Президент Сербії Александр Вучич хоче стати президентом усіх сербів, розкиданих на Балканах?
«Те, що Захід терпить від Росії, він не буде терпіти від Сербії»
Протягом останнього часу міністр внутрішніх справ Сербії Александр Вулін робить тривожні заяви. Урядовець, який є одним із найближчих соратників президента Александра Вучича, реанімує політику покійного лідера Сербії та Федеративної республіки Югославія Слободана Мілошевича. А вона передбачала національно-політичне об’єднання 1,3 млн сербів, які проживають у балканському регіоні.
«Вучич повинен створити «сербський світ». Белград повинен зібрати всіх сербів у себе та навколо себе, а президент Сербії є президентом усіх сербів, – сказав Вулін ще 26 вересня 2020 року. – Якби ми мали мужність намалювати (карти) та сказати, де ми живемо, поки жили у двох колишніх Югославіях, ми б сьогодні не говорили про це». Через десятиліття після того, як подібні заклики призвели до кривавих воєн 1990-х років, його глибоко ірраціональний та анахронічний проєкт «сербського світу» викликає неприховану тривогу у сусідів Сербії.
На сьогодні Александр Вучич намагається публічно дистанціюватися від ідеї, започаткованої лідером «Руху соціалістів» та одним із засновників партії «Югославські ліві», якою керувала дружина Слободана Мілошевича. Хоча коли Вучич був міністром інформації, він, як радикал, безуспішно намагався перекроїти внутрішні кордони колишньої Югославії та створити єдину сербську державу. Тепер же у країні, де він має абсолютну владу, «дистанціювання» чи «незгода» трактується як фарс і частина навмисної гри, яка відводить президенту роль миротворця в досить непростих відносинах на Західних Балканах, до яких, до речі, белградська популістська та націоналістична політика робить колосальний внесок. Вулін же – це просто альтер его Вучича. Безкарний і впливовий сербський міністр продовжує підігрівати атмосферу незавершеної війни. Тож не дивно, що він просить спорудити пам’ятник Мілошевичу, який завдяки своїй смерті уникнув у Гаазькому трибуналі засудження за злочини проти людяності.
Влада в Белграді не заперечує політизації суперечливого проєкту «сербський світ», але захищає його аргументом про те, що це є відповідь на загрозу сербській колективній ідентичності. З одного боку, прихильники «сербського світу» заперечують будь-які територіальні претензії. Наприклад, Вучич – колишній ультранаціоналіст, який виступав за розширення кордонів Сербії за рахунок своїх сусідів, – стверджує, що Сербія нікому не загрожує та не має наміру змінювати кордони на Західних Балканах. З іншого – його критики, які можуть лише констатувати, що головні дійові особи політики Мілошевича повернулися до влади в Белграді, переконані, що «сербський світ» є евфемізмом «Великої Сербії», а заяви Вуліна мають той самий ефект, що й неофіційний документ, приписуваний прем’єр-міністру Словенії Янезу Янші, в якому детально описано перекроювання кордонів, створення «Великої Сербії» та «Великої Албанії», а також поділ Боснії та Герцеговини між Сербією та Хорватією. Хоча вищезгаданий неофіційний документ був різко засуджений у Брюсселі, Вулін у свою чергу висловив щире здивування: «чому кордони балканських держав незмінні та чому сербське національне питання не може бути остаточно вирішене шляхом об’єднання сербів у одній державі».
Цілком можливо, що ідея зміни кордонів є нереальною, однак ідея «сербського світу» в тому розумінні, як її тлумачить Вулін, не приховує прагнення офіційного Белграда політично підкорити всіх сербів за межами Сербії. Все це робить все більш конфронтаційною політику на Балканах. Прагнення «сербського світу» стає ще більш небезпечним через своєрідний конкордат між урядом та Сербською православною церквою, адже саме в такий спосіб партійні виборці та віряни можуть об’єднатися навколо проєкту «Великої Сербії».
Вучич уже досяг «сербського світу» на півночі Косово, де партія місцевих сербів «Сербський список», шляхом шантажу та поширенням страху встановила абсолютний контроль над місцевими сербами, які пасивно спостерігали за тим, як розв’язання косовської проблеми затягується на два десятиліття.
У Чорногорії Белград у різні способи підтримує підконтрольних собі місцевих просербських політиків з «Демократичного фронту». Як результат, це зіпсувало відносини з прем'єр-міністром Здравко Кривокапічем та призвело до відкритого конфлікту з президентом Міло Джукановичем, який звинувачує Вучича у «безрозсудному наступі» на Чорногорію та порівнює його з Гітлером. «Ідеться про нову експансію Сербії щодо сусідів, про нову експансію в регіоні з очевидним наміром Сербії встановити статус колоніального правителя над уявними сербськими територіями, територіями, де проживають серби», – сказав Джуканович.
Антагонізм, який поширюється в регіоні «сербським світом», можна було побачити в негативній реакції офіційного Белграда на участь заступника прем'єр-міністра Хорватії та етнічного серба Бориса Мілошевича в заходах, присвячених військовій операції 1995 року. Вона призвела до масового виходу сербів з Республіки Сербська Країна, що трактувалося не як жест нормалізації та відновлення довіри, а як національна зрада.
До того ж 9 травня Вулін звинуватив Хорватію у тому, що вона була створена шляхом «насильницького відокремлення» та розпаду колишньої Югославії, а також, що, визнавши у 2008 році Косово, вона «намагалася розвалити Сербію». «Я все ще чекаю на відповідь, чому розділення Сербії є внеском у мир, а об'єднання сербів – це внесок у заворушення на Балканах», – дивується сербський міністр. У відповідь на це президент Хорватії Зоран Міланович заявив, що розмови Белграда про «сербський світ» є нісенітницями.
Найнебезпечнішим полем діяльності «сербського світу» є Боснія і Герцеговина. Ще у 2017 році президенти Сербії та Республіки Сербської Боснії і Герцеговини проголосили «Декларацію про виживання сербського народу в регіоні». Міністр Вулін же безпосередньо підтримує сепаратистські зачинання багаторічного лідера Республіки Сербської Мілорада Додіка, спрямовані на «розвал» сусідньої країни та забезпечення об'єднання «двох сербських держав». «Наша країна – не Боснія і Герцеговина, а Сербія», – каже Додік, ігноруючи катастрофічні наслідки своїх заяв, адже відновлення проєкту «Великої Сербії» та будь-яке порушення Дейтонського мирного договору має потенціал до провокування збройного конфлікту.
Просуваючи «сербський світ», Вулін намагається перенести ідею Путіна про «русскій мір» у Сербію та регіон. «Є випадковості та подібності, але ключова відмінність полягає в тому, що намагаючись скопіювати Росію, Вучич забуває, що роль Росії та Сербії у світі не однакова. Те, що Захід терпить від Росії, він не буде терпіти від Сербії», – каже кореспондент російського «Комерсанта» на Балканах Геннадій Сисоєв.
Вулін розглядає «сербський світ» як «політичний та державний простір», якого слід досягти без жодного пострілу. Попри те, що наразі ймовірність військового конфлікту є дійсно невисокою, його проєкт може спричинити багато проблем у регіоні. «Сербський світ» зовсім не нешкідливий.
За оцінками Вуліна, нинішні геополітичні та міжнародні реалії «не сприяють об'єднанню усіх територій, де проживають серби, в єдине державне об’єднання», але він вважає, що це станеться «через десять, двадцять чи п'ятдесят років». Тому потрібно зупинити демона «Великої Сербії», поки не пізно. Однак при цьому не слід сподіватися на те, що це зробить Вучич.
Бошко Якшич, експерт із зовнішньої політики (Белград, Сербія)
Коментарі — 0