Польська «оборонка». Чи є життя після Варшавського договору?

Після 1989 року ОПК Польщі фіксував різке падіння експорту, яке було пов’язане з відсутністю замовлень з традиційних ринків. Протягом періоду трансформації Польщі не вдалося відновити позиції з часів Варшавського договору. Сьогодні Варшава має шанс збільшення експорту, але умовою є покращення механізмів співробітництва державних інституцій та підприємств…

 У часи холодної війни польська оборонка відігравала неабияку роль у військово-технічному ланцюжку держав Варшавського договору. Її експортна пропозиція була висхідною схем, створюваних політичним керівництвом. Тоді польський ОПК виробляв не лише ліцензовані товари, а й техніку власного виробництва. Зброя та спорядження поставлялися для потреб власної армії та на експорт - в основному до країн соцтабору. Найбільші можливості відкривалися тоді, коли польські заводи отримували під державні гарантії замовлення з інших країн Варшавського договору. Наприклад, вертольоти Mi-1 Mi-2, які підприємство PZL Swidnik створило та продало закордон у кількості понад 500 машин. Вони експортувалися до держав колишнього СРСР, Болгарії та Чехословаччини, а також на інші ринки, наприклад, в регіон Близького Сходу. Інший польський завод в Мєлєці виробляв літаки Ан-2, які також продавались закордон. 

Польський ОПК займався виробництвом та продажею ліцензованих товарів СРСР. Йдеться в т.ч. про танки Т-72, які поставлялися до Іраку. До речі, ці танки протистояли військам міжнародної коаліції під час операції «Буря в пустелі». 

Нарешті, до зовнішніх замовників надходили власні розробки польського ОПК, наприклад, учбово-тренувальні літаки TS-11 Iskra або радіолокаційні системи, які отримувала Індія.

На момент початку внутрішньої трансформації, польська оборонка вже значною мірою втратила доступ до традиційних ринків. Ще перед початком змін динаміка закупівель військової техніки з Польщі з боку колишнього СРСР та країн Варшавського договору мала яскраво окреслену тенденцію до уповільнення. Внаслідок нездорової економічної ситуації в країнах блоку, які раніше масово закупали польську техніку, уряди скорочували витрати на оборону. 

Польська оборонна промисловість опинилася у важкому становищі також через скорочення внутрішніх замовлень. Не вистачало ресурсів на нові розробки та дослідження, а значна частина проектів (йдеться, зокрема, про танк Goryl та протиповітряну систему Loara) не дочекалася реалізації попри «наполеонівські» плани. Польським виробам було все важче конкурувати на світових ринках через технологічну відсталість. 

Водночас було здійснено низку спроб щодо підписання контрактів на ринках Близького Сходу та Азії. Завдяки цьому вдалося продати десантні кораблі в Ємен та ремонтно-евакуаційні машини WZT-3 в Індію. Однак масштаби цих транзакцій були обмеженими, що зробило оборонну промисловість вкрай залежною від внутрішніх замовлень, які були на низькому рівні. 

Лише після вступу Польщі до НАТО та законодавчого встановлення воєнних витрат на рівні 1,95% ВВП, що мало місце у 2001 році, було забезпечене стабільне фінансування для частини модернізаційних програм. Для перспектив польського експорту це мало лише опосередковане значення, бо давало змогу акумулювати ресурси на розробки нових технологічних рішень, що створювало передумови до «повернення» на світові ринки з оновленою пропозицією. Так, на початку нового століття  вдалося підписати декілька контрактів на продаж систем озброєнь, розроблених польським ОПК (приміром, протиповітряні комплекси Grom) або з використанням потенціалу західних партнерів (мова, наприклад, про танки PT-91M, які Варшава продала Малайзії). Разом з тим, масштаби експорту все ще залишались невеликими.

Польські експерти звертають увагу, що чергові заходи з реструктуризації оборонки не виявились ефективними повною мірою. Зокрема, з точки зору експортних перспектив. Неефективність структур, дублювання частини функцій (через внутрішню конкуренцію державних оборонних підприємств) та все ще обмежені можливості реалізації дослідницьких проектів не дали змогу по-справжньому вийти на міжнародні ринки.  

Крім цього, багато сумнівів породжує система підтримки експорту з боку державної влади та дипломатичного корпусу. Продаж озброєнь на міжнародних ринках вимагає ознайомлення зі специфікою даної країни та координації державних інституцій.

Проте, не можна забувати, що трансформація дала змогу вийти на експортні ринки приватному сектору. Це стосується як суб’єктів, створених в Польщі внаслідок переходу до ринкової економіки, так і частини підприємств, що було приватизовано. І нарешті, створення асоціації Polskiej Grupy Zbrojeniowej, тобто завершення довгого процесу консолідації частини підприємств, майже негайно дало змогу досягти низки успіхів на міжнародних ринках. Все це не означає прориву в експорті польського ОПК, а лише дає надію на його певні перспективи. В найсвіжішому рейтингу SIPRI Польщі навіть немає в першій «20-ці» експортерів зброї…

На даний момент більшість польського експорту ОПК припадає на сектор літакобудування, об’єкти якого належать міжнародним концернам. Йдеться, в першу чергу, про заводи PZL Mielec, які контролює Sikorsky Lockheed Martin та PZL Swidnik, що належать компанії Leonardo-Finmeccanica. Також слід згадати про компанію United Technologies, яка володіє заводом PZL Rzeszów.

В Мєльці ведеться зборка вертольотів Black Hawk, також будуються компоненти для партнерів з сектора, можливим є також виробництво літаків (наприклад, М28). В на підприємстві у Свідніку створюються вертольоти W-3 Sokol i SW-4, однак як і у в Мєльці, основну роль відіграє виробництво елементів для сектора літакобудування. Обидва заводи проводять досить масштабну дослідницьку роботу.

В свою чергу, стимулом для розвитку та відвоювання міжнародних ринків державними підприємствами може бути консолідація навколо організації Polskiej Grupy Zbrojeniowej. На даний момент формально процес консолідації завершено, проте, попереду ще запуск низки координаційних механізмів, які можуть запрацювати лише згодом. Але вже вдалося підписати контракти на поставки протиповітряних систем в Литву та стрілецької зброї в Нігерію.  

Вагоме значення має збільшення обронних витрат з боку країн Центральної Європи, що дало змогу досягти домовленостей з Вільнюсом, а також з Братиславою щодо продажи спільних польсько-словацьких бронетранспортерів на базі KTO Rosomak у Словаччину. В планах є продаж польських компонентів від бронетранспортерів до Об’єднаних Арабських Еміратів – контракт з польським заводом підписав концерн Patria.

Нарешті, на увагу заслуговують інші наслідки трансформації, якими є відкриття моживостей приватним підприємствам на зовнішніх ринках. Найкращим прикладом успіху в Польщі є Grupa WB, яка поставляє в інші країни безпілотники та засоби зв’язку. Причому саме експорт є джерелом більшості її прибутків.

Варто згадати, що суттєве значення для майбутніх експортних потужностей польського ОПК матиме процес модернізації Збройних Сил Республіки. Збільшення військових витрат в зв’язку з агресією Росії в Україні було розпочато вже в 2014 році. Зараз вони заплановані на рівні 2% від ВВП. Новий уряд у Варшаві планує збільшувати витрати на оборону і в майбутньому. Якщо ці плани будуть імплементовані, це створить шанс на підвищення конкурентоздатності польської оборонки на міжнародних ринках.

На цьому фоні варто додати про чималий потенціал до співпраці польського ОПК з Україною. Проте, до цих пір він залишається нереалізованим. Прорив буде можливим за умов прийняття низки політичних та управлінських рішень в обох країнах.    

Декілька поточних підсумків:

Чи змогла польська оборонка  знайти себе наново на експортних ринках після 1989 року? На жаль, протягом процесу трансформації було припущено низку помилок, внаслідок яких продажі озброєнь закордон суттєво скоротилися, а власне промисловість стала дуже залежною від внутрішнього ринку. Водночас, зростання частки приватного сектора, а також об’єднавчі процеси довкола Polskiej Grupy Zbrojeniowej дали змогу досягти перших успіхів на міжнародній арені та розраховувати на успіх польських підприємств у майбутньому.

Особливо результативними в цьому плані можуть стати модернізаційні програми, які реалізуються в країнах Центральної Європи після саміту НАТО в Ньюпорті, коли держави-члени задекларували призупинення скорочень витрат на оборонні цілі.

Оборонна промисловість Польщі потребує нових управлінських підходів, більшої підтримки з боку держави (зокрема, в сфері науково-дослідних розробок) та трансферу технологій. Нагодою для досягнення цих цілей буде реалізація планів модернізації Польської Армії. Новий уряд твердо підтримує намір виділяти на військові витрати 2% ВВП, що стабілізуватиме фінансування оборонних закупівель. Також все частіше лунають думки про збільшення частки оборонної промисловості в загальному профілі польської економіки.

Автор - Якуб Паловскі (Jakub Palowski), портал Defence24.pl