На порозі Третьої газової війни

В суботу стало відомо про новий поворот в українсько-російському газовому протистоянні. Поки керівництво держави не полишає надій таки домовитись про кращу ціну на російський газ, «Газпром» виставив Україні додатковий рахунок аж на 7 мільярдів доларів.

Сума ця виникла, за твердженнями російської сторони, внаслідок недобору «Нафтогазом» законтрактованих 16 мільярдів кубометрів газу в 2012 році. В контракті від 2009 року передбачено, що Україна має купувати не менше 42 мільярдів кубів, все що менше все одно сплачує. Цей же принцип діяв і в попередні роки, проте російський монополіст тоді не йшов на такі радикальні кроки. Українська сторона вважає, що мала право закуповувати менше газу. В повітрі знову запахло новою газовою війною та новим Стокгольмським арбітражем, де мають вирішуватися наші газові спори.

При цьому Україна перебуває в серйозній міжнародній ізоляції через політичні репресії, й дуже важко розраховувати на допомогу ЄС. А Росія все наполегливіше запрошує нас до свого Митного союзу.

Про витоки і можливі наслідки для України від нових газових претензій Росії «Главкому» розповів директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар.

Михайле Михайловичу, «Газпром» виставив Україні рахунок за невідібраний об’єм газу в 2012 році на 7 мільярдів доларів. Чи варто серйозно сприймати такий хід росіян і яких наслідків варто чекати?

З формально юридичної точки зору серйозно цей крок «Газпрому» сприймати не варто. Поки що це не є доконаним фактом. Оскільки сторони – «Газпром» і «Нафтогаз» мають різне тлумачення положень контракту від 19 січня 2009 року. Наші бачать їх по одному, росіяни – інакше. Прийти до спільного розуміння цього контракту і вимог оплати газу, який Україна фактично не спожила, можна тільки через арбітражну інстанцію. Це вже не перший раз, коли виникають такі «різночитання» одного й того ж документу. Що цілком зрозуміло з огляду на те, що конструктором контракту був «Газпром». Він заклав певні норми, які будуть викликати різні тлумачення й, які можна при необхідності використовувати на свою користь. Що «Газпром» і робив.

З іншого боку, ситуація серйозна. Проте не скільки через грандіозність цифри, а через наслідки. Поки що можна сказати, що ситуація вписується в сценарій наступної газової війни. За законами «газпромівського жанру», спочатку знаходиться привід для війни – ось цей віртуальний борг «Нафтогазу» за недобране паливо. Потім йде масова інформаційна й пропагандистська кампанія, в яку включаться російські інформаційні й політологічні потуги. Далі, коли Україна відмовляється йти на їх умови, «Газпром» застосовує санкції у вигляді закручування газового крану. Одночасно будуть вимагати сплати, українська ж сторона не буде спроможною це зробити. За задумом росіян, після цього ми обмінюємо свою газову трубу в обмін на вирішення питання.

Тим більше, що «Газпром», за деякими даними, саме в цю суму – 7 мільярдів доларів, оцінює українську ГТС.

Ви серйозно ставитесь до такого сценарію «третьої газової війни»?

Не думаю, що цей сценарій «Газпрому» реально втілити в життя. Інша справа, що «Газпром» вважає інакше. Тому вони цей сценарій й запускають. Хоча мова ж іде не скільки про «Газпром», - це ж тільки інструмент в руках Кремля. Кремль намагається створити нову ситуацію дискомфорту для Києва, щоб примусити Україну долучитись до Митного союзу та Євразійської моделі інтеграції й передати трубу «Газпрому».

Чи готовий «Газпром» дійти до міжнародного арбітражу в цій справі й чи спроможна Україна там захистити свої інтереси?

Якщо росіяни продовжуватимуть свою лінію, то Україна не матиме іншого варіанту. В принципі, судовий процес проти «Газпрому» - це не безнадійний варіант. «Газпрому» ризиковано судитись з Україною в Стокгольмі, але ж вони нічого і не втрачають. Гроші, які вони вимагають – віртуальні. Навіть коли вони в Стокгольмі програють, то нічого не втратять, окрім іміджевих моментів.

Минулого року вже був подібний прецедент у стосунках «Газпрому» і компанії RWE. Тоді газовий монополіст пред’явив претензії щодо невідбору контрактних обсягів газу на 500 мільйонів євро за принципу «бери або плати». В Стокгольмському арбітражі ухвалили рішення не на користь «Газпрому». Їм відмовили в задоволені їх позову до чеської «доньки» німецької RWE.

Наскільки актуально порівнювати ці дві історії, тобто, чи схожі контрактні умови оскаржує «Газпром»?

Контракти різні, безперечно. Але предмет той самий. Тоді також «Газпром» вважав, що має 100% шанси на успіх.

Звичайно, в ситуацією з Чехією було дещо простіше, оскільки у них діяло ще й європейське право. Але й у випадку з Україною ситуація у разі суду не буде однозначно виграшною. Все буде залежати від політичної волі української влади.

Ми ж знаємо, як вирішуються питання на пострадянському просторі. Й зараз лунають пропозиції, мовляв, треба домовлятись й не треба звертатись до суду. Історії минулих років показують, чим закінчуються такі домовленості на найвищому рівні – черговою угодою, приниженням і невигідними умовами для України. Достатньо згадати січень 2006 року, 2009 року, квітень 2010 – «Харківські угоди». Президенти і прем’єри різні, а результат той самий.

Ми вже судилися в Стокгольмському арбітражі через газ «РосУкрЕнерго» й програли. Тоді було багато розмов про бажання самої України виграти, а не зіграти на користь деяких своїх олігархів. Така ж історія може повторитись, знову свої зіграють не в державних інтересах…

Розумієте, програш України в Стокгольмському арбітражі – це результат того, що різні гілки влади в Україні працювали на різних боках барикад. Коли президент і прем’єр конфліктували між собою, таким був і результат. Зараз влада говорить, що як ніколи монолітна і консолідована. Тому і результат може бути кращим. Інша справа, наскільки члени владної команди працюють на інтереси держави, а не піддаються зовнішньому впливу з боку Росії. Це питання останнім часом виникає все частіше, в тому числі і через деякі кадрові призначення. Тоді дійсно може вийти варіант програшу, як і попереднього разу.

Попри це, іншого шляху, як вирішувати в суді, немає. Завжди правове вирішення конфлікту є найприйнятнішим. Бо коли починають «домовлятись», а партнери в різних вагових категоріях - один залежить від іншого, нічого доброго не виходить. Зрозуміло, що сильніший вирішує питання за рахунок слабкого.

Кожну газову війну Україна програє. При чому й в інформаційному плані. Зараз все йде за тим же сценарієм?

Росія діє за своїм шаблоном поведінки. На жаль, Україна також працює в своєму шаблоні поведінки під час газових криз. Ми знову не чуємо точної інформації, конкретних пояснень, тільки якісь неофіційні коментарі наближених до «Нафтогазу» джерел. Знову йде демонстрація вразливості становища. В інформаційному просторі України й світу починають домінувати російські трактування того, що відбулось. Нашої позиції просто немає.

Вже звучали повідомлення джерел, що нинішня ситуація – елемент торгів в рамках створення консорціуму з управління нашої ГТС. Можна чекати появи якихось серйозних домовленостей щодо цього?

Я до сих пір не бачу тих, хто має реальній інтерес до участі в консорціумі з управління української ГТС з боку європейських компаній. Свого часу називались різні компанії, але ця інформація не підтвердилась. Це дало підстави в грудні минулого року росіянам говорити, що консорціум буде двостороннім, а не з участю європейців.

Теоретично можна вести розмову, що ті компанії, які приходять в розробку нетрадиційного газу, покладів на шельфі Чорного моря, - мають бути зацікавлені в трубі. Якщо газовий ресурс буде видобутий, доставлений до споживача він може бути тільки трубопроводом. Звідси випливає їх інтерес, щоб українська ГТС зберегла незалежний статус й була під контролем держави. Зважаючи на апетити Росії, вони можуть бути зацікавлені в нормальному доступі до труби. Адже, якщо контроль над нею здобуде «Газпром», то він до неї нікого з чужих не пустить.

Тільки зараз «Газпром» починає розглядати питання допуску в свою мережу російських компаній-видобувників. Тим більше вони не будуть пускати в свою трубу конкурентів. Так буде, якщо наша ГТС стане частиною «Газпрому». Фактично, це означатиме фінал всім проектам з розширення видобутку газу в Україні.

Чому саме зараз маємо претензії «Газпрому» на 7 мільярдів, а не півроку чи рік тому, адже тоді теж був недобір газу?

Російська сторона вирішила, що настав певний час «X». Україна перебуває на піку ізоляції, ніхто нам на допомогу з Європи не прийде. Тому можна влаштувати наступну акцію «газавату», мінімізувавши шкоду для європейських клієнтів «Газпрому» за допомогою інших маршрутів транзиту. В чистому вигляді цей сценарій не вийде, адже поки транспортних потужностей «Газпрому» в обхід України недостатньо.