Алло, це Кремль?! Донбаські ілюзії Зеленського

Загибель на Донбасі чотирьох українських військових від пострілу ворожого гранатомета стала найбільшою втратою після оголошення 21 липня «хлібного перемир’я». Цей інцидент став ще одним тестом для президента Зеленського, який під час своєї виборчої кампанії акцентував увагу на припиненні війни. Щоправда, рецепти досягнення цієї мети він видавав доволі туманні – на кшталт «просто припинити стріляти».

Президент відреагував на загибель військових – затримав свій візит до Туреччини, скликав силовиків та другий раз (принаймні, офіційно) подзвонив президенту Росії Володимиру Путіну з проханням «вплинути на ту сторону, щоб вони припинили вбивство наших людей», бо «це не іграшки».

Нібито Зеленський дійсно щиро переживає за зрив перемир’я, але така його поведінка у відповідь на вбивство наших морських піхотинців викликала шквал критики. Особливо виділяються прихильники колишнього президента Петра Порошенка.

Фактично таку заяву Зеленського можна інтерпретувати як визнання того, що сам Путін є не агресором, а лише посередником між Києвом і «тією стороною», ба навіть миротворцем. І такими висловлюваннями український президент робить з терористичних «республік» аналог Придністров’я, яке вже багато років окуповане під виглядом російської миротворчої місії. А війну на Донбасі переводить в режим «громадянського конфлікту».

Кремль, в свою чергу, повідомив, що під час розмови двох президентів Путін закликав припинити обстріли населених пунктів Донбасу українськими військовими та надати «ДЛНР» особливий статус. Нічого нового – Росія регулярно нагадує, що «їїтамнєт» і закликає до прямих перемовин із сепаратистами. Які вже, до речі, вільно розгулюють підконтрольною Україні територією. Наступного дня після смертельного обстрілу пара так званих чиновників «ЛНР» у присутності представниці ООН перетнула лінію розмежування і заявила свої права на територію міста Щастя на Луганщині.

Звісно, така велика кількість загиблих від одного пострілу пояснюється тим, що міна влучила в окоп. Начальник Генштабу Руслан Хомчак констатував: кількість ворожих обстрілів після оголошення перемир’я суттєво зменшилась і вони в основному носять неприцільний характер. Тож суттєвого загострення ситуації на Донбасі нема. Також можна припустити ексцес виконавця, бо є багато сторін, які не зацікавлені у припиненні війни і поверненні тих територій у склад України, навіть попри потенційно можливі окрики з Москви.

Розвіювання ілюзій

Але кожна така ситуація демонструє розгубленість нового українського президента і його команди перед воєнними викликами. Так, після вчорашнього обстрілу Зеленський зажадав термінової зустрічі Нормандської четвірки. Заступник Інституту світової політики Микола Бєлєсков вважає, що зараз для такої зустрічі просто нема передумов: «Трактування Кремлем статус-кво на Донбасі не змінилося. Переговорні позиції України ніяк не покращились. Сильного бажання Заходу тиснути на РФ немає. Берлін, Париж і Москва розуміють, що немає ніякого сенсу збиратися, бо не буде нічого принципово нового».

Якщо під час президентської кампанії використовувалась популістична риторика, що Порошенко заробляв на війні, тому був не зацікавлений у її припиненні, то нова команда, треба так зрозуміти, не заробляє, але стріляти на фронті не припинили. Тож, очевидно, не лише у Порошенку справа. Захисники Зеленського у соцмережах напирають на те, що йому дістався важкий спадок від попередників, який просто неможливо «розрулити» за кілька місяців. Але, схоже, глава держави перебував (та, може, досі перебуває) у полоні ілюзій, вважаючи, що війну можна припинити, а українських моряків звільнити, просто гарно попросивши свого російського колегу. Або ж попросивши західних колег його попросити. Бо Зеленський – не Порошенко, а симпатичний російськомовний хлопець, який, і це видно, щиро хоче припинити бойові дії.

Власне, дуже обережну риторику Зеленського та військового керівництва щодо Росії і Путіна, за яку їх так критикують недоброзичливці, цілком можна пояснити певними зрушеннями у мирному процесі. Так, за нового президента відбулося розведення військ біля Станиці Луганської, на черзі – розмінування території і відновлення знищеного мосту через Сіверській Донець в тій же Станиці. Різкі висловлювання можуть поламати такі крихкі процеси.

Також в команді Зеленського зараз шукають варіанти, аби не вносити змін до Конституції щодо особливого статусу територій Донбасу. А саме до цього Київ знову підштовхує Москва.

Та якщо дзвінки Путіну після кожного обстрілу – це і весь план Зе (а інших поки не помітно), то план цей, м’яко кажучи, наївний. Якщо згадати початок президентства Порошенка, то той теж намагався вгамувати ситуацію дзвінками в Кремль, але досить швидко зрозумів безперспективність таких діалогів. Звісно, що зараз ситуація краща – нема гарячої фази війни, але легких рішень, на які, можливо, сподівався виборець Зеленського та він сам, не існує.

Павло Вуєць, «Главком»