жирков колись хотів бути актором, я його не взяв»

    Перша прем’єрна вистава, яку зіграли на новій сцені, - «Дівчина з ведмедиком, або Неповнолітня...». Режисер Стас Жирков. Чому саме на нього впав вибір?

    Оскільки я кілька разів ставив виставу «Вертеп» за Валерієм Шевчуком (до речі, зараз будемо відновлювати її, напевно), я не хотів, щоб в мені грав інстинкт Ірода, імператора. Ми говорили про те, що театр - це буде такий будинок культури, хаб. І хотілося б, щоб вистави тут ставили нові молоді режисери, щоб сюди приходили нові актори. Це для мене важливо. От поставив Жирков. Потім Троїцький буде ставити виставу. Козьменко-Делінде ставить.

    Але чомусь першим був саме супермодний нині Жирков та «Дівчина з ведмедиком...».

    Тому що Жирков - наймолодший, найрухливіший. Я його дуже поважаю. В нього є історія спілкування з нашим театром. Він колись хотів бути актором, я його не взяв.

    Чому не взяли?

    Він поганий актор (сміється). Щось тоді не співпало.

    Колись до мене в театр пробувався і Олександр Биструшкін (актор театру та кіно, народний артист України. – «Главком»). Я його не взяв. А він потім став начальником Головного управління культури та мистецтв КМДА. Я це розповідаю усім, кому відмовляю. Кажу: «Дивіться, я відмовляю, і люди після цього кимось стають».

    Кого з режисерів ми ще найближчим часом в Театрі на Подолі побачимо?

    Ірма Вітовська з Максом Голенком хочуть тут ставити виставу. У березні почнуть. Ще хочу зробити спільний проект з театром «Мизантроп». У них мультимедійні проекти. Вони прийшли до мене: «Хочемо орендувати театр для наших вистав». Я кажу: «Так не піде. Давайте, робіть виставу з нашими акторами, і тоді можемо робити там навіть два склади».

    Тобто здавати в оренду сцену ви не палаєте бажанням?

    В оренду театр не здається. Ми можемо технічно забезпечити виставу чи інший проект, але це буде щось виключно культурологічне.

    Наприкінці минулого року два дні у Театрі на Подолі гастролював Івано-Франківський театр зі своєю легендарною «Солодкою Дарусею» - це була оренда?

    Це було у рамках спеціального проекту, що покликаний презентувати мистецтво обласних театрів для київського глядача. І сума, що ми просимо за технічне забезпечення, дуже мінімальна.

    «Мінімальна» - це скільки? Скільки коштує оренда вашої сцени?

    Це залежить від райдеру, від того, що потрібно гостям, але це мінімальна сума, що дозволяє нам покрити наші витрати. Реально ми за свою виставу отримуємо 60-70 тис. З гостей беремо менше половини.

    Ми - комунальне підприємство, ми не можемо благодійно працювати. Але це початок проекту. Щомісяця два дні ми виділяємо на знайомство киян з регіональними театрами.

    Який наступний театр гостюватиме у вас?

    Черкаський, потім харківський. Більше того, в холі ми робитимемо проект «Спроба польоту». Зробимо такий культурний зал, який будемо десь три дні на місяць майже безкоштовно давати молодим театрам, які не мають приміщення.

    Якось «Главком» зустрів соліста групи «Бумбокс» Андрія Хливнюка на виході з Театру на Подолі. Він запевнив, що зал підходить і для концертів. Чи думаєте ви про таких орендаторів? Чи є певні технічні обмеження?

    Ми зараз виробляємо певний меморандум для того, щоб в цьому не було «вкусовщини».

    Умови такі: по-перше, за 45 днів має подаватися заявка. По-друге, це обов’язково мусить бути  вистава. Що стосується музики, то можлива класика. От ми зараз плануємо, наприклад, виступ «Божичів» (український ансамбль аутентичного співу. - «Главком»). Солістка «Божичів» святкує свій ювілей, і хоче його провести із симфонічним оркестром. Це можливо. Рок-гурти, напевно, ні.

    Ви тривалий час орендували малу сцену палацу «Україна» для своїх вистав. Після відкриття власного приміщення співпраця завершиться?  

    Так. Ми там вже не граємо.

    Скільки там коштувало «гостювати»?

    Кожна вистава нам обходилася десь у вісім тисяч. Це без врахування витрат на перевезення. Ми заробляли максимум 14 тис грн. Уявіть собі, заробляли! Бо у нас немає власного транспорту. А щодня треба було завозити/вивозити декорації, платити за обслуговування. Це робилося для того, щоб театр не загинув, а працював.

    «Можливо, зробимо абонемент: за $1000 ви гарантуватимете собі, що будете на всіх прем’єрах»

    Скільки нині загалом майданчиків має театр?

    Нове приміщення і маленьке приміщення - Театральна вітальня - вище на Андріївському узвозі. Ще у нас є репетиційний зал. І я думаю, що він теж буде використовуватися, може, не для класичної театральної форми, а для читок і чогось такого. От ми говорили з Курковим (письменник. - «Главком»): він із задоволенням міг би привозити своїх друзів літераторів зі всього світу.

    Плюс, ми хочемо зробити майданчик для вистав у фойє. Наприклад «Вернісаж на Андріївському» спеціально зроблений для фойє, для місця, де можна пити каву. Там же, як я сказав, будемо випробовувати молоді театри. І також плануємо робити майстер-класи.

    Вартість квитків на вистави театру зараз коливається від 100 до 500 грн. Чи це не надто дорого для театру, який фінансується з бюджету?

    Такі ціни на вистави на головній сцені. На малу сцену - від 100 до 200 грн.

    Але це складне питання. От весь балкон - приблизно по 100 грн. Але для пенсіонерів, власників картки киянина, студентів – 50 грн. При чому, ми могли б робити це безкоштовно, але, знову ж таки, ми комунальне підприємство і не маємо права бути повністю благодійними. Те саме стосується і людей з інвалідністю. Наприклад, вони займають «дорогі» місця в партері, але їм продаються квитки по 50 грн. Тому можна сказати, що в реальності ціна коливається від 50 до 500 грн. У нас досить розгалужена система знижок, а можливо, і «завишок». Може ми будемо робити якийсь абонемент: ви умовно за $1000 можете гарантувати собі, що будете на всіх прем’єрах театру і на допрем’єрних показах. У нас є на це охочі. Це, власне, «побажання від клієнтів».

    Зараз на вашій головній сцені - майже 300 місць. Вам вистачає?

    Якщо бути точними, то 200 в партері і 50 нагорі, на балконі. І вже нам розробили і привезли на 10 рядів страфонтени - відкидні місця. Це щоб стільці не ставити.

    А якщо говорити про якусь стилістику, то маленька сцена привчила нас до іншої тонкої техніки. Я вам навіть скажу, що знаю дуже хороших акторів і моїх друзів, яким я пропонував тут працювати, і вони сказали, що це для них дуже близько, це не їхня стилістика. Ну, не всі актори того ж театру Івана Франка можуть працювати тут.

    Хто з відомих людей, політиків є постійними глядачами Театру на Подолі?

    Я не аналізую цього. Лікарі нас люблять. Свого часу до нашого театру Катерина Амосова (ректор Національного медичного університету ім. О. Богомольця, член Національної академії медичних наук. - «Главком») приводила Марину Порошенко. Вона ж теж за фахом лікар. І от серед лікарів вона приходила до нас, дуже скромно, без помпи... Та я не люблю виходити до глядачів. Не вважаю, що театр виграє, якщо мене хтось побачить.


    Віталій Малахов розповідає про спецефекти у Театрі
    Віталій Малахов розповідає про спецефекти у Театрі


    «Дехто приходить сюди і говорить: «Ви ж обіцяли, що у вас тут і дощ і сніг буде. А де ж цей дощ і сніг?»

    Щодо репертуару. Деякі старі вистави, на думку окремих глядачів, не дуже вписуються в ауру нового приміщення. Чи відчуваєте ви цю ауру? Яких вистав вона вимагає?

     Дехто не розуміє, що освоєння нового приміщення вимагає часу. Ми, власне, увійшли в театр у вересні. Це по-перше. По-друге, я би не хотів відразу «перефарбовуватися». Дехто приходить сюди і говорить: «Ви ж обіцяли, що у вас тут і дощ, і сніг буде. А де ж цей дощ і сніг?». Ну, вибачте, я не можу ставити виставу тільки для того, щоб ви подивилися «дощ».

    Але так, естетика, звичайно, зміниться. Ми знімаємо частину вистав. Знімемо «Фараони». «Минулого літа у Чулимську» і так не в репертуарі через відсутність головної героїні. Вікторія Булітко, чудова артистка, виконавиця головної ролі, пішла на інший проект (мова про комедійний проект «Дизель шоу». - «Главком»). Але до прем’єр у новому приміщенні ми вирішили зробити проект «Тиждень вистав, що в минулому отримали «Пекторалі» («Київська пектораль» - премія України в галузі театрального мистецтва, заснована 1992 року Спілкою театральних діячів України та Головним управлінням культури міста Києва. – «Главком»).

    «Розлучення» з Булітко для театру було болючим?

    У мене є давній принцип: щоб не розчаровуватись, не треба зачаровуватись. Я не ображаюсь на акторів, які кудись йдуть, якщо їм пропонують краще місце. Я не вважаю це зрадою. Переконаний, що якби я забороняв це робити, то колись через багато років у цієї людини могла б виникнути думка: «От я колись міг піти, а Малахов не пустив…».

    Спостерігаєте за проектами, де беруть участь ваші колишні чи діючі актори? Наприклад, ваше ставлення до стрічки «Свінгери»?

    Ні. Але у мене позиція така: хочеш - будь ласка. Для вистави «Звідки беруться діти» я писав якісь тексти і там є такий: «Я за своє життя стільки доль поламав, що більше не хочу». От є, наприклад, Тамара Плашенко (заслужена артистка України, акторка Театру на Подолі. - «Главком»), з якою ми багато років працюємо. Був час, коли вона йшла з театру, потім вона повернулась. Володимир Кузнєцов (заслужений артист України, актор Театру на Подолі. - «Главком») пішов з театру, повернувся. Якщо Віка Булітко прийде знову, то...  Я не скажу: «Раз ти пішла, ми більше ніколи не будемо працювати»

    Які зарплати у акторів в Театрі на Подолі?

    Ми – академічний театр. Цифра залежить від категорії, стажу і звання. Ставка десь близько 11 тисяч. У мене теж не набагато більша. Але у мене ще є пенсія.

    Нових акторів набираєте?

    Набрали в цьому році. У нас кожні два місяці проходять конкурси. До нас на конкурс прийшов дуже цікавий актор з рівненського театру - Ігор Ніколаєв. Він зіграв у комедії за п’єсою Мартіна МакДонаха «Каліка з острова Інішмаан». Якщо він виявиться кращим з конкурсантів, почне роботу вже у березні.

    А на ангажемент берете акторів. Богдан Бенюк з вами працює за такою системою?

    Він працює. Але це не ангажемент. Він у нас на ставці. Він за кожну виставу не отримує виплату, як в антрепризі. Він в таких самих умовах, як і мої актори. Я щасливий, що він долучився до нашої слави чи ми до його. У нас так і Володимир Горянський свого часу працював. Ми ніколи не робили з них зірок. Вони є зірки, але вони отримували стільки, скільки і всі. Я просто не міг так ставитись до своїх акторів, що Бенюк буде отримувати $500 за виставу, а ви - по 500 грн.


    Віталій Малахов
    Віталій Малахов

    «На репетиціях мені ніхто заперечувати не може»

    Очікуючи на вас, ми мали змогу спостерігати репетицію вистави, у якій грає ваша донька - Даша Малахова. Як вам працюється?

    Важко. Вона, як і її мама, максималістка. Ставиться до театру як до святині.

    А ви?

    Я - ні. Театр - це робота.

    Даші подекуди важко і з іншого боку. Зауваження від актора на сцені до костюмера чи освітлювача сприймається нормально. Коли це комусь говорить моя донька, це сприймається як «ха, вона собі дозволяє керувати». Безумовно, за нею стоїть моя тінь, і це накладає і позитивні, і негативні моменти.

    І я іноді хотів би, щоб вона була задіяна чи не в усіх моїх виставах, але не можу їй все віддати.

    Обділяєте?

    Я так, на жаль, зробив зі своєю покійною дружиною (Ксенія – дружина Віталія Малахова – також була актрисою і грала у Театрі на Подолі. – «Главком»).

    Гадаєте, доньку ви оцінюєте об’єктивно, як будь-яку актрису?

    Вона хороша актриса. У неї хороша школа. Вона закінчувала її у Великобританії, у Ентоні Хопкінса. Вона хороший технар і в неї дуже хороший темперамент. А от що стосується репетицій, наприклад... Там мені ніхто заперечувати не може. А вона може.

    А чому вам не можуть заперечувати інші актори? Бояться?

    Бояться. Але не тому, що я їх поб’ю. Знають, що сенсу немає. Знають, що на репетицію я приходжу підготовлений. А вона (донька. - «Главком») поки ще «трєпихається» (сміється). Вона поважає мене, у нас нормальні стосунки. Так, мені би хотілося, щоб її любили всі. Але це неможливо.

    Конкурс на посаду керівника Театру на Подолі пройшов якось тихо...

    Ну, так, він пройшов у вересні. Але у мене не було конкурентів. Я першим написав заяву про звільнення, коли треба було, для участі в конкурсі. Та я не буду триматись і зараз за це місце. А на конкурсі мене спитали: «Вважаєте, що тільки ви можете бути художнім керівником цього театру?». Я сказав: «Ні, керівником цієї фантастичної трупи, цього театру може бути тільки кращий режисер України». Далі було питання: «А ви вважаєте себе кращим?». Я сказав: «Так, одним із кращих».

    Кого ще ви в когорту кращих записуєте?

    Думаю, що на рівні Дмитро Богомазов, Юрій Одинокий, Олексій Лісовець, Андрій Жолдак. Але не забувайте, що я стара людина, а вони всі ще молоді.

    Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ