Українець, якого Папа Римський призначить кардиналом. Інтерв’ю з єпископом УГКЦ Миколою Бичком

У неділю, 6 жовтня, Папа Римський Франциск оголосив, що призначить 21 нового кардинала. Станеться це 8 грудня. Серед номінантів – українець Микола Бичок, єпископ Мельбурнський Української греко-католицької церкви в Австралії. В Україні цю новину було сприйнято двояко. З одного боку, УГКЦ радіє і привітала владику Миколу. Але, з іншого боку, кардиналом Папа обрав не предстоятеля УГКЦ Святослава (Шевчука), як, наприклад, свого часу попередника Святослава Любомира Гузара, а іншого українського єпископа.

Подейкують, що це пов’язано із публічною незгодою Святослава з деякими рішеннями і заявами Святого престолу, які стосуються російсько-української війни. Ще одна цікава деталь. Австралійський телеканал 7News Sydney у своєму сюжеті про рішення Папи щодо обрання нових кардиналів повідомив, що кардинал-номінант Микола Бичок у 2025 році отримає австралійське громадянство.

Микола Бичок погодився дати інтерв’ю «Главкому», але за однієї умови – відповіді на наші питання він надав у письмовій формі.

«Буде чудова можливість мати прямий контакт зі Святійшим Отцем»

Ваша еміненціє, від імені «Главкома» прийміть вітання з майбутнім обранням вас кардиналом. Ви – наймолодший кардинал у світі і наймолодший в історії УГКЦ. Відомо, що зведення у сан кардинала стало для вас несподіванкою, дізналися про рішення Папи з інтернету. Розкажіть для читачів в Україні та світі, як це на практиці позначатиметься на вашому служінні, які повноваження з’являться і як їх застосовуватимете?

Це призначення не змінює того, ким я є зараз. Я залишаюся насамперед єпархом для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії, а також єпископом Української греко-католицької церкви в єдності з Блаженнішим Святославом, нашим Отцем і Главою, та моїми братами-єпископами у Синоді УГКЦ. Я також є членом Австралійської конференції католицьких єпископів і продовжую глибоку співпрацю з моїми братами-єпископами в Австралії, як латинської, так і східної традиції. 

фото: скріншот з допису Миколи Бичка

На даний момент я не знаю, яку роль чи відповідальність Папа покладає на мої плечі. Але я знаю, що це буде чудова можливість мати прямий контакт зі Святійшим Отцем.

Ви вже мали можливість особисто поспілкуватися з предстоятелем УГКЦ Блаженнійшим Святославом після цієї події? Що одне одному сказали?

Так, ми з главою УГКЦ Святославом постійно на зв’язку, і його підтримка для мене дуже важлива. Після мого призначення кардиналом він висловив велику радість і підтримку, наголошуючи на тому, що тепер у нас буде ще один голос у Ватикані, який допоможе доносити правду про Україну та нашу Церкву. Патріарх зазначив, що будемо діяти «єдиним серцем і єдиними устами», щоб наша позиція була почута на найвищому рівні.

Це призначення стало великим викликом для мене, і я дуже вдячний за підтримку Блаженнійшого. Ми разом працюємо над тим, щоб голос Української Церкви був чутним у глобальному контексті.

В Україні часто можна почути таке пояснення: вас, а не Святослава Папа обрав кардиналом через те, що Папа Франциск не ставиться прихильно до очільника УГКЦ. Мовляв, владика Святослав під час зустрічей з понтифіком критично висловлюється щодо дій Папи, зокрема й через намагання примирити українців з росіянами. Щоби ви відповіли на такі судження?

Для мене, як і для багатьох, це призначення було великою несподіванкою. Більшість очікувала, що кардиналом стане або Патріарх Святослав, або хтось із наших митрополитів. Але, як ми знаємо, вибір кардинала – це особисте рішення Папи.

Чому саме я? Це запитання, відповідь на яке знає тільки Бог. Я, у свою чергу, продовжую молитися і запитувати: «Чому саме я, Господи?». Я вірю, що це – великий знак надії для нашої Церкви і народу України. Ми ще не повністю розуміємо всі аспекти цього рішення, але, можливо, у майбутньому Господь відкриє нам більше.

За останні п’ять років я мав нагоду тричі зустрічатися зі Святішим Отцем Франциском. Це були не приватні аудієнції, а спільні. Я бачу у Святішому Отці те, що він дуже близький до забутих, маргіналізованих людей. Незважаючи на свій поважний вік, Папа намагається відвідувати вірних у різних куточках світу. Нещодавно, як ми знаємо, він відвідав Індонезію, Сінгапур, Папуа-Нову Гвінею. Папа є тим добрим пастирем, який дбає про всіх, але особливо про загублених, найвіддаленіших овець.

У 2022 році Папою Франциском була ініційована Хресна хода у Ватикані за участю українки і росіянки. Наступного року була Хресна хода за участю російського і українського хлопчиків. Таким чином, Папа стоїть на позиціях примирення українців і росіян. В Україні ці акції спричинили велике обурення. Мовляв, Папа не розуміє українців, якщо ставить знак рівності між агресором і жертвою. Це Папа має змінити позицію і більше не намагатися примирити українців і росіян, чи ми, українці, маємо змінити своє ставлення до Папи і змиритися з тим, що Росія в очах Папи «велика», а росіяни – «народ, якому не притаманна жорстокість»?

Як будь-яка публічна особа, Папа Франциск часто піддається критиці за свої висловлювання або дії, і кожен його крок ретельно аналізується. Кожна його невдала фраза чи вчинок дуже швидко стають відомими всім, стають «сенсаційними». Але 99 % того доброго, що робить і говорить Папа Франциск, залишається непоміченим. Наприклад, кілька тижнів тому, після недільної молитви «Ангел Господній» на площі Святого Петра, Папа двічі згадав «мученицьку Україну», висловивши глибоку стурбованість ситуацією у країні.

«Я звертаюся з проханням не дати українцям гинути від холоду, припинити авіаудари по мирному населенню, яке завжди страждає найбільше. Досить вбивати невинних!» – таким був заклик Папи Франциска, проте, мабуть, ми не знайдемо цієї інформації у популярних ЗМІ.

Святий Престол і Папа докладають багато зусиль, щоб зупинити війну. Щонеділі та щосереди у Ватикані відбуваються загальні аудієнції із Папою Франциском. Щоразу під час цих аудієнцій лунають молитви за мир в Україні і слова підтримки для України. Так, звичайно, є такі речі, з якими ми не погоджуємося. І саме тому Блаженніший Святослав постійно доносить Папі Римському інформацію про те, якою є реальна ситуація.

Кардинали займають друге місце після Папи у церковній ієрархії. Є фактично радниками Папи. Яку головну пораду ви дали чи дасте Папі при зустрічі? 

У місії служіння кардинала можна виділити два основні аспекти. Перш за все, кардинал – це один із найближчих помічників Святійшого Отця. Тобто це так званий дорадчий голос, за порадою до якого Папа може звернутися у будь-який час. Окрім цього, кардинал може брати участь у конклаві та обирати нового Святійшого Отця, що, безумовно, є великою відповідальністю. Як ми знаємо, до 80-го року життя всі кардинали мають цей активний голос, можуть голосувати і можуть бути обраними.

Я сьогодні ще не володію інформацією про те, які обов’язки покладе на мене Папа Франциск, але, напевно, це буде так, як і в інших кардиналів: їх призначають до тієї чи іншої дикастерії, щоб нести певне служіння у Церкві. Знаючи, які важкі часи переживає наш український народ через війну, я використовуватиму кожну нагоду і продовжуватиму інформувати католицький світ про те, що відбувається на нашій землі, постійно нагадуватиму про Україну.

«Ватикан вже є посередником між Росією і Україною»

Ватикан має бути посередником між Україною і Росією задля завершення війни? І як, на вашу думку, має завершитися війна?

Ватикан вже є тим посередником. Святий Престол і Папа зробили багато добрих ініціатив, щоб зупинити війну. Як відомо, Рим бере участь у звільненні полонених, молиться за стражденних, поранених, безслідно зниклих. Зроблено багато, але в майбутньому можна буде зробити більше.

Ми хочемо справедливого миру, щоб ворог був покараний і засуджений, і щоб ми, як жертва нападу, агресії, були виправдані в очах усього світу. Справді, дуже велике завдання є не тільки переді мною, як кардиналом-номінантом, але, я вважаю, перед кожним єпископом Католицької Церкви в Україні та за її межами — доносити правду про війну, про злочини Росії, тому що нас усіх ця війна торкається, хоча й у різний спосіб.

Дозвольте кілька запитань з приводу вашої біографії. Ви у 2005-2007 роках служили місіонером на парафії Матері Божої Неустанної Помочі у м. Прокоп’євськ, що у Сибіру, Росія. Які враження збереглися у вашій пам’яті з того періоду служби? Ви спілкувалися не тільки з тамтешніми українцями, але й з росіянами. Які враження про них склалися? Для себе з того періоду про Росію думку сформулювали?

Той час, коли я перебував у Росії, був особливим у моєму душпастирському служінні. У 1947 році відбулася так звана операція «Захід», під час якої багато людей, особливо із Західної України, були примусово переселені до Сибіру лише за незгоду з радянською владою через свою віру в Бога. Першим священником, який вирушив служити цим людям наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років, був о. Василь Рудка, редемпторист.

У 2004 році, будучи дияконом, я мав нагоду вперше відвідати Сибір, пройти там дияконську практику, організувати кілька молодіжних та дитячих таборів. Вже у 2005 році, після мого рукоположення, у червні, я вирушив на місійну працю до Сибіру. Після висвячення я хотів повністю навернути світ. У мене була велика місійна ревність і запал. Як священник, я хотів зробити все, що міг, для людей. Праця в Сибіру була місією, бо треба було постійно подорожувати, відвідувати наших людей на різних відстанях, від 50 до 300 кілометрів. Це був важливий період у моєму священниковому служінні, який я ніколи не забуду.

Можу сказати, що люди, для яких я був душпастирем, були дуже хороші, разом ми зробили багато добра у Росії.

Якою мовою провадили служби? 

Богослужіння я відправляв українською мовою.

Раніше ви висловлювали сум, що навіть діти переселених до Сибіру українців майже не розмовляли українською. А що дорослі розповідали, чому для них не була важливою українська мова?

Знаєте, тут, мабуть, не питання у тому, що українська мова для тих людей була неважливою, а більше в тому, як зберегти українську мову, постійно перебуваючи і зростаючи в іншомовному середовищі. Особливо, як зберегти мову у третьому-четвертому поколінні. Маючи досвід душпастирства у Сполучених Штатах Америки і зараз в Австралії, розумію, що навчити дітей української мови потребує багато зусиль, і тут йдеться не лише про батьків, але й про можливість вчити мову в школах, вільно говорити нею поза домом, мати доступ до української літератури, культури. Яка ситуація із цим у Росії, ми всі добре знаємо.

З 2015 року і до 2020 року ви служили у США, коли Папа призначив вас єпископом Мельбурнським. Нині у виборах у США активно використовується український релігійний фактор. Зокрема, впливові республіканці розганяють міф про нібито утиски християнства в Україні. Наскільки такі міфи працюють у США, враховуючи що більшість християн там є баптистами?

Оскільки я вже більше чотирьох років не перебуваю у США, то мені важко сказати, якою є ситуація зараз, і тим більше, зважаючи на розміри, національну, культурну, релігійну різноманітність цієї країни, було б неправильно висловлювати свою думку про всіх. Знаю, що наше духовенство у США, єпископи та священники, так само, як і ми тут, в Австралії, не є відірваними від України і від її сьогодення. Ми знаємо, що відбувається насправді. Тому і наші вірні, і тут, і в США також знають правду.

«У нас постійно лунає молитва за мир в Україні»

Коли востаннє були в Україні? Де саме? 

Влітку цього року брав участь у Синоді єпископів УГКЦ, що відбувався на початку липня у Відпустовому Марійському центрі у Зарваниці. Це був мій перший візит до України після початку повномасштабної війни та загалом після мого переїзду до Австралії. Для мене було дуже важливо відвідати та підтримати людей, які, можливо, найбільше потерпіли від цієї війни й досі потерпають від неї, тож я був у Києві, Бучі, Ірпені, Славутичі, Чернігові, Харкові, Дніпрі. Мав нагоду особисто передати допомогу від Мельбурнської єпархії: продуктові набори, спаковані в рамках благодійної ініціативи Патріаршої Фундації «Мудра справа», поспілкуватися з цими людьми, відчути і ще більше усвідомити їхній біль.

Однозначно, ми не відчуваємо, можливо, того, що відчувають зараз люди у Києві чи в будь-якій частині України, де постійно лунає повітряна тривога, але будьте певні, що ми, навіть будучи дуже далеко, є дуже близько серцем. Пам’ятайте, що ця молитва за мир в Україні, за наших воїнів, поранених, медиків, капеланів, тих, що зникли безвісти, вона тут у нас лунає постійно.

Відомо, що наступного року ви маєте отримати австралійське громадянство. А з українським паспортом що зробите?

Я був, є і буду громадянином України. 

Але ж про те, що ви отримаєте наступного року австралійський паспорт у своєму сюжеті повідомив австралійський телеканал 7News Sydney. То це вони повідомили неправдиву інформацію, чи ви матимете два паспорти, два громадянства, австралійське і українське?

Я про австралійське громадянство в моєму інтерв'ю австралійським ЗМІ взагалі не говорив, проте вони це сказали базуючись не знаю на чому... Отож питання до них.

Наскільки велика українська громада Австралії, наскільки вона релігійна? В інтерв’ю «Главкому», предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав розповідав, що українські громади по-різному впливають на політику держав, де проживають. Яким чином на політику Австралії впливає українська громада? 

Наші спільноти дуже розкидані: 10 парафій, 10 місій. Саме тому мені, як єпископу, а також нашим священникам доводиться багато подорожувати, щоб відвідати всіх наших вірних. Австралія складається з багатьох мігрантів, які становлять кістяк Католицької Церкви в цій країні. В Австралії є п’ять східних церков: українська та сиро-малабарська з осідком у Мельбурні, а також мелхітська, маронітська і халдейська з осідком у Сіднеї. Кожна із цих Церков приносить живу та міцну віру в Христа, а з вірою приносять і свою глибоку культуру, якою діляться тут, в Австралії.

Наша українська спільнота не є аж такою чисельною, порівняно з іншими нашими міграціями у США, Канаді, Європі. Як порівняти з цими країнами чи континентами, то наша спільнота є дуже маленькою, але, попри те, що ми маленькі, стараємося робити великі діла, не тільки на церковній ниві. У кожному штаті є наші громади, які, об’єднані разом, творять Союз українських організацій Австралії, і вони є, так би мовити, дипломатами українців в Австралії перед державою. Вони організовують багато різноманітних ініціатив, щоб інформувати австралійців та австралійський уряд про війну в Україні. Успішно працюють для того, щоб Австралія у різний спосіб допомагала Україні наблизити нашу перемогу, відстояти нашу незалежність.

Михайло Глуховський, «Главком»