Вікторія Сюмар: Партія Порошенка нічого не гойдає

До протистояння 2019 року Зеленський – Порошенко точно додасться Залужний

Активне політичне життя, яке після перших вибухів 24 лютого минулого року завмерло, як муха в бурштині, повертається. Причому «у найкращих традиціях» довоєнних часів – зі взаємними звинуваченнями в зраді та використанням не надто пристойної лексики. Поки більшість політичних сил перебуває в нокдауні і не дає про себе знати, на авансцену знову виходять старі закляті супротивники, які ворогують ще з часів президентської кампанії. У соцмережі повернулися батли «порохоботів» із «зелеботами» – фан-клубу колишнього президента із прихильниками чинного.

Добряче роздмухав вогонь відомий «хайпожер» – ексрадник голови Офісу президента Олексій Арестович, який звинуватив Петра Порошенка та його «Європейську солідарність» у достроковому початку виборчої кампанії «на крові». Арестович побачив активну розкрутку прихильниками Порошенка меседжу, що якби Зеленський не став президентом, – війни б не було. Також вони розповсюджують алармістські настрої, що навколо верховного головнокомандувача зібралася російська агентура. На думку Арестовича, що визнає об’єктивні претензії до Банкової, мусування таких тем зараз, особливо напередодні контрнаступу, – підлість і зрада. Ексрадник особливо обурюється тим, що такі чутливі теми використовуються як брудна політтехнологія.

Нардепка «Європейської солідарності» Вікторія Сюмар – колишня медійниця, яка брала активну участь у виборчій кампанії «ЄС» якраз як політтехнолог. У розмові з «Главкомом» вона розмірковує про ознаки початку виборчої кампанії, про нових політичних лідерів, які  проявилися під час війни, та пояснює, чи слід Порошенку торгувати цигарками.

– Ті, хто звинувачують нас у якомусь старті політсезону чи фальстарті виборів, рівняють по собі, – починає з оцінки опонентів Сюмар. – Мене завжди дивувала позиція проросійських політиків та журналістів, які відмовляли українському народу в праві мати якусь свою думку та позицію. Невже когось дивує, що українці, які пам’ятають ті питання, які пролунали від Зеленського на стадіоні під час передвиборчих дебатів, точно ставитимуть йому ж? Це така особливість нашого народу і традиції ще Запорізької Січі – обрати гетьмана, аби потім вимазати його багнюкою. І я вам гарантую: ці питання до влади лунають без якогось нашого політичного втручання. Той самий стадіон став пророчим у тому сенсі, що дуже легко розмахувати популістичними речами й дуже важко мати справу з реальністю. І чим далі – тим більше таких реальних питань буде лунати.

Влада зараз намагається встановити монополію над інфопростором. Але якщо в українців забрати можливість слухати іншу точку зору, вони її однаково знайдуть. Вони її знаходили за часів Кучми, коли той із Медведчуком пробували створити монополію, за часів Януковича, й точно знайдуть під час «єдиного марафону» від Офісу президента. Соцмережі ж не можна заборонити. Те, що на нас, як на політичну силу, намагаються спихнути всі свої проблеми і фантомні болі, означає лише, що ми залишаємося в очах влади подразником, проти якого вона витрачає надто багато зусиль, які варто було б витратити на боротьбу із зовнішнім ворогом.

Вас звинувачують в підготовці до виборчої кампанії. Якщо вибори раптом будуть восени, «ЄС» до них готова?

Щодо фальстарту виборів точно скажу, що «Європейська солідарність» не бачить можливості проведення виборів до закінчення війни і воєнного стану. Вибори – це ж змагальний процес, а змагатися ми не будемо й не можемо в той час, коли в нас є такий потужний зовнішній ворог. Хоча у Верховній Раді є спроби внести зміни до виборчого законодавства, які можуть вказувати на плани провести виборчу кампанію ще до завершення війни. Ніхто зараз ніякі виборчі кампанії не починає, і до виборів, власне, країна не готова. Ну про які мінімум три місяці змагальної кампанії можна зараз говорити? Чи це просто такий формат – як залишитися при владі ще на п’ять років? Щоби потім, коли війна закінчиться, не зіштовхнутися з періодом, коли до нинішньої влади можуть постати якісь питання.

Ви не згодні з тим, що зараз не на часі ставити питання з обов’язковою повчальною ремаркою «а ми ж попереджали»?

Свободу слова не можна заборонити жодним законом. Свобода слова – це не анонімні телеграм-канали. Ми якось так звикли, що до влади нема жодних питань, і це так владі сподобалося, що будь-яка критика на її адресу сприймається ледь не як зрада. От був привід із чотириріччям дебатів на стадіоні, де Зеленський ставив питання, які зараз можна поставити йому. Він тоді закидував, що війна триває тому, що це комусь вигідно. А кому вона зараз вигідна? Що – не можна про це спитати? Може треба визнати помилки 2019-го? Але з наших депутатів, до речі, так питання ніхто не ставить, бо для нас важлива політика національної єдності.

Просто історик Саша Зінченко написав текст, у якому згадав свої думки 2019 року і зробив висновки, що він тоді мав рацію щодо наслідків обрання Зеленського. З ним про це ніхто абсолютно не розмовляв. Цей текст зайшов багатьом людям, і почалось: «ЄС» зробила фальстарт виборів... Але де ми, а де Зінченко?

Але саме цей пост цього історика, який нібито не має до вашої партії стосунку, швидко поширили усі відомі «порохоботи». Тому на Банковій така впевненість, що це ви за всім стоїте. Інакше чому саме зараз виникли ці звинувачення?

Мабуть, не сподобалися суспільні критичні настрої, яких вони начиталися в соцмережах. Ця параноя останніх чотирьох років. Таке враження, що хтось в Офісі президента сидить і постійно шукає внутрішнього ворога. Слухайте — зараз є робота для всіх, бо нам критично потрібна перемога й мир. Хотілося б зробити ривок та скористатися цим шансом, поки у світі нема постійної втоми від України натомість є позитивні очікування від справедливої української перемоги.

Натомість люди сидять і генерують лайно. Або закидають купу абсурду в телеграм-каналах. Коли я це читаю, то постійно думаю: «Що вони взагалі курять?». Яку ж чорну свідомість треба мати, аби бачити все в таких кольорах? Зрозуміла ця технологія – маргіналізувати нас, зробити токсичними, але досвід показує, що це так не працює. Наше ядро залишається. Всі ці закиди можна розбити реальними справами, що ми і робимо, а спроби маргіналізувати багатомільйонну допомогу армії виглядають жалюгідно. Між собою ми точно потім розберемося, коли здолаємо росіян. Народ усе проаналізує, коли не буде вже суцільного страху, і винесе свій вирок.

Вам не здається, що ваша партія є для Офісу президента найзручнішим суперником – і через антирейтинг Порошенка, і через давність протистояння, коли всі методи боротьби один з одним вже опробовані?

Мабуть, причини слід шукати в пов’язаних із націоналізацією Приватбанку фантомних болях Коломойського, помножених на страхи одного впливового співробітника Офісу, який вважає, що без такого внутрішнього ворога він стане непотрібним. Заради Бога – хай вважають нас зручними, але ж вони самі обрали собі цього «ворога». Свідомо впроваджувалася лінія політичних переслідувань, яка до 24 лютого минулого року була головним шоу країни. Потім пріоритети довелося дещо змінити, але зараз постала потреба відволікати увагу від важкої виснажливої війни. Інакше мені незрозуміло, нащо це роздмухувати.  

Коли відомий усім нардеп Дубінський пише заяви у всі силові органи, що Порошенко нібито особисто вантажив цигарки, аби їх кудись контрабандою переправити, – це класична маніпуляція з присмаком політиканства. Раніше «Рошен» подав до суду, що транспортна компанія, яка займалася перевозками, просто викинула його продукцію, завантажила контрабандні цигарки і вже потім румунська митниця це виявила. Але ніхто не хотів чути про те, що «Рошен» звернувся до поліції шодо цієї ситуації, проте ллється якась маячня, що Порошенко торгує контрабандою, а СБУ передало цю справу до ДБР. Де Порошенко, а де цигарки? Нащо йому це, якщо «Рошен» – абсолютно чесний прозорий бізнес, який платить багатомільйонні податки? Невже цим органам більше нема чим займатися, окрім як ставати співучасниками оцих ігрищ? Складається враження, що це була спеціально інсценована провокація, аби мати от таку інформаційну картину.

«Якщо Забродський каже компліменти верховному головнокомандувачу – це нормально»

«ЄС» стала на захист розвідника Романа Червінського, якого звинувачують в провалі спецоперації щодо викрадення російського літака, в результаті чого росіяни обстріляли ракетами аеродром «Канатове». Ви називаєте справу проти нього помстою від влади за «Вангергейт». Червінський, як і ваша політична сила, свого часу жорстко критикував владу за цю історію. Чим, на вашу думку, ці звинувачення завершаться?

Якщо починається такий процес проти конкретного військовослужбовця, ми ж розуміємо, що таких кейсів можна назбирати дуже багато. І тоді давайте проти всіх порушувати такі справи. Якщо ні, то це називається дуже просто – вибіркове правосуддя. Особиста помста створює надзвичайно поганий прецедент для українського війська. Дій, які призвели до ракетних атак росіян і наших втрат, під час війни було дуже багато. Коли влада йде на такий крок, вона ж розуміє, що виникнуть питання і до Арахамії та Подоляка за фотографію на Яворівському полігоні, після якої туди прилетіло. Кидатися словами та бризкати слиною без конкретних фактів – це інфантилізм та дитячий садок.

Чи в «ЄС» лишився осад від розставання з вашим екснардепом генералом Михайлом Забродським, який повернувся на військову службу та вихваляє тепер Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського? Забродський навіть законопроєкт про 30 тисяч доплат військовим, яким ваша сила так пишається, розкритикував.

Якщо людина є професійним військовим та хоче займати певну посаду, напевно, йому ставили якісь умови. Але я впевнена, що Забродський присягнув вірності Україні і військовій справі. Дуже добре, що талановиті професійні військові будуть керувати нашим контрнаступом. Якщо при цьому він каже якісь компліменти Верховному Головнокомандувачу – це нормально. Для військових ієрархія – це природна система.

Хто й наскільки активно в цей період, коли виборів нема й нібито найближчим часом не планується, вимірює рейтинги?

Ми не міряємо після 24 лютого минулого року взагалі, і до виборів, як я зауважувала, не готуємось. Хоча, мабуть, до них треба бути готовими постійно, але гроші зараз все-таки треба не на заміри рейтингів витрачати, а на воєнну допомогу.

Інші політичні гравці міряють. Нашим партійцям іноді додзвонюються конкретні служби з конкретними питаннями – і про формати закінчення війни, і про нових молодих політиків, і про участь військових у політиці. Влада у такий спосіб хоче зорієнтуватися щодо якихось своїх політичних рішень. Але мені здається, що нині той момент історії, коли рішення треба приймати не з огляду на очікування, а з того, що стоїть виклик самому існуванню країни.

Якщо дивитися заміри, то Зеленський зараз – безперечний народний лідер із великим відривом за всіма опитуваннями. Скільки з вашого легендарного кістяка «25%» стало його симпатиками?

Наші симпатики – насамперед українські патріоти і державники. Кожен із них зараз буде виступати за інститути держави, а президент – один із них, що допомагає державі вижити в цих умовах. Це абсолютно нормальна ситуація, яку не можна екстраполювати на виборчу кампанію. Коли будуть вибори, тоді ми будемо змагатися за подальші плани розвитку країни й люди будуть давати свої політичні оцінки. Але якщо зараз треба підтримати позицію президента, яка працює на український інтерес, цьому не може бути опозиції.

Зеленський вже увійшов в історію, як і ті люди, які, на жаль, творять її своїми життями. Але ця історія не завершена, її дуже хочеться закінчити перемогою. Проте це водночас пов’язано з величезними викликами, аби ми не стали нацією «переможених переможців». Коли є очікування швидкої переможної ходи та аплодисментів і при цьому існують страшні виклики, які можуть коштувати надзвичайно дорого, – цей розрив є ключовим. Я би точно не хотіла сьогодні бути на місці Зеленського, бо це – важка роль, і можу тільки побажати йому удачі.

«ЄС» зараз окупувала опозиційну нішу чи ви бачите в ній нових лідерів? Звісно, відносно опозиційних, з огляду на нинішні специфічні реалії. 

Святе місце порожнім не буває. В Україні ніколи не буде лише одного політичного лідера. Думаю, до варіанту 2019 року «Зеленський – Порошенко» точно додасться Валерій Залужний як потужна фігура. Хоча він і не політик, і не опозиційний, але є носієм важливої суспільної довіри. І, крім нього, буде не одна така сила.

Арестович?

Та ні. Це мають бути люди, які проявлять себе в цей час у важливих сферах – таких як військова справа, волонтерство. Очевидно, буде Сергій Притула, хлопці з «Азову», якщо, звісно, захочуть…

Чи правда, що рейтинг «ЄС» зараз вищий за рейтинг її лідера? Чи розглядаєте варіант зміни «першого номера»?

Не розумію, хто запускає такі рейтинги, бо це трошки смішно. У «ЄС» є дуже багато яскравих людей, які проявилися за цей час. Безперечно, партія переживатиме оновлення, як і інші політичні сили, – із серйозним підключенням військових і волонтерів. Доживемо до мирних часів – і побачимо абсолютно демократично, хто користується найбільшою довірою. Думаю, у нас мало хто сумнівається саме в лідерських якостях Петра Порошенка, але одна зі здатностей лідера – відчиняти двері новим.

Загалом війна нашу партію мобілізувала на більшу роботу, віддачу та результат. Ми працюємо над майбутніми проєктами стосовно реабілітації, протезувань, технологізації армії, аби зменшувати людські втрати. Є конкретне розуміння, що треба робити. До речі, уже стало очевидно, що політиці «армія, мова, віра» зараз альтернативи нема. Ті, хто тепер при владі, та деякі їхні прихильники над нами кепкували: мовляв, що там розкажете – знову «Путін нападе»? І що – ми були неправі?

«Телемарафон є серйозною загрозою для майбутнього країни»

Єдиний телемарафон, який ви так критикуєте за сервільність, ще довго протримається?

Він веде просто до вбивства телебачення та посилення Youtube, TikTok, інших форматів. Може, у цьому й полягає така його місія – добити телевізор. Конкуренція є рушієм прогресу та розвитку, а коли впроваджується цензура, запускається пропаганда, яка багатьом подобається, як солодка казочка, то це призводить до моральної та розумової деградації. Достатньо подивитися на російське суспільство. Не хотілося б такого ж і в українському – як наслідок роботи цієї пропагандистської машини. Треба все-таки впроваджувати дискусійні шоу, аби формувати спільну політику, а не малювати «чорні списки» на телеефіри. Хто сказав, що в умовах воєнного часу треба давати слово тільки тим, хто говорить приємні речі? Одна справа – цензура воєнна, а інша – політична. В Ізраїлі, на приклад якого так люблять посилатися, діє саме воєнна цензура, а не політична. І там під час бойових дій відбуваються яскраві дебати між різними політичними силами.

Тому вважаю ситуацію, коли в нас є один телемарафон, серйозною загрозою для майбутнього країни, яка створює надто завищені очікування. Влада сама їх роздуває своїми заявами, що ми вже за пів року будемо пити каву в Криму, що от-от – і переможемо. Уявіть, якби ми так «за базар не відповідали» – Петру Олексійовичу досі не можуть пробачити, що він обіцяв за два-три тижні закінчити війну. А нинішні владні обіцянки одразу забуваються. Але це теж до пори, до часу.  

Якщо спуститися на місця, то там теж відбуваються свої баталії: нещодавно відставили голову Львівської облради від «ЄС», ще раніше «попросили» вашого голову Рівненської облради. І в обох випадках явно не обійшлося без підступів «слуг». Зараз вже «слуги» ділять між собою Київську облраду. Це просто місцеві розбірки, які мають дуже опосередковане відношення до великої політики, чи щось більше?

Можливо, і суто місцеві, там часто відбуваються такі історії. Хоча у Львівській облраді міг мати місце й політичний підтекст, коли партія влади ініціювала цей процес. Якщо є відчуття всесильності у внутрішній політиці, то чому б не зачистити якісь паростки місцевої незалежності? Більш яскраво це проявляється при зачистці мерів, що куди небезпечіше, ніж метушня в облрадах. Відбувається таке собі згортання децентралізації, коли військові адміністрації приймають усі рішення. Я ще розумію, коли це відбувається заради питань безпеки в Херсоні, але чому те саме коїться у Львові – не дуже.

Якщо ми вже втягуємося в таку довгу війну, то вже треба думати про речі, які маємо змінити: телемарафон, децентралізація та розвиток місцевого самоврядування, роль парламенту. Бо якщо нинішні тенденції будуть тривати роками, ми можемо вийти із цієї війни із загрозою скочування в авторитаризм.

Ці гойдалки між вами й Банковою будуть тільки посилюватися чи зараз просто весняне загострення?

Так ми нічого не гойдаємо. Хай ті, хто ці гойдалки гойдає, вирішують, що для них є пріоритетом – політичні маніпуляції у вигляді анонімних телеграм-каналів і якихось вигаданих звинувачень або спільне прийняття рішень, як здобувати мир та далі розвивати країну. Питань же дуже багато. Коли бачиш усі жахи, руїни та пережитий біль, якось не хочеться більше ходити на ток-шоу і сперечатись там у стилі «сам дурень».

Павло Вуєць, «Главком»