Ціна олімпійської медалі. Як українські призери Парижа йшли до омріяних нагород

За  шістнадцять змагальних днів Олімпіади у Парижі нашим спортсменам вдалося завоювати три золотих, п'ять срібних та чотири бронзових нагороди.

Українцям вдалося перевершити за кількістю золотих дві минулі Олімпіади в Токіо та Ріо-де-Жанейро, а за загальною кількістю нагород ми виступили краще, аніж у 2016 році.

В умовах повномасштабного вторгнення українська команда продемонструвала гідний виступ та змогла потішити вболівальників. 

«Главком» розповідає про шлях, який українські призери Олімпіади у Парижі пройшли до таких омріяних нагород під час війни.

Ольга Харлан

Ольга Харлан виросла у Миколаєві, який наразі продовжує перебувати під обстрілами росіян. Вона народилася у спортивній родині: її батько, Геннадій, займався вітрильним спортом, а хрещений, Анатолій Шлікар, був тренером з фехтування. Саме завдяки хрещеному Ольга потрапила у спорт. Її колишнє хобі, танці, було занадто дорогим для родини, а на секції з фехтування вона могла тренуватися безкоштовно.

Попри те, що перші декілька років майбутній зірковій спортсменці доводилося тренуватися у чужому екіпіруванні, вона мала хист до цього виду спорту. Уже у 2005 році у віці 14 років Харлан виграла дві нагороди юніорського чемпіонату світу, а також дійшла до чвертьфіналу дорослої континентальної першості. Наступного року вона дійшла до фіналу чемпіонату Європи, де лише один удар відділив її від статусу чемпіонки. 

Визначною сходинкою у кар’єрі Ольги стала Олімпіада-2008 у Пекіні. В особистій першості 17-річна українка поступилася у другому раунді майбутній віцечемпіонці з США, однак попереду були командні змагання. Харлан ділилася в інтерв’ю, що Ольга Жовнір, Галина Пундик та Олена Хомрова стали для неї справжньою сім’єю, і саме це допомогло їхньому успіху у Пекіні. Українки, посіяні під п’ятим номером, мали наймолодший склад серед усіх команд та зуміли шокувати увесь світ. Спершу наші шаблістки перемогли Росію (45-34), потім здолали опір американок (45-39), які вважалися фаворитками, а у фіналі завдяки Ользі Харлан виграли у господарок змагань з Китаю (45-44).

Після такого виступу всі експерти прогнозували, що Харлан буде новою зіркою у фехтуванні на шаблі, і так і сталося. Ольга п’ять разів завершувала рік на першому місці світового рейтингу, виграла ще три медалі Олімпійських Ігор (дві особистих та одну командну), здобула чотири титули чемпіонки світу та п’ять разів ставала переможницею континентальних першостей в особистій шаблі. Проте з ніг на голову все перевернула Олімпіада-2020, де Ольга у першому раунді вибула зі змагань, поступившись китаянці Янг Хенг’ю. Після цього прикрого епізоду Ольга серйозно задумувалася над завершенням кар’єри.

Узявши відпочинок від спорту, Ольга змогла втілити свою дитячу мрію: вона взяла участь у популярному телепроєкті «Танці з зірками», де зі своїм партнером Дмитром Дікусаром, який зараз служить в Збройних силах України, посіла друге місце. Також Харлан стала першою українкою в історії, на честь якої компанія Mattel зробила ляльку Барбі.

Однак, пропустивши декілька сезонів, наша шаблістка все ж таки повернулася до виступів та змогла стати єдиною мультимедалісткою Олімпіади-2024, спершу принесла нашій країні першу медаль Ігор (бронзу в особистій шаблі), а потім – і перше золото (у командній першості разом з Аліною Комащук, Юлією Бакастовою, Оленою Кравацькою).

Минулого року Харлан знову довелося пережити один з найважчих моментів своєї кар’єри: на чемпіонаті світу вона відмовилася тиснути руку російській шаблістці Анні Смірновій, через що її було дискваліфіковано на тривалий термін. Утім контраверсійне рішення було скасоване, і Ольга вийшла на доріжку у командній першості на світовій першості та з командою дійшла до четвірки найкращих, заробивши важливі рейтингові бали. 

Усе добре у Харлан і в особистому житті: вона зустрічається з італійським шаблістом, медалістом Олімпійських Ігор Луїджі Самеле. Пара познайомилася під час одних зі змагань. Зараз вони живуть разом в Італії, де Ольга і тренується. Після повномасштабного вторгнення Ольга вивезла з України свою сестру Тетяну та її сина Тимофія, які також тепер живуть в Італії разом з Харлан та Самеле.

Збірна України з фехтування на шаблях (Ольга Харлан, Аліна Комащук, Юлія Бакастова, Олена Кравацька)

Аліна Комащук

Аліна Комащук народилася у маленькому містечку Нетішині на Хмельниччині. У дитинстві вона пробувала різні види активності, однак жодне не припало їй до душі. Усе змінив запис на фехтувальну секцію, Аліні сподобався цей вид спорту, її кумиром була Ольга Харлан.

Своїм найпам’ятнішим моментом фехтувальниця називала золото на чемпіонаті світу-2013 у командній першості. Однак її головною метою було золото Олімпійських Ігор.

На початку повномасштабного вторгнення Комащук завершила спортивну кар’єру, однак вже зовсім скоро відновила її. Аліна стала суттєвим підсиленням для збірної, адже з 17 місця на початку передолімпійського сезону Україна піднялася у топ-4 світового рейтингу. Своєї головної спортивної цілі Комащук змогла досягти: вона стала частиною «золотої» команди шаблісток у Парижі.

Юлія Бакастова

Юлія Бакастова свій спортивний шлях починала з бойового мистецтва під назвою ушу, яке їй довелося покинути через дорогу вартість тренувань. Після перегляду Олімпіади-2008, де жіноча команда шаблісток здобула золоту медаль, Бакастова вирішила піти на тренування з фехтування до свого першого тренера Олександра Оболенського.

Цей вибір був доленосним. Юлія стала шаблісткою, це була спеціалізація її наставника. Як зізнавалася вона в інтерв’ю Главкому, були спроби і в інших видах зброї, проте шабля виявилася особливою.

Була в житті у Бакастової і тренерська кар’єра: 19-річною Юлія тренувала маленьких діток, від чого і вона, і її підопічні отримували велике задоволення. Утім вже за півтора року їй запропонували долучитися до дорослої збірної України з фехтування і вона поставила на паузу тренерство. Хоч вона зараз і не тренує, але продовжує стежити за своїми вихованцями та часто перетинається з ними на змаганнях. Зараз Юлія Бакастова є олімпійською чемпіонкою у командній шаблі, призеркою чемпіонатів Європи та Військових Ігор.  

Олена Кравацька

Олена народилася у Чернівцях, проте фехтуванням почала займатися в Одесі. За словами спортсменки, вона хотіла займатися танцями чи акторською грою, проте її батько, дід та прадід займалися фехтуванням і наполягли на цьому виді спорту.

Одним з головних ритуалів для Кравацької є розмова вголос з собою, адже це допомагає заспокоїтися, проаналізувати пройдений шлях та налаштувати на майбутні перемоги.

Дуже складною виявилася підготовка до Олімпійських Ігор-2024 у Парижі для Олени: вона через тренування в Італії постійно далеко від своєї родини, сина Івана. Після здобуття золота Олімпіади Кравацька зізналася, що в обох її батьків виявили рак і їм довелося проходити хіміотерапію, а її дядько загинув на війні. Українська шаблістка не опустила руки, а доля винагородила її золотою медаллю з Парижа.

Ярослава Магучіх

Ярослава виросла у Дніпрі, де і пішла на секцію легкої атлетики. У дитинстві вона захоплювалася творчістю, а особливо – музикою. Спортсменка пробувала грати на барабанах та фортепіано, але однією з її мрій є купити собі синтезатор.

Цікавим є те, що прізвище Магучіх сформувалося через помилку її прадідуся, коли той реєстрував бабусю Ярослави, тож замість звичного українському правопису «Магучих» вийшло «Магучіх». Утім воно є унікальним, адже лише у сім’ї спортсменки є його володарі – вона та її батьки.

Спершу стрибунка у висоту не розглядала серйозно легку атлетику, однак все змінив прихід до спортивної школи її тренерки, Тетяни Степанової. Тандем Магучіх та Степанової став настільки успішним: більше десяти років вони готуються до міжнародних змагань разом. Ярослава зізнається, що перед кожним стрибком вона шукає очима у натовпі свою тренерку, щоб бути більш впевненою у спробах.

Уже цього року наша легкоатлетка вписала себе в історію, адже на етапі Діамантової Ліги у Парижі вона встановила світовий рекорд у 2,10 метра. За декілька тижнів у тій же столиці Франції вона виграла олімпійське золото у стрибках у висоту, доповнивши свою колекцію абсолютно всіма найвищими досягненнями: вона є володаркою світового, європейського та українського рекорду, золота Олімпіади, золота чемпіонатів світу та Європи на відкритих стадіонах та в приміщенні.

Через часте перебування на зборах Магучіх довелося відмовитися від багатьох речей, зокрема частих зустрічей з друзями. Однак Ярослава каже, що у неї все попереду, і ніколи не пізно провести час разом. Проте саме завдяки легкій атлетиці вона зустріла свого нареченого, сина її тренерки та бар’єриста Назара Степанова. Хлопець зробив їй пропозицію руки та серця, і Ярослава її прийняла.

Олександр Хижняк

Боксом Олександр почав займатися боксом з п’яти років, і з того моменту його тренує  батько, Олександр Олександрович Хижняк. Майбутній олімпійський чемпіон родом з Полтави, яку і представляє на міжнародних змаганнях. Саме через місце проживання та манеру ведення поєдинку Хижняка називають «полтавським танком».

Уже з юного віку на Олександра були покладені суттєві надії. Він став чемпіоном світу серед юніорів у 17 років, а через чотири роки боровся за путівку на Олімпійські ігри-2016. Тоді він зупинився за крок до поїздки у Ріо-де-Жанейро, однак пообіцяв собі продовжувати працювати та досягти бажаного результату.

Проте вже наступного року зірка Хижняка засяяла особливо яскраво: 2017 року Олександр виграв два поспіль великі турніри – континентальну першість у Києві та світову у Гамбурзі. На домашньому чемпіонаті Європи наш боксер залишив без нагороди росіянина, якого переміг з рахунком 5:0 за раундами. 

У фіналі Олімпіади в Токіо з Олександром трапився прикрий інцидент: в останньому з раундів бразилець Еберт Консейсан одним з ударів відправив Хижняка у нокдаун, який суддя зарахував як нокаут, хоча Хижняк був готовий продовжувати боксувати. У підсумку та поразка загартувала боксера, і вже за три роки він виборов золото Олімпійських Ігор, здолавши дворазового олімпійського чемпіона Арлена Лопеса у півфіналі змагань.

Сергій Куліш

Сергій вперше прийшов у черкаський тир у 10 років разом зі своїм другом. До цього він займався фехтуванням та брейкінгом. У стрілецьку секцію набирали дітей з 12 років, але тренери швидко розгледіли справжній талант снайпера і зробили для Куліша виняток.

І він виправдав сподівання тренерів: у 17 років виграв бронзову медаль юнацької Олімпіади-2010 у пневматичній гвинтівці, а за два роки виступив на дорослій Олімпіаді в Лондоні, де двічі потрапив до п’ятнадцятки найкращих. Після того на кожних наступних Олімпійських Іграх Сергій виступав у фіналі: у 2016 він виборов срібло у пневматичній гвинтівці, у 2020 посів восьме місце через те, що під час пострілу на його костюмі відірвався ґудзик і Куліш влучив у чужу мішень, а цього року він став другим у малокаліберній гвинтівці.

Цікаво, що про захоплення свого сина батьки дізналися не одразу. Як зазначає мати спортсмена, Сергій завжди був спокійним та потайливим, а ці якості дуже важливі для стрільців. 

Ілля Ковтун

Ковтун народився у Черкасах, його батько Юрій професійно займався веслуванням на байдарках і каное. Саме батьки віддали чотирирічного Іллю на секцію зі спортивної гімнастики, вважали, що це базовий вид спорту для фізичного розвитку. Тренером сина стала Ірина Горбачева, з якою вони вони уже понад 10 років працюють разом.

У грудні 2021 року Міжнародна федерація гімнастики включила іменний елемент «Ковтун» до своєї системи підрахунку балів у вправах на паралельних брусах. Елемент передбачає перекид назад з упору на руках з поворотом на чверть оборота на одну жердину. Уперше він був виконаний на етапі Кубка світу 2021 року в словенському Копері.

На початку повномасштабного вторгнення у Ковтуна був непростий епізод у кар’єрі: на етапі Кубка світу в Котбусі разом з ним у фіналі паралельних брусів виступав росіянин Іван Куляк. На нагородженні, де Ковтун посів перше місце, а Куляк – третє, російський гімнаст вийшов у гімнастичній формі з літерою z, наклеєною лейкопластирем. Ілля не піддавався на провокації Куляка, і в підсумку росіянина було дискваліфіковано.

Після нагороди Олімпійських Ігор-2024, Ковтун має в активі медалі з усіх рівнів змагань: срібло Олімпіади-2024, дві медалі з чемпіонатів світу, вісім нагород з континентальних першостей та 41 медаль з Кубків світу та Кубків світового виклику. 

Парвіз Насібов

Дитинство Насібова пройшло в азербайджанському селі Муганли, де він жив до шести років. Майбутнього дворазового віцечемпіона Олімпіад могло не бути серед живих, якби не щасливий випадок: він упав з конем у воду з моста, і якимось чином зумів зачепитися за тварину, яка його витягла з каналу.

Через складну фінансову ситуацію у родині вона переїхала до Миколаєва, залишивши Азербайджан. Парвіза одразу ж записали до секції з греко-римської боротьби, а потім віддали у спортивні інтернати. Насібов згадує, що це загартувало його характер.

На Олімпіаду-2020 Насібов відібрався в останній вагон: на світовому кваліфікаційному турнірі Парвіз шокував багатьох, зумівши вибороти ліцензію та пройти декількох сильних суперників. На своїй першій Олімпіаді йому вдалося ще більше здивувати вболівальників, адже Насібов дійшов до фіналу та виборов срібну медаль у ваговій категорії до 67 кілограмів. Повторити цей успіх йому вдалося і цього року: він знову став другим у цій ваговій категорії, виступаючи з ушкодженим оком.

Після завоювання першої медалі Олімпіад Парвіз купив своїм батькам квартиру в Києві та машину. Також борець вирішив зробити пропозицію своїй дівчині, призерці Юнацьких Олімпійських Ігор Олені Кремзер. Уже за рік в них народився син Алі.

Людмила Лузан та Анастасія Рибачок

Людмила Лузан

Людмила починала свій спортивний шлях у Івано-Франківську у спортивній гімнастиці, однак завдяки брату змінила вид. Жіноче каное лише починало розвиватися як у світі, так і в Україні (уперше жінки змагалися в каное на Олімпійських Іграх у 2021 році), тому Лузан вирішила спробувати щось нове. Завдяки наполегливості та тренерам, які допомагали їй розвиватися, Людмила стала провідною українською веслувальницею. З одним з тренерів, Миколою Мацапурою, вона працює з 2016 року, та каже, що він їй як батько.

Кар’єра Лузан почалася стрімко: вона стала віцечемпіонкою Юнацьких Олімпійських ігор-2014, здобула медалі різних міжнародних першостей. Уже у 2018 році виграла першу медаль дорослого рівня – срібло в коронній дистанції у 500 метрів. Проте найуспішнішим для Людмили став 2021 рік: вона зібрала цілий жмут медалей – дві нагороди виграла на Олімпійських Іграх у Токіо (срібло в каное-двійці та бронзу в каное-одиночці), три – на чемпіонаті світу, чотири – на континентальній першості. Людмила Лузан входить до трійки найуспішніших українських веслувальниць на Олімпіадах (після Інни Осипенко-Радомської та Юрія Чебана). 

Анастасія Рибачок

Анастасія народилася у Херсоні та потрапила до секції веслування завдяки своєму брату, який на той момент уже завершив кар’єру. Рибачок починала з байдарки, як це прийнято, однак у якийсь момент їй стало нецікаво сидіти в цьому човні і вона перейшла у каное.

До Олімпіади-2020 Анастасія готувалася під керівництвом одного зі своїх спортивних кумирів, дворазового олімпійського чемпіона Юрія Чебана. Тандем вийшов дуже успішним, адже українка навіть з ушкодженням плеча змогла здобути срібну нагороду в каное-двійці разом з Людмилою Лузан. Того ж року Рибачок стала чемпіонкою світу.

Усе змінив 2022 рік для нашої веслувальниці: повномасштабне вторгнення застало її батьків у Херсоні, який швидко окупували росіяни. Сама ж Анастасія взяла паузу для декретної відпустки. На об’єднаному чемпіонаті Європи у Мюнхені вона виступала вже вагітною, і у квітні 2023 року вона народила сина. Веслувальниця каже, що прикладом для неї стали байдарочниці Марія Повх та Інна Грищун, які повернулися з декретної відпустки до змагань.

На Олімпіаді-2024 організатори дещо зіпсували настрій Рибачок, адже її човен з написом «I’m Ukrainian» не пустили на воду. Врятувала Анастасію її напарниця Лузан, у якої були запасні каное.

Ірина Коляденко

Одразу декілька міст пов’язані зі спортивною кар’єрою Ірини Коляденко. Вона пішла на секцію боротьби у шостому класі в рідному Радомишлі на Житомирщині, потім вступила у спортивне училище в Харкові, а зараз проживає в Ірпені. Її стосунки з батьками не є найкращими, а ось бабуся, хоч і була проти занять боротьбою, дуже пишається своєю онукою.

Уперше Коляденко заявила про себе на чемпіонаті світу-2019, де 21-річною здобула срібло у ваговій категорії до 65 кілограмів. Заради Олімпіади їй довелося змінити вагу та перейти у категорію до 62 кілограмів. Ірині успішно вдалося підлаштуватися під нові умови, і вона спершу виграла Чемпіонат Європи-2021, потім узяла олімпійську ліцензію, а далі виборола бронзову медаль Олімпійських Ігор зі страшною травмою. У столиці Японії Коляденко могли зняти зі змагань через порвану зв’язку, однак Ірина зуміла подолати страшенний біль та здобути довгоочікувану нагороду.

У 2022 році на початку російського повномасштабного вторгнення Ірина опинилася в окупації в Ірпені. Залишити місто вона змогла лише наприкінці березня. Також внаслідок обстрілу була зруйнована квартира Коляденко в Ірпені, яку вона отримала після здобуття бронзи в Токіо.

У цьому трирічному циклі Ірина Коляденко двічі поспіль вигравала континентальні першості, піднімалася на п’єдестал Чемпіонату світу, знову виборола олімпійську ліцензію, а на Олімпіаді-2024 здобула срібну нагороду, поступившись японці Сакурі Мотокі.

Ірина Геращенко

Ірина розпочала свій шлях у легкій атлетиці у сім років: її тренеркою стала Ірина Пустовойт, яка і зараз продовжує працювати зі спортсменкою. Уже тоді вона ставила собі за мету взяти участь в Олімпійських Іграх, чим здивувала свою тренерку.

Свою першу нагороду Геращенко виборола на юнацькому Чемпіонаті світу, де показала однаковий результат з румунською атлеткою і поступилася лише у перестрибці. Після того вона піднімалася на подіум різноманітних юніорських та молодіжних стартів, а дебютну нагороду дорослих стартів виборола на Чемпіонаті Європи-2021 у приміщенні – виборола срібло, поступившись лише Ярославі Магучіх.

Цього року Геращенко змінила техніку розбігу, і це дало результат: вона взяла бронзову медаль на континентальній першості у Римі, а потім – на Олімпійських іграх-2024 у Парижі.

Михайло Кохан

Починав Михайло Кохан свій шлях у легкій атлетиці у Дніпрі з іншої дисципліни – метання списа. Проте вже зовсім скоро змінив спис на молот, зокрема і завдяки тому, що його батько був метальником молота.

Кохан називав своїм головним кумиром угорця Бенце Халаса. Саме з ним він двічі цього сезону підніметься на подіум великих стартів: спершу – на Чемпіонаті Європи, а потім – на Олімпіаді-2024.

2021 рік став рекордним для Михайла: він став наймолодшим учасником фіналу Олімпійських Ігор, наймолодшим легкоатлетом в історії, який метнув молот за 80 метрів, а також наймолодшим метальником молота, який посів четверте місце Олімпіади.

А вже у 2024 році у Парижі Кохан нарешті здобув олімпійську нагороду.

Жан Беленюк

Дитинство Жана у Києві було дуже непростим: він ще до народження залишився без батька, який загинув в автокатастрофі в Руанді,  рано втратив бабусю, жив бідно з мамою. Потрапив у спорт Жан завдяки другу, разом з яким пішов на секцію греко-римської боротьби. Перші результати у найуспішнішого українського борця на Олімпійських Іграх були невисокими, проте цілеспрямованість та воля допомогли Жану рухатися далі.

Після свого блискучого виступу на Олімпіаді-2016, де Жан здобув срібну медаль, з ним зв’язалися представники міністерства закордонних справ Руанди, адже темношкірий борець та його коріння зацікавило країну, у якої ніколи в історії не було медалей такого рівня. Уже в дорослому віці Жан усе ж поїхав на Батьківщину свого батька, де відвідав його могилу, а також зустрів своїх родичів – бабусю, дядьків, племінників та зведену сестру.

Продовжував творити історію Беленюк і поза спортом, адже він став першим в історії нашої країни темношкірим депутатом. Зараз він обіймає посаду голови Комітету Верховної Ради з питань молоді та спорту.

Жан Беленюк врятував українську команду від одного з найбільших провалів в її історії Олімпіад, адже саме він приніс єдине золото у 2021 році у Токіо. З кожної Олімпіади наша країна обов’язково везла медаль найвищого ґатунку, і якби не Беленюк, то ця тенденція б перервалася. Виборов нагороду Олімпійських Ігор Жан Беленюк і у Парижі, після здобуття бронзової медалі у Парижі, спортсмен зняв борцівське взуття і поклав його на мат, що є символом завершення спортивної кар’єри.

Ілля Мандебура, «Главкома»