Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Українські вибори – поле битви для російської розвідки

    • Борис Немировський
    • Розсилка
    Вперше з 2004-го року на цих парламентських виборах Путін знову особисто агітує за проросійські сили, влаштовуючи показові публічні прийоми «групи Медведчука» і його самого в Росії - Українські вибори – поле битви для російської розвідки
    Вперше з 2004-го року на цих парламентських виборах Путін знову особисто агітує за проросійські сили, влаштовуючи показові публічні прийоми «групи Медведчука» і його самого в Росії

    Росія може отримати реальну владу в Раді?

    Окрім війни на сході України, є ще одне поле бою у конфлікті між Росією та Україною: парламентські вибори, які відбудуться в неділю. Звичайно, люди зазвичай не вмирають під час передвиборчих кампаній, але вплив на демократичне волевиявлення може бути навіть більш ефективним у спробі Росії отримати владу в Україні, ніж бої на Сході. Росія використовує цю тактику роками та в усьому світі, як показують приклади в США, Франції та нещодавно на Балканах. Також були доведені факти втручання під час президентської кампанії в Україні.

    Мета зрозуміла, а от методи різняться: розповсюдження фейкових новин, напади на профілі опонентів в соціальних мережах за допомогою організованого потоку бруду та бот-атак, а також політичні кроки та фінансова підтримка партій, які слугують їхнім інтересам. Російські спецслужби намагаються послабити проукраїнські та посилити проросійські сили у Верховній Раді. Це означає не лише підтримку явно проросійських партій на кшталт «Опозиційної платформи», але й також підтримку партій, в яких немає чітких позицій в політиці, або недосвідчених, які в майбутньому стануть слабкими опонентами. Це фактично означає, що деякі нові політичні сили, можливо, навіть не знають, що їх вважають корисними для інтересів Росії, і що вони насправді фінансуються Росією. Їхня роль полягає лише в тому, щоб створити ненадійну більшість у Раді і насправді завдати шкоди більш потужним прозахідним силам.

    Звичайно, знадобляться багаторічні розслідування для того, щоб довести повномасштабне втручання, принаймні неможливо виявити усі факти до майбутніх виборів. Росія може легко переказувати гроші в українські кампанії, використовуючи свою високорівневу мережу олігархів, не привертаючи й краплі уваги. Як згадувалося вище, інколи отримувачі коштів можуть навіть не знати, що вони є частиною російської гри.



    Але справа не тільки в грошах, головним полем бою є інтернет. Наприклад, у минулій президентській кампанії колишній президент і кандидат Петро Порошенко зіткнувся з масовою російською бот-атакою на сторінки своєї кампанії в соціальних мережах. Джерела стверджують, що в цілому було виявлено 40 тисяч бот-атак, більша частина яких походила з Росії. Після розмови з експертами стало зрозуміло, що ці 40 тисяч профілів були лише вершиною айсберга, і що ця операція може мати масштабний характер і діяти у всьому світі.

    З роками доказів цієї теорії стає все більше. Ще у 2007 році Естонія, у минулому одна з радянських республік, звинуватила хакерів, які використовували російські IP-адреси, у широкомасштабній атаці, яка призвела до збоїв у роботі інтернету в Естонії, на той час – одного з нових членів НАТО. Повернемось у 2016 рік, в якому були серйозні звинувачення про втручання Росії як в процес голосування щодо Brexit (референдум щодо членства Великої Британії в ЄС – Авт.), так і в президентські вибори в США.

    Напередодні референдуму щодо Брексіту у 2016 році, російськомовні боти провели масштабну кампанію у соціальних мережах на таких платформах як Twitter, публікуючи та посилюючи риторику на підтримку Брексіту. У США найвідомішими на сьогодні випадками є доповідь Мюллера та чисельні приклади втручання у виборчий процес. Список можна продовжувати: президентські вибори у Франції, федеральні вибори в Німеччині, парламентські вибори в ЄС – всі вони фіксували втручання. Навіть невеликі країни, такі як Північна Македонія, наштовхуються на масове втручанням Росії, що було продемонстровано у 2018 році під час референдуму щодо зміни назви країни. Оскільки перейменування Македонії в Північну Македонію було вимогою для членства в ЄС і НАТО, Росія організувала і підтримала величезну кампанію бойкотування. Крім того, нинішні жорсткі протести в Албанії проти проєвропейського прем'єр-міністра Еді Рами очолює лідер опозиції Баша, якого зараз звинувачують в отриманні мільйонів доларів від пов'язаного з Росією лобіста.

    Росія також намагається захопити контроль над українським медіа-простором. Не тільки просуваючи фейкові сторінки новин серед української аудиторії, але і буквально купуючи ЗМІ. Зазвичай ці угоди досить добре приховуються. Російська пропагандистська машина краще працює під прикриттям. Щоправда, іноді не приховуючись, а достатньо відкрито через своїх довірених осіб на кшталт Віктора Медведчука - кума Володимира Путіна, і його соратника по партії Тараса Козака, який нещодавно придбав телеканал ZIK. Вперше з 2004-го року на цих парламентських виборах Путін знову особисто агітує за проросійські сили, влаштовуючи показові публічні прийоми «групи Медведчука» і його самого в Росії.


    Росія намагається захопити контроль над українським медіа-простором. Не тільки просуваючи фейкові сторінки новин серед української аудиторії, але і буквально купуючи ЗМІ
    Росія намагається захопити контроль над українським медіа-простором. Не тільки просуваючи фейкові сторінки новин серед української аудиторії, але і буквально купуючи ЗМІ

    Тимчасом, як Росії методи медійного впливу добре відомі і використовуються нею протягом багатьох років, в Україні все пішло навіть ще далі: Росія  використовує свої сили задля реваншу, перешкоджає політикам, які критикують Росію, масово ініціюючи розслідування та судові справи. Ці дії є більш ніж очевидними. Але цинізм полягає в тому, що промосковські сили «продають» надію «на мир» для українців, які роками страждають від російської ж агресії.

    Нещодавній приклад – це оголошене звільнення моряків, який мав би свідчити про покращення стосунків й готовності Росії співпрацювати з новим керівництвом України. Але це дуже наївний погляд на набагато складнішу ситуацію. Ця недосвідченість і наївність дорого обходяться Україні – і її наслідки ми спочатку побачили нещодавно в ПАРЄ, де російська делегація  успішно Україну та її зусилля і зуміла повернути собі право голосу. Це ставить під сумнів дружній і оптимістичний підхід, оскільки подібні випадки навіть важко було уявити за часів войовничого Порошенка. Звичайно, моряки й досі перебувають в полоні Росії, але це було з зроблено, щоб продемонструвати: «Дивіться, ми готові співпрацювати. Більше немає потреби голосувати за партії тому, що вони чинять нам сильний опір».

    Окрім того, перебуваючи у фокусі стратегічних інтересів Росії, в Україні є партії, які по-справжньому прихильно ставляться до Росії та йдуть до Ради – такі як «Опозиційний блок» і «Опозиційна платформа». Це дає Росії міцну платформу в українському політичному і суспільному житті та можливість впливати на суспільну риторику. Допоки російська сторона стає сильнішою, збільшується прірва між українською більшістю та російською меншістю, що заганяє країну в глухий кут, а новий уряд не може приймати важливі рішення без поступок.

    Все це, звичайно, є зворотній бік демократичної системи, оскільки ці партії навряд чи представляють інтереси громадян в Україні, а радше їхніх господарів у Кремлі. Вони здатні переконати людей у зворотному, використовуючи саме ті інструменти, про які ми говорили.

    В жодній іншій країні, що перебуває в стані війни, було б неможливим балотуватись на виборах від партії, яка відстоює інтереси опонента. В Україні «Опозиційна платформа – За життя», орієнтована на Росію, може навіть посісти друге місце на виборах в неділю, що означатиме також і перемогу Росії на міжнародній арені.

    Але яка за цим стоїть мета? Як Росія може цим скористатися?

    Вона має декілька стратегічних інтересів.

    По-перше, Росія може отримати реальну владу в Раді. Безумовно, після виборів «Слузі народу» Зеленського знадобиться партнер у коаліції. Чим слабшою стане, скажімо, партія Порошенка «Європейська солідарність», або інші проєвропейські сили, тим нижчою є вірогідність того, що «Слуга народу» сформує коаліцію з однією з них. І навіть якщо Зеленський, ймовірно, не буде співпрацювати з однією із явно проросійських партій, коаліція «Слуги народу» із ще однією новою і доволі недосвідченою партією може суттєво послабити позиції України у протистоянні з Росією.

    По-друге, чим більше влади отримають у Верховній Раді проросійські партії, тим більший вплив зможе мати Росія на внутрішню політику України. Навіть якщо проросійські партії опиняться в опозиції, їхні голоси можуть знадобитись для внесення змін до Конституції, вони також будуть входити в усі важливі комітети, що означає не лише вплив на рішення, але й можливість отримувати безпосередню інформацію щодо важливих державних таємниць. По суті, потужні російські партії в Раді можуть стати на заваді вступу України до ЄС та НАТО.

    По-третє, чим більш різноманітною та роз’єднаною стане українська політика – для цього навіть не потрібні сильні проросійські партії, достатньо лише декількох невеликих й недосвідчених груп в Раді – тим вигідніше це для Росії. Втягування української політики у хаос та несформована більшість, довготривалі переговори про створення коаліції без ефективного уряду – все це слугує інтересам Росії.

    Найгірше, що може статися з Росією – це сильний, стабільний і досвідчений проєвропейський для України парламент.

    Борис Немировський, Іспанія, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ