Соколовський: Росії потрібен український внутрішній ринок, а не ГТС

Нові російсько-українські проекти в газовій сфері, зокрема, активно обговорюване об`єднання «Газпрому» та «Нафтогазу», підверджують, що інтерес Росії до нашого внутрішнього ринку невпинно зростає. Ось тільки до чого конкретно? Багато експертів схиляються до того, що активна дискусія про об`єднання двох державних газових монополій - не більше, ніж відволікаючий маневр. У чомусь на таку думку наштовхує і те, що в самій російській владі обговорення питання стало нагадувати гру в «доброго» і «злого» слідчого. «Експромт» про об`єднання НАК і «Газпрому», побіжно кинутий прем`єр-міністром Росії Володимиром Путіним, вже чітко підкоригований у телеінтерв`ю російського президента Дмитра Медведєва. Він досить недвозначно натякнув, що про глобальне злиття просто не йдеться. Отже, поговорити - поговорили, а коли керівництво не дозволило, то що ж тут поробиш...

Яку мету насправді ставить перед собою північна сусідка, ми спробували з`ясувати в експерта з енергетичних питань Богдана Соколовського...

- Богдане Івановичу, як Ви вважаєте, у зв`язку з чим зараз виникла тема об`єднання «Газпрому» та «Нафтогазу»?

Публічні дискусії щодо об`єднання «Газпрому» і «Нафтогазу», які ведуться останнім часом на усіх рівнях, не випадкові, швидше, на цьому етапі вони закономірні і мають конкретні наслідки.

У цілому ця тема відволікає увагу від ряду політико-економічних проектів, які активно опрацьовують і спрямовані на інтеграцію в російський простір української економіки, включаючи надра, ядерну енергетику, авіацію та інші стратегічні галузі.

- Іншими словами, Росії цікавий наш внутрішній ринок і ставляться конкретні цілі?

У газовій сфері йдеться про дві ключові мети. По-перше, і стратегічний, і комерційний інтерес Росії полягає в утвердженні на українському ринку «Газпрому» як єдиного, монопольного і безальтернативного постачальника природного газу, у тому числі, і газу українського видобутку. Це обумовлено, зокрема, тим, що Росія закономірно втрачає європейського споживача. Тільки у 2009 році російська частка на газовому ринку Центральної і Західної Європи скоротилася майже з 33% до 25%. Тенденція збережеться і надалі. Зниження споживання російського газу відбувається за рахунок розвитку альтернативних джерел, з одного боку, а з іншого - за рахунок модернізації і перепрофілювання газоспоживаючої промисловості.

По-друге, Україна усувається з міжнародного ринку транзиту нафти і газу. Завдяки російським зусиллям та інвестиціям наші газотранзитні маршрути втратять актуальність через 3-5 років, коли будуть введені в експлуатацію Північний і Південний потоки.

- А як же плани з модернізації ГТС за участю ЄС, або шляхом створення консорціуму?

Тепер ГТС стає виключно внутрішньою справою України. Єврокомісія і міжнародні фінансові організації, не дочекавшись конкретних дій з боку колишнього і теперішнього урядів з реалізації Брюсельської декларації від 23 березня 2009 року, практично втратили інтерес до модернізації нашої ГТС. Не варто також розраховувати на їх участь і в міфічному консорціумі.

- Тобто, тепер стан української ГТС цікавить лише Росію?

Для російської сторони українська ГТС продовжує представляти стратегічний інтерес, але вже не для транзиту, а для постачань газу українським споживачам, які для \"Газпрому\" є найбільшим зовнішнім ринком. Тому цілком логічно, що Росія прагне визначального впливу на формування газової політики в Україні, хоче монопольно управляти ГТС як ключовим інструментом збуту газу і контролю економіки і населення країни.

- Минулого тижня Віктор Янукович заявив, що для модернізації ГТС потрібно 600 млн. дол. Раніше називалася сума у декілька разів більша. Чи означає це, що на сьогодні вже не йдеться про збільшення потужностей з транзиту, увага зосереджена на ремонті й модернізації системи для забезпечення внутрішніх споживачів України?

Цілком правильно. Наша влада прекрасно розуміє плани Росії. І саме тому, мабуть, Президент Янукович озвучив цю цифру, тоді як повноцінна модернізація ГТС зі збереженням усіх її функцій, зокрема транзитної, була оцінена в 2009 році за участі і європейських, і російських фахівців у 2,5 - 3 млрд. доларів. За 600 млн. можна хіба що замінити труби, які забезпечуватимуть постачання на внутрішній ринок, що і потрібно «Газпрому». Але сучасне економне устаткування для перекачування газу, вимірювальну техніку, газовимірювальні станції і тому подібне за ці гроші не встановиш. Тобто, ми і надалі розраховуватимемся за ті об`єми газу, які нам вкажуть російські газовимірювальні станції, а самі контролювати не зможемо.

- Як, на Вашу думку, зараз виглядають плани з впровадження енергозберігаючих технологій?

Очевидно, що російська сторона не зацікавлена підтримувати в Україні дії, спрямовані на скорочення обсягів споживання газу, впровадження енергозберегаючих технологій, диверсифікацію, реформування газового сектору, модернізацію ГТС за європейськими стандартами і тому подібне. Логіка очевидна - чим більше витратна економіка, чим більше втрат газу в ГТС на території України, тим це вигідніше «Газпрому».

У принципі, хочу сказати, що в команді, яка зараз прийшла до влади, конкурують, щонайменше, два підходи: прагматичний і недержавний. Прагматики намагаються утримати контроль над газовим сектором України. Це нормально сприймається в Європі. Інші готові поділитися з сусідом і ГТС, і усім стратегічним надбанням України, а головне - відповідальністю за ситуацію в державі. Найближчим часом стане зрозуміло, чия точка зору переможе.

- Дякую за інтерв’ю.