Іран може вдатися до ракетних і безпілотних атак на об'єкти, які є «ізраїльськими базами» в Азербайджані
Тривалий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном через спірний регіон Нагірного Карабаху створив на Південному Кавказі партнерства, які дивовижним чином перетинають релігійні, етнічні та геополітичні кордони.
Іран, де правлять шиїтські клерикали, надав економічну допомогу Вірменії з християнською більшістю населення, головним спонсором якої тривалий час була Росія. Тим часом Ізраїль і сунітська Туреччина сформували стратегічний альянс з переважно шиїтським Азербайджаном.
Упродовж майже трьох десятиліть, коли конфлікт навколо Нагірного Карабаху був заморожений, така конфігурація здебільшого розглядалася як випадок, коли політика знаходить дивних союзників: цікаво, але не викликає тривоги. Однак у 2020 році імпульс у конфлікті рішуче змістився у бік Азербайджану, який здобув беззаперечну військову перемогу над Вірменією під час короткої, але послідовної війни за Нагірний Карабах. Цей результат повільно, але впевнено посилює довго приховувану напруженість між гравцями у регіоні, що може мати небезпечний ефект. Все це відбувається на тлі того, що Росія, яка традиційно була найважливішим зовнішнім гравцем у конфлікті, відволіклася на війну проти України.
Поки зв'язки Ізраїлю з Азербайджаном поглиблюються, Іран занепокоєний тим, що Ізраїль перетворює Азербайджан на свого ставленика і використовує його як стартовий майданчик для операцій проти Ірану. Останніми роками Іран спостерігав, як Ізраїль та арабські монархії Перської затоки зближуються через спільну ворожість до Тегерана. Тепер іранці побоюються, що схожа динаміка формується між Ізраїлем і двома країнами з переважно тюркським населенням – Туреччиною та Азербайджаном. Загроза бути затиснутим між ізраїльсько-арабським блоком країн Перської затоки на півдні та ізраїльсько-турецьким блоком на півночі, у поєднанні з внутрішніми заворушеннями в Ірані, може спокусити Тегеран відкрито вступити у конфлікт на боці Вірменії і спробувати дестабілізувати азербайджанську державу. Тим часом, дедалі впевненіший у собі Азербайджан може спробувати розпалити сепаратизм серед іранського азербайджанського населення. Такі кроки можуть призвести до розкручування спіралі ексалації, що загрожуватиме стабільності Південного Кавказу і потенційно може спричинити ширшу кризу.
Чому Ізраїль підтримує Азербайджан, а Іран – Вірменію
Боротьба за Нагірний Карабах точилася десятиліттями, але зазвичай до неї ставилися, як до геополітичного шоу. За радянських часів регіон площею близько 1,7 тис. кв. миль був автономною областю Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки. Сьогодні він є міжнародно визнаною частиною Азербайджанської Республіки, яка повністю його оточує. Але населення Нагірного Карабаху здавна було переважно вірменським і після розпаду СРСР між Азербайджаном та місцевими вірменськими силами, які значною мірою підтримувала Росія, спалахнули бойові дії.
У 1994 році Росія виступила посередником у припиненні вогню і впродовж наступних 25 років патова ситуація, коли сили, підтримувані Вірменією та Росією, фактично контролювали територію, зберігалася. Однак у 2020 році спалахнула друга війна і цього разу Азербайджан здобув вирішальну перемогу, витіснивши вірменські війська з окупованих нею районів, де переважали азербайджанці, що закінчилося крихким перемир'ям, укладеним за посередництва Росії.
Однією з причин цієї перемоги була допомога Ізраїлю. Від 2016 року Азербайджан отримує майже 70% імпорту зброї з Ізраїлю, який, своєю чергою, купує у Баку 40% нафти. Проте іранці вважають, що Ізраїль отримує від цих стосунків і щось інше. Згідно з численними повідомленнями у пресі, основні ізраїльські операції проти Ірану, включно з викраденням у 2018 році інформації щодо його ядерного архіву, були проведені за сприяння Азербайджану. Крім того, Іран стверджує, що Азербайджан дозволив Ізраїлю контрабанду зброї до Ірану і надав свої аеродроми для польотів ізраїльських безпілотників над територією Ірану. Баку заперечує такі повідомлення і заявляє, що не дозволить Ізраїлю використовувати Азербайджан як стартовий майданчик для нападу на Іран. Тим часом іранські лідери та військові неодноразово попереджали, що не терпітимуть цього начебто ворожого «гнізда».
У 2020 році Іран висловив занепокоєння одним із можливих наслідків перемоги Азербайджану у війні за Нагірний Карабах. Наразі Баку вимагає від Єревана погодитися на створення коридору через вірменську територію, який би з'єднав Азербайджан з Нахічевані – анклавом у Вірменії, де більшість населення становлять азербайджанці. У січні президент Азербайджану Ільхам Алієв назвав цей прохід «історичною необхідністю... [яка] відбудеться незалежно від того, хоче цього Вірменія чи ні». Такий коридор відрізав би Ірану доступ до Вірменії, яку Іран розглядає як критично важливий зв'язок з Євразією. Під час зустрічі з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом у липні минулого року верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї застеріг од створення бар'єру між Іраном та Вірменією блокуванням того, що «було шляхом сполучення упродовж тисяч років».
Дуель наративів
Упродовж останніх двох років іранська регулярна армія та Корпус вартових ісламської революції (КВІР) проводили масштабні військові навчання вздовж кордону з Азербайджаном і відпрацьовували переправу через річку Арас, що розділяє дві держави.
У відповідь Азербайджан і Туреччина розпочали спільні військові навчання на північному березі річки. Занепокоєння Ірану ще більше посилили повідомлення про те, що Туреччина привезла до Азербайджану сотні екстремістськи налаштованих найманців із Сирії, щоби допомогти під час війни проти Вірменії у 2020 році.
Тісні етнічні зв'язки між Іраном та Азербайджаном додають складності цьому конфлікту, що назріває. Хоча Азербайджан має мовну спорідненість із Туреччиною, азербайджанці, як правило, менше ідентифікують себе з етнічними турками, ніж з іранцями азербайджанського походження, які є найбільшою етнічною меншиною Ірану і становлять близько 20% від загальної кількості населення країни. В Ірані проживає більше азербайджанців (від 15 до 20 млн), ніж в Азербайджані (близько 10 млн). Іранські азербайджанці відігравали центральну роль в історії, економіці, суспільстві та політиці Ірану, у тому числі під час конституційного руху 1905 року і революції 1979 року. Азербайджанці з обох боків кордону часто вказують на те, що батько Хаменеї мав азербайджанське походження.
Багато азербайджанців дотримуються думки, що територія, яку вони вважають «Великим Азербайджаном», несправедливо стала пішаком у геополітичному змаганні між Іраном та Росією. Частина цієї території, що лежить на північ від річки Арас, здобула незалежність після розпаду Радянського Союзу (і сьогодні є Азербайджанською Республікою), тоді як територія на південь від річки залишається під контролем Ірану. З цього погляду, Великий Азербайджан – це країна, яка була розділена історією і чекає на своє законне об'єднання.
Однак для Ірану «Азербайджанська Республіка» – це неправильна назва. Назва «Азербайджан» історично використовувалася іранцями для позначення земель на південь від Арасу, які зараз розділені на кілька іранських провінцій. Іранці зазначають, що територія сучасної Азербайджанської Республіки колись контролювалася Іраном, який програв її Російській імперії під час кількох воєн, що завершилися двома принизливими договорами 1813 і 1828 років. Вони змусили Іран поступитися своїми величезними територіями на Закавказзі, Північному та Південному Кавказі. Ці територіальні втрати згодом вкоренилися в іранській національній психіці та колективній пам'яті, яскраво і болісно відобразившись в іранській поезії і навіть щоденній політичній риториці.
Іран і Азербайджан обмінюються звинуваченнями
Після закінчення холодної війни Іран та Азербайджан використовували свої релігійні та етнічні ідентичності для проектування влади на територію одне одного. Зараз Баку звинувачує Тегеран у спробі «ліванонізації» Азербайджану шляхом сприяння войовничим шиїтським організаціям, схожим до «Хезболли», в Азербайджані. У листопаді минулого року влада Баку заарештувала членів озброєної групи, які, як стверджується, пройшли підготовку в Ірані та Сирії.
Тим часом Тегеран звинувачує Баку у прагненні «балканізувати» Іран, підтримуючи сепаратистські рухи серед етнічних азербайджанців Ірану. Через тиждень після арештів у листопаді Іран оголосив, що член «Ісламської держави» (також відомої як ІДІЛ) приїхав з Баку до Тегерана з азербайджанським паспортом, щоби організувати напад у південному місті Шираз.
Напруженість ще більше зросла у січні, коли озброєний чоловік увірвався до посольства Азербайджану у Тегерані, вбивши начальника служби безпеки і поранивши двох інших. Баку назвав це «терористичним актом» та евакуював посольство. Іранські офіційні особи наполягали на тому, що нападник мав особисті, а не політичні мотиви. Потім, 28 березня, антиіранський азербайджанський депутат пережив замах на вбивство. Наступного дня Азербайджан відкрив своє посольство у Тель-Авіві, ставши першою країною з шиїтською більшістю, яка призначила посла в Ізраїлі.
Після перемоги над Вірменією у 2020 році Баку перейшов на незвично ображений тон щодо Ірану. Минулої осені Алієв заявив, що відносини з Іраном ще ніколи не були такими поганими: «Ми зробимо все, щоби захистити наш спосіб життя і світський розвиток Азербайджану та азербайджанців, у тому числі азербайджанців в Ірані. Вони є частиною нашої нації». Азербайджанські коментатори закликали до відокремлення «Південного Азербайджану» (так вони називають азербайджанський регіон Ірану), а у листопаді минулого року азербайджанський телеканал повідомив, що комітет іранських азербайджанців у вигнанні зустрівся з азербайджанськими парламентарями, щоби обговорити формування «тимчасового парламенту Південного Азербайджану».
Зі свого боку, коментатори в іранських ЗМІ стверджують, що багато громадян Азербайджану, у тому числі група під назвою «Нахічеванський народний рух Ірану», виступають проти турецького і натовського впливу на Кавказі і хочуть возз'єднатися зі своєю іранською «батьківщиною». Іранська влада також звинуватила Ізраїль і Туреччину у тому, що вони переписують історію, щоби допомогти уряду Азербайджану просувати світську тюркську азербайджанську ідентичність, яка ще більше віддалить азербайджанців від того, що Тегеран вважає своїм історичним місцем в іранській цивілізації і шиїтській культурі, а натомість зблизить їх з Туреччиною.
У липні посол Ізраїлю в Азербайджані написав твіт, що читання книги «Таємничі оповіді Тебріза» навчило його «багато чого про азербайджанську історію і культуру у Тебрізі». Тебріз – четверте за величиною місто Ірану і столиця провінції Східний Азербайджан.
У відповідь його іранський колега у Баку твітнув: «До відома цього хлопчика: наш улюблений Табріз відомий як земля перших у гордій історії Ірану. Очевидно, що перший злий сіоніст буде похований ревними жителями Тебріза. Ніколи не перетинайте нашу червону лінію, ніколи!»
Ця напруженість зростає у контексті заворушень в Ірані, які розпочалися у вересні минулого року, після смерті Махси Аміні, яка перебувала під вартою поліції моралі. Глибокий конфлікт між державою та суспільством, що виник після цього, може спровокувати режим на пошук відволікаючого маневру.
У жовтні минулого року високопоставлений командир КВІР і військовий радник верховного лідера Ірану заявив, що Вірменія висловила зацікавленість у придбанні іранських безпілотників. Крім того, азербайджанські ЗМІ повідомили, що з осені минулого року Іран надав Вірменії протитанкові ракетні комплекси і ракети. Єреван відкидає ці звинувачення.
За одним із можливих сценаріїв, Іран може вдатися до ракетних і безпілотних атак на об'єкти, які, як стверджує іранський уряд, є ізраїльськими базами в Азербайджані. Це буде схоже до операцій, які Іран розпочав останніми місяцями проти ізраїльських «стратегічних центрів» в регіонах Іраку, де домінують курди (іракські курдські офіційні особи заперечують існування таких баз). Тоді Азербайджан та Ізраїль – можливо, у співпраці з Туреччиною – можуть спробувати розпалити повстання серед етнічних азербайджанців в Ірані, що, своєю чергою, може спровокувати іранських військових до вторгнення в сам Азербайджан.
Поки такий розвиток подій залишається суто гіпотетичним. Але що не є гіпотетичним, так це можливість переростання конфлікту на Південному Кавказі у кризу, у яку можуть бути втягнуті США і НАТО (на боці Азербайджану, Ізраїлю і Туреччини) і Росія (на боці Вірменії та Ірану), що відкриє ще одну лінію розлому у відносинах Заходу з Росією та зміцнить військове партнерство між Тегераном і Москвою, що лише зароджується.
Намагаючись зменшити напруженість, держсекретар США Ентоні Блінкен провів тристоронні переговори з Алієвим і прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном. Він також закликав Алієва негайно відкрити комерційну дорогу, що з'єднує Нагірний Карабах з Вірменією, щоби запобігти гуманітарній катастрофі.
Президент Європейської Ради Шарль Мішель також провів телефонні розмови з обома лідерами, закликаючи їх утриматися від подальшої ескалації. Але поки міжнародне співтовариство не усвідомить, як цей конфлікт між двома маленькими країнами може перетворитися на кризу з глобальними наслідками, прорив залишається малоймовірним.
Джерело: Foreign Affairs
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук
Коментарі — 0
