рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Шевченко і його бійці. Сім факторів, які вивели Україну на Євро-2020

    • Олександр Васильєв
    • Розсилка
    Можливо, найсильніша збірна України в історії - Шевченко і його бійці. Сім факторів, які вивели Україну на Євро-2020
    Можливо, найсильніша збірна України в історії
    ФФУ

    Підсумовуємо, за рахунок чого і кого збірна України виграла відбір на чемпіонат Європи

    Щоб захотіти багато, треба зовсім мало. Наша національна команда достроково здобула путівку на чемпіонат Європи 2020 року, і ось нам уже зараз, тільки-но закінчився відбірний етап, здається, що на Євро команда Шевченка має як мінімум виходити в чвертьфінал. Та чи є для таких амбітних мрій, які б раніше назвали шапкозакидацькими, передумови? Виявляється, дійсно є. Нинішню футбольну збірну України називають чи не найсильнішою в історії. І не безпідставно.

    «Синьо-жовті» об’єктивно дуже сильно відіграли весь відбірний етап на чемпіонат Європи. Наша команда посіла перше місце в групі, де грали чинні чемпіони континенту португальці і дуже сильна за складом збірна Сербії. Щоб випередити ці команди, треба було запропонувати їм щось неординарне. Збірна України каденції 2019 року виявилася саме такою – неординарною. У чому ж її особливість?

    Зміна поколінь

    Передовсім варто вести мову про зміну поколінь в головній команді країни. Та генерація вітчизняних «майстрів» м’яча, яка обробилася (даруйте, іншого слова й не підбереш) на Євро-2016, благополучно відійшла на другий план. Із тих футболістів, що складали основу збірної Михайла Фоменка, в нинішньому колективі залишилося троє: П’ятов, Ярмоленко і Копоплянка. Причому лише перших двох можна вважати важливими елементами нинішньої команди. Решта – то нове покоління, яке замінило старожилів. Причому покоління талановите й амбітне.


    2019_por-ukr_mykolenko-ronaldo
    Відбір розпочався з того, що Віталій Миколенко зупинив Кріштіану Роналду

    Зінченко, Малиновський, Яремчук, Кривцов, Матвієнко, Циганков, Миколенко – за цими хлопцями майбутнє нашого футболу. Не забуваймо й про тих хлопців, які влітку стали чемпіонами світу серед двадцятирічних: Попов та інші уже зовсім скоро постукають у ворота першої збірної. При правильному підході це покоління має вирости в справжніх майстрів європейського класу. Як на мене, за рівнем індивідуального таланту наша нинішня збірна може запросто запхнути за пояс команду Олега Блохіна зразка 2005-2006 років і колектив Йожефа Сабо призову 1998-2000.

    Тренерський фактор

    Зізнаюся, призначення Андрія Шевченка на посаду головнокомандуючого нашою національною збірною я, як і багато інших, сприйняв негативно. Навіть не стільки сам факт призначення, скільки антураж: ми ж пам’ятаємо, як «вичавлювали» з команди Михайла Івановича й «прищеплювали» їй Андрія Миколайовича. Ганебно програний «товарняк» проти Мальти влітку 2017-го став тією останньою краплею, після якої навіть у лінивого виявилися непереборні підстави жбурнути каменюку в город нашого тренерського штабу.

    Та й відбір до чемпіонату світу-2018 команда під орудою Шевченка провела не ліпшим чином. Проте, як виявилося, немає біди без добра. Головні свої помилки Шевченко залишив позаду – там, у відборі до московитського чемпіонату світу. Принаймні, так хочеться думати, що залишив. Перед відбором на Євро у нашої команди була можливість написати твір на «чернетці» - зіграти в не дуже зрозумілому турнірі під назвою Ліга націй. І наша команда провела його упевнено й невимушено. Вже там запалилася зірка Малиновського й компанії, вже там відчувалося, що Шевченко воліє грати за іншими лекалами. Відбір до Євро-2020 лише підтвердив найсміливіші наші передбачення й мрії. Як підтвердив він і беззастережний авторитет нашого головного тренера – і для своїх гравців, і для суперників, і для вболівальників.

    Фахові асистенти

    Що ж такого нового привніс Андрій Шевченко в гру збірної України? Даруйте, що почну не з суто змагальних чинників, а з персоналій. Конкретно – асистентів. Якщо винести за дужки присутність у команді Шеви Олександра Шовковського, який, при всій до нього повазі, особливої ролі в підготовці та налаштуванні на матчі не бере, то його тренерський «комплект» складається винятково з іноземців. Точніше – з двох італійців (Тасотті й Мальдера) й одного іспанця (Харо). Останній працює з воротарями. Вочевидь, непогано працює, бо гра П’ятова в збірній, і його ж дії в «Шахтарі» - то велика різниця. Не на користь клубу.


    jaro_tasotti_shevchenko
    Пабло Харо, Мауро Тасотті, Андрій Шевченко

    Проте у цьому випадку більшу увагу варто акцентувати на двох італійцях, знайомих Шевченку ще за його міланських часів. Вони виявилися таки справжніми італійцями – себто такими, що слово «тактика» прочитали не у Вікіпедії, і навіть не в мемуарах раннього Трапаттоні. Вони цю тактику творили самостійно. Причому, і це є показовим для наших широт і реалій – вони підбирали необхідну, потрібну тактичну модель під кожного, під конкретного опонента. Це проглядалося вже  під час поєдинків Ліги націй, це було чітко видно під час спарингу зі збірною Італії. Та особливо проявилося під час відбору на Євро. Певна річ, у цих питаннях не варто применшувати значимість головного тренера, адже остаточне рішення одначе за ним. Проте й применшувати роль Мальдери з Тасотті також у жодному разі не варто.  

    Сміливі рішення

    У чому ж конкретному проявився тактичний хист нашого тренерського штабу? Передовсім – у сміливості. Наша збірна не побоялася зіграти проти чемпіонів Європи (вдома) за схемою 4-3-3. Хіба раніше ми могли про таке мріяти? Доречним і універсальним виявилося рішення про створення в центрі поля «трикутника», вершинами якого стали Степаненко, Зінченко та Малиновський. Причому двоє останніх під час оборони виконували роль хвилерізів, як і Тарас, а під час атак активно долучалися вперед, створюючи чисельну більшість.

    Крім того, наша команда нарешті (у всякому разі, в це хочеться вірити) навчилася брати «свої» очки. Тобто перемагати суперників нижчого класу. На кшталт Люксембургу, Литви чи Естонії.

    Натуралізація

    У чому ще проявилась згадана вище сміливість? У бажанні брати на себе відповідальність в неоднозначних питаннях. Таких, як  натуралізація. До цього аспекту футбольного життя можна ставитися по-різному – єдиного рецепту в цьому випадку бути не може, добро це чи зло – хто знає. Проте Шевченко не побоявся взяти на себе відповідальність і в цьому. Так чи інакше, Марлос і Мораєш свій вклад у вихід збірної України на Євро внесли. Особливо перший. А коли у нас підростуть футболісти рівня цих «екс-бразильців», матимемо повне право відмовитися у майбутньому від схожих заходів.   

    Фарт

    Удача в житті – це майже перемога. А в спорті, особливо футболі – й поготів. Після збірної «раннього» Блохіна, себто відбору на чемпіонат світу-2006, нашій національній команді фактично не «перло». А ось у відборі до Євро-2020 на нашому боці, окрім суто змагальних і об’єктивних чинників, був ще й фарт.


    2019_srb-ukr
    Мабуть, не так фартові, як майстерні

    Португальці у першому матчі завдали по наших воротах вісім ударів (у площину), проте П’ятов і «вищі сили» не дозволили нам програти. Виїзна гра проти Люксембургу – «самостріл» Жерсона Родріґеса у компенсований час на нашу користь. Та й у домашньому поєдинку проти португальців, коли наша команда залишилась у меншості, за нас відверто грав каркас воріт. Удача була на нашій стороні і під час товариських поєдинків – і проти Нігерії, і проти Естонії. Кажуть, що удачу треба також заслужити. Здається, що Андрій Шевченко та його команда її заслужили.  

    Уболівальники

    Країна повірила в свою національну команду. Щось схоже було хіба що при Блохіні. Проте у Олега Володимировича якось одразу виросла корона на голові, яка заважала йому навіть при ходьбі. У Шеви наразі такого мотлоху немає. Він та його команда сприймається не лише як єдине ціле, а й як щось таке своє – просте й рідне. І сприймається не лише фахівцями, а й уболівальниками. Де б не грала наша головна команда – від Дніпра до Харкова, від Києва до Львова – їй забезпечена підтримка. Справжня. Шалена (привіт, Львів!). Ось така підтримка стала далеко не останнім чинником нашого виходу на Євро-2020. Я б навіть сказав – одним із перших.   

    Олександр Васильєв, для «Главкома»

      

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ