Вибори під музику «Вагнера». Що відбувається у Білорусі?

У вівторок, 4 серпня у Білорусі стартувало дострокове голосування на виборах президента. У цей же день президент країни Олександр Лукашенко виступив зі щорічним посланням до Національних зборів і народу.

Цьогорічне звернення особливе з кількох причин. По-перше, воно озвучене напередодні виборів (основний день голосування – 9 серпня). По-друге, у республіці, яка роками славилась особливою політичною «стабільністю» нині фіксується небувале напруження. Затримання у розпал виборчої кампанії 33 бійців приватної російської армії «Вагнер» – подія, м’яко кажучи, непересічна для білорусів.

«Главком» розбирався, до чого ж закликав Лукашенко у щорічному посланні, чи має реальні шанси на перемогу опозиційний кандидат та що ж врешті-решт привело до «дружної» Білорусі озброєних російських бойовиків.  

Лукашенко. Що буде після 9 серпня?

Шлях до шостого терміну президентства Лукашенка мав би бути не таким складним. Центральна комісія Білорусі з проведення виборів завчасно позбавила права висування основних конкурентів діючого президента. На початку кампанії такими вважались Віктор Бабарика і Валерій Цепкало. Перший перебуває у СІЗО, політика обвинувачують у дачі і отриманні хабара. Що цікаво, до свого затримання Бабарика записав відеозвернення, у якому запропонував провести референдум за повернення до Конституції 1994 року. А у ній: єдина державна мова – білоруська, біло-червоний прапор, формування Центральної виборчої комісії не президентом, а парламентом.

Що стосується Валерія Цепкала, то він виїхав спочатку до Москви, а потім до Києва. За його ж словами, довелось тікати через побоювання за свою родину. Каже, що з України збирається поїхати до країн Балтії, аби розповідати про тиск на опозиційних лідерів на Батьківщині.

У таких умовах навіть незалежні оглядачі називають Олександра Лукашенка головним фаворитом кампанії. Що й не дивно, з огляду на адмінресурс, зосереджений в його руках. Натомість в лавах опозиції досі закликають не вірити у непереможність Лукашенка. Головний аргумент – чи найбільші за всю історію країни акції протесту. Їх несподівано для всіх змогла зібрати «єдиний кандидат» від опозиції Світлана Тихановська. Саме її підтримали відсторонені від виборів політики.

Хто складає конкуренцію Лукашенку

Світлана Тихановська

38 років

Є дружиною політичного в’язня і блогера Сергія Тихановського. У травні цього року він записав відеоролик з інформацією про свій намір балотуватися на виборах. Але був затриманий ще на стадії збору підписів. Саме тому його дружина вирішила продовжити справу і пішла в політику. Кандидатка в президенти зрідка дає інтерв’ю. Вона лише з другої спроби наважилася відповісти на запитання «Чий Крим?». В інтерв’ю Euroradio політикиня сказала: «Юридично Крим український, а фактично — російський». А раніше в інтерв’ю Meduza фактично проігнорувала це ж питання: «Я розумію, що питання про Крим розколює суспільство. А мені не хотілося б необережними словами когось відштовхнути».

Анна Канопацька

43 роки

Депутатка Національних зборів (2016-2019 рр.), колишня представниця Білорусі в ПАРЄ. Канопацьку називають «донькою легального мільйонера». Її батько – Анатолій Труханович –  свого часу відмовився від пенсії тому, що «вона дуже маленька». 72-річий Труханович, каже, що привів у країну «мільйон доларів». Білоруські ЗМІ розповідають, що бізнесом він почав займатися з кінця 80-х – початку 90-х минулого століття. «Першим його бізнесом був продаж хутра… Рентабельність доходила до 300%-400%...», - пише сайт Naviny.by. Свій перший $1 млн він заробив у 1990 році. Вже у часи незалежної Білорусі фінансував Об’єднану громадянську партію.

Сама кандидатка критикує не стільки діючого президента, скільки інших кандидатів від опозиції. Минулого року ще на посаді депутата Національних зборів вона розробила законопроєкт про соціальні і безпекові гарантії для колишнього президента Білорусі. Так само у документі передбачається імунітет для президента від кримінальної відповідальності. Щоправда у своїх інтерв’ю вона просить не прив’язувати її законодавчу ініціативу до персони Лукашенка, адже закони пишуться для тривалого часу. Мовляв, закон лише заповнить прогалину у державі і має допомогти пришвидшити зміну президента.

Андрій Дмитрієв

41 рік

Попри молодий вік, Дмитрієв є кандидатом із солідним політичним досвідом. У 2010 році він був керівником президентської виборчої кампанії Володимира Некляєва, головного суперника Олександра Лукашенка. На президентських виборах у 2015 році очолював штаб Тетяни Короткевич. Нині лідер громадської кампанії «Говори правду». Під час нинішньої кампанії заявляв, що готовий підтримати інші кандидатури окрім діючого президента і Анни Канопацької. Експерти називають його найбільш тихим і безпечним серед опонентів президента Лукашенка.

Сергй Черечень

35 років

Активно займається громадською діяльністю з 2016 року, коли балотувався до Палати представників від Комуністичної партії, з якої за власним бажанням через рік вийшов. Нині очолює Білоруську соціал-демократичну партію («Грамада»). Цікаво, що у своїй програмі серед цілей він пропонує «повернення історичного прапора і герба, дружбу із сусідами і оголошення нейтралітету». Кандидат симпатизує президенту України Володимиру Зеленському. Під час своєї кампанії використовував слоган «Время Че».

Історія з «Вагнером». А чи були бойовики?

29 липня у санаторії під Мінськом були затримані 33 людини. Білоруська сторона назвала їх «Бойовиками «Вагнера», приватної російської армії, бойовики якої були помічені у військових конфліктах у Сирії і на Донбасі. На опублікованих відео білоруське ТБ продемонструвало вилучені шеврони армії «Вагнер». Лише через добу після затримання Кремль словами прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова назвав повідомлення про те, що Росія могла когось направити на підрив ситуацій в сусідній країні, «інсинуаціями». За словами речника Путіна, інформації про протиправну діяльність росіян, яких затримали, немає.

Центральне білоруське телебачення показало кадри затримання у санаторії під Мінськом

Зрештою, як з’ясовувало білоруське зовнішньополітичне відомства, чи не всі із затриманих – громадяни саме Росії. Саме тому до МЗС у Мінську були запрошені російські дипломати. Але не лише вони. Були викликані і представники українського посольства. За словами глави МЗС України Дмитра Кулеби, до української сторони у Білорусі претензій немає. Було озвучене лише прохання з’ясувати причетність затриманих до подій на Донбасі. Згодом голова Слідчого комітету Білорусі Івана Носкевич повідомив, що деякі з «вагнерівців» нібито зізналися в тому, що через Мінськ летіли до Стамбула, потім і до інших країн. Це ж сказав і посол РФ у Білорусі Дмитро Мезенцев. Мовляв, вони мали вилетіти до Стамбула ще 25 липня, але спізнилися на рейс. Тому залишилися в Білорусі. Офіційний Мінськ називає це брехнею. Центральні білоруські канали повідомили, що затримані готували провокації на мітингах, а також… «могли бути зв’язані» з арештованими лідерами протестів. Між тим, Україна отримала список усіх затриманих у Мінську осіб. З огляду на отриману інформацію наша держава уже звернулася до Білорусі про їх видачу. Про це «Главкому» повідомив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. «Ми зробили запит про їх видачу Україні», - сказав він. Містр також додав про те, що тема щодо долі затриманих осіб була однією з центральних під час переговорів президентів Зеленського і Лукашенка, які відбулися 5 серпня.

Кому і для чого потрібна історія із затриманням росіян у Мінську? Думки експертів розходяться.

На думку Андрія Суздальцева з московської Вищої школи економіки, вся ця історія може бути вигідна Лукашенку, і є провокацією самого президента Білорусі. «Абсолютна брехня, тому що ніякої приватної армії «Вагнер» там бути не може. Швидше за все, це представники білоруських спецслужб, які видають себе за «вагнерівців». На його думку, глава держави заробляє бали всередині країни, демонструючи силу і рішучість.

Андрій Шрайбман, оглядач з Московського центру «Карнегі» звертає увагу на велику кількість білих плям у цій історії. Зокрема на те, що затримані перебували у санаторії якийсь час усі разом, не ховалися, носили камуфляжну форму. В той же час, якщо вони дійсно щось готували у Білорусі, то дивною вже виглядає реакція Білорусі. «Замість введення режиму надзвичайної ситуації білоруська влада встановила огородження на мітингах опозиції. А замість повного закриття кордону з РФ посилили її «оперативне прикриття». Затримання «вагнерівців» відбулося за день до найчисельнішої за усі роки президентства Лукашенка акції протесту у Мінську, а також за кілька днів до щорічного послання президента до парламенту.   За словами Шрайбмана, як би не трактувати ситуацію, вона суттєво вдарила по стосунках між Білоруссю і Росією.

Про що говорив Лукашенко

Своє звернення президент Білорусі розпочав із глобальних загроз і складнощів, з якими стикнувся світ у 2020 році. Це, за його словами, дає підстави говорити «про безальтернативну роль держави у житті нації», вочевидь, маючи на увазі Білорусь і своє незмінне лідерство. Далі – більше. Коронавірус, економічна криза і… Євросоюз, який «затріщав по швах. І це тільки початок».

Під час півторагодинного виступу глава держави весь час витирав піт з обличчя хусточкою. За його спиною на великому екрані демонстрували відеоряд на теми, про які йшлося у виступі.

Планета котиться у прірву

Світ стає все більш нестабільним, занурився у хаос торговельних воєн, національного протекціонізму, політичного і інформаційного протистояння.. Здорові політики говорять про гострий дефіцит повноцінного діалогу, але їх не чують… Нагнітаються пристрасті щодо Ірану, Венесуели, Сирії, інших країн, що дозволяють собі незалежну волелюбну політику… На пострадянському просторі десятиріччями не можемо розв’язати масу застарілих конфліктів: Придністров’я, кавказький клубок протиріч, вірмено-азербайджанський конфлікт. Більше того, отримали ще і Україну… На цьому геополітичному розламі перебуває сьогодні Білорусь. Єдиний спокійний ланцюг у центрі Євразії, яка живе своїм розумом…

Про Росію і багатовекторність

Росія боїться нас втратити. Окрім нас у неї не залишилося насправді близьких союзників. Захід останнім часом став все більше проявляти до нас предметну цікавість. Та і Китай всерйоз розраховує на стабільність свого друга… Білорусь не дружить з кимось проти когось. Ми за багатовекторність, передбачувану зовнішню політику. Росія завжди була, є і буде нашим найближчим союзником, хто би не був у владі в Білорусі чи Росії. Це нездоланний фактор, це глибоко всередині наших народів. Навіть незважаючи на те, що братські відносини з нами Росія змінила на партнерські. Даремно. Відносини стратегічного партнерства ми будуватимемо із Заходом, і з Китаєм, і з Америкою, нашими сусідами, а також країнами далекої дуги. Ми і надалі вирішуватимемо міжнародні проблеми винятково мирним шляхом. Але якщо попросять, готові протягнути руку допомоги іншим державам…  Від нафтових розбірок з Росією бюджет недоотримав 1,5 млрд рублів (приблизно $409,4 млн).  

Про Україну

У перші місяці війни в братській Україні ми прихистили в цей час у себе близько 150 тисяч громадян України, нагодувавши, обігрівши їх і їхніх дітей… Подивіться на Україну з їх земельним законом. Навіщо нам повторювати чужі помилки, породжувати нелегальний ринок землі і ростити кримінал?... За 30 років незалежності населення сусідньої України скоротилося на 20%, мінус 10 млн людей… У нас також скоротилося, але на 8%.

Під час виступу Олександра Лукашенка на великому екрані позаду нього показували в тому числі «поперджувальні» кадри з Майдану під час Революції гідності в Україні

Про опозицію

Заклик альтернативників здійснити переміни через повернення до буремних 90-х і повернути Конституцію 1994 року – подарунок криміналу, кримінальному бізнесу. Ніякого повернення до буремних 90-х бути не може. Повернувши Конституцію 1994 року ми відродимо безвладдя, знеособимо відповідальність кадрів. Тим, хто стоїть за цими заявами потрібна плутанина в країні, щоби розпилити, порізати держвласність, держпідприємства і «прихватизувати» їх, ввести приватну власність на землю і позбавити народ того, на чому він стояв стоїть, стоятиме завжди… За весь час президентства я так і не знайшов відповідь на запитання, чому держпідприємства усім так муляють очі. Якщо наші кандидати (в президенти) і експерти-економісти ніде не працювали окрім форумів і Telegram-каналів, знають рецепт, як без соціальних вибухів по-особливому реформувати окремі держпідприємства, я готовий їх не тільки вислухати. Я обіцяю будь-кому дати можливість показати себе на практиці…

Ніхто не збирається красти нічиї голоси…

Я люблю різні точки зору, різні думки. Я прийшов до цієї влади з опозиції. В мене стріляли, мене били, мене ламали, але я не ходив і не плакався. Я знав, куди я потрапив. Ми, влада і я, президент, приймемо будь-яке ваше рішення. Тільки ніколи не зраджуйте. Якщо ви не здатні, не заважайте, не плутайтеся під ногами, відійдіть, дайте врятувати країну. Через рік-два ми «устаканимо» цю ситуацію. Зробимо так, як потрібно білоруському народу. Але на емоціях сьогодні не можна вирішувати жодне питання… Ціла армія інтернет-тролів, інформаційних провокаторів працює день і ніч, щоби дестабілізувати ситуацію в країні. Що ви робите? Найшли трьох нещасних дівчат (Світлана Тихановська, дружину Валерія Цепкала Вероніка і представниця Віктора Бабарика Марія Колеснікова). Вони же не розуміють, що читають. Що ви їм пишете?

Вероніка Цепкало, Світлана Тихановська, Марія Колесникова (Фото: kp.ru)

Наша задача №1 – підготувати свою армію першокласних спеціалістів, які зможуть протистояти і кіберзагрозам, і найбільш витонченим технологіям. На нас вирішили відпрацювати кольорові революції з урахуванням нових інформаційних технологій.

Про затримання 33 бойовиків

Це дуже небезпечний і сильний сигнал. Ці люди дали свідчення, вони були направлені спеціально до Білорусі. Була команда – чекати. «Квитки, куплені до Стамбула» – це легенда. Може, я поганий географ, але я не розумію, а чому вам тоді не летіти через Північний полюс?... Ми, росіяни, білоруси завжди жили тут у мирі. Не підкидайте ядерної зброї, не підривайте обстановку. Бо буде палахкотати так, що Владивостоку буде важко. Сьогодні (4 серпня) надійшла інформація про ще один загін, який перекинуто на південь. Це ми повинні, коли у нас іде збір врожаю, бігати і ловити їх по лісах? Ми же їх усіх зловимо.

Про майбутню АЕС

Значення Білоруської АЕС для забезпечення енергетичної безпеки і в цілому економіки нашої країни величезне… І не треба нам вказувати і «тикати» на питання безпеки. Ми чорнобильська республіка, багато що пережили, самі знаємо ціну наслідків. Лише на реабілітацію забруднених територій витрачено $19 млрд. Тому вхідний контроль під час спорудження станцій був як у воєнний час. А переваги, які ми здобудемо допоможуть нам зробити прорив у майбутнє. Високі технології, дешева електроенергія, електромобілі…

Про епідемію Covid-19

Найскладнішим для міжнародних зв'язків стала епідемія. Ми витримали цей іспит, впоралися з цією бідою. Хто не сліпий, той це бачить. А хто не хоче це бачити, завжди буде сліпим… В наших лікарнях не сортували хворих як на фронті: хто молодший і міцніший – буде жити, значить, будемо лікувати. На кожному етапі боротьби з цією бідою ми вживали адекватні заходи. Це те, що зараз називають «особливим шляхом Білорусі». Сьогодні усі країни визнають – ми вчинили правильно.

Ми наштампували захисник масок стільки, що немає куди дівати. Ми задіяли близько половини ліжкового фонду, який був зарезервований у лікарнях (для хворих на коронавірус), було задіяно не більше 10-11% апаратів штучної вентиляції легень… Ми цих людей врятували. 

Що далі

У Мінську 30 липня зібралася чи не найбільша протестна акція за всю історію Білорусі. За різними оцінками, участь у ній взяли від 50 до 63 тисяч людей. Усі вони вийшли на підтримку Світлани Тихановської. Акція відбулася мирно і була дозволена владою. В опозиційних Telegram-каналах з’явився план-заклик до такої ж акції 9 серпня після закриття виборчих дільниць, аби захистити свої голоси.

Попередній досвід білоруських виборів свідчить, що влада готуватиме масові затримання під час подібних акцій. Після них активність опозиціонерів згасає. Принаймні так було у 2010 і 2015 роках. З іншого боку, настільки чисельної акції, як 30 липня Мінськ ще не бачив. Чи наважаться правоохоронці застосувати силу і цього разу? І головне, чи готові самі білоруси відстоювати свій голос і яким саме чином?

Михайло Глуховський, «Главком»