Просвітель із Чат Рулетки. Учитель, який руйнує історичні міфи росіян
Віталій Дрібниця: «Треба мати хоча би міф про демократію. У росіян навіть цього нема»
Чотири роки педагог-історик з Білої Церкви Віталій Дрібниця ледь не щодня спілкується з росіянами, «хорошими» і не дуже. Переважно дискутує на історичні теми у відеочаті під назвою «Чат-рулетка». Для цих батлів він обрав собі псевдо Vox Veritatis (латиною – голос правди). А віднедавна Дрібниця веде два історичні блоги, які сумарно охоплюють півмільйонну аудиторію.
Донедавна викладач історії у Білоцерківському гуманітарно-педагогічному коледжі, співавтор підручника з історії України для 7 класу, Дрібниця починав дискусії з росіянами із просвітницькою метою, а потім прийшла банальна цікавість, чи можна в тому середовищі знайти адекватних. Каже, у топі цікавості росіян – Київська Русь, потім Степан Бандера і Друга світова. Сформований у росіян погляд на історію багато що пояснює про витоки нинішньої війни РФ проти України.
Про те, якими темами найбільше цікавиться російська аудиторія, як «працює на війну» історична освіта та якими історичними міфами живимося ми самі, українці, «Главком» поговорив з Vox Veritatis, Віталієм Дрібницею.
«Середньовічна Росія – це історія фіно-угорських племен, балтських, тюркських, а не Русі»
Найпопулярніші теми, які вам доводиться обговорювати з росіянами, – це Київська Русь, Степан Бандера і Друга світова війна. Яку найбожевільнішу теорію щодо них ви почули від співбесідників?
Дуже важко згадувати ці всі божевільні теорії. Слухаю їх фактично щодня. Загалом свідомість пересічного росіянина перенасичена міфами. У них, на відміну від людей, які живуть в Україні, після розпаду СРСР не відбулося переосмислення власної історії. Ми свою історію переосмислили наприкінці минулого століття. Росіяни й далі послуговуються всім набором історичних міфів часів Російської імперії та Радянського Союзу.
Яка розмова вам далася найважче серед усіх, що є на вашому каналі? Були такі бесіди, котрі не хотілося викладати?
Більше року тому в мене була розмова з російським псевдоблогером, так званим «Уси Столипіна». Він використовував увесь «блогерський» арсенал проти мене у діалозі: забовкування, перебивання, перехід на особистості та інше. Їхні пабліки потім писали, мовляв, «Уси Столипіна» «раскатал Vox Veritatis». І тим не менше, я це відео виклав.
Після розпаду СРСР у росіян не відбулося переосмислення власної історії, вони далі послуговуються набором міфів часів Російської імперії та Союзу
Про що конкретно ви тоді говорили?
Він намагався всіляко довести, що Росія у певний історичний період мислила себе Руссю. Та справа в тому, що всі його доводи стосувалися XІІІ та XIV ст., тобто періоду, коли Русь як держава перестала існувати. А ось літописна Русь IX-XII ст., про що писали навіть радянські історики, розташовувалася на території сучасної північної України. Це його хвилювало найменше і він наводив докази з будь-якого іншого часу, але тільки не зі вказаного мною відрізку.
Як ви оціните рівень освіти російських студентів-істориків? Ви ж із ними також мали спілкування в «Чат-рулетці».
Довелося кілька місяців тому говорити з двома начебто студентами історичного факультету Московського держуніверситету. Другокурсники не могли навести прізвище жодного російського автора, котрий би писав на теми Русі. Коли сказав їм, що є сучасний автор Ігор Данилевський, то вони наче й чули про нього, але при цьому їм невідомі були такі прізвища, як Греков, Рибаков, Фроянов (радянські та російські історики, вчені, що досліджували історію східних слов’ян – «Главком») чи інші.
Студенти з периферійних навчальних закладів Новосибірська, Омська, Томська, начебто добре розуміються на історії тієї ж Русі. Після декількох останніх спілкувань начебто зі студентами московського вишу я побачив, що шкільна російська історична міфологія, подана Володимиром Мединським (колишній міністр культури РФ родом з України, нині помічник Путіна, який опікується, зокрема, питаннями ідеології – «Главком»), дісталася і до вищої освіти.
А якщо брати шкільний курс історії Росії в російських школах? Як би ви його переписали?
Трошки по-іншому подав би історію середньовіччя на території сучасної Росії. Тому, що росіяни чомусь, хоч я і розумію, насправді, чому, акцентують на історії Русі як на наріжному камені власної історії. У той час, як на їхній території існували й інші держави, неслов’янські. Наприклад, тюркські. Про них фактично нічого не пишуть у шкільному курсі історії раннього середньовіччя. Зосередив би увагу на тому, що центром літописної Русі була територія сучасної України. Землі, на які розповсюджувався контроль Києва належать до невеликої європейської частини російської території. Варто було би наголосити на тому, що це була окраїна Русі. Київ тримав ті території під власним контролем. І зовсім він не був першою столицею Росії, як вони собі звикли розповідати.
Історія їхня складається не тільки з історії Русі, а лише частково з неї. Реальна історія середньовічної Росії – це історія фіно-угорських племен, балтських, тюркських тощо. Тоді як вони постійно наполягають, що Україна=Росія, а Київ – це «мать городов русскіх».
Ви виступаєте за розпад Росії, але в той же час говорите, що нині немає якихось реальних передумов для цього. Поясніть тоді, чому взагалі вірите, що таке можливо в принципі?
Сучасна Російська Федерація є своєрідним зліпком із колишнього Радянського Союзу. В її складі існують території, які мають статус автономій. Цей факт дає мені надію, що тамтешня еліта рано чи пізно почне відчувати на собі негативний вплив воєнних дій і авторитарного устрою. Під приводом відродження національних рухів можна буде розвалити російську державу шляхом їх виходу зі складу федерації на законних юридичних підставах.
Чи має шанс Росія на чолі з умовним Гаррі Каспаровим, Ходорковським або Максимом Кацом стати демократичною державою? Чи у них все скотиться знову до тоталітаризму по короткім часі чергової відлиги?
Вважаю, що Росія, як держава у тому територіальному вигляді, в якому існує, не може побудувати демократію. Треба для початку мати якийсь хоча би міф про демократію. Росіяни навіть і цього не мають. Не кажучи вже про демократичні традиції.
Окрім початку 1990-х і лютого-жовтня 1917 року. Тому думати, що прийде умовний Каспаров після Путіна, виведе війська з України і буде там демократія, – марно. Іншого виходу, окрім розчленування цієї держави, немає. Тільки тоді якась її частина, приміром, Північний Кавказ, пригадає часи боротьби з Російською імперією під проводом імама Шаміля. Побудова свого історичного міфу довкола цієї фігури, разом з власними демократичними традиціями дозволить побудувати демократію. Або, до прикладу, умовна Саха-Якутія пригадає боротьбу своїх народів проти росіян.
Для побудови демократії необхідні або якісь історичні традиції демократії в минулому, або міф про такі традиції, який буде активно поширюватись елітою серед населення.
«Ми досі переповнені народницькими міфами Грушевського»
Раніше ви викладали історію у Білоцерківському гуманітарно-педагогічному фаховому коледжі та були співавтором підручника з історії України для 7 класу. Як оцінюєте шкільну програму з історії України, виходячи зі свого досвіду? Чого у ній не вистачає, а що є, навпаки, зайвим?
Я б скоротив матеріал ХІХ ст., який подається в 9-му класі, перекинувши туди матеріал із 10-го класу, який перевантажений історичним подіями. ХІХ століття важливе для вивчення – це і індустріальна революція на землях України, і становлення української нації. Проте, на мою думку, було б достатньо акцентувати на цих важливих аспектах і скоротити навчальний матеріал. Цього вистачило б з головою. Розтягувати вивчення історії XIX ст. на цілий рік непотрібно. У 9-й клас можна було б перекинути і частину матеріалу про козацький період з 8-го класу, де теж курс дещо перевантажений подіями.
Історичне міфотворення характерне не лише для росіян, а й для нас. Який би ви назвали наш історичний міф, що є шкідливим і якого треба позбутися?
У цілому у нас немає якихось страшних шкідливих міфів. Ми, на жаль, досі переповнені народницькими міфами авторства Михайла Грушевського. І намагаємося відтак вивчати історію українців, починаючи з доби князівства антів. У нас донині у багатьох підручниках мовлять про антів, як про предків українців. Хоча український етнос виник, як і будь-який інший у Європі, десь у часи пізнього середньовіччя.
Про який період в українській історії та постать у цьому періоді ми знаємо найменше, на вашу думку? Сергій Плохій, приміром, каже, що це Микола Костомаров…
Мабуть, ще менше, ніж про Костомарова, ми знаємо про Пантелеймона Куліша. Літературний спадок письменника до сьогоднішнього дня фактично не опублікований. Широко відомо про «Чорну Раду», бо твір вивчається у шкільному курсі української літератури. І на цьому, практично, все. Насправді ж доробок Куліша достатньо великий. По сьогодні він лежить у архівах. Ніхто не намагається запустити процес публікації всього доробку. Та й біографія Куліша не всім сподобалася б, якби ми її правдиво описали. Оскільки він був одним із чиновників, що зайняв пост на теренах Польщі після польського повстання проти панування Російської імперії (у 1864 році обійняв посаду директора духовних справ і члена комісії для перекладу польських законів – «Главком»), і був переконаний, що ворогом українців треба вважати не росіян, а поляків.
Богдан Боднарук, для «Главкома»
Коментарі — 0