Чим вимощена дорога до «Лікарні майбутнього»?

Інтерес до будівництва Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, більш відомого як «Дитяча лікарня майбутнього», не вщухає.

Оскільки оцінки, які лунали, та точки зору, які висловлювались, доволі часто не ґрунтуються на фактах, а містять лише безпідставну агресію або припущення й чутки, вважаємо за необхідне привернути увагу до кількох важливих питань.

Перше. Розповідати про ситуацію з ДЛМ досить просто. Весь процес відбувається максимально прозоро, і є чітке усвідомлення, що проект минув точку неповернення. Зараз ми чітко розуміємо, що очікування щодо термінів проекту були оптимістичними, але час і обставини внесли свої корективи. Реалізація проекту триває такими самими темпами, що й і аналогічні проекти в інших країнах.

Сьогоднішня динаміка дає переконання, що лікарню буде збудовано. Створено проект лікарні, отримано відповідні дозвільні документи, здійснюються заходи щодо діяльності вже створеної державою юридичної особи – Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, розпочато роботи на будівельному майданчику.

До того ж, Фонд «Україна 3000» паралельно реалізує інші благодійні проекти, у тому числі скеровані на допомогу хворим дітям та медичним закладам. Зокрема, за останні п’ять років ми:

• надали матеріальну допомогу для лікування 217 дітей на загальну суму 229 102,20 грн.;

• скерували на реабілітацію дітей, хворих на ДЦП (1 420 осіб) та оплачували пов’язані з цим видатки (11 млн. 500 тис. грн.);

• забезпечили медикаментами та медичним обладнанням 77 лікарень на загальну суму майже 24 млн. грн. (в тому числі Українська дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» – майже 1 млн. грн., відділення дитячої онкології Національного інституту раку – 1,5 млн. грн.)

Все це робиться з однією метою: забезпечити вчасне і якісне лікування дітям України. Зокрема, прагнучи зменшити малюкову смертність, ми передали в українські лікарні 37 інкубаторів для новонароджених (кувезів) та 8 апаратів штучної вентиляції легенів. Один кувез рятує близько 25 дитячих життів на рік, а один апарат штучної вентиляції легенів – 50. Отже, щороку «наше» неонатологічне обладнання повертає до життя 1350 дітей!

Друге. Процес побудови лікарні зачепив цілу низку системних проблем, що існують як у сфері благодійництва і меценатства, так і, власне, у сфері будівництва.

Враховуючи те, що проект ДЛМ є унікальним для України – з формального боку це є спільною ініціативою благодійної організації, державної влади, приватного бізнесу та громади – безліч питань виникло вперше, адекватного їх врегулювання на рівні законодавства просто не існувало.

А першим завжди важко, не дивлячись на будь-яку підтримку. Фактично, цей проект став тим криголамом, який дозволив зрушити багато питань, що не вирішувалися десятки років.

Саме на цих уроках, які виникли під час реалізації проекту, хотілося б зупинитися докладно. Бо на власному досвіді ми пересвідчилися: можна втілювати дуже корисний проект, який всі підтримують; можна зібрати на нього кошти, – але система державного регулювання побудована таким чином, що може знищити будь-яку ініціативу.

Цю ситуацію необхідно докорінно змінювати, інакше можна забути про втілення масштабних благодійних проектів в Україні.

-- Від ідеї до проекту

Широка підтримка, яку Фонд «Україна 3000» надає створенню державного закладу – Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, – ґрунтується на глибокому розумінні потреб і перспектив медичної галузі України. Протягом багатьох років працівники Фонду уважно вивчають сферу охорони здоров’я материнства і дитинства, відвідуючи медичні установи, беручи участь у конгресах і з’їздах медичних працівників, безпосередньо спілкуючись з лікарями і пацієнтами.

Саме глибоке занурення в проблеми медичної галузі і пошук шляхів їх розв’язання сформували основоположний принцип роботи Фонду, якого він сьогодні дотримується по всіх напрямах діяльності, – системний підхід до вирішення проблемних питань тієї чи іншої галузі. Можна і треба допомагати, скажімо, пролікувати одну дитину. Але набагато ефективніше допомогти лікарні, яка, завдяки цій підтримці, зможе пролікувати не одну дитину, а сотні дітей.

Усі, з ким ми спілкувалися, – від фахівців-лікарів до людей, яких торкнулася біда, – в один голос казали, що Україні конче необхідна сучасна високотехнологічна лікарня для важкохворих дітей. Аналогічні установи успішно працюють в країнах – наших найближчих сусідах, і українці змушені сплачувати шалені гроші, часом продаючи останнє, щоб пролікувати там хвору дитину. Статистика говорить, що наші співвітчизники щороку витрачають на лікування за кордоном близько 100 мільйонів доларів. Очевидно, що розумніше вкладати ці гроші не у розвиток закордонних клінік, а у створення вдома, в Україні, умов і можливостей для лікування важких захворювань.

Словом, передумов для створення в Україні такої лікарні було більш ніж достатньо. Ідея лежала на поверхні, потрібна була тільки критична маса аргументів і сміливість на повний голос заявити про необхідність створення такого об’єкту. Важливим поштовхом став Указ Президента України від 6 грудня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», один з пунктів якого регулював створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини. Фонд «Україна 3000» на всю країну виступив на підтримку створення цього Центру, і фактично, як пізніше з’ясувалося, взяв на себе весь тягар пов’язаних із цим проблем.

Але це було пізніше. А тоді, у 2006 році, представники Фонду об’їхали всі області України, де презентували проект створення лікарні широкому загалу та обговорювали фахові питання зі спеціалістами у галузі дитячої медицини. 17 грудня 2006 року відбувся телемарафон «Дитяча лікарня майбутнього», який і досьогодні залишається найбільшою благодійною акцією в історії України. Ми були дуже горді за свою країну, своїх співвітчизників, які долучилися до цього проекту, яких об’єднало найважливіше, що є в житті будь-якої людини, – здоров’я дітей.

Після цього розпочалася важка робота, яку складно викласти у двох-трьох реченнях. Був зареєстрований спеціальний благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього», який займається виключно організаційними та фінансовими питаннями створення Центру.

2007 року шляхом безпрецедентного в Україні конкурсу обраний Генеральний проектувальник Центру. Ним став французько-британський консорціум BDPgroupe6, який має сорокарічний досвід розробки архітектурних та інженерних рішень для медичних закладів. Запропонований спеціалістами BDPgroupe6 проект є унікальним в Європі. Його активно обговорюють у європейських архітектурних колах, на архітектурних конференціях, він бере участь у престижних всесвітніх конкурсах.

За участі європейських фахівців, спеціалістів МОЗ України, лікарів «ОХМАТДИТу» та інших медичних закладів була розроблена медична програма, на базі якої здійснюється проектування лікарні. Окрім інформації про характеристики всіх приміщень, медична програма містить дані про штатний розпис та перелік медичного обладнання.

Фонд сприяє навчанню та підвищенню кваліфікації фахівців. Групи практикуючих лікарів беруть участь у відеоконференціях і проходять стажування у провідних клініках Європи та Америки. Одним з надійних партнерів Фонду в цьому напрямі став Cedars-Sinai Medical Center (Лос-Анджелес, Каліфорнія, США).

Ми дуже добре розуміємо, яку величезну роботу взяли на себе, допомагаючи державі у створенні Центру. Але ми переконані, що це – робота на майбутнє.

А що ж відбувається сьогодні?

-- Швидко будувати – довго погоджувати

Головні проблеми полягають в тому, що в Україні діє вкрай несприятлива нормативна база, яка створює безліч перешкод на шляху будь-якого будівництва. А коли це будівництво є унікальним за цілою низкою ознак, процес отримання дозволів і погоджень перетворюється на справжню муку.

Ми підрахували. З весни 2006 року, коли було виголошено ідею будівництва ДЛМ, до теперішнього часу Благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього» отримав 211(!) дозволів, рішень, погоджень, протоколів, експертних висновків та інших документів, які, нарешті, дозволили техніці вийти на майданчик. Понад 200 різних людей поставили свої підписи під цими документами. Але цей стос паперів ще не повний – попереду ще узгодження, які: пов’язані зі специфікою об’єкта (медичні протоколи, технологічні карти, сертифікація та ліцензування тощо); проводяться на етапі будівництва та введення в експлуатацію; випливають із експериментального статусу. Сьогодні ніхто не в змозі визначити вичерпний перелік та вибудувати логічний ланцюжок погоджувально-дозвільних процедур.

На сьогодні на отримання різного роду документів пішло 1374 дні. І це при тому, що взаємонезалежні процеси рухалися паралельно (а таких була більшість)! Тобто понад три роки тривав процес документального закріплення всіх деталей. Ми впевнені, що усі формальні питання вирішено з дотриманням букви закону. Але чого це коштувало з боку часу і нервів – важко описати.

Ми неодноразово аналізували – чи можна було це зробити швидше? Звичайно, процес затягнувся у зв’язку з тим, що довелося змінювати земельну ділянку, яку було спочатку виділено під будівництво лікарні. Попереднє місце розташування лікарні було на території клінічної лікарні «Феофанія», неподалік місця, де у 2006 році було закладено капсулу. Цю територію запропонувало ДУС, як замовник будівництва, відповідно до постанови Кабміну. Під час проектування та вишукувань з’ясувались три основні причини, які вплинули на прийняття рішення про перенесення місця будівництва:

1. розташування геодезичного знаку (знак на земній поверхні, складова геодезичної мережі планети; перенесення цього знаку є майже неможливим);

2. проходження інженерного коридору, в тому числі магістрального водопроводу;

3. перспектива знесення декілька сотень багаторічних зелених насаджень (в тому числі реліктових).

Усунення зазначених причин вимагало б значних затрат часу для отримання відповідних документів на початковому етапі та чималої суми для реалізації на етапі будівництва. Тому в оперативному порядку, спільно із фахівцями ДУС та профільними органами влади, було прийнято рішення про перенесення будівництва лікарні неподалік від попереднього місця. На новій ділянці менше дерев, особливо цінних та вікових (а в межах плями забудови вони взагалі майже відсутні), немає проблем з багатовитратним перенесенням комунікацій, рельєф дозволяє використати проектні рішення та вишукування, підготовлені для попередньої ділянки. Проте, довелося повторно отримувати низку дозволів.

Зараз можна однозначно стверджувати: набагато простіше провести відкритий міжнародний тендер з висвітленням у прямому ефірі, з десятком учасників, які представляють різні континенти, та на виконання робіт, які коштують мільйони доларів, – аніж отримати дозвіл у пересічного чиновника, коли «вартість питання», яке цей чиновник контролює, буквально обраховується копійками. Але ми не могли собі дозволити нехтувати правилами, передбаченими законами.

Так просто не повинно бути, тому що це суперечить здоровому глузду.

-- Біг з перешкодами на невідому дистанцію

Формальні перешкоди можна поділити на кілька блоків.

Перше – це ті, що стосуються саме цієї лікарні. Наприклад, багато питань, які актуальні для ДЛМ, врегульовані Державними будівельними нормами 1970-х років. Напевно, в той час вони були обґрунтовані і відповідали часу. Але все змінюється, з’являється нове устаткування (томографи, лінійні прискорювачі тощо), нові стандарти будівництва, скажімо, операційних відділень, які не можна «втиснути» у застарілі радянські рамки. І відмовлятися від сучасних технологій так само не можна. Бо тоді немає сенсу будувати таку лікарню.

Тому, щоб зрушити з місця, доводилося розробляти пропозиції, обґрунтовувати їх по всій чиновницькій будівельній вертикалі і домагатися прийняття рішень про особливий статус – Експеримент. Це дорогоцінний час.

Друге – це загальні умови, які можуть виникнути при будь-якому будівництві. Нормативна база, яка зараз регулює і порядок оформлення прав на земельну ділянку, і процес проектування, і приєднання до зовнішніх мереж, і конкретні технологічні рішення – тобто питання зовсім різного масштабу, – побудована за принципом «прихованих сюрпризів» для забудовника.

Для чіткості розуміння наведемо ряд прикладів. Всім відомо, що все починається з відведення земельної ділянки. Процедуру чітко регулює основний документ – Земельний кодекс України. На момент оформлення землі для «Лікарні майбутнього» схема, згідно Кодексу, теоретично виглядала наступним чином:

1. Звернення в міську раду щодо надання земельної ділянки.

2. Міська рада надає дозвіл на розробку проекту землеустрою.

3. Цей документ розробляє за замовленням майбутнього землекористувача спеціалізована організація, після чого він погоджується із державними органами:

a) Земельних ресурсів;

b) Архітектури та містобудування;

c) Охорони культурної спадщини;

d) Охорони навколишнього природного середовища;

e) СЕС.

4. Після вказаних погоджень проект землеустрою проходить державну землевпорядну експертизу.

5. Забудовник передає погоджену документацію у міську раду.

6. Міська рада затверджує проект землеустрою та надає земельну ділянку.

На перший погляд, усе наче зрозуміло та просто. Шляхом нескладних арифметичних розрахунків отримуємо 8 дозвільно-погоджувальних процедур.

Що стосується земельної ділянки для будівництва лікарні, то ми пройшли 32 «повороти» на шляху до «фінішу» – Державного акта на право на земельну ділянку. Починаючи з першого і завершуючи останнім кроком, всі вони були «в рамках діючого і відповідно до чинного». Як виявилось згодом, окрім Земельного кодексу (документ, норми якого є прямої дії), є велика кількість інших підзаконних актів та директивних листів, які регулюють цю галузь. У нас немає претензій до жодного чиновника, оскільки вони діяли згідно законодавства. Є лише питання, чи є воно ефективним? Інвестори, забудовники, девелопери тощо поставлені в позицію бігунів на невизначену дистанцію з невідомими перешкодами, а бігти потрібно не по прямій, а по колу. Добре, коли відомо, які інстанції за що відповідають. Частіше трапляється так, що ті чи інші питання або прямо не відносяться до компетенції жодного з дозвільно-регулюючих органів, або підпадають під юрисдикцію одразу кількох.

Інший приклад. Для виконання низки санітарно-гігієнічних вимог щодо ДЛМ, ми змушені були звертатись до Голосіївської районної СЕС в м. Києві, і Київської міської СЕС, і центральної служби СЕС, а на завершення ще й галузевої СЕС Державного управління справами, до якого належить Клінічна лікарня «Феофанія», замовник будівництва.

Яка з організацій має дати висновок – прямо в нормативних актах не зазначено. Тобто будь-яке рішення може створити зачіпку для претензій в майбутньому – чому діяли ці, а не ці? Доводилося збирати представників цих структур разом, щоб шукати рішення. Воно знаходилося, але це знову час.

Фактично на рівні державної політики виконання проекту поставлено в залежність від суб’єктивної волі конкретних чиновників. Прогалини або суперечки в законодавстві дають змогу чиновникам діяти не у форматі «відповідає/не відповідає законодавству», а у форматі «подобається/не подобається» конкретному панові/пані.

Що відбувається в цих умовах, уявити нескладно. Хтось з бюрократів каже: «Це не моє, і я не знаю, хто цим займається». Хтось – навпаки: «Це маю вирішити тільки я, бо з іншою візою вам не дадуть дозвіл на наступному етапі, але поставте підпис такого-то».

Не секрет, що комерційні забудовники застосовують різні «стимули», щоб пройти ці тенета. Ми чітко дотримувалися принципу, що все повинно йти в рамках закону, щоб не було потім претензій. Це істотно сповільняло рух, але давало змогу відчувати, що все зроблено бездоганно.

Тому благодійний проект, який ззовні для громадськості виглядав досить просто і зрозуміло, на практиці змушений борсатися у бюрократичному павутинні.

Скажімо, люди, які підтримали проект, надіславши смс-повідомлення чи переказавши кошти через банк, навряд чи здогадуються, що для будівництва лікарні на околиці міста потрібно отримати дозволи від аеропортів «Жуляни» та «Бориспіль», бо вони узгоджують висотність споруд, хоча й знаходяться за 10 км від ДЛМ.

Так само не очевидно, що будівництво медичного об’єкту містить деталі, які узгоджує Державний комітет ядерного регулювання, Мінекологїї чи МНС. На цьому тлі знешкодження боєприпасів часів Великої вітчизняної війни підрозділами МНС чи отримання довідки про відсутність паразитів у ґрунті (без нього ніяк!) виглядає буденністю.

Отже, зараз ми маємо не тільки динамічний процес будівництва ДЛМ, але й цілий стос пропозицій щодо реформування державної політики у цій сфері, за яку, як вчора, так і сьогодні, відповідальні Верховна Рада, місцеві ради та КМУ.

-- Нелюдський фактор

А тепер зауважте, що до цього моменту мова йшла лише про об’єктиві обставини, в яких змушені діяти люди. Навіть, якщо виходити з ситуації, що всі 200 чиновників, які поставили свої підписи, не хворіли, не ходили у відпустки, палко бажали успіху проекту ДЛМ і всіляко намагалися його пришвидшити, то процес на рівні системи виглядає, м’яко кажучи, недосконалим.

На історії, коли внаслідок економічної кризи комерційний банк «Трансбанк», де зберігалися зібрані гроші, ледь не збанкрутував, – в ньому було введено тимчасову адміністрацію, – зупинятися не будемо. Головне – кошти врятовані, переведені в державний «Укрексімбанк». Але це знов забрало час і пригальмувало проект.

Ще одна важлива проблема, яку згадаємо лише побіжно, – це проблема взаємодії держави і благодійної установи. Цьому питанню можна присвятити не одну статтю. Якщо коротко – то ми продовжуємо жити в радянській системі координат, де громадськість, благодійники не є рівноправним партнером держави.

Громадськість інколи можуть слухати (не факт, що чути), але реально співпрацювати над конкретним проектом фантастично складно. Адже формалізація відносин, питання взаємодії в одній справі благодійних, комунальних та бюджетних ресурсів є занадто заорганізованою, зарегульованою. Часто – практично неможливою.

Простіше нічого не робити, або максимально уникати стосунків з державою. Риторичне питання – чи це нормально? – навіть не варто піднімати. Більшість слів про розвиток благодійництва та меценатства залишаються лише намірами.

Втім, незважаючи на все це, найдовший і найнеприємніший етап позаду.

-- Що далі?

Лише кілька слів про те, що стосується майбутнього проекту.

З самого початку проект створення ДЛМ був спільною роботою держави і громади. Розподіл функцій був досить логічний – держава мала забезпечити земельну ділянку і будівництво лікарні, Фонд «Україна 3000», який виступив ініціатором проекту, мав організувати процес зібрання благодійних коштів на проектування, медичне обладнання та підготовку персоналу.

Телемарафон «Дитяча лікарня майбутнього», про який ми вже згадували, дав надзвичайний результат – було переказано і задекларовано понад 262 млн. грн. благодійної допомоги. Ця акція сколихнула українське суспільство. До неї долучилися тисячі українців, небайдужих до здоров’я наших дітей. Кошти на лікарню надходили від фірм і компаній, робочих колективів, простих громадян. Але левову частку із зазначених 262 мільйонів – майже 94% – було задекларовано найбільшими благодійниками. Серед них – благодійні фонди, великі підприємства, банки та заможні люди. Трохи більше ніж 6% надійшло від інших юридичних та фізичних осіб, з них близько 3 млн. 600 тис. гривень – через смс.

Спочатку гроші, які надходили на реалізацію проекту, розміщувалися в АКБ «Трансбанк». Цей банк був обраний у першу чергу через те, що запропонував найбільш вигідні умови вкладення коштів. Окрім того, «Трансбанк» одним з перших надав фінансову підтримку проекту створення ДЛМ. Сьогодні, як вже зазначалося, кошти зберігаються в державному «Укрексімбанку», і, відповідно, вони є захищеними від критичних явищ в економіці.

Нагляд над реалізацією проекту здійснює Опікунська рада, до складу якої, зокрема, увійшли найбільші благодійники:

1. Тарута Сергій Олексійович (Корпорація «ІСД», задекларовано 15 млн. дол. США, перераховано 0,00 грн., зобов’язання не виконано);

2. Ізосімова Наталія Вадимівна (Фонд «Розвиток України», задекларовано 12,8 млн. дол. США, фінансування здійснюється згідно графіку);

3. Джеймс Темертей (Northland Power Inc., задекларовано 1 млн. дол. США, зобов’язання виконано);

4. Жеваго Костянтин Валентинович (Корпорація «Артеріум», ХК «АвтоКрАЗ», Банк «фінанси та кредит» задекларовано 10,1 млн. грн., перераховано 6,775 млн. грн.);

5. Колесніков Борис Вікторович (задекларовано 1,5 млн. дол. США, зобов’язання виконано);

6. Костерін Володимир Олександрович (АКБ «Трансбанк», 0,5 млн. грн., зобов’язання виконано);

7. Новінський Вадим Владиславович (ЗАТ «СМАРТ-ХОЛДИНГ», задекларовано 4,0 млн. дол. США, зобов’язання виконано);

8. Пінчук Віктор Михайлович (ВБО «Фонд Віктора Пінчука», задекларовано 10 млн. дол. США, фінансування здійснюється згідно графіку);

9. Шифрін Едуард Володимирович (ВАТ «Запоріжсталь», задекларовано 5,0 млн. грн., перераховано 3,0 млн. грн.).

Частина із задекларованих коштів, як зрозуміло з вищезазначеного, надійшла на рахунки Фонду «Дитяча лікарня майбутнього», укладено договори благодійної допомоги, є графіки чергових траншів. Майже всі благодійники чітко виконують взяті на себе зобов’язання.

Ми розуміємо, що задекларованих благодійниками грошей недостатньою. Тому будуть вживатися заходи, щоб отримати додаткове фінансування.

По-перше, необхідна чітка позиція та активна роль держави, яка є замовником цього проекту. Адже в попередні роки через бюрократичну тяганину не вдавалося залучити до проекту кошти, прямо передбачені для цього в державному бюджеті. Тому Опікунська рада прийняла рішення та ініціювала підписання із замовником – ДУС – угоди, згідно якої, щоб і надалі не втрачати час, будівництво розпочалося за благодійні кошти Фонду «Дитяча лікарня майбутнього», а питання державного фінансування буде вирішено на наступній стадії.

Ми відчуваємо розуміння та сприяння з боку усіх гілок влади та переконані, що вона доведе до кінця розпочату справу.

Розуміючи, що в умовах кризи можливості держави можуть бути обмежені, Фонд «Дитяча лікарня майбутнього» розпочне другу кампанію збирання коштів, зокрема, більш активно шукаючи ресурси за кордоном. Крім того, можна залучити інвесторів чи/та операторів, які управляли б лікарнею через створення державно-приватного партнерства, як це робиться у світі, чи за процедурою концесії з чітко визначеними інтересами держави.

До слова, будівництво подібної лікарні, яка минулого року відкрилася у Пітсбурзі (США), тривало 7 років. Створення аналогічного медичного закладу в Клермонті (Франція) триває вже 8 років і наближається до завершення.

Ми переконані – в Україні обов’язково з’явиться сучасна лікарня, яка рятуватиме життя тисячам дітей. Ми не маємо ілюзій – це непростий шлях. Але дорогу здолає той, хто йде.

Автори: Олександр Максимчук - Голова Правління Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», Віра Павлюк - доктор медичних наук, Голова Правління Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього»