Курош Сехаті: Іранці також проти Путіна, бо він підтримує наш ісламський уряд
Іранський опозиціонер: Ми хочемо воювати проти Росії разом з українцями
Другий місяць в Ірані не припиняються масові антиурядові протести. Вони почалися після убивства 22-річної Махси Аміні у відділку поліції, де її утримували нібито за неправильне носіння хіджабу. Аміні померла 16 вересня, як стверджують протестувальники, через крововилив у мозку і зупинку серця внаслідок побиття.
Вже наступного дня у десятках іранських міст спалахнули масові акції протесту, які влада жорстко розганяє. Виступи, які започаткували жінки у боротьбі за свої права, переросли у загальнонаціональні акції протесту із соціальними, економічними і політичними вимогами. Нині незалежні правозахисні організації повідомляють про понад 200 загиблих серед протестувальників. Але достеменно кількість жертв встановити неможливо.
У цей же час вибухнув міжнародний скандал через передачу Іраном Росії дронів-камікадзе Shahed-136. Американський Інститут вивчення війни (ISW) також повідомляє, що Іран може розширити свою військову підтримку Росії у найближчі місяці.
Влада Ірану все спростовує, втім є різні докази походження безпілотників, які вбивають українців і руйнують їхню інфраструктуру. Слідчі Служби безпеки України розпочали кримінальне провадження, яке має встановити причетних до постачання у Росію іранських дронів Shahed-136 і Mohajer-6, а також балістичних ракет малої дальності Fateh-110 та Zolfaghar. Днями Євросоюз затвердив санкції проти Ірану за допомогу Росії у війні з Україною.
Про те, чи підтримують прості іранці дії своєї влади, яка є пособником Росії, про перспективи нинішніх протестів, цілі активістів і можливі наслідки для України в інтерв’ю «Главкому» розповів один із лідерів студентського руху в Ірані 1999 року, а нині журналіст незалежного телеканалу Iran International Курош Сехаті.
«Протести ні на мить не зупинялися»
Протести, які охопили 80 населених пунктів Ірану, тривають із середини вересня. Яка нині їхня інтенсивність і масовість?
Нинішні протести – найбільш інтенсивні з часів революції у 1979 році (масові акції протесту ісламського духовенства 1978-1979 рр., які призвели до повалення монархії і відставки шаха Мохаммеда. Країну очолив аятола Хомейні – «Главком»). З кінця минулого місяця інтенсивність дещо зменшилася. Тим не менш, вони ні на мить не зупинялися. Хіба що в один день масові виступи можуть охопити більшу кількість міст, а в інший – меншу, через те, що уряд дуже жорстоко придушує протести і розстрілює протестувальників.
Не можу сказати, що на акціях збираються мільйони. Але однозначно ми можемо говорити про тисячі людей, які виходять у різних містах країни.
Порушення прав жінок і обмеження свобод не сьогодні почалися у Ірані, але нині ми спостерігаємо наймасовіші протести за останні 40 років. Смерть Махси Аміні, вочевидь, стала лише приводом. Яка головна причина виступів?
Іранці живуть під тиском уряду вже 43 роки і справа дійсно не лише у вбивстві Махси Аміні. У нас були доволі серйозні і інтенсивні протести у 2017 і 2019 роках. Вони почалися через стрімку інфляцію у країні та швидко переросли в антиурядові. Головними протестувальниками були представники робочого класу Ірану, які не погоджувалися з такою економічною ситуацією. Нинішні протести відрізняються від попередніх тим, що цього разу їхньою рушійною силою є середній клас, який раніше був загалом задоволений своїм життям і переважно мовчав. Тобто нині проти влади протестує середній клас і бідняки.
Почалася нинішня хвиля протестів з Іранського Курдистану тому, що Махса Амені була дівчиною курського походження. Потім до курдів доєдналися мешканці великих міст, де почав повставати середній клас. Географія протестів поширилася на весь Іран, маленькі містечка також вийшли, робочий клас доєднався. Вийшли люди також у провінціях Систан та Белуджистан, в Іранському Азербайджані. До речі, іранська журналістка Нілуфар Хамеді, яка першою написала про історію вбитої Махси Аміні, зараз утримується в одиночній камері у в’язниці. Днями вона зустріла там свій день народження.
Чи є зараз небезпека, що у Курдистані почнуться сепаратистські рухи?
Сепаратистські групи там були дуже маленькими. Дійсно, сепаратисти мали свої власні медіа та вважали, що вони можуть говорити самі за себе. Але не у цьому випадку. Нині протести показують, що вимоги вищі за сепаратистські і справді об’єднують увесь народ, а не якусь одну групу. У всіх людей переважають гасла на кшталт «Жінка, життя, свобода!»
Вкрай мало інформації про загиблих і затриманих. Яким даним ви довіряєте, про що вони свідчать?
Я не довіряю даним іранської влади і покладаюсь передовсім на дані правозахисних організацій, зокрема, норвезького правозахисного центру Iran Human Rights. За їхніми даними, було вбито 215 людей. Але, ймовірно, ця кількість більша. Заарештованих – тисячі. Серед вбитих і заарештованих дуже багато підлітків, яким було по 16 років.
На багатьох відео у перші тижні протесту жінки зривають із себе хіджаби і спалюють їх. Ніби були й такі, що повністю роздягалися. Яке покарання може очікувати на жінку в Ірані за такі вчинки. Чи влада затримала цих активісток, чи відома вам їхня доля?
Закон в Ірані забороняє ходити без хіджаба. Звичайно, за такі дії влада може заарештовувати жінок. Термін покарання визначає суд. Як свідчить практика, зазвичай за таке порушення суди накладають штрафи, а також на декілька днів садять за ґрати. Був випадок, коли дівчина на ім’я Ніка Шакарамі під час протесту зняла з себе хіджаб. За це їй просто розбили голову прямо на акції, вона померла. Тобто покарання може бути абсолютно різним, як бачите.
Також влада під час будь-яких протестів говорить про те, що вони інспіровані Заходом, що західні країни, а також Ізраїль та Саудівська Аравія платять людям за участь у протестах. Зараз вже ніхто не звертає уваги на ці заяви, бо влада весь час розповідає одне і те саме. Протестувальники, яких затримують, абсолютно безправні, як правило вони не мають доступу до адвоката, зв’язку з рідними, до будь-кого з-поза владної системи. Вони залишаються сам-на-сам із безкарністю.
Трошки інша ситуація з відомими людьми, журналістами – до них прикута увага медіа, відтак міжнародні правозахисні групи знають про їхні кейси. Щодо інших, часто їхнє місцезнаходження невідоме, до всього – проти них застосовують тортури. Одна з найвідоміших в’язниць, де утримують політичних в’язнів, розташована у столиці і називається Евін. Минулого тижня там сталася пожежа, щонайменше восьмеро людей загинуло. Протягом останнього місяця ще одна пожежа сталася у тюрмі Лакан у місті Рашт. І хоч ми не маємо доступу до цих місць, ми підозрюємо, що пожежі могли бути не випадковими та націленими на те, щоби знищити опонентів фізично.
Іранське суспільство дуже сильно трансформувалося
Яку роль відіграють жінки у нинішніх протестах? Їх більше, ніж раніше під час масових акцій?
Через те, що зараз цей протест перетворився у загальнонаціональний, дуже важко виокремлювати жінок і оцінювати конкретно їхній вплив. Але так, на самому початку акцій рушійною силою були жінки, загалом молодь та студенти. Саме вони стали лідерами протесту. Але зараз чи не всі вікові категорії залучені до акцій.
Ви брали активну участь у протестах наприкінці 90-х, вони сильно відрізняються від тих, що відбуваються зараз?
Ті протести, про які ви згадали, були у 1999 році. Вони переважно відбувалися у Тегерані та Тебрізі (адміністративний центр провінції Східний Азербайджан, одна з історичних столиць Ірану). Це були студентські протести. І вони не йдуть у жодне порівняння із загальнонаціональними нинішніми. Бо окрім студентів зараз дуже багато представників інших верств суспільства. Коли ми протестували, то й уявити собі не могли, що до протестів можуть доєднатися і середній клас, і робітники, у тому числі з маленьких населених пунктів. Але глибоко у серці я вірив, що одного дня люди повстануть.
Коли ми виходили на протести, президентом країни був Мохаммад Хатамі (президент Ірану 1997-2005 рр..). Він був реформістом, тобто помірних поглядів. Люди тоді вважали, що за допомогою президента життя у країні зміниться на краще, а політичні зміни таки втіляться в реальність. Зараз люди більше не вірять, що зміни у країні можуть відбутися завдяки заміні політиків. Тому нині на акції вийшли не тільки студенти з великих міст. Значно більше людей і населених пунктів повстали проти самої системи. Причина – розуміння, що інакшим чином вплинути на владу немає шансів.
«Є надія, що армія стане на бік протестувальників»
Потім президентами були Махмуд Ахмадінежад, Хассан Рухані, а зараз Ібрагім Райсі. Коли прийшов до влади Рухані, також були масові протести. Але ж більшість іранців, (і навіть Захід це визнав), підтримали його на виборах. То, може, на простих громадянах і є відповідальність за тих, кого вони обирають? Чи розуміють люди цю відповідальність?
Можливо, деякі люди справді думали, що Рухані буде кращим за Ахмадінежада чи реформістів. Але я, наприклад, ще у 1999 розумів, що в Ірані теократія. Тобто якого би президента люди не вибрали, він нічого змінити не зможе у країні. Вибори ні на що не впливають. У нас є аятола, який вважає, що є лідером від Бога. А якщо так, то вплинути на це прості люди не можуть ніяк (Аятола – почесний, вищий титул шиїтського муджтахіду, богослов’я в ісламі). Тому ми ще у 1999-му році вважали, що треба повністю зруйнуваи цю систему, скинути уряд та релігійних лідерів. З того часу ці погляди у протестувальників не змінилися.
Є така думка: щоби скинути нинішній режим і реформувати систему влади, яка склалася в Ірані після перемоги революції 1979 року, потрібні дві складові – підтримка протестувальників з боку більшості шиїтського духівництва і підтримка з боку Корпусу вартових Ісламської революції, а також армії. За яких умов ця підтримка може з’явитися?
Зараз уже неважливо, яка позиція у релігійних лідерів. Прості люди вже втомилися від них. Щодо армії, то справді, її підтримка важлива. Силовий блок складається з Корпусу вартових Ісламської революції і армії. Вартові революції тримаються за релігійну верхівку на чолі держави. Армійські керівники вибираються з-поміж Вартових революції. Тобто, замкнене коло. Тому я не вважаю, що хтось із них взагалі встане на бік протестувальників, принаймні зараз.
Натомість якщо продовжуватимуться не лише протести, але і страйки на заводах з переробки нафти, в університетах і якщо люди їх не припинятимуть, а Вартові і надалі вбиватимуть протестувальників, є ймовірність, що рядові представники армії стануть на бік людей. Розумієте? Люди дуже озлоблені і безстрашні. Є непоодинокі випадки, коли вони самі, захищаючи себе, вбивають силовиків.
«Школярки знімають хіджаби і палять їх. Такого в Ірані ніколи раніше не було»
Головним інструментом організації усіх велелюдних акцій протесту і революцій, які відбулися у світі останнім часом, є інтернет. З початком нинішніх протестів в Ірані влада заблокувала соцмережі, а потім вдалася до повного відключення інтернету. Яка ситуація зараз? Як відбувається комунікація між активістами?
Із соцмереж у нас є доступ тільки до ТікТок. Але оскільки це китайський застосунок, люди йому не довіряють. Зазвичай усі використовують VPN. Інтернет повністю не відключений, але діють обмеження для низки сайтів. Люди отримують інформацію із закордонних каналів, таких як базований у Лондоні телеканал Iran International, Перська служба BBC та Голос Америки, офіс якого у Вашингтоні. У ці ж медіа люди надсилають свої відео про ситуацію у країні. Окрім того, в Ірані працює мобільний зв’язок. Тобто не можна сказати, що геть відрізані засоби комунікації. Активісти також використовують інші методи, щоби повідомляти про місце і час акцій: пишуть на машинах і на стінах, коли і де планується зібрання.
Є ще такий вид протесту як спалення портретів керівника. Наприклад, якоїсь конкретної школи. Важлива деталь – участь у протестах беруть не тільки студенти, а й учні та учениці звичайних шкіл. Школярки знімають хіджаби і спалюють їх. Такого в Ірані ніколи раніше не було.
У будь-якого протесту мають бути натхненники, лідери. Хто ці лідери в Ірані і чому про них нічого невідомо? Вони у середині країни, чи перебувають за кордоном?
У перші ж дні протестів влада заарештувала тих, кого вважала можливими організаторами, зокрема, Хешмада Табарзаді, Маджіда Таваколі, Фатемех Сепехрі. Мова про політичних лідерів, журналістів. Їх відправили до в’язниці, влада думала, що на цьому буде поставлено крапку у цих протестах. Тому всі люди, які зараз протестують, по суті, і є лідерами. Якогось одного спільного лідера немає.
Що має допомогти не згаснути протестним настроям в Ірані?
Я не вірю, що в Ірані зараз можуть виникнути лідери усередині країни, які вийдуть на вулицю і відкрито скажуть, що очолять протести. Таких людей просто одразу заарештують або вб’ють. У той же час, за кордоном є дуже багато політичних опозиційних груп, які можуть виступати єдиним фронтом і об’єднати людей всередині країни.
Крім того, у кожному місті Ірану протестувальники самоорганізувалися у певні групи. Наприклад, є група молоді Тегерана. Вони домовляються, коли і де виходити на акцію. Подібних груп дуже багато, але відомих усім лідерів у них немає. Є така думка, що коли у протестах беруть участь 3,5% від усього населення країни, і якщо ці люди впродовж тривалого часу не здаються, вони перемагають.
Суспільство точно вже не повернеться до того, що було місяць тому, до початку протестів. Іранське суспільство дуже сильно трансформувалося за цей час. Велика кількість знаменитостей, відомих спортсменів відкрито і публічно виступали на захист протестувальників, підтримали їх. Серед них, наприклад, відомий футболіст Алі Карімі, режисер Асгар Фархаді, який отримав «Оскар». Серед світових зірок можна відзначити підтримку від акторки Анджеліни Джолі.
Тож навіть якщо зараз революція не переможе, ми підемо вперед.
«Обидва наші народи борються проти сил зла»
А якщо говорити про іранських політичних лідерів за межами країни, хто з них найбільш впливовий?
У нас є опозиційні групи, які вірять, що майбутній уряд Ірану має бути демократичним, республіканським та світським. Також є кілька політичних груп, близьких до Рези Пахлаві – сина Мохаммеда Рези Пахлаві, останнього шахиншаха Ірану з династії Пахлаві. Він живе у Вашингтоні і теж підтримав ці протести. Ці групи також хочуть скинути ісламський уряд Ірану.
Ілон Маск 23 вересня написав у Twitter, що він активував Starlink над Іраном. Як багато в Ірані цих систем для інтернету через супутник, наскільки це допомагає протестувальникам?
Знаю, що деякі люди мають ці системи. Але там дуже висока щомісячна абонплата щоби говорити про масовість. Небагато людей користуються Starlink. Зараз вони не відіграють такої вже важливої ролі. Але якщо масштаби протестів зростатимуть і уряд пробуватиме повністю заглушити інтернет, вони стануть у нагоді. І ці системи, і санкції проти Ірану будуть серйозною допомогою для протестувальників.
В Україні побутує думка, що чим більші протести в Ірані, тим більша вірогідність, що влада Ірану переключиться на внутрішні проблеми. Відповідно, Тегеран послаблюватиме військове співробітництво з Московою. Поділяєте цю думку?
Іранський народ відрізняється від іранського уряду і для нас є дуже великим соромом той факт, що іранський уряд допомагає Росії, надаючи дрони та підтримуючи війну політично. Прості іранці підтримують Україну, вони проти Путіна та проти Хаменеї (Сеєд Алі Хосейні Хаменеї — іранський політичний діяч та духовний лідер азербайджанського походження. Іранський режим вважає його аятолою, – «Главком»), вони хочуть свободи не тільки для себе, а й для всіх, хто за неї бореться. Ми з вами на одному боці, тому що ви боретеся за свою країну, а ми боремося за свою. І ми також проти Путіна, тому що він підтримує наш ісламський уряд.
Якою ви бачите перемогу протестувальників в Ірані?
Спершу нашу країну очолював шах, тепер нею правлять релігійні лідери. Але і перше, і друге – недемократичні правління. Зараз люди розуміють, чого хочуть: щоби релігія була відділена від влади і у майбутньому країна стала демократичною, щоби влада переобиралася кожні чотири роки. Гадаю, після перемоги слід скликати Асамблею, яка би написала нову Конституцію для країни, яка буде поважати права людини.
Не всі з тих, хто протестує проти чинного режиму, є прихильниками демократичного устрою.
Основна ціль цієї революції – здобути свободу. Звичайно, серед протестувальників є і ті, хто підтримує старий лад, але таких меншість. Більшість – за демократичні цінності, за те, щоби у країні були зміни, а не тільки формальна заміна одних обличь на інші.
Прості іранці, на відміну від уряду, підтримують Україну
Нещодавно Україна позбавила акредитації посла Ірану. Між тим, Іран рекомендує усім своїм громадян виїхати з України. На тлі напруження між державами як громадяни наших країн можуть допомогти одне одному у боротьбі за свободу?
Населення Ірану, на відміну від уряду, підтримує боротьбу України проти Росії. Символічно, наприклад, що цими вихідними у Берліні, під час протестів іранців, які проживають у Німеччині, запускали повітряні кулі з іранськими та українськими прапорами. Ці прапори піднімалися вгору на свободу. Колись обидві наші країни її здобудуть.
Також я знаю багатьох іранців, які хотіли би приєднатися до Іноземного легіону, аби воювати в Україні проти Росії. Мені це показує, наскільки люди в Ірані підтримують українців. Ми розуміємо, що український уряд дуже сильно заклопотаний внутрішньою вкрай складною ситуацією. Тож не думаю, що він міг би ще щось робити для нас. Але і українці, й іранці можуть підтримувати одне одного бодай морально. Обидва наші народи борються проти сил зла. І якби, наприклад, під час міжнародних переговорів ваші урядовці, або президент Зеленський, згадали боротьбу іранців за свободу, це би для наших людей було потужним сигналом підтримки.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0