Російська інформаційна повістка тижня, що минає
Після втечі окупантів з Лимана у Росії почалася сильна (і схоже, що санкціонована згори) інформаційна атака на свої ж Міноборони та Генштаб. Хвиля пішла після допису Кадирова, в якому він наїхав на командувача угруповання військ «Центр» Олександра Лапіна, нагородженого влітку званням героя РФ.
1 жовтня керівник російської адміністрації Чечні написав: «Прикро не те, що Лапін бездар. А те, що його покривають нагорі керівники у Генштабі. Якби була моя воля, я б розжалував Лапіна до рядового, позбавив би нагород і з автоматом у руках відправив би на передову змивати кров'ю свою ганьбу».
Кадирова підтримав і командир найманців ПВК «Вагнер» Пригожин, який набирає політичної ваги. Сталася безпрецедентна подія: фактично, очільники власних армій, один з яких є бізнесменом, а інший – керівником регіону, дозволили собі під час війни зневажливу критику військового командування.
Все це відбулося на тлі фейкового «референдуму» та оголошеної мобілізації. Визволення ЗСУ Лимана в такий історичний момент стало другою болючою поразкою Росії після відступу на Харківщині. Російська пропагандистська спільнота одноголосно назвала це провалом. Бо ж ще 28 вересня паркетний спікер міноборони Росії Ігор Конашенков рапортував про «провал наступу ЗСУ на Лиман».
Спільнота пропагандистів з військових «блогерів» та «журналістів» в Telegram почали безпрецедентно відкрито критикувати армію, вдавшись до відвертих «розборів польотів». Звинувачення на адресу Генштабу пролунали і на російському ТБ.
Командувачам на фронті почали погрожувати всілякими карами та тюрмою за зраду, саботаж, злочинну недбалість і, що особливо підкреслювалося, надання недостовірної інформації.
«Воєнкор» телеканалу «Росія 1» Сладков писав у Telegram: «Недостовірне інформування керівництва про ситуацію в підлеглих об'єднаннях, з'єднаннях, частинах та підрозділах (або несвоєчасну доповідь) в мирний час – 14 років позбавлення волі без УДЗ та амністії, у військовий – 15 років». Меседж про необхідність притягнення до відповідальності супроводжували «погані новини» з фронту: «Лінія фронту тепер проходить по околиці Кремінної? Та Кремінна ж знаходиться в 30 км від Червоного Лимана. Я не шукаю негатив, лише констатую. Ні фіга собі».
На ТБ Маргарита Симоньян продовжила викликати дух Сталіна: «Розвал управління військами, бездіяльність влади. Це я не про Червоний Лиман, це я цитую дослівно формулювання, з яким був розстріляний командувач західним фронтом в червні 1941 року, його керівник штабу та його керівник зв’язку… У кожного такого [як в Лимані] про..., як би сказати, проколу, у кожної такої здачі позицій, за таке – повинно бути щось. Ну хоч би ми маємо знати імена, щоб їх зняли з посади… Імена, прізвища та по батькові – непоставлених боєприпасів, невідпрацьованої розвідки, відсутність комунікації між різними підрозділами. Усього того, що призвело до втрати Червоного Лимана».
Залунала теза про свідому зраду командирів. Колаборант з Одеси Ігор Марков запитував на ТБ: «Це тільки одному мені здається, що те, що відбувається сьогодні на фронті - це відвертий саботаж або відкрита зрада?».
Наїзди на Генштаб підтримав і колишній командувач 58-ї армії, член комітету Держдуми з оборони Андрій Гурульов: «Червоний Лиман залишено. Я не можу пояснити цю здачу з погляду військового. Напевно, це знаковий рубіж не лише військовий, а й політичний, особливо зараз. …Так, хлопці – герої, але є елементарний розрахунок сил та засобів, який ніхто не зробив грамотно. Я згоден повністю з Рамзаном Ахматовичем Кадировим у цій частині. Проблема не в тому, що командувач угрупування Центрального військового округу неправильно оцінив обстановку. Проблема в повальній брехні, доповіді хорошої обстановки. Ця система йде зверху донизу. Проблема вся не на землі, а на набережній Фрунзе, де досі не розуміють, не володіють обстановкою. …Поки в Генштабі не з'явиться щось зовсім інше, нічого не зміниться. Все решта – наслідок проведеної звідти політики».
Зазвучали заклики про необхідність контролю корпорації військових. Пропагандист Андрій Медвєдєв писав в Telegram: «Тепер, принаймні, зрозуміло, навіщо під час Великої Вітчизняної були потрібні члени військових рад армій / фронтів – суто цивільні партфункціонери, які у військовій справі розбиралися слабо. Вони здійснювали громадянський контроль над армійцями. Бо військових не можна залишати наодинці з собою».
Окремі пабліки, як наприклад, Redovka, пробували приборкати «зраду»: «Все, що відбувається, вкотре говорить про те, що в справжню інформаційно-психологічну війну наші шановні блогери - не вміють. Вже протягом кількох годин всю мережу хвилює питання «хто винен?» з прямими називаннями прізвищ, посад, ділянок фронту та іншого. …Подивіться на наших «небратів», вони, навіть якби здали Київ, ніколи не назвали жодного прізвища і не викинули в публічну площину всі явки та паролі, і не стали б сперечатися один з одним про те, хто реально винен. …А паніка та розкидання інфофекалій по мережах — гірше за зраду!».
І хоча на ТБ пропаганда періодично згадувала про «тисячі поляків та румунів», як причину, чому Росія «програє НАТО», у «воєнкорів» в Telegram з’явився стійкий наратив: треба не соромитися вчитися і в української армії. «Правильно Женя Піддубний каже, українці Лиман та решту селищ у лобову не беруть. Там навколо ліси та болота. Діють маневреними групами, до взводу, три джипи, один «Козак»… Наводять страх своєю появою (хто знає, може це вже полк ЗСУ зайшов)», – писав пропагандист Сладков.
Мовляв, так, нам складно, українці наступають, ворог маневрує, на куражі, бо у нас не вистачає людей, але ось після мобілізації, яку, звісно, треба було проводити раніше ми сконцентруємося і все відвоюємо.
Пропагандисти також почали зізнаватися, що їм страшно, але, мовляв, нічого не поробиш – війна прийшла до всіх. «І взагалі, давайте зрозуміємо, що навіть ті, хто не отримав повістку, все одно, по суті, мобілізовані, – писав пропагандист Андрій Медвєдєв. – … Ааа, тобі страшно? Нічого, розкрию таємницю: нам усім страшно. Невідомість кого хочеш налякає. Не розумієш, що буде далі? Нічого, разом із тобою цього не розуміють ще кілька сотень мільйонів людей, втягнутих в орбіту нинішніх подій. Ти не чекав, що так буде, ти мав інші плани? Не повіриш, я так само. І ми усі. Ти збентежений? Нічого страшного. Адже і Спаситель наш просив: Отче Мій! якщо можливо, нехай мине мене чаша ця».
Як реагувати на ці плачі та стогони бійців інформаційного фронту противника?
Антон Павлушко, аналітик InformNapalm, зауважує, що зараз для всіх веж Кремля набагато легше скинути поразку на поганий стан російської армії. «Хоча насправді видається так, що з самого початку «дурнувате» завдання завоювання України повісили на військових. Їм було б правильно відразу сказати, що такими силами і ресурсами це завдання виконати не можна. Але ж військовим, скоріше за все, з подачі того самого ФСБ обіцяли, що все буде набагато легшим і головне зайти, а там розберемося. З іншого боку, зараз для самого керівника міністра оборони Шойгу, можливо, непогано звалити усіх собак на Лапіна, щоб не довелося прибирати самого Шойгу».
ISW у своєму огляді від 4 жовтня також приділяє багато уваги нетиповому інформаційному шторму в російських медіа: «Фрагментація російського націоналістичного інформаційного простору може мати значні внутрішні наслідки та навіть вплинути на стабільність режиму Путіна. Путін не зможе задовольнити взаємовиключні вимоги різних груп. Кадиров і Пригожин наполягають на зміні способу ведення війни Росією на інший, який би відповідав їхнім нетрадиційним способам мобілізації особового складу та бойових дій. …Російські мілітарні блогери… продовжують нападати на міністерство оборони та висувають різноманітні вимоги та власні рекомендації, докладно повідомляючи про недоліки Росії на передовій, хоча міноборони намагається змусити їх замовкнути. Путін не може дозволити собі втратити підтримку жодної з цих груп, а також не може задовольнити їх усіх, оскільки війна триває, а російські війська продовжують зазнавати втрат. Потрясіння від поразок під Харковом та Лиманом, посилені частковою мобілізацією та її неефективним управлінням, виставили на огляд усіх росіян ці розбіжності, що поглиблюються, в ключових путінських колах. Вони можуть навіть почати поширювати уявлення, що Путін не повністю контролює свою базу. Наслідки такого розвитку подій для його режиму важко передбачити».
«Ми побачили, що кращими борцями з фейковою реальністю російської пропаганди є ЗСУ, – коментує ситуацію в російській пропаганді Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. – Її парадний фасад обвалився, росіяни змушені визнавати реальність через поразки. Вертикально інтегрована російська владна система не змогла дати пояснень невдачам на фронті, інформаційну порожнечу заповнили Telegram-канали «воєнкорів». Виявилось, що монолітна російська влада, якою вона часто здавалася для Заходу і України, такою не є. Ми бачимо конфронтацію відомств: міноборони, ФСБ, а також ПВК Пригожина, Кадирова… Схоже на те, що зараз ФСБ, яка готувала операцію та змушена була її передавати військовим після провалу на початку війни, відіграється на військових, вбиваючи їх рейтинги. Зокрема, інформкілер ФСБ Гіркін-Стрєлков, цим активно займається. Але думаю, скоро пристрасті в російській пропаганді все ж вгамуються. Що буде далі – залежить від ходу бойових дій. Взагалі ж, можна спроєктувати ці розбірки на наше українське суспільство та дійти висновку, що краще, коли українці ефективно та злагоджено працюють, щоб перемагати, а не сваряться публічно один з одним».
Звісно, можна було б і «помріяти» та припустити, що в російській армії дійсно є сили, які саботують війну, розуміючи її злочинність та безперспективність, адже за будь-яких результатів наступному російському режиму доведеться повертати вкрадене…
Також і ментальність військових може вступати в конфлікт з чекістською ментальністю ФСБ, з їх природним єднанням з кримінальним світом. Наприклад, той самий новий фронтмен російської війни – «кухар Путіна» Пригожин, який керує ПВК «Вагнер» та вербує засуджених прямо в колоніях на війну, за інформацією «Медузи», в 1981 році був засуджений на 13 років за неодноразовий розбій і крадіжки та вийшов з тюрми в 1990 році.
Очевидні паралелі між Путіним та іншим диктатором – Гітлером, який також втручався у керування бойовими діями та врешті-решт звинувачував своїх генералів у поразках. Можна припустити, що російський режим планує замінити ключових осіб Генштабу та здійснити зачистку старих кадрів, тому провів цю інформаційну атаку.
6 жовтня до атаки на Шойгу підключили навіть таку дрібну сошку, як зрадника з Херсона Кирила Стремоусова. «Так, справді багато хто говорить, що на місці міністра оборони, який допустив такий стан справ, йому як офіцеру варто було б застрелитися. Але слово офіцер для багатьох – незрозуміле слово», – проволав він. Стерпіти таке – означає для російського генералітету визнати своє упосліджене становище в харчовому ланцюгу чекістської диктатури.
На тлі цього стало показовим звернення радника Офісу президента України Олексія Арестовича, який закликав російських офіцерів не терпіти знущання путінського режиму та переходити на бік України. «Росія – у воронці катастроф і стрімко туди провалюється. І це має причину: Путін сьогодні (5 жовтня) вручив Кадирову звання генерал-полковника. Більшого плювка російським офіцерам в обличчя не можна уявити, крім сталінських репресій, не можна уявити таких принижень… Українські старші офіцери ставляться до російських старших офіцерів значно краще ніж Путін. При всій катастрофі, яка між нами відбувається, за усієї бойні, наші дотримуються законів військової честі та поважають звання, кар’єру… Хлопці, вам тут буде краще, ніж там у вас. Давайте до нас».
Таким чином:
- Пропаганда на початок жовтня публічно визнала, що війна з Україною пішла «не за планом».
- Російські пропагандисти в Telegram почали дозволяти собі критикувати військове керівництво, визнавати перевагу української армії, свої поразки від неї, демонструвати страх та емоції, щоб трансформувати СВО в загальнонародну «священну війну».
- Проявився розбрат росіян, який довгий час ховався за фасадом сильної влади. Неконтрольовані приватні армії і польові командири проявили свою деструктивну роль не в Україні, як про це брехали з Москви в 2014 р., а в самій Росії.
- За поразки на фронті відповідальними виставили військових керівників та Генштаб. Їх звинуватили у невмілих діях і саботажі та пригрозили покаранням. Це могло бути зроблено з наміром змусити армію краще воювати, можливо, попередити внутрішній саботаж путінізму, перевести відповідальність за погану мобілізацію з «хорошого царя» на «поганих бояр», звести «внутрішні рахунки» між відомствами та, можливо, підтримати заміну «старої гвардії» Генштабу.
- Путінський чекістський режим знищує не лише мирне життя України, а й уявлення про військову честь у самій російській армії.
Адже, як пожартував один російський блогер, вже не зрозуміло, чи це пригожинський «Вагнер» є додатком до армії Росії, чи навпаки Збройні сили Росії є частиною цих приватних формувань.
Центр стратегічних комунікацій
Коментарі — 0