«Кинула ушу, бо не було грошей на тренування». Історія олімпійської чемпіонки з фехтування Юлії Бакастової

Перше золото Олімпійських ігор у Парижі для України принесла українська четвірка фехтувальниць у складі Ольги Харлан, Аліни Комащук, Олени Кравацької та Ольги Бакастової. Наймолодшою у нинішній збірній є 28-річна Юлія Бакастова, для якої нинішня олімпіада стала першою у кар’єрі і одразу виявилася тріумфальною. Почала спортсменка змагання з півфіналу, коли замінила Ольгу Кравацьку у ході протистояння з японками. І далі – фінал, в якому Україна перемогла Південну Корею 45:42.

«Главком» поспілкувався з Ольгою Бакастовою, коли чемпіонка вже поїхала з Франції до Італії, де українська збірна готувалася до Олімпійських ігор, а звідти до України, аби розділити радість чемпіонства з рідними і друзями. «Моя родина і друзі дуже мене підтримували і перед Олімпіадою і під час змагань. Я була здивована великою кількістю людей, які відслідковували, дивилися змагання», – ділиться Ольга в розмові з «Главкомом». Уже після турніру в соцмережі Instagram спортсменка написала щемливе повідомлення із вдячністю двом людям, яких уже немає серед живих – своєму батькові і своєму першому тренеру.  

В інтерв’ю «Главкому» Ольга Бакастова, яка нині представляє Центральний спортивний клуб Збройних сил розповіла, що у далекому 2008-му надихнуло її записатися до секції фехтування, чому кумиром у спорті є пловець Майкл Фелпс і чи продовжуватиме вона кар’єру після того як дісталася найвищої вершини у спорті.

«Ми – команда не тільки на фехтувальній доріжці»

Юліє, від імені «Главкома» прийміть вітання з перемогою і званням Олімпійської чемпіонки! Перша участь на Олімпіаді і одразу золота медаль. Ви починали турнір як запасна. Але у півфіналі замінили Олену Кравацьку, повністю провели фінальний поєдинок. Заміна була заздалегідь спланована, чи це реакція тренерів на невдалий поєдинок Олени перед заміною? Самі розраховували, що доведеться когось заміняти?

У нас жодні змагання не проходили без заміни, бо на них може бути все, що завгодно. І запасний повинен бути готовий завжди. Тому тренер мені так і казав, що я повинна бути готовою завжди вийти на зміну, якщо щось стається. До цього я і готувалася. Навіть не думала про те, чи вийду на заміну, просто завжди готова допомогти команді, яка є цілісним організмом.

На заміну ви вийшли у пів фінальному поєдинку проти японок. Яку пораду дали тренери перед дебютом на Олімпіаді?

Перед виходом на доріжку до мене підійшла Оля Харлан і спитала, як я? Потім сказала: «Юля, ми всі з тобою». І ця фраза закарбувалася в моїй голові. І я трошки видихнула, бо відчула за своєю спиною підтримку всієї команди. Звичайно, було хвилювання, без цього ніяк. Мені здається, що нервувати у таких випадках абсолютно нормальна річ.

Юлія Бакастова завдячує перемозі на Олімпіаді двом дорогим людям, яких уже не має серед живих

скріншот з соцмереж

Пригадаємо фінал проти Південної Кореї, першу вашу особисту зустріч з Чон Ха Йон, в якій ви поступилися 3:7. Про що тоді подумали, коли відкрили рахунок, але дотиснути суперницю не вдалося?

Думала лише про те, що треба фехтувати далі. Тобто я розуміла, що аналіз цього бою і всіх інших боїв я проведу вже після змагань. Під час змагання не має часу думати, чому я програла, як це погано. Є тільки час, аби визначити, що далі у сутичках робити. Це і все.

Ви – шульга. Наскільки це полегшує або ускладнює для вас боротьбу проти праворуких спортсменок, зокрема як це допомогло у поєдинках з японками і кореянками?

Насправді сьогодні у світі дуже багато шульг, тому немає різниці, чи ти правою, чи лівою рукою фехтуєш. Всі звикли фехтувати як проти одних, так і інших. Різниці у підготовці до поєдинків з ліворукими чи праворукими немає. Для шульги є якісь сектори на суперниці, куди їй легше потрапити, ніж правші, яка може ці сектори для себе не побачити.

Яка формула перемоги України, що стало ключовим фактором здобуття «золота» Олімпіади?

Допомогло те, що ми – команда. Тобто не просто те, що ми разом змагаємося в команді. Я маю на увазі, що ми – команда не тільки на фехтувальній доріжці, в залі, ми – команда в будь-якій сфері життя. Ми завжди допомагаємо одна одній, ми завжди підтримуємо, ми завжди розмовляємо одна з одною. Є віра одна в одну, є підтримка, все це щиро. Це дуже сильно допомагає і підтримує на змаганнях.

Фінал проти Південної Кореї був дуже схожим на фінал 2008 року в Пекіні, в якому Україна перемогла Китай. Як тоді, так і зараз, командні змагання завершувала Ольга Харлан. Як тоді, так і зараз Україна спочатку програвала, але Харлан у вирішальному поєдинку вирвала перемогу. Вам на той момент було 12 років. Ви дивилися той поєдинок? І чи порівнювали ви його з фіналом за вашою участю?

Насправді ні, порівнянь у мене не було. Але звісно, що я пам'ятаю як дивилася той фінал у 2008 році. Коли дивилася, то ще не займалася фехтуванням. Пам’ятаю, просто прийшла додому, увімкнула телевізор, а там Олімпіада, і якраз дівчата фехтують. Зрозуміла, що це українки і за них дуже вболівала, хвилювалася, і була дуже рада, що вони виграли.

Як розпочався ваш шлях у фехтуванні? Той фінал 2008 року став для вас стимулом піти у цей вид спорту?

Можна і так сказати. Олімпіада 2008 року була у серпні. А ще у квітні до мене підійшла бабуся і сказала, що має знайомих, і якщо я хочу, мене можуть повести до тренера з фехтування. До цього я п’ять років займалася ушу. Так вийшло, що в моїх батьків не було можливості платити за тренування, і я закінчила з цим видом спорту. То ж пішла на фехтування, спробувала. Моїм першим тренером був Олександр Оболенський, він мене познайомив з фехтуванням. Та спочатку щось не пішло. Та потім Олімпійські ігри відбулися, вже вересень почався, я пішла до школи і мені стало нудно. Бо ж я завжди звикла, що у мене був розпорядок дням, тренування. А тут я приходжу зі школи, зробила уроки і мені скучно. Мама каже: «Юль, якщо хочеш, в тебе є номер телефону, ти можеш сама подзвонити до тренера і домовитися про тренування». Я подзвонила і він сказав: «Так, звичайно, приходь». І я розпочала тренуватися у школі «Динамо».

Мали успіхи в ушу? Шкодували, що довелося покинути цей вид спорту?

Так, у мене були призові місці на Чемпіонатах України. За кордон на змагання я не виїжджала. Продовжувала займатися, щоби підтримувати своє здоров’я і бути розвиненою. Батьки мене тоді у секцію привели. Це був класний досвід. Можливо, якби я залишилася займатися ушу, щось би серйозне з цього вийшло, але так вийшло, що займатися у секції з фехтування можна було безплатно.

Отже, пішли у фехтування і стали шаблісткою. Чому обрали саме шаблю, а не шпагу, чи рапіру?

Насправді в мене не було вибору. Мене привели до мого тренера, а він викладав шаблю. Тому я стала шаблісткою. Колись пробувала фехтувати на шпазі, дуже цікаво було, але шабля все одно краще для мене.

Звання олімпійської чемпіонки – найвища вершина у спорті, і ви її досягнули. Час повісити шаблю на цвях?

Я про це ще не думала, якщо чесно. Я готувалася до Олімпійських ігор. Зараз просто хочу відпочити, відновитися. А далі все можливо. Час покаже. Не буду зараз загадувати, бо ще чотири роки (до Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі). І для того, щоби зрозуміти, готова я на ще чотири роки (олімпійський цикл), треба відновитися із холодною головою підійти до цього питання. Але все можливо.

А з іншими нашими дівчатами зі збірної ви спілкувалися на цю тему, вони продовжуватимуть кар’єру, чи завершать?

У всіх було таке, що Олімпіада – це головне. Тобто ми з головою готувалися до Олімпіади. Зараз всі хочуть просто видихнути, поїхати додому, відпочити, відновитися. А далі час покаже. Ніхто не може дати на сьогоднішній день точної відповіді на це питання.

Збірна України – Олімпійські чемпіонки 2024 року у Парижі. Олена Кравацька, Аліна Комащук, Ольга Харлан, Юлія Бакастова

фото: Міністерство молоді та спорту України

Чи не прикро, що поки ще не маєте нагород в особистих змаганнях?

Звичайно, хотілося б, але це життя. Так вирішила наша команда, вирішив наш тренер (що Юлія виступатиме у командних змаганнях – «Главком»), і якщо подивитися на результат команди, то, напевно, це було правильне рішення.

Першу дорослу медаль у кар’єрі ви завоювали на командному Чемпіонаті Європи у 2018 році. Це було срібло. Україна у фіналі поступилася Росії. Чи тоді підтримували спілкування з росіянками, чи хтось з них до вас звертався після початку повномасштабної війни?

Я ніколи не спілкувалася з ними дуже відкрито. Тобто спілкувалися суто на змаганнях. Казали одне одному «привіт», і все. Не спілкувалася з ними тоді, не спілкуюся зараз і точно цього робити не збираюся. Щодо чи хтось писав, то мені ні. За інших не казатиму, бо не знаю.

Хоч на Олімпіаді фехтувальної збірної Росії не було, але їхніх спортсменів чимало на інших стартах. Як вони поводяться, коли ви з ними бачитеся?

Насправді їх було не видно і не чутно. Навіть якщо ми знали, що є один-два спортсмени їхні на змаганнях, то ми могли хіба що випадково з ними перетнутися за весь час змагань. Згадується випадок, коли Оля (Харлан) фехтувала у Пловдіві у травні (етап Кубку світу, який проходив у період 17 – 19 травня 2024 р. у Болгарії – «Главком»). Це ми всі ту росіянку лише тоді на доріжці один раз побачили і все (Анну Смірнову, яка виступала як «нейтральна атлетка» і поступилася Ользі Харлан у першому раунді змагань – «Главком»).

Це ж саме Смірнова влаштувала демарш на Чемпіонаті світу – 2023 році, коли на стільчику чекала, аби Харлан їй потиснула руку?

Саме так. Я була на тих змаганням і все це бачила на власні очі.

«Нейтральна» росіянка Смірнова влаштувала демарш на Чемпіонаті світу з фехтування у 2023 році тому, що Ольга Харлан відмовилася тиснути їй руку

скріншот трансляції «Суспільного»

Як думаєте, чому російські спортсмени так роблять? Невже вони не розуміють що є причиною такого ставлення до них?

Я вважаю, ми маємо право на це (не вітатися з росіянами – «Главком»). А чому так вчиняють? Не знаю, не залізти до їхньої голови.

Якби завтра довелося на якихось змаганнях вийти вам у фінал і в суперницях була би росіянка. Як би ви поводили себе, чи фехтували би проти неї?

Гарне питання. Я б точно боролася би. Боролася, бо це дуже важливо для нашої країни, для нас.

Повномасштабна війна якось позначилася на суддівстві, на ставленні арбітрів до українських фехтувальників, адже відомим є факт великого російського лобі у міжнародному фехтуванні?

Щодо суддівства, то нічого не змінилося. Судді усі люди. Вони підходили до нас, підтримували нас завжди, бажали успіхів, удачі на змаганнях. Бо коли ти судиш на доріжці, то ти суддя, а поза змаганнями людина, яка може підтримати, спитати, як справи, як в Україні. От таке є.

Ваш кумир у спорті – пловець Майкл Фелпс. Чому саме він, чому не хтось зі світу фехтування, тим більше в Україні є великі традиції в цьому виді спорту, багато зірок?

Насправді є дуже багато спортсменів, які мені подобаються. Чому Фелпс? Напевно, це з дитинства пішло, в моїй голові саме він запам’ятався. Це дійсно людина, яка робила дійсно неможливі речі. (Майкл Фелпс – американський пловець, 23-разовий чемпіон Олімпійських ігор). Минулого року я прочитала його дуже цікаву книгу. Мені подобалося, як він мислить. Він завжди підкреслював, що він – звичайна людина і це факт. Він такий, як усі, просто своїми цілями він робив неможливі речі, і показував, що досягати їх можливо.

Повернення до України

фото: Instagram/Юлія Бакастова

Чимало спортсменів скаржилися на умови проживання у Франції. Мовляв, жарко, кондиціонери не працюють. Легкоатлет Михайло Кохан розповів, що спав на балконі через це. Як вам умови, як рятувалися від спеки?

Насправді, коли ми приїхали (до Парижа), то були дощі і було досить холодно. Тому нам кондиціонер точно не був потрібен. А спекотно вже було лише в останні три дні нашого перебування. Насправді мені було більш-менш нормально, бо до олімпіади ми готувалися в Італії, де було дуже жарко і складно. У залі, де ми тренувалися, не було кондиціонерів. Напевно, я звикла до цього і мені було в Парижі більш-менш.

Ви вже вирішили, куди витратите призові $125 тис. за золоту медаль?

Ще ні, не вирішила.

Михайло Глуховський, «Главком»