Нова стара сенсорна кнопка. Як «слуги» реанімують ідею 11-річної давнини

Одним із гасел, з якими партія «Слуга народу» йшла на вибори, було боротьба із неперсональним голосуванням, тобто кнопкодавством – це коли під час голосування у Верховній Раді спрацьовують картки нардепів, яких фізично немає в залі. Журналісти роками регулярно фіксували порушників, які встигали тиснути кнопки «за себе і за того хлопця», однак найжорсткішим покаранням для таких «піаністів» був лише громадський осуд.

Боротьба із кнопкодавством – одна з тих популістичних тем, які періодично вигулькують у палких спічах нардепів, проте досі нічим не закінчувалися. Фото qha.com.ua

Лідери партії «Слуга народу», що буде найширше представлена у Верховній раді 9-го скликання, обіцяють (втім, як і їхні попередники) покласти край цьому явищу.  Голова партії Дмитро Разумков пообіцяв, що народних депутатів Верховної Ради ІX скликання за прогули і кнопкодавство позбавлятимуть  мандата, або карати штрафами на суму до 80 тис. грн.

Ключем до вирішення проблеми «Слуга народу» вважає запровадження сенсорної кнопки голосування. Фактично ж «сенсор волевиявлення» існує з 2008 року, однак досі народні обранці не мали політичної волі до його використання.

фото: qha.com.ua

Історія питання

Проблема кнопкодавства в Україні не поставала до 2008 року, зазначив політолог Володимир Фесенко. «Тема неперсонального голосування стала актуальною у зв’язку з тим, що у 2006 році, коли весь склад Верховної Ради почав обиратися за списками. Для мажоритарників ця проблема не є актуальною. Змішана виборча система не вирішила цієї проблеми», – сказав він у коментарі «Главкому».

Політолог також додав, що після виборів за списками з’явилося «ранжування» депутатів. «Хтось був «вищого сорту», хтось – «нижчого»: хтось був робочою конячкою, а хтось мав права не ходити до Ради. Відповідно, почали визначати «чергових» депутатів», які голосували за інших», – розказав Фесенко. За його словами, коли ситуація змінилася, і парламентарів почали обирати за змішаною системою, проблема не вирішилася, бо ж частина нардепів все одно обирається за списками.

Для того, щоб унеможливити неособисте голосування, у 2008 році тодішній парламент зробив спробу запровадити сенсорну кнопку. Нову систему для голосування розробляти не довелося – потрібно було лише трохи доробити ту, що існувала, «Рада-3».

Сенсорна кнопка з тих часів, якою можна теоретично користуватися і нині, не має нічого спільного із біометрикою і не реагує на відбитки пальців. Суть її роботи в іншому: зайняти обидві руки народних обранців під час волевиявлення. Так, палець однієї руки має лежати на цій кнопці від початку до кінця часу, виділеного на голосування, тоді як палець іншої руки має натискати одну з трьох кнопок «за», «проти» чи «утримався». Таким чином нардеп фізично не зможе голосувати за колегу.

Утім, сенсорній кнопці на системі «Рада-3» з 2008 року – тобто, за 11 років існування – так і не судилося запрацювати. Спершу процес загальмувала необхідність ухвалення додаткових законодавчих актів, які б легітимізували роботу кнопки. У 2011 році нардепи висловили побоювання, що сенсорна система може бути небезпечного для їхнього здоров’я – тоді розробники спростували ці побоювання.

У 2013 році, коли народні обранці вкотре перейнялися питанням неперсонального голосування і навіть дійшли до тестування сенсорної кнопки, тодішній лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов приклав свій мобільний телефон до сенсора, показуючи, що він реагує на пристрій і сприймає це за персональне голосування. Тоді лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк називав «регіоналів» «шахраями» і стверджував, що у налаштуваннях системи час, впродовж якого палець парламентаря мав би залишатися на сенсорі, скоротили з 10 секунд до восьми, і таким чином теоретично забезпечили можливість кнопкодавства. До слова, наступного року тодішній лідер фракції «Свобода» Олег Тягнибок запропонував значно простіший варіант боротьби із неперсональним голосуванням. Він пропонував відновити практику встановлення у Верховній Раді на столах реєстрації народних депутатів пультів для електронної реєстрації з одночасним розблокуванням робочого місця парламентарів у залі. У разі відсутності народного депутата під час реєстрації його робоче місце буде заблоковано, а отже, голосування буде неможливим. Тягнибок зазначав, що такаа практика існувала у Верховній Раді до 2000 року, а її відновлення не потребувало б жодних фінансових чи технічних затрат. Проте Тягнибока тоді «не почули».

Неперсональне голосування є порушенням Конституції, однак досі жоден нардеп не був покараний за політичну махінацію. У Верховній Раді періодично реєструвалися законопроекти про покарання за кнопкодавство: і про штрафи – від групи авторів на чолі з нардепом-«антикорупціонером» Сергієм Лещенком, і про кримінальну відповідальність за порушення, авторства «фронтовика» Леоніда Ємця, і багато інших, і всі вони були приречені. У хід йшли і нестандартні піар-ходи: у 2016-му нардеп «Батьківщини» Ігор Луценко для виявлення кнопкодавів запустив дрон просто в залі парламенту, чим розлютив своїх колег.

«Рада-4» замість «Ради-3»

У липні цьогоріч спікер Андрій Парубій зазначив, що хотів би, щоб нова Рада голосувала за допомогою сенсору, встановленого ще у 2008-му, і що дав доручення фахівцям з Апарату надати таку технічну можливість. Однак єдиним результатом цієї ініціативи стало… відсторонення на два місяці з посади першого заступника керівника Апарату Верховної Ради Володимира Слишинського та відкриття кримінальної справи проти нього. Так, сьогодні слідчі Державного бюро розслідувань та Служби безпеки заблокували роботи з тестування сенсорної клавіши у Верховній Раді. «Вони приходили брати від мене пояснення.  Їм необхідно було провести слідчі дії, і я, як посадова особа, дав добро на проведення зазначення слідчих дій… Для того щоб запроваджувати ці норми мають бути передбачені в регламенті та розроблені спеціальні інструкції з посиланням. Тобто це має бути прописано в регламенті», – пояснив він.

Тож виходить, що теоретично використання сенсору можливо, а от практично – ні. Бо ж і законодавчо сенсорне голосування не передбачено, та й термін придатності системи, за словами представника президента у парламенті Руслана Стефанчука, сплив.

Цікаво, що ще у 2016 році експерший заступник голови Регламентного комітету ВРУ 8-го скликання Павло Пинзеник зазначав: «Управління справами Верховної Ради займає позицію, що потрібно повністю переобладнати зал пленарних засідань і замовити нову систему голосування, відповідно, оголосити новий тендер і зробити нову проектно-кошторисну документацію». Ба більше, у бюджеті Верховної Ради на 2016 рік уже було передбачено 7,2 млн грн для такого тендера, але його скасували до закінчення «за відсутністю подальшої потреби».

«Використання несертифікованої системи у процесі голосування робить незаконним сам процес голосування», – підкреслив «Главкому» Володимир Фесенко. Отже, «слугам» доведеться терміново вирішувати проблему. За словами Стефанчука, виходом стане запровадженням системи «Рада-4» – із сенсором для волевиявлення. Щоправда, раніше, ніж взимку, модернізувати пульти для голосування не вдасться.

До слова, систему «Рада-4» встановили в Київраді в 2015-му. Місцевий бюджет витратив на це 13 млн грн.

Наталія Сокирчук, «Главком»