Газова проблема-2021. Нехай палає, але тепер у Путіна

Енергетична війна
У новий рік «Газпром» входить з серйозним дефіцитом транзитних потужностей. Україна має скористатися цим
 - Газова проблема-2021. Нехай палає, але тепер у Путіна

У новий рік «Газпром» входить з серйозним дефіцитом транзитних потужностей. Україна має скористатися цим

Володимир Путін і голова правління «Газпрому» Олексій Міллер (фото: fttc.com.ua)

Попри зменшення законтрактованого транзиту, новий рік може стати для України успішнішим за попередній

В останній декаді грудня стало відомо, що російський монополіст «Газпром» у чотири рази збільшив замовлення додаткових транзитних потужностей через Україну на січень 2021 року в порівнянні з кінцем 2020. В точці входу «Суджа» на кордоні двох держав на січень викуплено 41,2 млн додаткових кубометрів газу на добу проти 11,4 млн в грудні. Це – неймовірно обнадійлива новина для всієї вітчизняної газотранспортної сфери. Видається, що в прийдешньому році через проблеми сусідньої країни з обхідними газопроводами, Україна зможе транспортувати своєю територією більше газу, ніж очікувалось і за вигіднішою ціною.

Позиції сторін

Нагадаємо, що нині минає рік з моменту сповненого драматизму підписання пакету угод між «Нафтогазом», «Газпромом» та Оператором газотранспортної системи України. Тоді сторони домовились про надання послуги транспортування природного газу через територію України з терміном дії 2020-2024 роки.


Під час переговорів у Відні. Фото: «Нафтогаз»

Під час переговорів у Відні. Фото: «Нафтогаз»

30 грудня 2019 року за підсумками тристоронніх газових переговорів Україна-Росія-Єврокомісія підписано пакет угод: новий договір між «Нафтогазом» і «Газпромом» на організацію транспортування газу; транспортну угоду між «Нафтогазом» та «Оператором ГТСУ», а також міжоператорську угоду між ОГТСУ і «Газпромом».

Нагадаємо, що 21 грудня 2019 року російський газовий монополіст згодився виконати рішення Стокгольмського арбітражу і виплатити Україні $2,9 млрд (2,5 млрд євро), які «Газпром» заборгував операторам українських газогонів за транзит. Через тиждень, 28 грудня, уряд України схвалив проєкт мирової угоди з «Газпромом», відповідно до якого сторони домовилися обнулити взаємні претензії. Перемовини щодо нового контракту йшли важко, і лише 30 грудня після серії взаємних демаршів сторони таки підписали чинну на сьогодні угоду, а українська сторона, крім того, зобов’язалася не стягувати з «Газпрому» понад $7 млрд штрафів, накладених Антимонопольним комітетом.

Контракт передбачав транзит у 2020 році мінімум 65 млрд куб. м російського газу, що в добовому обчисленні складає 178 млн куб. м. У 2021-2024 роках транзит повинен скласти по 40 млрд куб. м. Сторони не озвучували прописану в контракті між «Нафтогазом» і «Газпромом» тарифну ставку через конфіденційність, але згідно з даними, неофіційно оприлюдненими в мережі інтернет, вартість послуги розрахована за ставкою $2,66 за 1 тис. куб. м на 100 км транзиту. Відповідно до принципу «качай або плати», оплата зазначених обсягів є гарантованою навіть якщо реально через газотранспортну систему України буде прокачано менше. Якщо Росії потрібно буде поставити своїм партнерам більше, ніж обумовлено в контракті, тариф виросте – максимально на 45%. «Українська ГТС буде завантажена, а це – енергетична безпека і добробут українців», – так тоді прокоментував подію президент Володимир Зеленський. На його думку, транзит газу протягом п’яти років дії угоди принесе більше $7 млрд.

Перший рік дії угоди виявився самим спокійним за весь час українсько-російських газових взаємин з 2005 року. Як свідчать статистичні дані, транзит газу з РФ через Україну за 10 місяців сягнув 45 мільярдів кубометрів, що майже вдвічі менше, ніж 2019 року. Однак падіння значною мірою було зумовлено форс-мажорними явищами: спочатку аномально теплою зимою, а згодом — падінням виробництва в країнах Європи у зв’язку з епідемією Covid-19. Надходження від ПАТ «Газпром» за транзит російського газу газотранспортною системою України в 2020 році глава правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв оцінює в суму близько $2 млрд. Ймовірно, законтрактованих обсягів до кінця року не вдасться поставити фізично, однак згідно умов контракту росіяни все одно змушені будуть оплатити рахунки, виходячи з обумовленої цифри в 65 мільярдів кубометрів.

Однак в новому році законтрактований росіянами об’єм зменшиться на третину. Саме час подивитися, що ми у зв’язку з цим втратимо. Чи, навпаки, здобудемо.

Фактор «Північного потоку»

Ні для кого, вочевидь, не є секретом, що російська сторона пішла на підписання угоди виключно через зупинку будівництва «Північного потоку-2», який мав стати альтернативою українському транзиту. Ще в 2018 році голова російської газової монополії Олексій Міллер заявляв про наміри після введення «Північного потоку-2» та «Турецького потоку» скоротити український транзит до 10-15 млрд кубометрів газу на рік (що ставило б під питання рентабельність утримання транзитних потужностей), а топ-менеджери «Газпрому» взагалі припускали припинення українського транзиту у 2020-му (такий варіант розглядався і «Нафтогазом»). Це мало б стати продовженням тієї геополітичній стратегії, яку російський президент Володимир Путін проводив стосовно України з 2014 року: дія попереднього десятирічного газового договору спливала наприкінці 2019-го, до цього часу Україну мали б з півночі та півдня обійти два потужні газогони, позбавивши її економіку стабільних валютних надходжень. У перспективі це відкривало б можливість Кремлю розпочати новий виток дестабілізації в Україні, не ставлячи під загрозу перекачку газу українською територією.

Проєкт «Північний потік-2» передбачає будівництво нової нитки газопроводу від узбережжя РФ через Балтійське море до Німеччини на додаток до вже діючої нитки «Північний потік» (Nord Stream). Передбачається, що потужність другої гілки «Північний потік-2» становитиме 55 млрд кубометрів газу щороку, довжина – понад 1,2 тис. км. Газопровід будує російський «Газпром» спільно з європейськими компаніями Engie, Uniper, OMV, Shell і Wintershall.

Однак будівництво газогону, яке мало завершитись у 2019 році, зупинилося після схвалення конгресом США санкцій проти власників суден, які прокладають труби для проєкту. Тоді від участі у сумнівному будівництві відмовилася швейцарсько-голландська фірма Allseas. «Газпрому» довелося шукати альтернативний варіант добудови газопроводу. Як заміну розглядали застосування суден «Академік Черський» і «Фортуна». Та у цих кораблів нема належної сертифікації та страховки для проведення робіт з укладання морського трубопроводу.

У підсумку наприкінці минулого року Росія неочікувано для себе опинилася перед необхідністю продовження дії українського договору, оскільки альтернативою йому були зрив контрактних зобов'язань перед європейськими імпортерами, втрата частки ринку в ЄС і серйозні іміджеві збитки. При цьому у Кремлі продовжували розглядати проблеми «Північного потоку» як тимчасові. Міністр енергетики Росії Олександр Новак до останнього наполягав на тому, щоб замість підписання нової угоди продовжити чинний контракт на рік (якраз до здачі «потоку»). Передбачене в угоді зменшення обсягів транзиту з 65 до 40 мільярдів кубометрів теж було зроблено з розрахунку, що в 2021 році «Північний потік» вже гарантовано почне працювати. В питанні про те, наскільки ефективно прокачувати 40 млрд газотранспортною системою, розрахованою на обсяги вчетверо більші, немає спільної думки. Дехто вважає, що ця цифра – межа рентабельності українських трубопроводів, при таких обсягах частина магістральних труб перестане використовуватися, і перед Україною постане проблема з постачанням українських домогосподарств. До того ж іноземні інвестори не будуть вкладатися в модернізацію транспортної системи, яка прокачує менше за 60 млрд кубометрів і має укладені договори на багато років наперед. Очевидно, з приблизно таких міркувань виходив і Олексій Міллер, відстоюючи цифру в сорок мільярдів з 2021 року.


«Північний потік-2» розглядається в Кремлі, як альтернатива українському транзиту. Фото: angi.ru

«Північний потік-2» розглядається в Кремлі, як альтернатива українському транзиту. Фото: angi.ru

Але тут, здається, росіяни перехитрили самі себе: 3 грудня Конгрес схвалив розширення обмежень щодо «Північного потоку-2», які стосуються страхових компаній і організацій в сфері сертифікації. Також проблеми в разі сприяння роботам пообіцяли компаніям, які займаються установкою або модернізацією зварювального обладнання на кораблях-трубоукладниках. Ці санкції в черговий раз відтерміновують будівництво «потоку» на невизначений час. А транспортувати газ треба уже зараз. Причому в обсягах явно більших за законтрактовані 40 млрд кубометрів.

Який дефіцит у «Газпрому»

В умовах непрацюючого «Північного потоку-2» у 2021 році російську газову монополію чекає дефіцит потужностей з перекачки, який може скласти від 25 до 35 млрд кубометрів газу. Різниця в оцінках обумовлена тим, що зараз ще важко спрогнозувати, наскільки холодною виявиться зима, що розпочалась, та наскільки зможе пожвавитись економіка Європи після пандемії. Єдина труба, через яку можна транспортувати зайві обсяги – українська. Російські експерти припускають, що наступного року через українську трубу перекачають 70-85 млрд кубометрів газу. З них все що більше сорока мільярдів буде оплачено за підвищеним тарифом.

Ці цифри видаються ще більш парадоксальними на тлі космічних обсягів фінансування, що виділяється «Газпромом» на будівництво нових газопроводів, але не такими і дивними, якщо врахувати висновок інвестиційного аналітика Алекса Фека про те, що збагачують ці будівництва виключно близьких до Володимира Путіна підрядників «Газпрому». Наприклад, компанії, що належать друзям Володимира Путіна освоїли 55 млрд доларів на будівництві газогону «Сила Сибіру», який при проектній потужності в 38 млрд поставив до Китаю цього року лише п’ять мільярдів кубометрів газу. Якщо ці показники залишаться на нинішньому рівні, вкладення в проєкт не окупляться ніколи. Схожа ситуація з «Турецьким потоком», який мав стати південним дублером «Північного потоку-2» і поставляти блакитне паливо на Балкани, до Угорщини та Австрії. З чотирьох його ниток працює лише одна, яка поставляє газ до Туреччини. Плани пустити газ до Болгарії, Греції та Північної Македонії в січні 2020 року так і залишилися планами, так само як і плани почати транспортувати газ до Угорщини через Сербію вже в середині 2020-го. 7 жовтня Болгарія заявила, що переносить запуск газопроводу на початок літа, формально пояснивши затримку наслідками карантину. Реальна ж причина – побоювання американських санкцій і небажання мати справу з таким токсичним партнером, як Росія. Варто згадати, що Москві взагалі вдалося схилити Болгарію до участі у проєкті, пообіцявши 40% знижки на газ. Що стосується Сербії, то вона готова запустити компресорні станції не раніше 2022 року.

Складається дивна ситуація, коли при падінні обсягів законтрактованого прокачування, Україна наступного року може отримати більше грошей за реально транспортований газ, враховуючи не тільки збільшення його кількості, а й коефіцієнти за транспортування газу в обсягах більших за законтрактовані. Це при тому, що вже сам «Газпром» знаходиться на межі платіжної кризи: його вільні кошти на депозитах скоротилися на 90%, їх обсяг уже не покриває короткотермінової заборгованості (тобто, ті платежі, які треба буде виплатити найближчими місяцями).


Корабель «Фортуна», залучений до будівництва «Північного потоку». Фото: topwar.ru

Корабель «Фортуна», залучений до будівництва «Північного потоку». Фото: topwar.ru

Правда, в середині грудня якісь гроші таки знайшлись: російська сторона пожвавила свою діяльність на місці будівництва «Північного потоку-2». Незалежні спостерігачі фіксували активність кораблів-трубоукладальників «Академік Черський» та «Фортуна», однак звернули увагу на те, що прокласти вони зможуть тільки 2,6 кілометра трубопроводу в німецьких територіальних водах, а далі починаються данська територія, де працювати «Академіку Черському» без страховки від авторитетної міжнародної компанії заборонено. Ті ж аналітики припускають, що активність мала суто пропагандистську задачу створити видимість успіхів на «газовому напрямку», про які міг би прозвітувати Володимир Путін на своїй традиційній щорічній великій пресконференції, що відбулася 17 грудня. Аби створити сприятливе інформаційне тло перед пресконференцією, російська влада проявляла активність не лише на цьому будівництві. Російський Кабінет міністрів перед цим заходом повідомив про адміністративне заморожування цін на продукти харчування, а з російського підводного човна були запущені чотири ракети «Булава». Тобто уряд перед появою на людях Володимира Путіна вдався до традиційних кроків, які зазвичай піднімають рейтинг російського лідера. Чи буде якесь продовження цих робіт, ми маємо шанс побачити вже найближчим часом.

Як використати обставини раціонально?

Поки що ж ситуація має такий вигляд: 2021-й рік може виявитись неочікувано вигідним для України, як для держави-газового транзитера. Інше питання, чи зможе керівництво країни і керівництво «Нафтогазу» цей шанс раціонально використати? Бо від отриманих минулого року газпромівських трьох мільярдів доларів у пам’яті залишилися лише астрономічні премії топменеджменту «Нафтогазу» (за перемогу у Стокгольмському арбітражі голова правління «Нафтогазу України» Андрій Коболєв отримав 7,9 млн доларів, а комерційний директор компанії Юрій Вітренко – 6 млн), підвищені тарифи на газ для побутових споживачів і масована рекламна кампанія під гаслом «Хай палає», яка мала показати переваги прямих договорів на постачання газу, але залишилась незрозумілою для населення. За великим рахунком нам зараз просто ще раз пощастило: держава-окупант не має іншого виходу, окрім як користуватись нашими трубами, та ще й за невигідним для себе тарифом. Однак нерозумно розраховувати, що таке везіння буде нас супроводжувати й надалі.


Соціальна реклама «Нафтогазу» залишилась незрозумілою для українців

Соціальна реклама «Нафтогазу» залишилась незрозумілою для українців

«Ми розуміємо, що на який би термін не був укладений такий договір, в разі завершення будівництва «Північного потоку-2», забезпечити виконання цієї угоди буде надзвичайно проблематично», – минулого року казав Андрій Коболєв. Однак навіть якщо новій американській адміністрації вдасться зупинити будівництво «потоку» на тривалий термін, є ряд факторів, що здатні серйозно потіснити Росію на європейському газовому ринку: це і будівництво інших газогонів (у тому числі за участю Туреччини) і зростання постачання зрідженого природного газу (в тому числі на термінали у Литві та Польщі), так що економічна потреба в «потоці» до 2024 року може відпасти сама собою.

До речі, чинна угода передбачає після закінчення строку її дії можливість пролонгації контракту ще на десять років. Однак ситуація в світі на газовому ринку змінюється так швидко, що навряд чи цим пунктом нам коли-небудь доведеться скористатись.

Микола Поліщук, для «Главкома»

Читайте також:



Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies