Для чого Кремлю міграційна криза? Три ключові задачі Путіна

ГЕОПОЛІТИКА
  • Станіслав Желіховський Станіслав Желіховський

    Кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
У вівторок, 16 листопада, семеро польських поліцейських постраждало від нападів з боку мігрантів - Для чого Кремлю міграційна криза? Три ключові задачі Путіна
У вівторок, 16 листопада, семеро польських поліцейських постраждало від нападів з боку мігрантів
Фото: AFP

Поглинути Білорусь, запустити «Північний потік – 2», схилити Київ до поступок…

Багатомісячна міграційна криза на кордоні між Європейським Союзом та Білоруссю загострилась і вийшла на рівень глобальної проблеми. Світові лідери тепер шукають шляхи її рішення.

Цілком зрозуміло, що Кремль влаштував прикордонну кризу не просто так. Адже в рік трьохсотліття становлення Російської імперії та тридцятиріччя розпаду Радянського Союзу, Володимиру Путіну конче необхідно за будь-яку ціну здобути чергову геополітичну перемогу. А в перспективі досягти й більш амбітних цілей.

Враховуючи той факт, що Путін наразі активно просуває ідею повної інтеграції Росії та Білорусі, йому важливо, щоб лідер останньої був визнаний світовою спільнотою. Адже без цього усі подальші спроби об’єднання викликатимуть сумніви у їх законності, а отже, й легітимності Союзної держави як такої.

Як відомо, після фальсифікацій минулорічних президентських виборів, більшість країн та організацій вільного світу, у тому числі Сполучені Штати, Євросоюз, Велика Британія, Канада, а також Україна, відмовилися визнавати легітимність президентського мандата Олександра Лукашенка.

Ситуація явно не влаштовує ані Путіна, ані його білоруську маріонетку. Через що обидва диктатори почали діяти згідно з розробленим планом.

Штучно створена на кордоні між ЄС та Білоруссю криза стала черговою фазою гібридної війни, мета якої змусити Захід піти на переговори не лише з Путіним, а й з його білоруським васалом. У перспективі – отримати «зелене світло» для подальшого процесу поглинання РФ своєї західної сусідки.

Схоже, тиск таки спрацював. Адже після того, як мігранти з Близького Сходу перебралися до прикордонного переходу у Кузьниці, Меркель погодилася провести телефонну розмову з Лукашенком, під час якої було обговорено як, власне, ситуацію на кордоні Білорусі із Польщею, Литвою та Латвією, так і шляхи й перспективи розв’язання проблеми.

Бесіда тривала немало-небагато майже годину. Сторони домовилися в майбутньому продовжити спілкування задля подолання кризової ситуації.

Зазначений факт, без перебільшення, слід вважати фактичним визнанням Німеччиною Лукашенка у ролі легітимного лідера Білорусі. А враховуючи політичну вагу і авторитет ФРН в ЄС, можна припустити, що визнання відбулося ще й від імені усієї євроспільноти, а це те, чого протягом року бажав досягнути тандем «Путін-Лукашенко».


У німецькому парламенті телефонну розмову виконуючої обов'язки канцлера ФРН Анґели Меркель із самопроголошеним правителем Білорусі Олександром Лукашенком назвали «жахливим сигналом»
У німецькому парламенті телефонну розмову виконуючої обов'язки канцлера ФРН Анґели Меркель із самопроголошеним правителем Білорусі Олександром Лукашенком назвали «жахливим сигналом»

Європейські політики різко засудили Меркель за розмову з Лукашенком. Детальніше читайте тут.

Втім, визнання Лукашенка задля продовження інтеграційних процесів, вірогідно, ще не головна мета Москви. Визнання мандата може бути важливим кроком у контексті кримського питання.

Протягом останнього часу неодноразово від тих чи інших представників білоруського режиму, включаючи самого Лукашенка, можна почути меседжі щодо можливого визнання Білоруссю окупованого Криму частиною РФ. Утім, таке можливо лише за умови, якщо Лукашенко матиме законні повноваження. Тоді б рішення Мінська могло б мати якісь міжнародно-правові наслідки.

Однак є ще більш амбітне завдання. Кремль за рахунок територій колишнього СРСР воліє закріпити за собою буферну зону. Так, підрив територіальної цілісності Грузії, України і Молдови було здійснено з метою перешкоджання розширенню НАТО та ЄС у східному напрямку.

Путін показав, що готовий застосувати військову силу і навіть анексувати частину території сусідньої країни, яка не входить до Альянсу. Він також веде посилену агресивну діяльність біля кордонів країн НАТО: провокації, порушення повітряного простору, імітація нападів, організація без попередження військових маневрів тощо.

Саме тому операція з мігрантами була організованою не в останню чергу задля того, щоб залякати НАТО та ЄС й примусити прийняти російську сферу впливу. А Як додатковий аргумент Путін підкріпив ультиматум стягуванням збройних сил.

Недарма державний секретар США Ентоні Блінкен припустив, що операція Лукашенка полягала в тому, щоб відвернути увагу від угруповання російських військ на кордоні з Україною. Про це зазначив під час візиту до Брюсселя й міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який заявив, що Росія на кордоні з Україною має військову інфраструктуру, достатню для проведення наступальних дій.

Звісно, Росія присягається, що немає жодного відношення до дій Лукашенка. І додає: оскільки він погрожує припинити поставки газу через білоруську територію, це свідчить про те, що газопровід «Північний потік – 2» має бути запущений.

Останнє, вочевидь, є ще однією ціллю Москви, для якої запуск скандального газогону є суперважливою задачею. У разі запуску, ані Україна, ані Білорусь, ані Польща вже не будуть головними газотранспортними коридорами до Європи. Росія зможе постачати блакитне паливо напряму до Німеччини, а вже звідти до інших країн.

Випадок з Україною взагалі посідає особливе місце. Адже Кремль матиме змогу змусити Київ бути більш поступливим. Приміром, щодо питання водопостачання Криму.

Не секрет, що півострів під окупацією дуже страждає від посухи та зневоднення. І Путіну задля того, щоб мати змогу надалі утримувати цю територію, потрібно пустити прісну воду з території вільної України. Тому білоруський «маневр» може бути здійснений і для запуску такого сценарію.


Мігранти намагаються прорватися до Польщі (фрагмент відео поширеного Міноборони Польщі)
Мігранти намагаються прорватися до Польщі (фрагмент відео поширеного Міноборони Польщі)

Цілком вірогідно, що у Берліні усвідомили путінський намір. Через що німецький федеральний регулятор відклав сертифікацію «Північного потоку – 2» як незалежного оператора з транспортування газу. І це на тлі того, як міністри закордонних справ країн-членів ЄС схвалили критерії введення нових санкцій проти Мінська.

Хай там як, криза на кордоні продовжує тривати, все більше перетворюючись на торги у великій геополітичної гри. Питання лише у тому: хто у підсумку опиниться у більшому виграші?

Станіслав Желіховський, для «Главкома»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Для чого Кремлю міграційна криза? Три ключові задачі Путіна