Батьки Незалежності. Хто з політиків отримає почесний статус?

За день до нового 2022 року на сайті Верховної Ради з’явився особливий законопроєкт – про статус народного депутата – засновника державної незалежності України. Те, що законодавча ініціатива має непересічну вагу, свідчило прізвище автора – голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.

«Метою ухвалення законопроєкту є вшанування народних депутатів-засновників державної незалежності України та визначення їх правового статусу», – йшлося у пояснювальній записці до проєкту закону.

4 січня 2022 року «дітище» Стефанчука було передано народним депутатам для ознайомлення. Але ухвалення кінцевого рішення загальмувалося на довгих три роки.

Як дізнався «Главком» з джерел, близьких до керівництва парламенту, повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022-го переключило увагу спікера Стефанчука на значно серйозніші виклики. На кону вже стояло збереження самої держави, але не лише символів її незалежності. 

За «батьків Незалежності» Верховна Рада згадала лише у середині липня 2025 року – фактично за рік до ювілейного 35-го Дня Незалежності. Законопроєкт Стефанчука оперативно провели через перше читання. А 3 грудня минулого року Рада 273 голосами схвалила закон, трохи відкоригувавши його назву: «Про статус Засновника сучасної держави Україна – народного депутата». Проте на документ чекало нове випробування.

Президент Асоціації народних депутатів України і чинний обранець від ВО «Батьківщина» Сергій Тарута повідомив «Главкому» ексклюзивну інформацію. За його словами, законопроєкт про статус Засновника сучасної держави Україна – народного депутата три місяці пролежав на столі у президента без підпису через хитру норму. Дослівно вона звучить так (пункт 3 статті 5 Закону про статус Засновника сучасної держави Україна): «Засновник має право на отримання дипломатичного паспорта для здійснення офіційних поїздок до іноземних держав у встановленому законодавством порядку». Її автором є один із нардепів, який входить до Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради. Тарута запевнив, що йому невідомо прізвище цього політика.

«Хтось з голосу на комітеті вніс це доповнення до проєкту закону, яке потім було проголосовано парламентом. Додам, що Асоціація народних депутатів не пропонувала привілею у вигляді дипломатичного паспорта, оскільки немає такої потреби. У підсумку цей пункт став тим чинником, який стримував президента від підписання. Попри те нам вдалося переконати Офіс президента, мовляв, сама процедура одержання дипломатичного паспорта є доволі складною», – зауважив керівник Асоціації нардепів.

9 березня 2026 року президент Володимир Зеленський таки підписав закон. Обрана дата також несла певний символізм: 9 березня 2026 року Україна відзначала 212-ту річницю від дня народження видатного поета, художника та пророка української нації Тараса Шевченка.

Як стало відомо «Главкому», у неділю, 23 серпня цього року збереться урочисте засідання Верховної Ради, на яке запрошені народні депутати I скликання (1990-1994 роки). Напередодні ювілейної 35-річниці Незалежності України «спікер» Руслан Стефанчук вручить обраним політикам посвідчення і нагрудний знак «Засновника сучасної держави Україна». Точне число власників почесного статусу тримається у таємниці.

витяг з постанови Кабміну

«Главкому» все ж вдалося витягнути ексклюзивну інформацію про нову відзнаку і її вагу.

Статус без грошей

Через Верховну Раду I скликання пройшло 476 обранців. Однак не всі можуть розраховувати на привілеї держави. За підрахунками Асоціації народних депутатів України, які отримала редакція, почесний статус «Засновник сучасної держави Україна» можуть отримати 150-160 народних депутатів I скликання. Ще приблизно 240 обранців буде представлено до нагородження посмертно.

У відповіді на запит «Главкома» виконувач обов’язків голови Українського інституту національної пам’яті Юлія Гнатюк уточнила: почесний статус можуть набути 170 колишніх депутатів.

Український інститут національної пам’яті повідомив, що 170 колишніх депутатів можуть стати Засновниками сучасної держави Україна

У коментарі «Главкому» віцепрезидент Асоціації і народний депутат I скликання Володимир Крижанівський зауважив, що є окрема «каста» (приблизно 20-30 колишніх обранців), які не підпадають під дію Закону. Нині вони живуть у Росії або на окупованих територіях, прямо не закликають до військової агресії у бік України, але не сприймають її. Як приклад, співбесідник видання навів колишнього колегу Юрія Бабанського. У 1990-1994 роках він входив до складу Верховної Ради I скликання.

«У радянський час побутувала приказка: «Остров Даманский – лейтенант Бабанский». Наприкінці 1960-х китайці спробували захопити острів на Амурі. Зав’язався бій із радянськими прикордонниками, під час якого загинув командир. На той час офіцер Юрій Бабанський також брав участь у тій сутичці, за що одержав Героя Радянського Союзу.

Справжній світогляд Бабанського розкриває його ж поведінка. У середині 90-х генерал Юрій Бабанський, який осів у Росії, запитав представника посольства України у Росії: «Яка в Україні пенсія генерала? Може я поїду туди…». З’ясувалося, що пенсія була вищою у Росії. Тому він нікуди не переїхав», – зазначив Володимир Крижанівський. 

Ще один кандидат, якому, за словами Крижанівського, не бачити статусу «Засновник сучасної держави Україна», – це екснардеп із Донеччини Олександр Рибін. На момент обрання до парламенту керував державним племінним заводом імені Рози Люксембург. У 2014-му Рибін зателефонував Крижанівському у піднесеному настрої: «Наши пришли!». Це була реакція народного депутата I скликання на окупацію Новоазовська проросійськими найманцями «ДНР».

За законом, Комісія з розгляду питань про надання та позбавлення статусу, створена Головою Верховної Ради, може долучати до роботи Службу безпеки України. Правоохоронці можуть допомогти відсіяти народних депутатів I скликання, які мають судимість за кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також за кримінальними статтями «Терористичний акт», «Фінансування тероризму», «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань» і «Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення».

Станом на 14 серпня, відповідь СБУ на запит «Главкому» не пролила світла про кількість обранців I скликання, яким не стати «батьками» Незалежності.

СБУ не володіє даними про потенційних нардепів-порушників, яким не світить почесна державна відзнака

На невизначений час зависла у повітрі фінансова складова статусу «Засновника сучасної держави Україна». Як гласить закон, обранець I скликання може з перейти зі своєї депутатської пенсії на щомісячне довічне грошове утримання. За основу береться 80% місячної заробітної плати народного депутата України поточного скликання – члена комітету. На сьогодні рядовий депутат IX скликання одержує 66 560 грн у місяць. 80 відсотків від цієї суми складає 53 248 грн – це і буде нова пенсія (довічне грошове утримання) «батьків Незалежності».

Для порівняння: народний депутат кількох скликань (у тому числі першого) Михайло Косів повідомив «Главкому», що нині отримує 22 тис. грн пенсії у місяць. 

Тобто різниця між депутатською пенсією і щомісячним довічним грошовим утриманням «Засновника сучасної держави Україна» є, і вона суттєва. Але є одне «але». З відставкою прем’єра Юлії Свириденко та її Кабміну було знято з розгляду урядовий законопроєкт №15378. Він мав на меті законодавчо врегулювати щомісячне довічне грошове утримання окремих нардепів I скликання.

«Оскільки фінансово-економічне обґрунтування щодо обсягів відповідних видатків готується виключно в межах супроводження конкретного законопроєкту, а такий законопроєкт наразі відсутній, обсяги видатків, необхідні для виплати щомісячного довічного грошового утримання народним депутатам – Засновникам у 2026 та 2027 роках, на сьогодні не визначені». Таку відповідь «Главкому» надав перший заступник міністра фінансів Роман Єрмоличев.

Державні органи не врегулювали на законодавчому рівні грошові виплати для Засновників сучасної держави Україна

Казусні моменти і «паралельний парламент»

Під час підготовки матеріалу «Главком» зібрав непересічні, а для багатьох читачів невідомі історії про політиків, які були причетні до заснування Незалежної України.

Народний депутат шести скликань, рухівець Ярослав Кендзьор розповів «Главкому» про казусний випадок, який трапився з ним у день голосування за Декларацію про державний суверенітет України. Вранці 16 липня 1990 року політик разом із колегою по парламенту зайшли поснідати до буфету. Заклад розташовувався неподалік готелю «Україна», де проживали іногородні обранці, у тому числі й сам Кендзьор. Нардеп каже: усвідомлював, що того дня Рада мала працювати над проєктом Декларації, готувати його до голосування у другому читанні. Заговорившись у буфеті, обранець залишив свою барсетку з документами та карткою для голосування. Коли ж повернувся, щоб її забрати, сумки вже не було – її вкрали.

Автографи творців Декларації про державний суверенітет України, ухваленої 16 липня 1990 року

«Коли 355 голосів засвітилося на табло «за» Декларацією про державний суверенітет, я взяв слово і пояснив, чому не зміг проголосувати. Просив Голову Верховної Ради Івана Плюща зарахувати мій голос за Декларацію», – зазначив Ярослав Кендзьор.

Витяг із голосування за Декларацію про державний суверенітет України, 16 липня 1990 року підтверджує: Кендзьор не голосував, але не лише він…

фото: golos.com.ua

Однак вирішити питання заднім числом не вдалося. Також не допомогли письмові звернення ще 19 нардепам, які прохлопали свій шанс увійти в історію (Орест Влох, Лев Крупа, Василь Крючков, Євген Мармазов, Володимир Марченко, Володимир Новіков, Дмитро Павличко, Любомир Пирог, Павло Пулінець, Віталій Сальніченко, Володимир Стус, Віктор Тихонов, Василь Червоній, Микола Шульга, Володимир Філенко, Віталій Хижняк, Анатолій Ягоферов, Володимир Яцуба та Олександр Остапенко). Всі вони просили спікера зарахувати їхні голоси за ухвалення Декларації. Мовляв, пропустили доленосне пленарне засідання з поважних причин (відсутність карток для голосування, перебування в лікарні тощо).

«Історичний момент на те й історичний, щоб ті, хто не подбав про свої картки чи був відсутній, не брали участі в тій історичній миті», – тоді так різко відреагував нардеп Сергій Головатий, який згодом став міністром юстиції і суддею Конституційного суду.

Ще маленька історична «сенсація»: 36 років тому не дав голосу за Декларацію про державний суверенітет України й майбутній президент Леонід Кучма. Причина – невідома. Натомість другий президент справно голосував за незалежність. Тому почесний статус «батька» незалежності у нього в кишені.

Є ще когорта обранців I скликання, які через об’єктивні обставини, не прибули до будівлі парламенту 16 липня 1990 року і 24 серпня 1991 року. Віцепрезидент Асоціації народних депутатів нарахував до десятка таких політиків. Серед них Віталій Мельничук, Володимир Шовкошитний, Олександр Чебан, Микола Петренко, Сергій Локтєв.

«Наприклад, Сергій Локтєв – рядовий шахтар. У день голосування за Декларацію про держсуверенітет він був у сесійній залі. Проте не голосував за документ лише через те, що перебував на перемовинах із шахтарями, які стояли під стінами Ради. А 24 серпня не встиг доїхати до парламенту. Або ж Володимир Шовкошитний із колегою по парламенту Павлом Віцяком полетіли до Франції прости допомоги для чорнобильців. Це було перед 24 серпням 1991 року. І не встигли повернутися вчасно», – уточнив Володимир Крижанівський.

Віцепрезидент Асоціації додав: його організація добиватиметься змін до Закону «Про статус Засновника сучасної держави Україна», надавши право голові Верховної Ради прийняти рішення про присвоєння почесного статусу обранцям, які через непереборні обставини, пропустили пленарні засідання з розгляду Декларації про держсуверенітет і Акту про проголошення незалежності.

У розмові з «Главкомом» народний депутат I скликання, віцепрезидент Асоціації народних депутатів і голова Обʼєднання народних депутатів «24 Серпня» Віталій Мельничук розповів: у 1990 році житомиряни обрали його народним депутатом і, одночасно, головою Житомирської міської ради. Тоді Конституція не забороняла таке поєднання. Він наголосив, що брав участь у всіх 70-ти голосуваннях за проєкт Декларації про державний суверенітет. У цілому ж, робота над цим документом, боротьба за кожну його тезу і норму йшла із травня до середини липня 1990 року.

«Я був присутній на всіх результативних голосуваннях за Декларацією, які відбувалися із 11 до 13 липня 1990 року. Голосував за її назву, що це Декларація не Української РСР, а України. Голосував за всі ключові положення Декларації, окремо за кожен (без виключення) із її десяти розділів, у тому числі за розділ перший, головний, який називався «Самовизначення української нації». До речі, за цей розділ проголосувало лише 244 депутати. І ще одне: підсумкове голосування за Декларацією, відповідно до затвердженого порядку денного сесії, мало відбутися у п’ятницю, 13 липня 1990 року. Однак головуючий переніс його на понеділок, 16 липня», – зазначив Мельничук.

Як пояснив екснардеп, відповідно до календарного плану роботи Верховної Ради I скликання, понеділок 16 липня був непленарним днем. І тому апаратом Житомирської міської Ради заздалегідь на цей день для пана Мельничука як міського голови було розроблено план, який включав засідання президії ради, важливі зустрічі, прийом громадян тощо.

«З точки зору сьогодення, безумовно, мені треба було тоді сказати колегам по Житомирській міській раді: «Я їду у столицю на підсумкове голосування за Декларацію. Воно церемоніальне, але воно важливе. Та на той час я розумів, що все, що міг – зробив, Декларація є, вона безумовно буде схвалена в цілому. А в Житомирі, де я не був весь минулий тиждень, – море роботи», – перемотує у голові події 36-річної давнини співбесідник редакції.

Щодо відсутності на голосуванні за Акт проголошення Незалежності, то Віталій Мельничук вважає, що тут відбулася накладка кількох історичних подій. По-перше, 19 серпня у Москві було створено так званий «комітет надзвичайного стану» – ГКЧП. Планувалося введення воєнного стану, в тому числі в Києві, у Львові, в Житомирі…

20 серпня в Києві в Спілці письменників відбулося засідання опозиційної Народної Ради, де були присутні близько 60 народних депутатів, в тому числі і Віталій Мельничук, які вимагали негайного скликання позачергової сесії Верховної Ради. На цьому засіданні виступив і голова Львівської обласної Ради, народний депутат України Вячеслав Чорновіл, співголова Народного Руху і лідер Асоціації демократичних рад України, до якої влітку 1990 року увійшли Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська обласні Ради, Київська, Житомирська, Донецька і низка інших Міських рад, де перемогли демократичні сили, не комуністи. Чорновіл запропонував 24 серпня 1991 року провести Надзвичайні збори Асоціації демократичних Рад України в місті Дніпродзержинську (нині – Кам’янське) Дніпропетровської області.

«Ідея Чорновола, – згадує Мельничук, – була така: якщо Верховна Рада не збереться в найближчі дні на засідання, а він дуже скептично до цього ставився, то нам треба буде створювати паралельний парламент зі складу «Народної Ради» (депутатська група із 125 осіб у Верховній Раді I скликання, яка складалася з колишніх політв’язнів, дисидентів і патріотично-налаштованих осіб; це об’єднання було антиподом прокомуністичної «Групи 239» – «Главком») і Асоціації демократичних рад України для того, щоб боротися проти цієї російської чуми, яка і тоді хотіла нас вчергове загнобити. 20 серпня ввечері я, як міський голова, провів сесію Житомирської міської ради, яка незважаючи на погрози, ухвалила рішення, що «ГКЧП – це злочинне утворення, і всі, хто його підтримуватиме, будуть відповідати за Кримінальним кодексом як зрадники».

Напередодні 24 серпня, на яке було призначено позачергову сесію Верховної Ради, Віталій Мельничук зідзвонився з Вячеславом Чорноволом. Екснардеп переповів слова лідера Народного Руху: «Я думаю, що в Києві щось буде менш значиме, ніж те, що в Дніпродзержинську. А ти (Віталій Мельничук – «Главком») обов’язково їдь у Дніпродзержинськ, бо хтось має бути з народних депутатів, щоб проводити Надзвичайні збори».

«Так я опинився у Дніпродзержинську ввечері 23 серпня, а наступного дня головував на зборах Асоціації. Це була боротьба. І ніхто не знав, як воно піде. Була колосальна синергія людських зусиль», – заявив Мельничук.

Колишній нардеп додав: нині у такому ж невизначеному стані, як і він, опинилися двоє нардепів I скликання Сергій Колеснік (зараз йому 61 рік, він воює на фронті) і Володимир Шовкошитний (це він в 1989-му організував перевезення праху Василя Стуса із Росії і поховання його в Києві). Вони теж голосували за всі положення і всі розділи Декларації, але в силу непереборних обставин не змогли взяти участь у підсумковому голосуванні, натомість активно творили і голосували за засадничі законопроєкти. 

Крім цього, Віталій Мельничук поділився з «Главкомом» копією науково-практичного висновку Національної академії правових наук України, який підписав президент Академії Володимир Журавель. Якщо коротко, то суть така: надання нардепам I скликання Мельничуку, Колесніку і Шовкошитному статусу Засновника сучасної держави Україна, не суперечитиме Закону. Вони «підтримали та схвалили весь зміст Декларації про державний суверенітет України, яка 16 липня 1990 року була прийнята Верховною Радою в цілому». Вони «підтримували переважну більшість фундаментальних актів Верховної Ради, спрямованих на відновлення української державності, становлення суверенної Української держави та утвердження її незалежності».

Національна академія правових наук України вважає, що народні депутати I скликання Віталій Мельничук, Сергій Колеснік і Володимир Шовкошитний повинні бути визнані Засновниками сучасної держави Україна

Ярослав Кендзьор згадав ще один промовистий факт. Виявляється, що у чернетці до проєкту постанови про проголошення Акту незалежності України була така конструкція: «Акт відновлення державної незалежності». Проти цього категорично виступала прокомуністична «Група 239».

Мітинг біля Верховної Ради в день прийняття Акта проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року

фото: Олександр Клименко/Голос України

«Комуністам потрібно було, щоб було написано саме Акт проголошення незалежності, а не відновлення. Щоб показати історичну тяглість із Радянською Україною. Без жодної прив’язки до Української Народної Республіки, Козацької держави, а тим паче до Київської Русі. Натомість балтійські країни, які входили до складу СРСР, після розвалу Союзу проголосували за Акт відновлення державної незалежності. На жаль, Україні не вдалося пристати на такий варіант», – заявив рухівець.

Копія Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року

Крім цього віцепрезидент Асоціації народних депутатів Володимир Крижанівський поділився з «Главкомом» цінними спогадами першого секретаря секретар ЦК Компартії і члена Політбюро Станіслава Гуренка. За пів року до смерті впливового комуніста він мав з ним теплу бесіду. Зокрема, говорили про голосування «Групи 239» за Акт проголошення Незалежності України. Після ГКЧП Гуренко зібрав найближче оточення і дав чітку настанову: «Дуже прошу: аби жоден комуніст не голосував «проти» проголошення незалежності України. Якщо хтось не хоче або вагається, краще не приходьте у сесійний зал. Ніхто не знатиме, що ви думали. Я не хочу, щоб потім нам дорікали, що комуністи були проти (незалежності – «Главком»)».

Так і відбулося. Кілька перших секретарів обкомів і міськкомів, а також членів Політбюро на кшталт Юрія Єльченка, Володимира Желіби пропустили пленарне засідання Ради 24 серпня 1991 року. Єдиним народним депутатом, який натиснув кнопку «проти», був Альберт Корнєєв. До депутатства він працював слідчим прокуратури і викладачем у виші.

Народний депутат Альберт Корнєєв – єдиний, хто натиснув кнопку «проти» під час голосування за проголошення незалежності України. Поіменне голосування народних депутатів I скликання, 24 серпня 1991 року

«Насправді це дуже чесна і порядна людина, – характеризує Корнєєва Володимир Крижанівський. – Алік за фахом юрист, кандидат наук. І за принципами є пуристом. Тобто тим, хто відстоює юридичну чистоту процесу. Після голосування я підійшов до нього і поцікавився, чому він голосував проти набуття Україною незалежності. На що він відповів: «Народжується нова держава. А ми голосуємо, ніби «на колінці». Давайте розробимо відповідну процедуру, а тоді ухвалено необхідні рішення». Таким було його пояснення. Я не стримався і заперечив йому: «Аліку, люди запам’ятають тебе як депутата, який голосував «проти». А чому ти так голосував, ніхто не поцікавиться».

Станом на середину серпня 2026-го, Комісія з розгляду питань щодо надання та позбавлення статусу Засновника не хоче присвоювати Альберту Корнєєву почесного статусу, уточнив Крижанівський. І це попри те, що нардеп-«бунтар» підтримав Декларацію про державний суверенітет у липні 1990-го.

Віталій Тараненко, «Главком»