Священник, якого відсторонили від церкви за лекцію про секс: «Єпархіальні богослови обрали делікатну тему, щоб нашкодити мені»

Митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел відлучив від причастя і спілкування з церквою священника В'ячеслава Рубського за лекцію про сексуальність. Згідно з указом митрополита, лекція «ввела віруючих у гріховну спокусу».

Рубський – протоієрей, настоятель храму святої мучениці Олександри (належить до осередку Московської церкви в Україні) при Одеському національному морському університеті. Він також працює в цьому виші штатним психологом і співробітником кафедри психології. Одружений, виховує п'ятьох дітей.

Рубський виступив на богословській конференції із лекцією «Розуміння статі в християнстві», яка спричинила скандал в єпархії. «У православній церковній традиції абсолютно відсутня позитивна фіксація любові, і тим більше сексу…», «помолимося про закохані серця, про прекрасний секс, про багатоструменеві оргазми», «педофіли в церкві сьогодні мають такі серйозні позиції, що навіть маленьким дівчаткам у храмі заведено одягати хусточки…» – лише частина з резонансних заяв отця В’ячеслава.

В інтерв’ю «Главкому» Рубський переконує: не спеціалізується на сексуальній тематиці. Священник вважає, що його відлучення – результат інтриг, які через заздрощі плели проти нього богослови з оточення митрополита.

«У день мого відлучення була вчинена спроба рейдерського захоплення храму»

Що вас підштовхнуло прочитати лекцію на таку відверту тему?

Це моя доповідь на конференції ще 2018 року.

Щотижня у моєму храмі ми проводили лекції-чаювання, тому в мене лекцій поступово назбиралось кілька сотень. Тільки на двох моїх каналах їх близько сотні, і тема про сексуальність – одна з-поміж багатьох-багатьох інших. Однак деякі єпархіальні богослови обрали саме цю делікатну тему для того, щоб викликати резонанс, людське обурення. Люди дуже жваво реагують на слова «оргазм», «секс».

Я доктор філософських наук, тому в мене багато публікацій, понад 50. У мене є кілька монографій, книжки. І про секс я говорю дуже рідко. Я присвятив цій темі промову тому, що обійти це питання, говорячи про православну спадщину, неможливо. Православна чернеча традиція сама приділяє цьому питанню достатньо багато уваги.

Тобто ви вважаєте, що ця лекція стала приводом для того, щоб нашкодити вам?

Так, абсолютно правильно. Не вперше деякі активісти з тих, які самі нічого не публікують, не пишуть, хотіли б, щоб у Одеській єпархії не було нікого, хто би говорив. Не тільки в нашій єпархії, а взагалі в українській православній церкві існує дефіцит богословської самопрезентації. До мого відлучення від церкви ця лекція набрала 200 переглядів, тепер – близько 15 тисяч.

Простіше кажучи, ви пояснюєте це заздрістю?

Заздрість – не єдиний компонент, але суттєвий. Ми, люди творчої натури, дуже ревно ставимося до творчості один одного. Якщо хтось опиняється занадто попереду, то виникає мимовільне бажання дещо його пригальмувати. Це проблема не лише Одеської єпархії, а церковної структури в цілому. Люди творчі, які намагаються виразити християнську віру іншою мовою, крім звичних штампів, які вже не сприймаються як актуальні, отримують удар у спину з боку своїх братів.

В указі йдеться, що я «спокушаю віруючих». Коли я спитав наших благочестивих богословів, кого саме я спокушаю, вони сказали, що спокушені – це і є члени єпархіальної ради, які вирішили мене заборонити. Самі спокусилися, самі заборонили. До речі, указ я буду оскаржувати. Він складений настільки безграмотно, там стільки канонічних порушень, що, я думаю, нашій єпархії було б доцільно переглянути його і знову викликати мене на суд.

Яким чином відбувається процедура такого оскарження?

Перший етап – це написання листа митрополиту із проханням про перегляд справи. Такий лист ми вже написали, під ним стоять 77 підписів парафіян. Я вважаю, що митрополит Агафангел – мудра та досвідчена людина, яка зрозуміє, що його підвели деякі його підлеглі, і перегляне справу.

А якщо рішення буде аналогічним?

Тоді ми подаємо апеляцію київському митрополиту блаженнішому Онуфрію. Якщо рішення київських богословів буде аналогічним, то вже тоді історія з церковними переглядами закінчиться. 

Як чинитимете у цьому разі? Чи розглядаєте перехід у ПЦУ?

Розглядаю, але сподіваюся на мудрість владики Агафангела. Він дуже дорожить парафіями, бореться за кожну з них. Я і сам не дуже хочу переходити в ПЦУ, адже це й питання звички, і певної позиції… Я не бачу переваг ПЦУ перед Одеською єпархією. Я цього зараз не прагну і сподіваюся на вирішення конфлікту на локальному рівні. 

Яким чином ви дізналися, що вас усунули від Церкви?

Нас із дружиною викликали у Свято-Андріївське подвір’я. Я подумав, що йдеться про всезагальне зібрання священників із їхніми дружинами, адже викликати священника на єпархіальний суд із його дружиною – це просто нонсенс, це вражаюча дурня.

Мене запросили прийти в четвер, 20 лютого о 12:00, тобто у робочий час. Запрошення я отримав напередодні ввечері. Я сказав, що не прийду, запропонував призначити на інший час – мовляв, я прийду, але мушу відпроситися з роботи. Я ж працюю в Одеському національному морському університеті штатним психологом, викладачем психології і керівником Центру духовного розвитку.

Оточення митрополита заочно, наступним, 21-м, числом постановило заборонити мене у служінні і позбавити причастя без зазначення терміну, – тобто безстроково. Я цього всього не знав. Я – людина достатньо відома серед богословів. Чутки про моє відлучення доходили з Києва, Москви, Ярославля. Тоді я пішов до архієреїв на прийом, але людина з оточення архієреїв і сказала, що митрополит не бажає мене бачити. Того самого дня я отримав указ про своє відлучення, розписався.

І того ж таки дня була спроба рейдерського захоплення храму. Прийшли люди без документів на наше приміщення, намагалися проникнути всередину та описати майно. Вони заявляли це на камеру, у нас є відповідне відео. Очевидно, що громада, для якої це був просто шок, відмовилася надати їм таку можливість. Вони простояли близько чотирьох годин перед дверима зачиненого храму і пішли геть.

Приміщення храму зареєстроване на вас?

Так, на мене. Згідно зі статтею 36 Конституції України, жодний храм не має права розташовуватися у навчальному закладі. Я керую Центром духовного розвитку, який функціонує в ОНМУ як підрозділ Центру позанавчальної діяльності. Храм за документами – це Центр духовного розвитку, яким я керую. 

Тобто, якщо мене відлучать від церкви, я залишатимуся керівником Центру духовного розвитку. Моя церковна кар’єра закінчиться, але я ще й учений. Щодня веду прийом у кабінеті психології університету, на повній ставці працюю на кафедрі психології, викладаю там.

Ви служите в церві 21 рік. Чому саме зараз до вас висунули ці претензії?

І отримував зауваження всі ці роки.

Зауваження робив митрополит?

Ні, владика митрополит зовсім до цього не причетний. Це серйозна людина, він не дивиться ютуб-канали, не читає мої статті у живому журналі. До цього причетні люди з його оточення, які зацікавлені у тому, щоб загальний рівень обдарованості священнослужителів не перевищував нульового порогу. Якщо хтось висовується, то, очевидно, він отримує зауваження. Наприклад, у 2015 році мене сварили через те, що я не те написав у ЖЖ.

А що саме ви тоді написали?

Я написав, що диякон Андрій Кураєв, який почав 2013 року публікувати багато матеріалу про викриття гомосексуалістів серед православних ієрархів, робить не зовсім правильну справу. Річ у тім, що ця проблема, навіть  якщо вона є, зовсім не головна у православній церкві. Просто люди люблять поговорити про сексуальність, пообурюватися.

В'ячеслав Рубський під час священної літургії (фото:kiev-orthodox.org)

«Якщо переглянути весь мій доробок, то найменший відсоток перепаде на твори про секс»

Сексуальна тематика цікава вам як досліднику – психологу, релігієзнавцю, чи на неї є запит від віруючих людей, які приходять до вас поговорити?

Не можу сказати, що я глибоко спеціалізуюся на цій темі. Якщо переглянути весь мій доробок, то найменший відсоток перепаде на твори про секс. У мене є кілька книг, у тому числі докторська дисертація, де немає ані слова про це.

Папа Римський казав, що сексуальність – це божий дар. Чому православ’я замовчує цю тему, соромиться її?

Річ у тім, що у православ’ї існує одразу кілька взаємовиключних тез. Про те, що сексуальність – це божий дар, казав не тільки Папа Римський, а й святі отці. Однак у тих самих святих отців, богословів минулого ми знаходимо тези про те, що з сексуальністю потрібно боротися, що це бісівська спокуса, тваринне задоволення.

Як корелюються тези про божий дар і тваринне задоволення? Як це звести до спільного знаменника?

Ви розумієте, вся проблема людей у тому, що вони намагаються звести складність світу до спільного знаменника. Або «ура» сексу і оргазму, або то сором того, що в тебе між ногами. Не можна знайти правильну відповідь. Спроба редукувати світ до правильних відповідей – це проблема, зокрема й деяких сучасних богословів.

Під час лекції ви сказали, що у християнстві немає поняття жіночої статі. Зараз у тренді тема гендера, точаться розмови про те, щоб давати людині можливість самій визначати статеву приналежність. Як ви до цього ставитеся?

Є феномен, скажімо стать, а є її інтерпретація. Коли ми говоримо про самовизначення, то маємо на увазі пріорітет свободи над буттям. А є інший дискурс: ми повинні відповідати тому, що є, данності. Спроба тут знайти правильну, єдину, для всіх універсальну, обов’язкову відповідь –  це знову та ж яма, яка породжує конфлікти.

У багатьох європейських країнах почали вінчати геїв. Ви б повінчали таку пару? 

Шлюб – це соціальна заява про стосунки. Я розділяю наші стосунки і соціальні заяви про наші стосунки. У ситуації, коли гомосексуальна пара розуміє свої стосунки якимось чином, то, якщо вона заявляє про це в Голландії, її розуміють більш-менш близько до того поняття, як вона його розуміє, а коли вона про це заявляє в Україні, то її розуміють по-іншому.

Хтось може говорити, що гомосексуальність – це добре, тому що хіба є різниця, звідки отримувати оргазм. А хтось скаже, що гомосексуальність – це погано, адже бог створив людину з певним завданням, передбаченим у його статі. І це різні дискурси, і не можна думати, що один із них правильний.

За три роки в мене в кабінеті як у психолога побувало чимало лесбіянок і гомосексуалістів. Їхні думки вибудовуються не так, як наші. Люди світські думають, що від них потрібне схвалення чи заперечення. Вони не хочуть працювати над тим, щоб увійти у світ людини, яку вони відкидають чи схвалюють. У нас псевдопогодження і псевдозаперечення.

Як ви ставитеся до дозашлюбного сексу?

Розумієте, ми хочемо приписати таку серйозність стосунків, на яку вони ще не здатні, на жаль. Їй 16, йому 18 – по суті це ще діти. Вони надають сексуальним стосункам зовсім іншого статусу, не такого, як ми, дорослі, глибокі люди. Коли ми від них вимагаємо утримуватися, вони не розуміють, що ми від них вимагаємо, навіть тоді, коли утримуються. Як кицька, якій не дають зі столу їсти: вона не їсть, але не розуміє, чому з-під столу можна, а зі столу – ні. Правильніше було б, щоб вони не вступали у дошлюбні статеві стосунки, бо відчувають, що вони ще не дозріли до такої висоти стосунків.

Наталія Сокирчук, «Главком»