Як ми шукали «хороших руських» і що з того вийшло. Історія одного інтерв’ю

17 травня 2025-го Валерії Новодворській виповнилося б 75. Я запропонувала редакції інтерв’ю з її соратником – Костянтином Боровим. Боровий є підприємцем і колишнім депутатом Держдуми, який з 2014-го живе у Сполучених Штатах. Власне, всі «справжні патріоти» Росії благополучно опинилися на Заході, окрім, хіба що, Іллі Пономарьова, який осів у Києві. Рік тому я брала в нього інтерв’ю і можу охарактеризувати цього діяча як пихатого і нещирого.

Але повернемося до Борового. Я бачила спілкування з ним як теплі спомини про Новодворську, яка, здається, любила Україну. Кажу «здається», бо зараз вже ні в чому не впевнена. Обговорюючи концепцію розмови, ми у редакції накидали чимало додаткових питань. Вони стосувалися стану справ у Росії та діяльності російської опозиції – якщо така взагалі існує. Боровий запропонував записати два окремі інтерв’ю: «на злобу дня» та про Новодворську. Це мало логічний вигляд.

Він також наполіг на тому, щоб інтерв’ю відбувалося у відеорежимі та під запис. Ролик з нашою розмовою він збирався викласти на своєму YouTube. Це мав бути перший тривожний дзвіночок, на який я, однак, не звернула уваги.

Перше інтерв’ю ми почали ввечері 14 травня. Спочатку все йшло гладко. На екрані за спиною Борового була заставка з трьох прапорів – ізраїльського, американського та українського. Український мене відверто розчулив. Боровий говорив про Путіна та його оточення, і його оцінки були цілком релевантними – адекватними, очікуваними, правильними.

Однак вже з другої половини розмова почала подобатися мені все менше і менше. Бо вона перетворилася на гіпертрофований панегірик Трампу. Від Трампа Боровий перебуває у повному захваті. Трамп краще за будь-кого знає, як закінчити війну в Україні – не йдеться про нашу капітуляцію, а лише про те, щоб заморозити протистояння, зупинити обстріли та бойові дії, говорив Боровий. А потім – після призупинення гарячої фази – можна сідати за стіл переговорів і вирішувати долю окупованих територій. Такі переговори, наголошував він, можуть тривати місяцями та роками.

Ну ок – припустимо, що погляди та наміри Трампа саме такими і є.

На цьому, однак, Боровий не зупинився. Він звинуватив українських журналістів, експертів та керівництво країни у «кампанії антиамериканизму». Сказав, що треба «бути повними ідіотами», щоб зараз виступати з критикою Трампа. «Комплімент» стосувався усіх – і Зеленського, який посварився з Трампом і «отримав за це під зад» (цитата), і мене, бо я також маю певні сумніви у Трампові.

Фраза про «повних ідіотів» була вже відверто хамським випадом, таким типовим для росіян. З цього місця я почала скрипіти зубами, але терпіла: попереду була розмова про Новодворську, а мені хотілося її записати.

Нарешті перше інтерв’ю закінчилося. У перерві – не під запис – Боровий зробив мені зауваження, що я не так сиджу перед камерою. «Руськіх жєнщін», сказав він, краще знімати з такого-то й такого-то ракурсу. Так вони, мовляв, виглядатимуть симпатичнішими. Я відповіла, що я – не «руськая жєнщіна» і мені глибоко начхати, симпатична я в його очах чи ні.

Я запропонувала не зволікати, а перейти до другого інтерв’ю. Була вже дев’ята вечора...

Інтерв’ю про Новодворську розпочалося також цілком невинно. Ми поговорили про обставини її смерті, про ставлення до України. Але потім, як кажуть, «щось пішло» не так. Розшифровую маленький шматочок розмови перед тим, як я все зупинила:

Боровой: Сегодня в России протестовать против войны – это гарантированное тюремное заключение. Но я чего-то не вижу людей, украинцев, которые протестовали бы против сегодняшней войны, против позиции Зеленского, который отказывается от остановки войны, и иногда слишком радикально.

Я: А как украинцы могут протестовать против войны?

Боровой: Колючая проволока, которую я вижу на Банковой, говорит мне о том, что протесты в Украине могут быть причиной репрессий…

Я: Подождите, что значит «украинцы не протестуют против войны?». Украинцы протестуют против войны на фронте – они там противостоят России. Не мы начали войну, так как мы можем протестовать против нее? Украинцы с оружием в руках защищают свою страну…

Боровой: Это великолепно, что украинцы с оружием в руках защищают свою родину. Но сегодня возникли условия, когда они защищают не только родину, а продолжение этой войны, когда эту войну можно было бы остановить.

Я: Как?

Боровой: Позволить украинцам не умирать на полях сражений, позволить украинцам остановить эту бойню…

Я: Подождите, как украинцы должны остановить эту войну? Что нужно сделать?

Боровой: Зеленский выступает против остановки войны. Зеленский и все его окружение говорит о том, что остановить войну нельзя.

Я: Это совершеннейшая неправда! Что значит – «Зеленский выступает против остановки войны?»

Боровой: Вы меня будете слушать или пропаганду осуществлять?

Я: Знаете, я думаю, мы на этом закончим. Вы говорите совершеннейшую чушь, всего вам доброго.

Зараз, коли я переслуховую цей уривок, мої репліки видаються мені жалюгідними. І якось соромно за двічі повторене «совершеннейше», і за фінальне «всего вам доброго». Було б говорити жорсткіше, а краще – зупинитися ще на тому моменті, коли українців названо «ідіотами». А ще краще – не починати цієї канителі взагалі.

Вже після того, як я поклала трубку, я знайшла на Ютубі відео, записане Боровим відразу після російського удару по Охматдиту. «Зеленський стає небезпечним для українців», – каже він там. Бо Зеленський, мовляв, бореться проти стихії, проти природного лиха (себто проти Росії), протистояти якому у нього немає сил. Зеленський б’ється з удавом, який оплутав його своїми кільцями, і замість того, щоб здатися, він продовжує смикатися в обіймах удава, за що й прилітає по українських дітях.

Бог мені свідок, я не знала про існування такого відео. Якби знала – не зверталася б до «російського опозиціонера» взагалі. Я шукала через Гугл його інтерв’ю, і ті, котрі я передивилася, показали Борового як прийнятного співрозмовника. А те, що він соратник Новодворської, нібито ставило на ньому знак якості.

Я дуже-дуже сильно помилилася. Російська пропаганда працює саме так: «опозиція» бере наративи Соловйова чи інших офіційних кремлівських підгавкувачів та загортає їх у позірну ненависть до Путіна. І згодовує це Заходу. Захід жує і починає винуватити в усьому жертву насилля. Можливо, якби вона не пручалася, було б не так боляче. Адже Путіна – хай навіть він тричі засранець – не здолати, а отже, не варто й намагатися. Тож причина кровопролиття – не в агресорові, а у тому, хто йому протистоїть. Якби той відразу задер лапки та капітулював, не було б ані сліз, ані горя, ані Бучі, ані Маріуполя.

Ось як це працює: Боровой підводить до ключової фрази

Ну гаразд, не весь Захід так думає, але є ті, на кого це дійсно впливає. Бо транслює такі речі не який-небудь Патрушев чи Кірієнко, а Боровий – той, хто пліч-о-пліч стояв з легендарною Валерією Новодворською.

Хоча є серед читачів Борового і люди, які думають ось так. А, може, вся справа дійсно у московській квартирі?

А як же Новодворська, запитає читач – не буде матеріалу про неї? Ні, не буде. Я більше не хочу ніяких ювілейних фанфар з нагоди дня народження «хороших руськіх».

Хай собі лежать у хороших гробах і не встають звідти. У мені теж тече російська кров, і з властивою цій популяції жорстокістю наведу російську ж примовку:

Умєр Максім – ну і… (слово з трьох букв) бог с нім!

Будемо згадувати своїх померлих, своїх героїв. Їх у нас не бракує.

Наталія Лебідь, «Главком»