Голова ради резервістів Сухопутних військ: Треба хвалити наших захисників, а не сіяти упадницькі настрої
Ще навіть міських боїв у Вугледарі немає
Військовий аналітик Девід Екс стверджує, що невдовзі Вугледар у Донецькій області, який Збройні сили України утримували 31 місяць, буде захоплений ворогом. Є величезна вірогідність потрапляння в оточення значного угрупування українських військ.
Наступ на Вугледар сьогодні – головна тема фронтових зведень, яка відсунула на другий план навіть просування окупантів на Покровськ. Допомогти Україні тримати фронт на донецькому напрямку мають як введені підкріплення, так і прискорення західної допомоги.
«Главком» поспілкувався з ветераном АТО, головою ради резервістів Сухопутних військ Збройних Сил України Іваном Тимочком. Об’єднання, яке очолює військовий, було утворене після початку російської агресії у 2014 році і допомогло підготувати резерви першої і другої черги. Вони приєдналися до Збройних сил після початку повномасштабного вторгнення. Мова про понад 100 тис. підготовлених бійців, які допомогли впоратися Україні в перші місяці великого вторгнення. В інтерв’ю «Главкому» Іван Тимочко розповів, для чого ворог кидає всі сили на Вугледар, чи загрожує ЗСУ оточення, яка вірогідність захоплення Покровська і чому цивільні та військові досі шукають відповіді на питання, якою має бути справедлива мобілізація.
Для ворога важливо зайняти як Вугледар, так і Курахове
Американське видання Forbes написало про те, що 72 бригада у Вугледарі під загрозою оточення. Також нещодавно про велику ймовірність того, що українцям доведеться відступити з цього міста написав відомий військовий оглядач Костянтин Машовець. Як можете охарактеризувати нинішню ситуацію в місті, наскільки вірогідна загроза оточення?
На жаль, у медійному просторі всі поспішають говорити про оточення. Це мені нагадує, як два тижні тому говорили про Покровськ, що його зайняли росіяни як про доконаний факт. Наразі бойові дії відбуваються по лінії Вугледар – Курахове – Селидове – Покровськ. Варто розглядати це як суцільну лінію ворожого наступу, оскільки напрямки взаємопов'язані. Зараз увага більше прикута до Вугледара, раніше до Покровська. Але для ворога важливо зайняти як Вугледар, так і Курахове. Вийти до Курахове їм треба для того, щоби вирівняти лінію по наступу, щоби не отримати удар з флангів. Курахівське водосховище для них важливе як водний ресурс. Його довжина біля 40 км.
Їм важливо зберегти свій виступ до міста Покровськ, де вони здуміли зайти на глибину 30 км, але ширина самого ворожого виступу 20 км. А це та відстань, яка прострілюється артилерією. Тому перед російським командуванням стоїть завдання в цілому просуватись по цьому напрямку фронту і наносити удари там, де можуть пробити (українську оборону), чи там, де здійснюється постійний пошук слабкого місця… Задача ворога – розтягнути наші резерви, а також не давати нашим військам здійснювати перекидання сил. Вугледар розташований на висоті і дає можливість здійснювати вогневий контроль, утримувати завдяки цьому ворожі війська з боку Павлівки, з боку Времівського напрямку (ділянці фронту на межі Донецької і Запорізької областей, де українська армія у 2023 році звільнила 6 населених пунктів. Нині на цьому напрямку ворога активізував наступальні дії) не давати можливість просуватися з боку Водяного. Зараз окрім піхоти і мотоциклів, авіації ворог почав задіювати на Вугледарському напрямку і важку техніку. А у РФ далеко не та ситуація, що вона може розкидатися важкою технікою по всій лінії фронту. Тому Вугледар знімає певне навантаження як із Курахового, так і з Покровська. Тобто якщо ворог поставить задачу захопити Вугледар, їм буде потрібно перекидати додаткові сили з Курахового, чи Покровська, бо додаткові резерви, які вони планували задіяти у вересні – жовтні, змушені залучати зараз для бойових дій у Курській області.
Ворогу не обов’язково руйнувати Вугледар вщент. Достатньо оточити місто з боку Водяного, або зробити ще більший гак з Курахового до річки Кашлагач. Як цьому протистояти і не грати за правилами окупантів?
У теорії може бути у ворога багато що. Але ж ми також маємо свої стратегічні задуми, свої плани оборони, атак і контратак для того, щоби ворог не зміг принаймні очевидні напрямки визначити для себе. Для цього свого часу і починався на південному напрямку наш контрнаступ.
Також варто розуміти, що географічне розташування більше прив'язує російські війська до магістральних доріг. Магістральна дорога зокрема Мар’їнка – Курахове. Ще є дорога з Павлівки (нині окупована територія) до Богоявленки через Вугледар, яка свого часу давала можливість ворогу пробувати наступати. Слід врахувати, що росіяни на Маріупольському напрямку відновили залізницю, так звана дорога з Москви до Севастополя. Їхні війська прив’язані до залізниці і магістральних автошляхів.
Донедавна вони наступали на Вугледар і Курахове піхотою, а це вимагає величезної кількості піхоти з повільним просуванням, тим паче під вогнем. Наразі їхню піхоту дуже серйозно підтримує авіація, яка завдає бомбових ударів КАБами, ФАБами, різними модифікаціями авіабомб. Але ці бомби не точні, вони прилітають із серйозними відхиленнями, тому росіянам доводиться працювати по площинах. Тому по міських забудовах їм легше бити, ніж по полях. Де з одного боку руйнувань можна завдати більше, ніж якщо бомба потрапить у польову фортифікацію. А в неї ще потрібно потрапити.
Вугледар – це невелике містечко, збудоване у 60-х роках минулого століття. Воно індустріальне, з величезними шахтами, величезною мережею внутрішньою, з промисловими об'єктами, де добре можна тримати оборону, де багато є підземних ходів. Тому ворог б'ється за Вугледар, щоби створити для себе в майбутньому на цьому місці плацдарм для накопичення особового складу і техніки для того, щоби потім розгортати наступальні дії. Хоча ми й не знаємо їхніх завдань і планів. Тому треба хвалити наших захисників, а не сіяти упадницькі настрої. Ще навіть міських боїв у Вугледарі немає.
Впродовж тривалого часу вдавалося стримувати ворога біля самого міста. Але в останні декілька днів він мав суттєві успіхи. Це пов’язано саме з покращенням ворожої логістики, зокрема будівництвом залізниці, про яку ви згадали вище?
Не те, щоби це прив’язка, але це дає можливість підвозити боєкомплекти. Російська армія надзвичайно сильно прив’язана до залізничних гілок. Це не пов’язано з активізацією, але це є одним із причинно-наслідкових факторів. Завдяки залізниці в тилу у себе росіяни зуміли накопичити певну кількість озброєння.
Також варто розуміти, що є наказ Путіна зайняти Покровськ до перших чисел жовтня. А до самого Покровська вони також зайти не можуть… Ворог уже пробував надзвичайно інтенсивно місяцями проводити операцію, зайти до Вовчанська на агрегатний завод, зумів зрештою. Але наші війська днями провели успішну операцію там, змогли розсікти ворожі сили і знищити. Таке саме окупанти хочуть повторити у Вугледарі. У суспільства, у наших громадян увага прикута до того, що відбувається тут і зараз. Але ж операції у короткостроковій чи середньостроковій перспективі проводяться з урахуванням наслідків, які можуть чекати через два-три місяці. З одного боку, звичайно, потрібно вболівати за наших побратимів, розуміти, що ситуація дуже складна. З іншого боку, не знаючи загальних задумів, що ЗСУ, що російської армії важко оцінити пріоритетність напрямків навіть по дирекції Вугледар – Курахове – Покровськ. Ще донедавна усі говорили про Покровськ, майже ніхто не говорив про Селидове. Але щоби ворогу досягти успіху на Покровському напрямку, йому потрібно зайняти лінію міст Вугледар, Курахове й тоді Покровськ. Паралельно з цим мати успіх на Времівському напрямку (так званий Времівський виступ – межа Донецької і Запорізької областей, нова точка ворожого наступу).
«Є питання до командування… Чому ворог зумів досягнути якогось результату»
Давайте перемістимося на Харківщину. Комбат 1 шурмового батальйону Третьої окремої штурмової бригади Володимир Фокін повідомив, що дуже важливий логістичний маршрут Борова-Куп'янськ-Вузловий майже втрачений. Виходить так, що усі підрозділи на схід від річки Оскіл уже відрізані від постачань і Україна в короткий період часу буде змушена відвести війська і зі сходу річки Оскіл і фактично віддати величезну територію ворогу?
Дійсно, там велике Оскілське водосховище довжиною майже 80 км. У них стоїть завдання узагалі взяти його під контроль, оскільки воно живить Слов’янськ, Краматорськ. Є завдання Путіна повернути собі всі території, які вони раніше окупували, а зараз втратили. Окрім того, росіяни в свій час, коли відступали з Харківської області, намагалися закріпитися в район Борової, де розташовані споруди, які обслуговує водосховище (Борівське комунальне водопровідно-каналізаційне підприємство). Вони намагалися вибудовувати лінію оборони, щоби українці не змогли переходити Оскіл.
Щодо постачань для наших бійців, то не сказав би (що не буде такої можливості). Так, там буде проблема, можливо, ворог буде намагатися щось закривати. Але знову ж таки, це ще не доконаний факт, якби вони вийшли на берег Осколу і там закріпилися… Лівий берег Осколу Україна повністю контролює. Я сумніваюся, що росіяни зможуть створити в найближчі місяці якусь оперативну загрозу на цьому напрямку. Так, там є серйозні виклики. Напевно, є питання до командування по цих напрямках, чому ворог зумів досягнути якогось результату. Тим паче Лимано-Куп’янський напрямок для нас давно відомий і зрозумілий. Там ворог неодноразово намагався прорвати нашу оборону.
Попри бажання і нібито наказ Путіна захопити Покровськ вже у жовтні, більшість аналітиків кажуть, що принаймні цього року це буде неможливо. Який розвиток подій бачите ви, від чого залежатиме доля Покровська?
Все залежатиме, як відбуватимуться події в районі Вугледар – Курахове – Селидове. Звичайно, загроза для покровська є. Але ворог перебуває нині на відстані 10 км від міста. Завжди вибудовуються оборонні споруди перед містами… Ворог намагатиметься дистанційно знищити місто. Оскільки вони надіялися, що зможуть прорватися до міста і взяти під контроль промислові об’єкти чи населений пункт з мінімальними руйнуваннями, що означало для себе створити хороший плацдарм. З іншого боку, якщо ти не можеш прорватися і розумієш, що тобі доведеться вигризати кожні 100 м, як відбувається з Вугледаром, тоді вони все намагатимуться вогневим валом руйнувати перед собою. Для того, щоби сповільнити наступ ворога на цьому напрямку були введені резерви. Якщо навіть частина тих бригад, про які свого часу говорив президент, а це понад 15 бригад, які чекають озброєння від наших союзників, будуть докомлектовані і перекинуті на цю, або суміжні позиції, то це серйозно вплине на зміну бойових дій біля Покровська. Також впливатиме інтенсивність бойових дій у Курській області. Все одно Путін до безкінечності не зможе ігнорувати це питання. Ще один чи два прориви ЗСУ на Курщині і зможемо говорити, що це поставить під загрозу російську логістику у Білгородській області. А це в них логістичний центр для підсилення російських військ на Харківщині. А ресурси у них не безмежні, що би вони самі не заявляли. Тому відбувається така гра двох армій. Одні діють масою, інші діють асиметрично маневреністю. Кожна зі сторін має як успіхи, так і провали у своїй роботі.
«Говорити, що є критична проблема в особовому складі, який приходить зараз, не варто»
Зараз почав діяти новий закон про мобілізацію. Наскільки темпи мобілізації змінилися, наскільки вони вас задовольняють, і які найбільші проблеми бачите у тих хто, зараз приходить у військо?
Щодо якості, кількості і потреб, точно про це знає військове командування. В армії завжди люди потрібні, якщо вона веде бойові дії, як є потріба у зброї. Судити про боєздатність армії тільки по людях – це дуже спрощено підходити до оцінки ситуації. Залежить дуже багато від наявної зброї, від навченості самого персоналу, який її обслуговує. На це йде ставка. Але є така річ як час, коли людина отримує досвід і його напрацьовує… Якщо ми будемо враховувати, що у нас була велика перерва у постачаннях зброї і впродовж того часу ми зуміли затримати ворога. За той час перерви ми зуміли підготувати сили, які попри все проводять дуже вдалу військову операцію на ворожій території, ЗСУ, які зуміли воювати на території 1500 км і дають результат. Так, є проблеми (у мобілізації), але говорити, що є критична проблема в особовому складі, який приходить зараз, не варто. Проблема в тому, що закордонні і вітчизняні політики затягнули. Закордонні - з посилення процесів надання нам озброєння, вітчизнянні - із затягуванням ухвалення посилення мобілізації. При тому, що Північна Корея чи Іран в свою чергу з постачаннями росіянам не затягують… Маємо говорити не тільки про війська, а про відповідальність усіх органів і структур щодо обороноздатності України. Дуже легко покласти всю відповідальність на Збройні сили. ЗСУ – це по великому рахунку зріз суспільства… Якщо ми починаємо тільки акцент робити Збройних силах, чи на особовому складі ЗСУ, це дуже звужена оцінка реалій оборони України.
«Є суспільний запит на справедливість»
У суспільства є запит на тіснішу комунікацію з військовим керівництвом на усіх рівнях і на справедливість. Є величезна кількість прикладів, коли у бойові частини мобілізують військовозобов’язаних із серйозними проблемами зі здоров’ям в той час як чимало здорових людей залишаються не мобілізованими. Чи є рішення цієї проблеми, яка позначається і на полі бою, і в тилу – соціальне напруження?
Суспільству нав’язали ряд лекал. Багато членів нашого суспільства одягло на себе маску жертви, нещасних, упосліджених. Чи вони вважають, що хтось кращий і може краще за них робити, а вони перечекають? Завдання військових – боронити і захищати. А якщо політик, якого делегував народ, чи депутат, чи міністр, найбільше цим грішать депутати, замість того щоби розповідати про ЗСУ, пояснити наскільки важлива взаємодія і підтримка від солдата до генералів, починають гратися на настроях, підсилювати ухилянтські настрої задля вибудовування своєї політичної кар’єри. От армія винна, що вона не комунікує, не приходить до всіх додому, не цьомає в лобик, не запрошує з оркестром піти захистити країну, сім'ю, родину, землю, територію! Насправді шум-галас піднімає далеко не критична кількість населення, повірте. Проблема в тому, що так, затримуються зловмисники (наприклад, за самовільне залишення військової частини), але судові процеси дуже довгі. І якщо би відслідковували і показували, яке чекає покарання на порушників, можливо, у нас було би менше внутрішніх протиріч. Українська армія – найефективніший інститут державного управління, контролю і захисту…
Питання ж не про політиків, а про потребу в справедливості. Частина військових, потрапляючи у Київ, в інші тилові міста, вказує на людей, які відпочивають у кафе, молодих чоловіків, які розважаються, і їх чомусь не мобілізовують, вони не замінюють виснажених військових на фронті. Якась частина з них цілком може бути придатною до служби. Хіба це не проблема?
Є такий запит (суспільства), я це сам знаю. Я приїжджав до Львова. Звичайно, багато хлопців і у кав'ярнях теж бачу. По-перше, я не знаю з тих десятьох умовних чоловіків, які сидять в кафе, скільки з них військових у відпустці, скільки з них з інвалідністю, не маючи, очевидно, якихось зовнішніх ознак. Якщо у нього під довгими штанами протез і він його не показує, як здогадатися, можливо, у нього пів шлунка немає. Хоча зовні молодий хлопець і може мати нормальний вигляд. А можливо, ця людина працює на оборонку, крутить у підвалі безпілотними? Видимість, яка викликає емоцію, не завжди є справедливою.
Я з цього приводу з хлопцями спілкуюся. Кажу: от ви приїжджаєте додому, вам обов’язково хочеться розказати про якісь страшні речі з фронту. Вас слухають з відкритими ротами, захоплюються вашою силою, героїзмом. І це правильно. Але ви потім повертаєтеся на фронт, а ці люди, вони лишаються. І вони комунікують між собою і переповідають одне одному, що Степан, Богдан нам розповів про такий жах. Тобто ви не усвідомлюючи цього створюєте певний пул ухилянтів. Тому перед тим, як висувати претензії, спочатку потрібно для себе з'ясувати, хто ці люди (з кафе), де ці люди сидять, і чому відповідні органи, які зобов'язані проводити контроль, цим контролем не займаються. Не провина тих людей, які сидять (в кафе), а провина тих, хто мав би займатися вивченням соціального зрізу, виявити ухилянтів, з’ясувати, чому він не захищає.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0