«Пояснення міністра оборони, чому ціни в договорах закупівель високі, – нікчемні»

Воєнний стан приніс для народних депутатів та державних чиновників несподіваний бонус. Щорічні декларації, які доводилось подавати, під час війни не є обов’язковими. Відповідно, колишнім декларантам не треба виправдовуватися перед суспільством через великі суми під подушками або занадто успішних та заможних дружин/чоловіків.

Але, схоже, «лафа» скоро завершиться. Відновлення декларування є категоричною вимогою наших західних партнерів, проте наївно було б сподіватися, що народні депутати з ентузіазмом повернуть старі правила гри. Власне, баталії на тему, як саме виписати особливості звітування про свої статки тривають вже зараз. 

Для парламентського комітету з антикорупційної політики поновлення обов’язкового декларування є наразі напрямком роботи №1. В інтерв’ю «Главкому» голова комітету «слуга народу» Анастасія Радіна розповідає, чим небезпечна добровільна подача декларацій без їхньої перевірки, яка загроза нависла над Спеціальною антикорупційною прокуратурою та чому не можна вірити клятвам Міноборони про те, що воно виправилося після низки гучних корупційних скандалів.

Пані Анастасіє, комітет рекомендував ухвалити Верховній Раді законопроєкт 8071 щодо відновлення декларування в першому читанні. Але керівництво Ради дало зрозуміти, що найближчим часом він виноситися до зали не буде. Що насправді гальмує процес – тільки небажання депутатів чи є якісь інші чинники?

З великою вірогідністю буде реєструватися новий законопроєкт, робота над яким зараз ведеться міжфракційною депутатською групою із залученням Мінюсту, НАБУ та НАЗК. У нього буде трохи ширший предмет регулювання, ніж у попереднього. Але поки говорити про консолідовану позицію трохи зарано. 

Звісно, є ті, хто просто не хоче відновлення декларування і шукають різного роду лазівки. Не виключаю, що будуть  пропозиції щодо послаблення декларування чи відповідальності за приховування активів. Водночас постає багато справедливих питань, відповіді на які мають з’явитися в законопроєкті вже в першому читанні. Наприклад, коли мають подавати декларації особи з територій, які були окуповані й нещодавно звільнені? Скільки часу їм потрібно, аби зібрати всі документи? Те саме щодо військових, які б’ються зараз на передовій, – вочевидь, їм не до того, аби подавати декларації.  Але треба дати зрозумілі відповіді на ці питання, аби декларанти чітко розуміли, як і коли їм виконати закон.

Є пропозиції, і в мене зокрема, як зробити перевірку декларацій більш ефективною саме у виявленні ознак корупції. Є розуміння, як зробити заповнення декларацій зручнішим — через надання декларанту даних щодо його активів, які вже є в різних державних реєстрах, безпосередньо при заповненні декларації. І це також обговорюється. 

Тих, що гальмують відновлення декларування, критична більшість у Раді? У керівництва парламенту й монобільшості є політична воля для вирішення цього питання?

Думаю, після оприлюднення меморандуму МВФ немає сенсу ставити питання про політичну волю. Ми як держава взяли на себе зобов’язання перед Фондом, зокрема, щодо відновлення декларування ще до завершення війни. У нас немає інших варіантів, окрім як виконати це зобов’язання. У протилежному випадку ми даємо поганий сигнал МВФ, що країна не є керованою під час війни. Та й наше суспільство неухвалення цього закону сприйме так, що політичній еліті важливіше створити умови для своєї безкарності, ніж завести в країну потрібні їй гроші.

Але ж завжди можна прийняти закон ніби на догоду МВФ, який насправді не буде працювати. Не наших депутатів цьому вчити. І наскільки масовими в разі прийняття закону можуть бути спроби уникнути або відтермінувати декларування під різними приводами (наприклад, перебування особи в районі проведення воєнних дій)?

Я не виключаю, що у певних осіб буде бажання створити певні лазівки. Але нагадаю досвід співпраці нашої країни з МВФ саме у боротьбі з корупцією. У 2017 році Верховна Рада мусила внести зміни до щойно ухваленого закону «Про Вищий антикорупційний суд», бо в першій редакції там була проголосована лазівка: новостворений суд не мав розглядати апеляції на рішення суду першої інстанції, які були ухвалені до його створення. Фонд зауважив, що це не є виконанням його вимоги і, грубо кажучи, сказав «дзвоніть, коли виправите закон». І такі випадки були не поодинокими. МВФ не дуже лояльний до спроб пом’якшити його антикорупційні вимоги. Я бачу завданням парламенту і моїм власним як голови антикорупційного комітету недопущення руйнування системи декларування, вдосконалення системи виявлення ознак корупційних активів і збереження дієвої відповідальності за неправдиве декларування. Дуже важливо зберегти кримінальну відповідальність за брехню в декларації та неможливість її уникнення за незаконне збагачення. 

Зараз уся публічна увага зосереджена на кампанії добровільного декларування – скільки депутатів та міністрів подали свої декларації, скільки ні. Але треба розуміти, що добровільне подання декларацій не відновлює контроль за доброчесністю держслужбовців. Зараз, за законом, НАЗК заборонено перевіряти декларації до кінця війни. У арсеналі НАЗК є лише моніторинг способу життя посадовців, але цей механізм дозволяє реагувати на окремі випадки, переважно виявлені журналістами. Перевірки масиву декларацій навіть топ-посадовців не проводяться. А без цього подання декларації може призвести до безкарності. От подається декларація, її ніхто не перевіряє – і у підсумку може статися так, що строки притягнення до відповідальності за брехню в декларації (три роки з моменту подання) просто спливуть. І жодних правових наслідків не буде. Тому необхідно не тільки відновити обов'язок подання декларацій, але і повноваження НАЗК перевіряти декларації. 

Ви вважаєте, ті, хто зараз подав декларації, керувалися саме цими мотивами?

Думаю, більшість тих, хто подав декларації, зробили це доброчесно, відповідаючи на запит суспільства. Хоча можуть бути і такі, хто зробили це з сумнівних мотивів. Я би хотіла побачити від НАЗК роз'яснення того, як добровільне декларування корелюється з настанням відповідальності за брехню в деклараціях. Бо зараз запит суспільства на подання декларацій може обмежити виконання суспільного ж запиту на відповідальність. 

«Аби дізнатись, де живе посадова особа або члени її сім'ї, не треба лізти у реєстр декларацій»

Назвіть приблизні строки, коли новий законопроєкт про декларування може пройти обговорення в комітеті та буде винесений до зали?  

Якщо відштовхуватися від зобов’язання, яке ми як країна взяли в рамках меморандуму з МВФ, то закон має бути ухвалений до кінця липня. Законопроєкт проте добре було б зареєструвати до кінця травня, аби влітку активно його розглядати. 

Навіть якщо вдасться дотиснути подачу декларацій, публічний доступ до них до кінця воєнного стану, скоріш за все, буде обмеженим. На вашу думку, наскільки публічність інформації про статки депутатів та чиновників їм загрожує під час війни?

Тут треба окремо виділити категорію осіб, які перебувають під державною охороною – зокрема, й родини топ-посадовців. Коли я кажу про топів, то це топ-20, а не топ-10000. Їх безпекові обмеження зрозумілі. Для інших осіб, зокрема для себе, я не бачу безпекових ризиків у зв’язку із потенційною відкритістю декларацій. Даних про адреси місця проживання в публічному доступі не було і не планується їх публікувати. Суто теоретично можна зрозуміти занепокоєння людей, діти яких перебувають у маленьких населених пунктах, де всі як на долоні. Але давайте говорити чесно: якщо в когось є бажання дізнатись, де живе посадова особа або члени її сім'ї, то це не складно зробити. Для цього не треба «ламати» реєстр декларацій.

Але система декларування має передбачати можливість НАЗК побачити і звірити із доходами витрати декларанта, у тому числі, на проживання родини як в Україні, так і закордоном. І важливо, щоб ця перевірка була проведена в межах строків притягнення до відповідальності. 

Чи ведеться робота над тим, аби цю інформацію під час війни ще краще захистити для більшого заспокоєння декларантів?

Коли запускався реєстр, він, як будь-який державний реєстр, здобув комплексний сертифікат захисту інформації. На сьогодні в нас не зафіксовані не те що масові, а навіть епізодичні випадки незаконного витоку приватних даних із реєстру декларацій. Безпосередній доступ до нього мають тільки НАЗК і НАБУ, причому не всі співробітники цих органів. І можна побачити, під яким логіном хто і коли туди заходив. Мені здається, немає потреби говорити про вдосконалення захисту реєстру, бо в нас немає підстав у ньому сумніватись.

Хто з депутатів саботує відновлення декларування, опоненти є в усіх фракціях? Чи є цілі фракції, які проти?

Жодна фракція не каже, що вона проти відновлення декларування. Це було б політичним самогубством. Але в багатьох колег є різні пропозиції щодо того, що можна вдосконалити, а іноді і послабити в системі декларування. 

За відсутності обов’язкової подачі декларації як змінилася динаміка кількості справ проти чиновників?

Оскільки зараз у НАЗК немає повноважень перевірки декларацій, які добровільно подають посадовці, відповідно, немає результатів перевірок декларацій, на основі яких НАБУ має починати розслідування. Хоча НАБУ може починати справи самостійно, саме робота НАЗК із перевірки декларацій має «сфокусувати» НАБУ на тих деклараціях, які найбільше заслуговують розслідування. Проте слід враховувати, що серед усіх справ, які розслідує НАБУ, відсоток справ щодо відповідальності за неправдиве декларування завжди був порівняно невеликим. Значно більша частка справ — про зловживання владою, розкрадання, хабарництво тощо. НАБУ є чим займатися за відсутності декларування. Звісно, це не означає, що його не треба відновлювати. 

У січні наступного року завершуються повноваження голови НАЗК Олександра Новікова, який показав себе досить незручним для влади (позиція щодо відновлення декларацій, «бойове» ухвалення Антикорупційної програми). Чого ви очікуєте від нового конкурсу і які є запобіжники, аби владі не вдалося «протиснути» лояльного до себе кандидата?

Процедуру добору голови НАЗК посилював уже комітет під моїм керівництвом — законопроектом, ініційованим президентом у 2019 році. Цей закон передбачає модель, за якою обрано і чинного голову НАЗК – з вирішальною роллю експертів, запропонованих міжнародними партнерами. Ці запобіжники діяли під час обрання Олександра Новікова, і закон з того часу не змінився. Ще на початку каденції ми свідомо відмовилися від можливості впливати на конкурс на посаду голови НАЗК.

А те, що так демократично обраний голова НАЗК регулярно скаржиться на перешкоди від влади, – це нормальний робочий процес?

Скажу, що я особисто вважаю головними КРІ (ключовими показниками ефективності) роботи НАЗК. Антикорупційною реформою я зайнялася за багато років до того, як очолила антикорупційний комітет, і точно знаю, для чого створювалося НАЗК ще до його перезавантаження у 2019 році. Насамперед для того, аби здійснювати контроль за деклараціями посадовців, та концентруватися на виявленні ознак корупції — брехні в декларації та незаконного збагачення. Агентство має покласти перед НАБУ «меню» декларацій посадовців для аналізу в рамках кримінального процесу. Бо у НАБУ нема ані кадрового потенціалу, ані технічних засобів займатися аналізом тисяч декларацій. 

Під керівництвом чинного голови НАЗК орган вперше запустив комплексні перевірки декларацій. Це позитивно, проте цього недостатньо. Систему перевірок декларацій можна і треба вдосконалити — це цілком у повноваженнях НАЗК, цьому ніхто не заважає. Натомість, іноді Агентство нераціонально розподіляє ресурси на перевірку відомостей, які не мають стосунку до корупції, як-то правильність індексів або сплата податків за десять років до того, як особа стала державним службовцем. 

Тобто хочете сказати, що це НАЗК зловживає своїми повноваженнями?

Не сказала б. Але в системі перевірки декларацій є що вдосконалити, аби вона виявляла ознаки корупції, яка передбачає кримінальну відповідальність, а не інші явища. 

«Нового голову НАБУ закон захищає краще, ніж його попередника»

До речі, ті громадські організації, що так домагалися залучення міжнародних експертів, здається, після конкурсу на обрання директора НАБУ, вже кажуть, що ця схема не працює. І влада навіть її навчилася «ламати».           

Мабуть, спробувати «хакнути» можна будь-яку процедуру, але я поки не бачу, що є кращим за вирішальну роль незалежних експертів, запропонованих міжнародними партнерами. 

Щодо новообраного голови НАБУ Семена Кривоноса: задовго до виграшу ним конкурсу багато казали, що це – людина Офісу президента, яку «ведуть» на цю посаду. Наскільки прозорим вважаєте конкурс, який він виграв? І наскільки незалежним буде Кривонос? 

Нагадаю, що у 2015 році прізвища вже колишніх очільників НАБУ й САП Артема Ситника та Назара Холодницького мало кому про щось казали, а потім вони почали себе проявляти — по-різному. Думаю, у нового директора НАБУ є всі можливості бути незалежним, бо закон захищає його краще, ніж пана Ситника під час більшої частини його каденції. До того ж у Семена Кривоноса вже є готова інституція, яка працює, і йому є на кого спертися.

Перебіг конкурсу мені як народній депутатці оцінювати некоректно. Хоча я можу зрозуміти, чому у багатьох спостерігачів виникли питання чи недовіра, коли комісія виключила з конкурсу одного учасника (Руслана Габрієляна – детектива НАБУ, що розслідував справу, в якій фігурував заступник голови Офісу президента Олег Татаров – «Главком») через брак у нього досвіду, коли цей етап конкурсу уже минув. Тим не менш, я вважаю, що конкурс відбувся без порушень закону, і в нового керівника є всі шанси незалежно та ефективно працювати. 

Ви про Ситника та Холодницького згадали, відносини між якими були дуже конфліктними. Як вважаєте, Кривоносу потрібна медійність, чи краще хай працює собі тихенько?  

Для слідства краще було б, аби про його деталі чули менше. Але, на жаль, в Україні це наразі неможливо, бо є така проста річ як запит суспільства на пояснення – як іде боротьба з корупцією, коли кого посадять. І очільники цих органів не можуть просто сидіти в кабінетах і працювати з матеріалами кримінальних проваджень. Вони мають звітувати. 

Конфлікти між НАБУ та САП уже в минулому, їх можна списати на хвороби росту чи вони можуть повторитися знову?

Є один момент, який може повторитися, стосується він недоліків законодавства про прокуратуру – йдеться про статус Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У нас усі антикорупційні органи захищені процедурами добору та звільнення керівників цих органів, але це не стосується САП. За законом, її керівника досі призначає конкурсна комісія, більшість членів якої обирає парламент. А звільнити його можна рішенням органу, який раніше називався Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, а станом на зараз взагалі не має назви. Раніше, наприклад, завдяки дисциплінарному стягненню цього органу відсторонили від справи антикорупційного прокурора, який начебто гримнув дверима в залі суду, і він повертав свої повноваження аж через Верховний Суд. Натомість, ця ж комісія наклала догану, але відмовилася звільняти Холодницького після скандалу із прослуховуванням у його кабінеті: зокрема, на записах він попереджав фігурантів про обшуки. Якщо ми не хочемо, аби повторювалося таке, або історія з дворічним обранням керівника САП з усіма скандалами, що її супроводжували, точно треба змінювати закон.

Усіма змінами законодавства щодо САП займається не ваш комітет, а комітет із правоохоронної діяльності під керівництвом вашого колеги по фракції Сергія Іонушаса. У лютому цей комітет уже відхилив законопроєкт № 8402 щодо посилення незалежності САП. Є якісь нові ініціативи в цьому напряму?

Законопроєкт, який був відхилений, ініціювали ми з колегою Олександрою Устиновою. Ключові гарантії посилення незалежності САП – це порядок обрання та звільнення керівника, під час яких вирішальне слово має сказати незалежна комісія, а також ширша автономія САП, бо станом на зараз ця прокуратура має менше адміністративної автономії, ніж обласна. До САП ви не можете навіть надіслати листа, аби він не пройшов через канцелярію Офісу генпрокурора.    

Після відхилення нашого законопроєкту комітетом із правоохоронної діяльності начебто була створена робоча група. Мені не відомо про жодне її засідання, про наявність жодної версії тексту нового законопроєкту та навіть про конкретні зауваження до нашого відхиленого законопроєкту. А в Меморандумі з МВФ якраз є чітке зобов’язання нашої країни вдосконалити законодавство щодо САП до кінця грудня. 

«Це комічно – вносити зміни до Антикорпрограми через місяць після її затвердження»

Наскільки реальним ви вважаєте виконання ще одного довгоочікуваного, але вже прийнятого документа – Антикорупційної програми, з огляду на те, що депутати зараз намагаються його загальмувати внесенням купи правок? НАЗК уже дало зрозуміти, що ніяких змін у програму наразі вносити не буде.

Я не вважаю, що депутати намагаються заблокувати виконання програми. Перед розглядом Антикорупційної програми та її затвердженням Кабмін справді надсилав до Верховної Ради запит надати пропозиції та коментарі до неї. Чесно кажучи, мені незрозумілий цей крок, бо функція парламенту – затвердити Антикорупційну стратегію, що й було зроблено, а функція Кабміну – у рамках стратегії затвердити Антикорупційну програму й жодної формальної ролі парламенту тут не передбачено. У цьому не було жодної необхідності. У якийсь момент навіть могло скластися враження, що Кабмін намагається перекласти на парламент відповідальність за незатвердження програми.

Пропозиції, які тоді надали парламентські комітети, передали НАЗК, зокрема, і для ініціювання змін у вже прийняту програму. НАЗК має рацію в тому, що зараз недоцільно вносити зміни у вже прийнятий документ. Перепрошую, але це трохи комічно – вносити зміни до програми уже через місяць після її затвердження. До моменту підписання програми Денисом Шмигалем (програма була затверджена 4 березня, але оприлюднена лише 13-го – «Главком») уже було розглянуто дуже багато правок. 

До того ж, законом «Про засади запобігання та протидії корупції» окреслений чіткий цикл формування та реалізації антикорупційної політики, який передбачає, що НАЗК має проводити моніторинг виконання програми та за його підсумками може ініціювати зміни до програми. Зараз навіть немає предмету для моніторингу: програма тільки затверджена. 

Побоювання якраз і виникають: якщо програма так приймалася, то відповідним чином буде й виконуватися. Органи, на які покладене її виконання, просто саботуватимуть.

Була б рада помилятися, але зазвичай політично чутливі речі, які є неприємними для певних груп інтересів, не виконуються самі собою тільки тому, що так вказано в якійсь програмі. Для цього треба докладати деякі зусилля, часто тиск. Я би не хотіла, аби це лунало узагальнено щодо всіх органів, які мають виконувати програму, та до всіх її пунктів, але таке відчуття є. Наприклад, програмою передбачено вдосконалення конкурсу на посаду керівника САП.  Давайте говорити чесно: навряд чи програма відіграє ключову роль у просуванні цього питання, адже воно сприймається як політично чутливе. 

Вищий антикорупційний суд дістався вам у спадок ще від минулої влади, як можете оцінити його роботу за ці роки?

Закон, який врятував ВАКС від ризику бути похованим у величезній кількості справ, крім справ НАБУ, був одним із перших ухвалених законів у нашому скликанні парламенту. Він був ініційований президентом і я сама представляла його з трибуни парламенту. Тому ми однозначно зробили свій внесок у забезпечення роботи ВАКС. Антикорупційний суд виправдовує своє існування. Точно у ВАКС маємо кращі показники розгляду справ НАБУ, ніж до створення цього суду. Ми фактично вперше в історії незалежної України бачимо, що суддів, яких ловлять на хабарі, реально саджають за грати.  За три з половиною роки існування ВАКС виніс більше реальних вироків щодо суддів-хабарників, ніж уся решта судів з проголошення Незалежності до 2019 року. 

Звісно, розчаровує, коли строки притягнення до відповідальності закінчуються до того, як ВАКС має можливість розглянути справу. Іноді це трапляється тому, що справи передаються до суду в останні місяці строку давності. Дуже часто адвокати захисту своєю поведінкою не дають розглянути справу, часто не з’являються на засідання. Я розумію всі виклики, які стоять перед цим судом – там мало суддів, багато справ  і справи непрості. Але у деяких справах, на мою думку, ВАКС міг би і краще організувати розгляд. Є і такі справи, коли важко погодитися з рішенням суду: наприклад, я була дуже розчарована рішенням Апеляційної палати ВАКС щодо звільнення від відповідальності судді Брагіної, яка подала паперову декларацію замість електронної, пояснюючи це своїми релігійними переконаннями. Але не погоджуватися – це за межами моїх депутатських повноважень, я висловлюю думку просто як юрист. До слова, я якраз погоджуюся з окремою думкою одного із суддів колегії, яка ухвалила цей виправдувальний вирок.

«Поки Міноборони вигадує пояснення, прикордонники закуповують такі ж продукти за значно адекватнішими цінами»

Після гучного скандалу із закупівлями Міноборони ви викликали до себе на комітет представників міністерства. Чим усе завершилося? 

Скандал із закупівлями яєць за 17 грн не завершився. Ба більше, замість того, аби докорінно змінити процедуру закупівлі харчування, Міноборони перейшло від закупівлі яєць по 17 грн за штуку до закупівлі яблук по 51 грн за кг в оновлених контрактах. Наразі не бачу в міністерства реального бажання змінювати процедуру й раціонально використовувати бюджетні кошти, які і так дуже обмежені. Міністерство і далі наполягає, що у них все гаразд, а я дивлюсь на ціну в угодах і розумію, що в них не все гаразд. Пояснення міністра, що ціни в договорах високі, бо замовляють не продукти, а послугу харчування з доставкою, пакуванням та охолодженням — нікчемні. Військові частини отримують (а часом ще й самі забирають зі складів, а не отримують безпосередньо на передову) саме продукти. Такі ж продукти, як ми із вами купуємо в супермаркетах, де вони також не ростуть, а доставляються, пакуються і охолоджуються. Більше того, ми купуємо вроздріб, а міністерство — оптом, однак чомусь роздрібні ціни в супермаркетах виходять нижчими. Поки Міноборони вигадує пояснення, прикордонники закуповують такі ж продукти за значно адекватнішими цінами. 

Публічні обіцянки міністра не виконані: поки він в інтерв’ю говорить про розробку якогось Military Prozorro, фактично ніякого переходу до прозорих закупівель не відбувається. 

Після скандалу з яйцями за дорученням прем’єр-міністра була створена робоча група, лідерство в якій відігравало Мінекономіки. Ця робоча група рекомендувала застосування системи Prozorro, встановлення граничних цін за одиницю певного товару, роботи чи послуги, і зміну предмету закупівлі. На думку робочої групи, є всі підстави відмовитись від закупівлі незрозумілої «комплексної послуги з харчування» за каталогом з 409 позицій і перейти до звичайної закупівлі продуктів. Наразі вимоги Міноборони щодо постачання «послуги харчування» прийнятні лише для фірм, створених і заточених лише на виконання тендерів Міноборони. 

На жаль, пан міністр Резніков ці рекомендації робочої групи на Кабміні не підтримав, і було ухвалене рішення щодо продовження діючих контрактів не довше як на три місяці, бо армія має якось харчуватися. За ці три місяці міністру оборони було дано доручення переглянути систему закупівель харчування. Однак наразі я не бачу жодної активності Міноборони, аби все-таки змінити свої правила та привести ці закупівлі у відповідність до здорового глузду.     

Разом із цим запрацював закон про прозорість незбройних оборонних закупівель. Що він змінить?

Так, уже діє модуль Prozorro, де оборонні замовники мають розміщувати інформацію про два види контрактів. Перший – звіти про всі нові незбройні закупівлі (що закупили та скільки коштує одиниця) за 10 днів після укладення мають з’являтися в системі Prozorro. Другий – ту саму інформацію для старих нетаємних контрактів, укладених із 24 лютого минулого року, потрібно оприлюднити до 22 червня. Ця прозорість є вакциною від апетитів тих, хто може захотіти під час війни маніпулювати із цінами на закупівлях. 

Водночас, аби змінити систему, цього недостатньо, треба змінювати сам підхід до закупівель Міноборони. Тобто змінити предмет закупівель — перейти від закупівлі послуги харчування за каталогом до звичайної закупівлі продуктів, встановити граничну ціну, відкрити можливості для конкуренції, забрати непотрібні й обмежуючі вимоги. Це Міноборони може зробити, але не робить. 

«Економічний ефект від діяльності НАБУ окуповує державні витрати на його роботу»

НАБУ та НАЗК цього року отримають на двох з держбюджету майже 2 млрд грн, що менше, ніж в минулих роках. Чи гроші, які виділяються на діяльність антикорупційних органів, виправдовують себе, якщо казати про суму повернутих ними коштів у бюджет? Чи в цих органів більше превентивна роль? 

Така постановка питання є не дуже коректною, бо робота органів – зокрема, попереджати корупцію і демонструвати, що відповідальність невідворотна. І у такий спосіб просто демотивувати красти. Як виміряти такий економічний ефект: скільки мріяли вкрасти, але не вкрали, бо лячно? 

Але якщо все-таки дивитися в цифрах, то економічний ефект від діяльності НАБУ за минулі півтора року насправді окуповує державні витрати на його роботу за цей період. Економічний ефект – це ж не тільки сума грошей, яку конфіскували за вироками суду. Наприклад, є випадки в практиці НАБУ, коли після початку розслідування компанія, чию заборгованість державне підприємство вважало безнадійною, починає її виплачувати. Зрозуміло, що це робиться десь із метою зменшити збитки, які можуть бути інкриміновані в рамках кримінального провадження, але, тим не менш, це також ефект від діяльності НАБУ. 

Чи можливе в майбутньому скорочення кількості антикорупційних органів, а не їх збільшення?  

Чесно кажучи, я не спостерігаю збільшення кількості антикорупційних органів. Бюро економічної безпеки та Державне бюро розслідувань антикорупційними органами я не вважаю. Навпаки, точно необхідно казати про збільшення кількості суддів ВАКС, точно треба говорити про збільшення штату детективів у НАБУ і прокурорів у САП. 

Топ-корупцію по всій Україні по факту розслідує 227 детективів у центральному та трьох територіальних управліннях у Харкові, Одесі і Львові. Нагляд у всіх справах НАБУ здійснюють лише 43 прокурори САП, з них більше 10 зараз воює в ЗСУ. А у ВАКС працює лише 27 суддів першої інстанції, які розглядають одночасно справи по суті та є слідчими суддями. 

Тому про те, що варто модифікувати антикорупційну систему в бік скорочення, говорити дуже зарано. Роботи в цьому напряму вистачить на багато років наперед. Для багатьох міжнародних партнерів, які допомагають нашій країні фінансово, і приватного бізнесу, що розглядає можливість інвестувати у відновлення України, антикорупційна система є гарантом безпеки інвестицій, особливо після нашої перемоги над Росією. 

Павло Вуєць, «Главком»