Конституційний Суд України – на межі життя та смерті

Влада і право
Конституційний Суд України – на межі життя та смерті
Цього тижня кількість суддів Конституційного суду скоротилася до 12, а у березні наступного року – їх стане 11. Якщо далі затягувати з обранням нових суддів, робота інституції буде заблокована

Подальша дієздатність головного тлумача Конституції під загрозою через втрату кворуму

Багатостраждальний Конституційний Суд, який наразі працює фактично на межі кворуму, опинився за крок від повної зупинки. Після завершення повноважень судді Віктора Городовенка, який попрощався з колегами у четвер, кількість суддів в ньому знизилася до критичної позначки – 12. А якщо до весни 2027 року, коли має піти Василь Лемак, склад не поповниться новими суддями, суд втратить кворум і не зможе ухвалювати рішення.

Причому є кандидати, які вже пройшли жорсткий відбір через спеціально створену Дорадчу групу експертів (ДГЕ) – комісію з українських та міжнародних фахівців, що перевіряє претендентів на доброчесність і фаховість. Але процес гальмується на політичному рівні. Верховна Рада, Офіс президента та з’їзд суддів, які мають заповнювати вакантні посади у суді, не поспішають цього робити. І йдеться не про тимчасову технічну проблему, а про цілком свідомі дії.

Конституційний Суд давно вже припинив бути органом, який може висловити незгоду з суперечливими, з точки зору Основного закону, рішеннями влади. Однак бажання тримати суд на короткому повідку залишається як страховка про запас – на випадок, якщо система дасть збій у незручний момент.

Влада сама, як може, «оберігає» Конституційний Суд від прийняття важких рішень: наприклад, в суді так і не з’явилося звернення щодо легітимності перебування Володимира Зеленського на посаді президента після завершення п’ятирічного терміну його каденції. Хоча, здавалося б, позитивний висновок суду був би не зайвим для Банкової задля уникнення постійних спекуляцій на цій темі.

Окремим й дуже показовим симптомом кризи, в якій перебуває Конституційний Суд, є те, що він уже майже шість років працює без повноцінного керівника. Після того як наприкінці 2020 року президент зі скандалом відсторонив Олександра Тупицького, суд протягом цього часу так і не обрав нового очільника. Весь цей час обов’язки голови виконують заступники або найстарший за віком суддя – наразі ця функція покладена на Олександра Петришина. Свого часу ходили розмови, що на посаду судді та голови КСУ має намір перейти зі спікерського крісла Руслан Стефанчук, однак далі чуток справа не пішла.

Без запасу міцності

На сьогодні у Конституційному Суді працює 13 суддів з 18 «штатних» посад. П’ять місць залишаються вакантними: по два – за квотою Верховної Ради та з’їзду суддів, одне – за квотою президента. Аби суд був дієздатним, у його складі має бути щонайменше 12 суддів, які склали присягу. Наразі ця вимога, хай і з мінімальним запасом, але виконується. Водночас для ухвалення рішень необхідно більше половини від конституційного (а не наявного) складу суду – тобто не менше 10 голосів «за».   

Строк повноважень судді Конституційного суду складає дев’ять років і зараз в ньому працюють судді, які складали присягу ще у 2017–2018 роках. Вже сплив дев’ятирічний строк у судді Віктора Городовенка, який був призначений за квотою з’їзду суддів та склав присягу 21 листопада 2017 року. Після цього в суді залишається 12 суддів – це критична межа кворуму.

2 березня наступного року завершаться дев’ять років каденції в суді Василя Лемака, призначеного за президентською квотою у 2018-му. Якщо на заміну Городовенку чи Лемаку до того часу ніхто не прийде, кількість суддів скоротиться до «червоної позначки» – 11, що зробить Конституційний Суд недієздатним. І це за умови, що якісь форс-мажори не стануться раніше.

Термін повноважень Віктора Городовенка спливає 21 листопада 2026 року, а Василя Лемака – 2 березня 2027-го
Термін повноважень Віктора Городовенка спливає 21 листопада 2026 року, а Василя Лемака – 2 березня 2027-го

Наступне скорочення складу очікується вже у вересні 2027-го, коли спливає строк повноважень Олега Первомайського (квота Верховної Ради), але до нього ще треба дожити…

Є ще один нюанс: заблокованою буде робота Великої палати, яка розглядає глобальні політичні й державні питання – зокрема, справи щодо офіційного тлумачення Конституції, питання щодо відповідності Конституції міжнародних договорів, дотримання конституційної процедури під час імпічменту президента.

Втім, у складі Конституційного Суду діють також два сенати, між якими розподілені ті ж судді, що входять до Великої палати. На відміну від Великої палати, сенати займаються «дрібнішими» питаннями – розглядом індивідуальних конституційних скарг громадян та юридичних осіб. За неповного складу Конституційного Суду для розгляду справи достатньо участі шести суддів відповідного сенату. Рішення сенату вважається ухваленим, якщо за нього проголосували щонайменше дві третини суддів, які брали участь у засіданні.

Тобто якщо загальна кількість суддів КСУ впаде до 11, теоретично один з сенатів зможе зберегти кворум і продовжувати роботу. Але є й інші думки: наприклад, ексголова Конституційного Суду Станіслав Шевчук вважає, що якщо весь суд стає неповноважним, то і дієздатність сенату стоятиме під великим питанням.

Знайти легше, ніж призначити

На критичну загрозу для роботи Конституційного Суду вже звертали увагу кілька десятків громадських організацій: у липні цього року вони закликали президента та Верховну Раду невідкладно заповнити вакансії в суді.

Щоправда, з тих пір процес таки зрушив з мертвої точки. 22 вересня на сайті президента з’явилося повідомлення, що конкурсна комісія допустила до участі у конкурсному відборі вісьмох кандидатів: Ганну Анісімову, Ольгу Балацьку, Оксану Клименко, Костянтина Красовського, Святослава Оніщука, Михайла Савчина, Оксану Щербанюк та Олександру Яновську.

Рух пішов і у парламенті, який востаннє заповнював свою квоту в Конституційному суді ще у травні 2024 року (Сергій Різник), а у 2025-му не зміг призначити жодного судді, хоча спроба була. Дорадча група експертів сформувала новий рейтинговий список дев’яти кандидатів на дві посади суддів від Верховної Ради у липні цього року.

Минулого тижня постійний представник парламенту у Конституційному суді нардеп Максим Дирдін оголосив, що на засіданні комітету з питань правової політики були проведені співбесіди з дев’ятьма кандидатами на посаду судді. За результатами комітет рекомендував Верховній Раді обирати між вісьмома кандидатами, а один не набрав голосів, щоб отримати рекомендацію комітету. За іронією долі ним став Захар Тропін. Під час попереднього конкурсу у 2025 році він уже доходив до фінального голосування в сесійній залі, набрав найбільшу підтримку серед усіх претендентів – але аби стати суддєю, йому не вистачило двох голосів.

Захар Тропін, якому у жовтні 2025 році не вистачило двох голосів народних депутатів, знову спробує стати суддею КС. Але він став єдиним претендентом, кандидатуру якого не рекомендував комітет з питань правової політики
Захар Тропін, якому у жовтні 2025 році не вистачило двох голосів народних депутатів, знову спробує стати суддею КС. Але він став єдиним претендентом, кандидатуру якого не рекомендував комітет з питань правової політики

Тепер ніщо не заважає парламенту в будь-який момент обрати суддів зі своєї квоти, але цьому питанню ще треба втиснутися до порядку денного. А зробити це буде непросто, бо на розгляд кандидатур парламентарям треба викроїти цілий день, а зараз у розпалі – складний бюджетний процес та прийняття термінових законопроєктів під гроші міжнародних партнерів. Та й з політичних міркувань призначення суддів знову може загубитися.

В коментарі «Главкому» Дирдін запевнив, що підтримує питання, щоб парламент розглянув питання призначення суддів Конституційного Суду. Але визнав, що на найближчий пленарний тиждень його в порядку денному поки нема.

У з’їзду суддів – інша проблема: йому би взагалі зібратися. Востаннє він, як і Верховна Рада, обирав суддю до Конституційного суду у вересні 2024 року (Алла Олійник). З тих пір з’їзд збирався одного разу – у березні 2026-го. Новий з’їзд був запланований на вересень цього року, але його перенесли на невизначений термін. Однак на 27 листопада заплановане засідання Ради суддів, першим пунктом якого стоїть проведення співбесіди та надання рекомендації про призначення на посаду судді Конституційного Суду. Рейтинговий список з п’яти кандидатів для з’їзду суддів Дорадча група подала наприкінці серпня.

Але навіть якщо кілька суддів до весни таки будуть призначені, це не гарантує того, що проблема зникне. Поки суд працює в режимі «на межі», будь-яка хвороба, відпустка чи відвід одного судді знову ставить його роботу під загрозу. А головне – у такому урізаному складі вкрай складно набрати 10 голосів для ухвалення рішення Великою палатою. Тобто формально суд, як і зараз, існуватиме, але розглядати складні політичні й конституційні питання буде не спроможний.

Чи натиснуть європейці?

Експерт-конституціоналіст Андрій Магера звертає увагу на те, що пасивність Конституційного Суду у його нинішньому стані призводить до затягування розгляду окремих справ на роки: того, що розгляд деяких справ триває роками: зокрема, подання щодо принципу єдиного громадянства або щодо Виборчого кодексу.

«Рішень немає, бо для ухвалення потрібно щонайменше 10 голосів, а знайти їх серед 13 суддів набагато складніше, ніж серед 18, – пояснює Магера. – Порівняйте, скільки рішень зараз ухвалює Велика палата, з першим складом КСУ у 1997–1998 роках, коли виходило по 10–12 рішень на рік».

Головний тлумач Конституції міг би знову опинитися в центрі суспільної уваги, якби стало актуальним питання проведення виборів, яке періодично то витягається з рукава, то знову зникає.  «Конституційний суд міг би дати офіційне тлумачення 103-ї статті (щодо виборів президента та обмеження перебувати на посаді більше двох строків поспіль) або п’яти принципів виборчого права із 71-ї статті, які є спільними для всіх виборів, – каже Магера. – Крім того, у частині четвертій 83-ї статті Конституції прямо записано, що парламент, строк повноважень якого закінчився під час воєнного стану, продовжує працювати до обрання нової Ради. Суд міг би розтлумачити, чи цей принцип поширюється і на президента, і на місцеві органи влади. Це поставило б крапку в усіх суспільних дискусіях щодо проведення президентських або місцевих виборів».

Магера сподівається, що на ситуацію з затягуванням заповнення вакансій у Конституційному Суді рано чи пізно звернуть увагу Європарламент або Єврокомісія і зроблять це умовою для надання фінансової допомоги: «На жаль, у нас влада починає рухатися лише тоді, коли отримує такого «копняка» ззовні».

Власне, вимоги укомплектувати Конституційний суд чітко виписані у «плані Качки–Кос» та були згадані у свіжому звіті Єврокомісії.

Голова фундації Dejure Михайло Жернаков вважає, що саме завдяки тиску партнерів може з’явитися шанс, що процес нарешті активізується: «Призначення суддів Конституційного Суду – частина проміжних індикаторів для вступу України до ЄС, про які публічно нагадують європейські партнери. Фактично ми досі не довиконали ще перший пункт із семи вимог Єврокомісії 2022 року, коли отримували статус кандидата: закон про відбір суддів ухвалили, а всіх суддів за цим законом так і не призначили».

Водночас Жернаков впевнений, що влада не зацікавлена в дієвому та незалежному Конституційному суді, де суддів відбирають за ключової ролі міжнародних експертів. Певною ілюстрацією цього, на його думку, є сама процедура розгляду кандидатур: «Якщо під час голосування в сесійній залі кандидату не вистачило навіть двох голосів (як це у 2025 році було із Захаром Тропіним), – це означає провал і запуск усього конкурсу заново. Звичайні закони можна ставити на голосування по кілька разів, а тут – одразу новий конкурс. Це технічно гальмує весь процес. До того ж, сьогодні кандидат не може просто пройти перевірку Дорадчої групи і потрапити до загального списку, з якого обирають усі суб’єкти призначення, йому доводиться подаватися окремо на конкурс від президента, Верховної Ради, з’їзду суддів і проходити ці кола по кілька разів. Дехто проходить відбір уже втретє».

Рада проти Дорадчої групи експертів: хто тут головний?

Не в останню чергу процес гальмується і через давні тертя між Верховною Радою та Дорадчою групою експертів. Народні депутати незадоволені поточною моделлю, де ключове «сито» відбору контролює Дорадча група експертів, а парламентарям залишається роль статистів, які мають затвердити запропонований список.

Дирдін переконаний, що парламент, який безпосередньо призначає суддів та несе відповідальність за свої рішення, повинен мати можливість самостійно оцінити професійний рівень претендентів. Саме з цим, за його словами, і виникають проблеми під час конкурсів.

«Комітет звертався до Дорадчої групи експертів з проханням надати документи кандидатів, зокрема, їхні практичні роботи. Однак, наскільки я розумію, там вважають, що закон не зобов’язує передавати такі матеріали суб’єктам призначення, – каже нардеп. – Тому комітету довелося звертатися безпосередньо до кандидатів. Двоє з них затримали надання документів, бо самі на той момент ще не отримали свої практичні роботи від Дорадчої групи».

У представника Верховної Ради у Конституційному Суді Максима Дирдіна накопичилося багато питань до Дорадчої групи експертів
У представника Верховної Ради у Конституційному Суді Максима Дирдіна накопичилося багато питань до Дорадчої групи експертів

Дирдін звертає увагу на те, що якщо публічна частина перевірки доброчесності відбувається відкрито, то практичні роботи залишаються значною мірою поза увагою суб’єктів призначення (в цьому випадку – Верховної Ради). Це ускладнює самостійну оцінку парламентом професійних якостей кандидатів.

«Ще один аспект, який варто враховувати, – це тривалість і складність конкурсних процедур, – каже представник парламенту в Конституційному суді. – Починаючи з 2023 року, коли запрацювала Дорадча група експертів, були випадки, коли до суб’єктів призначення (президента, Верховної Ради, з’їзду суддів – «Главком») взагалі доходили лише один-два кандидати або взагалі жоден. Крім того, сама процедура займає багато часу: аналіз документів, зустрічі, практичні роботи та їх перевірка. Це може тривати близько пів року. Потім питання призначення переходить до суб’єктів призначення».

Ще одне зауваження Дирдіна стосується роботи секретаріату Дорадчої групи експертів. Він зауважує, що члени Дорадчої групи та їхні заступники є публічними особами, але інформації про працівників секретаріату, які безпосередньо працюють із документами кандидатів та зберігають їх, немає. Зрозуміло, що весь масив інформації про кандидатів опрацьовується працівниками секретаріату Дорадчої групи експертів, до цього потрібно додати процес перекладу матеріалів для іноземних експертів.

На його думку, така ситуація породжує питання щодо можливих конфліктів інтересів. Наприклад, працівник секретаріату може бути особисто знайомий із кандидатом, документи якого опрацьовує. Дирдін не стверджує, що такі випадки мали місце, але вважає, що відсутність інформації про тих, хто працює з матеріалами, не дає змоги належним чином оцінити потенційні ризики.

Він також каже про суб'єктивний фактор в оцінюванні практичних робіт, коли різні експерти можуть по-різному сприймати відповіді кандидатів, зважаючи на власні професійні погляди. Те саме відбувається і під час розгляду кандидатур у парламентському комітеті. «Мені було б цікаво порівняти практичні роботи кандидатів, яких Дорадча група експертів допустила до суб’єктів призначення, з роботами тих, кого не допустила, – каже нардеп. – І побачити, чим саме відрізнялися їхні відповіді».

За словами представника парламенту в Конституційному суді, частину проблем мав би усунути законопроєкт №14149  авторства нардепів комітету з питань правової політики, зареєстрований ще колишнім головою комітету, а нині міністром юстиції Денисом Масловим.  «Сам механізм взаємодії з Дорадчою групою потрібно вдосконалити, бо до наявного підходу є зауваження», – підсумовує Дирдін.

Тінь Тупицького

Утім, нинішня криза Конституційного Суду має не лише зовнішні політичні причини, а й внутрішні – йдеться про поведінку самих суддів. Колишній голова Конституційного суду Станіслав Шевчук вважає, що суд перебуває в тіні та не виносить рішень у гучних справах передусім через побоювання знову опинитися в політичному фокусі. «Після стількох потрясінь вони обережні, – міркує Шевчук. – Працювати на межі кворуму – це вже подвиг. З іншого боку, якщо ти призначений до такого органу, то маєш не відкладати питання, які ставлять перед судом, а відповідати на них. Якщо починаються маніпуляції – «це рішення ставимо, а це ні» – це вже неправильно».

Ексголова Конституційного Суду Станіслав Шевчук вважає, що його колишні колеги побоюються опинитися в центрі уваги
Ексголова Конституційного Суду Станіслав Шевчук вважає, що його колишні колеги побоюються опинитися в центрі уваги

Шевчук нагадує історію з іншим ексголовою суду – Олександром Тупицьким. Конституційний Суд під його керівництвом був якраз аж надто активним, зокрема, визнав неконституційними кримінальну відповідальність за недостовірне декларування та низку положень антикорупційного законодавства, які визначали повноваження НАЗК. Рішення спричинило серйозну політичну кризу, і президент Володимир Зеленський, який на початку своєї каденції віддавав перевагу простим рішенням, спочатку відсторонив Тупицького від посади судді КСУ, а згодом скасував указ Віктора Януковича про його призначення. Верховний Суд згодом визнав укази Зеленського незаконними, однак до роботи в суді Тупицький так і не повернувся і зараз перебуває за межами країни.

«Не можна було ухвалювати те, що тоді приймав суд: складалося враження, що вони вважали себе богами, яких захищає незалежний статус», – зауважує Шевчук. Водночас ексголова Конституційного суду не впевнений, що зараз його колишні колеги відчувають прямий тиск влади: «Просто все триває в такому млявому режимі, коли, з одного боку, вони не ухвалюють рішень, на які очікує суспільство, з іншого – немає нових суддів».

За лічені роки Конституційний Суд пройшов шлях від інституції, де судді почувалися недоторканними «богами», до органу, який боїться зайвий раз нагадати про своє існування. Але нинішній штиль у Конституційному суді, якщо нові судді не будуть призначені, ризикує перетворитися на його параліч. Тоді мовчання суду перестане бути для влади зручним компромісом, а перетвориться на пастку. До якої все-таки краще не доходити.

Павло Вуєць, «Главком»

Читайте також:

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів

Читайте також

Зеленський Доручив прем’єр-міністру представити програму безкоштовного проїзду в наземному транспорті та достатнього резерву автобусів для Києва
Зеленський ініціює безкоштовний проїзд у наземному транспорті Києва
12 листопада всі будинки столиці, за винятком тих, де є аварійні ситуації, мають бути з теплом
Опалювальний сезон у Києві: влада повідомила, коли всі будинки отримають тепло
Засідання відбудеться у будівлі столичної міськради за адресою: вул. Хрещатик, 36
Наглядова рада «Київтеплоенерго», ярмарки та реєстрація тварин: що ухвалюватиме Київрада 5 жовтня 2026 року
Російський теракт у Комишувасі – злочин, який не можна залишити без покарання
Російський теракт у Комишувасі – злочин, який не можна залишити без покарання
Чоловікові загрожує до восьми років позбавлення волі
Легалізація іноземців: в Україну екстрадовано киянина, який підозрюється у шахрайстві
Кіоск, який пропрацював понад 35 років, був демонтований минулого тижня
«Стояв і плакав»: у Києві знищено кіоски десантника та майстра, який ремонтував взуття 36 років
У Франції вперше підтвердили зараження людини вірусом Шамонда, який раніше виявляли лише у тварин
Франція зафіксувала перший у світі випадок вірусу Шамонда в людини
Коломойському через суд намагаються заборонити відвідувати власні засідання
Коломойському через суд намагаються заборонити відвідувати власні засідання
Прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес напередодні парламентських виборів
Влада Іспанії поступається опозиції перед виборами: опитування показали несподівані результати